Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №420/13063/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13063/25

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 24.06.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/13063/25 за адміністративним позовом Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у сумі 424 201, 63 грн.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24.06.2025 позов Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у сумі 424 201, 63 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт вказав, що суд першої інстанції неправомірно стягнув із нього виплачене за час навчання грошове забезпечення.

Апелянт звертає увагу на те, що в законах України відсутні умови щодо відшкодування чи повернення правильно нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення військовослужбовця, у тому числі з підстав розірвання контракту, звільнення з військової служби або навіть із підстав притягнення до відповідальності за вчинення тяжких злочинів.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/13063/25 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" грошового забезпечення у розмірі 221 653,63 грн скасувати та в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що ОСОБА_1 був відрахований з навчання наказом ректора Національного університету “Одеська морська академія” від 21.01.2025 № 58 через академічну неуспішність та виключений зі списків особового складу наказом начальника Інституту від 27.03.2025 № 90. Зазначеним наказом відповідачу було оголошено суму до відшкодування за час навчання в Інституті у сумі 424 201, 63 грн. та надано 30 календарних днів для добровільного відшкодування витрат, пов`язаних із навчанням. Відповідач отримав витяг із зазначеного наказу – ознайомлений із сумою (її складовими) до відшкодування, 27.03.2025, про що свідчить його особистий підпис на копії витягу із наказу. Отже, саме з 27.03.2025 відповідач достовірно знав про існування заборгованості, при цьому будь-яких заперечень щодо її розміру не висловлював. Поряд з цим, позивач вважає, що суд правомірно стягнув з відповідача грошове забезпечення, виплачене за час навчання, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.08.2022 між Міністерством оборони України в особі начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” та ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, який набрав чинності з 26.08.2022 року відповідно до наказу начальника Інституту від 26.08.2022 року № 11-РС.

Пунктом 1 Контракту передбачено, що у разі дострокового розірвання контракту курсант зобов`язаний відшкодувати витрати, пов?язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання).

26.08.2022 наказом ректора Національного університету “Одеська морська академія” № 513 позивача зараховано на навчання до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”.

21.01.2025 наказом ректора Національного університету “Одеська морська академія” № 58 «Про відрахування та переведення курсантів Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія”» матроса ОСОБА_1 відраховано через академічну неуспішність та виключено зі списків особового складу наказом начальника Інституту від 27.03.2025 року № 90.

Відповідно до витягу з наказу начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” № 90 від 27.03.2025 сума до відшкодування за час навчання становить 424 201, 63 грн. Надано термін 30 діб для добровільного відшкодування витрат, які пов`язані із навчанням.

Відповідно до довідки-розрахунку щодо вартості виплаченого грошового забезпечення, що підлягає відшкодуванню за період навчання курсанта ІВМС НУ «ОМА» ОСОБА_1 становить 424 201, 63 грн. (в тому числі грошове забезпечення 221 653, 63 грн, витрати на харчування 111 329, 68 грн, витрати на речове забезпечення 50 031, 39 грн, витрати на оплату послуг 41 186, 93 грн).

27.03.2025 ОСОБА_1 отримав повідомлення про відшкодування витрат за час навчання. На повідомленні міститься підпис про особисте отримання.

Однак, відповідач протягом 30 днів заборгованість не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що відповідач був обізнаний про обов`язок відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, а також був ознайомлений із сумою, що підлягає відшкодуванню. Враховуючи, що ОСОБА_1 не закінчив навчання в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету “Одеська морська академія” та був відрахований із закладу, останній зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням протягом усього періоду навчання.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти).

За змістом частини першої статті 25 Закону № 2232-XII підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського та офіцерського складу проводиться у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів.

Згідно з частиною п`ятою статті 25 Закону № 2232-XII з громадянами України - курсантами закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами п`ятим, восьмим і дев`ятим частини другої статті 23 цього Закон.

Частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII установлено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, відповідно до порядку та умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 та підпунктів "д", "е", "є", "ж", "з" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти, визначає Порядок № 964 (далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 3, 5, 6 Порядку № 964 передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних із: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг.

Порядок розрахунку витрат встановлюється Міноборони та центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані заклади фахової передвищої військової освіти, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти.

Витрати відшкодовуються в розмірі різниці суми витрат з утримання курсантів і витрат з утримання громадян України, що пройшли базову військову службу: курсантами, які навчалися менше встановленого законодавством строку базової військової служби, - за весь період навчання; курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк базової військової служби, - за весь період навчання, який відповідає строку базової військової служби.

У разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку (пункт 7 Порядку № 964).

На виконання вимог пункту 3 Порядку № 964 наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі - Порядок № 419/831/240/605/537/219/534 у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2.3 цього Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ.

Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.

Спір у цій справі пов`язаний з відшкодуванням коштів, витрачених на утримання ОСОБА_1 під час навчання в Інституті, у зв`язку з достроковим розірванням укладеного між ними Контракту.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом та проходження ним військової служби (навчання) на останнього покладаються відповідні обов`язки передбачені чинним законодавством України та контрактом.

Як установлено судом першої інстнації та підтверджується матеріалами справи, за умовами укладеного між Інститутом і відповідачем Контракту, останній зобов`язався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону № 2232-XII.

Отже, відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі попередньо передбачено умовами Контракту, укладеного між Міністерством оборони України (в особі Інституту) і відповідачем. Тобто відповідач, підписавши цей Контракт, узяв на себе зобов`язання щодо відшкодування витрат (коштів) державі в разі дострокового розірвання Контракту та був заздалегідь поінформований щодо цього питання.

Колегія суддів зазначає, що відповідача відраховано через академічну неуспішність та виключено зі списків особового складу наказом начальника Інституту від 27.03.2025 № 90, що є підставою для відшкодування витрат.

Ураховуючи наведене, суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, у справі "Chitos проти Греції" (рішення від 04 червня 2015 року, заява №51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

Тож ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою "покарання", становить заборонену цим положенням "примусову чи обов`язкову працю". Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити "примусову працю" від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття "непропорційний тягар" та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Отже, в контексті обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для відшкодування витрат пов`язаних з утриманням курсанта.

Відповідаючи на питання заявника апеляційної скарги щодо можливості стягнення з курсанта сум грошового забезпечення, виплаченого під час навчання у вищому військовому навчальному закладі, колегія суддів звертає увагу на таке.

Зі змісту пунктів 2.1 та 2.1.1 Порядку №419/831/240/605/537/219/534 слідує, що у разі дострокового розірвання контракту курсантом відшкодуванню підлягає сума фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі.

При цьому, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців.

Отже, усі фактичні виплати курсанту у період проходження навчання підлягають відшкодуванню. Водночас фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Верховний Суд уже неодноразово у своїх постановах, зокрема, від 01 лютого 2024 року у справі № 280/3770/22, від 13 березня 2024 року у справі № 440/14068/21, від 30 квітня 2025 року у справі № 240/33278/23, викладав висновок щодо застосування положень статті 25 Закону № 2232-XII, пунктів 3, 5, 6 Порядку № 964 у зіставленні з пунктами 2.1, 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534, за яким грошове забезпечення курсантів вищих військових навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягає відшкодуванню Міністерству обороні України.

Отже, доводи апелянта в частині відсутності умов щодо відшкодування чи повернення правильно нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення військовослужбовця є неспроможними.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/13063/25, - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2025 року у справі № 420/13063/25 за адміністративним позовом Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко