Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №340/6025/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2026 року м. Дніпросправа № 340/6025/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року (суддя Кармазина Т.М.) в справі № 340/6025/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області (з урахуванням уточнених позовних вимог) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2025 року по 02 вересня 2025 року включно.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення, ухваливши нове про задоволення позову.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає завданням адміністративного судочинства, адже судом першої інстанції не відновлено його право на працю.

Вважає, що у спірному випадку має бути застосовано аналогія закону, при цьому вказує, що найбільш подібним (аналогічним) до ситуації, яка виникла з приводу недопуску керівником відповідача його до роботи, є застосування частини другої статті 235 КЗпП України та статті 236 КЗпП України, адже за своєю суттю недопуск його до роботи є вимушеним прогулом.

Оскільки відповідачем рішення Кіровоградського окружного адміністративного від 28 жовтня 2024 року у справі №340/4438/24, яке набрало законної сили 20 березня 2025 року, не виконане у повному обсязі, чим порушено його право на працю та отримання за це заробітної плати, до роботи на умовах неповного робочого часу під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку його не допущено, застосований у справі №340/4438/24 спосіб захисту виявився неефективним.

Тому вважає, що ефективним способом захисту порушеного права на працю на умовах неповного робочого часу та отримання за це заробітної плати є лише матеріальна відповідальність роботодавця - стягнення середнього заробітку за час, протягом якого він був позбавлений з вини керівника роботодавця можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію (вимушеного прогулу).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі №340/4438/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни та Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області задоволено частково. Визнано протиправними дії начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Лілії Валентинівни щодо відмови у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною. Зобов`язано начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Лілію Валентинівну допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Постановою Третього апеляційного суду від 20.03.2025 рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі №340/4438/24 залишено без змін.

У вказаному рішенні судом встановлено, що наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08.09.2016 р. №134-к переведено ОСОБА_1 з 08 вересня 2016 року на посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області.

Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 27.03.2024 р. №5-к надано Мурзаку Сергію, заступнику начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 26 березня 2024 року по 18 листопада 2025 року включно.

30.04.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Л.В. із заявою про допуск його до роботи на умовах неповного робочого часу, а саме: тридцять п`ять годин на тиждень з 07.05.2024 р.

Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 07.05.2024 р. №12-к наказано вважати ОСОБА_1 , заступника начальника служби, таким, що приступив до виконання своїх посадових обов`язків з 07 травня 2024 року на умовах неповного робочого часу. Відповідно до пункту 3 статті 56 Закону України “Про державну службу”, статті 56 Кодексу законів про працю України встановлено ОСОБА_1 неповний робочий день, з наступним графіком роботи: понеділок – п`ятниця з 8.00 до 15.15, за його заявою.

Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 03.06.2024 р. №14-к надано ОСОБА_2 , заступнику начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 04 червня 2024 року по 18 листопада 2025 року включно.

Наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 03.06.2024 р. №207-к звільнено ОСОБА_3 з посади заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області у перший робочий день після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу”, як такого, що відмовився від переведення на запропоновану посаду, з виплатою компенсацій відповідно до чинного законодавства.

01.07.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Л.В. із заявою про допуск його до роботи на умовах неповного робочого часу, а саме: двадцять годин на тиждень з 01.07.2024 р.

Листом №197-01.1/01.1/05.12-24 від 01.07.2024 р. начальник Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілова Лілія Валентинівна повідомила ОСОБА_1 про відмову у наданні згоди за заявою на встановлення неповного робочого дня/тижня через відсутність передбачених законом підстав для того, оскільки частина третя статті 56 Закону України “Про державну службу” передбачає виключний перелік в яких випадках керівник державної служби зобов`язаний установити для державного службовця неповний робочий день або неповний робочий тиждень, а саме: на прохання вагітної жінки, одинокого державного службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, у тому числі, яка перебуває під його опікою, або який доглядає за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку. В інших випадках неповний робочий день або неповний робочий тиждень для державного службовця може встановлюватися за згодою керівника державної служби.

Суд першої інстанції вважав, що відмова у допуску працівника до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не має наслідком виплату такому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не можна вважати, що у такому випадку у працівника виник вимушений прогул в розумінні Кодексу законів про працю України, адже у даному випадку має місце не незаконне звільнення, а відмова у допуску до роботи на умовах неповного робочого часу у період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що не має наслідком поновлення на роботі, відповідно, не є свідченням наявності вимушеного прогулу у розумінні частини другої статті 235 КЗпП України.

При цьому судом першої інстанції зауважено, що норми, яка б передбачала виплату середнього заробітку за наведених позивачем і встановлених у цій справі обставин, Кодекс законів про працю України не містить.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08 вересня 2016 року переведений на посаду заступника начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 08 вересня 2016 року №134-к.

Наказом Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області від 27 березня 2024 року №5-к ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 26 березня 2024 року по 18 листопада 2025 року включно.

Наказом служби від 07 травня 2024 року №12-к ОСОБА_1 за його заявою допущений до роботи на умовах неповного робочого часу.

Наказом служби від 03 червня 2024 року №14-к ОСОБА_1 за його заявою надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 04 червня 2024 року по 18 листопада 2025 року.

ОСОБА_1 01 липня 2024 року звернувся до відповідача із заявою про допуск його до роботи на умовах неповного робочого часу.

Листом №197-01.1/01.1/05.12-24 від 01 липня 2024 року служба повідомила позивачу про відмову у наданні згоди за заявою на встановлення неповного робочого дня/тижня.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі №340/4438/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2025 року, визнано протиправними дії начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілової Л.В. щодо відмови у допуску ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною; зобов`язано начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Л.В. допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким позивач вважає період недопуску до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Статтею 235 КЗпП установлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв`язку із здійсненим ним або його близькою особою повідомленням про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому грошової компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку, а у випадку неможливості поновлення - у розмірі дворічного середнього заробітку.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації (крім випадків виконання робіт чи надання послуг за гіг-контрактом у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"), орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

За відсутності підтверджень, що резидент Дія Сіті ввів фізичну особу в оману щодо правової природи гіг-контракту, вчиненого з нею згідно із Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", його укладення та/або виконання не може вважатися вступом у трудові відносини та/або виконанням роботи без укладення трудового договору (контракту).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, за положеннями статті 235 КЗпП середній заробіток за час вимушеного прогулу виплачується у разі незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу.

Статтею 236 КЗпП установлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відтак, положення статті 235 КЗпП України передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати середнього заробітку за період недопуску до роботи на умовах неповного робочого часу у період перебування особи у відпустці для догляду за дитиною

Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2261цс16, від 12 липня 2017 року у справі № 464/11782/14, Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 461/2567/23.

Суд зауважує, що недопуск до роботи на умовах неповного робочого часу в період перебування у відпустці до догляду за дитиною не може вважатися вимушеним прогулом.

Оскільки позивач не був звільнений з роботи, тобто позивач трудових відносин не припинив, а недопуск до роботи на умовах неповного робочого часу в період перебування у відпустці до догляду за дитиною законодавцем статтею 235 КЗпП не визначено підставою для виплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд доходить до висновку про неможливість застосування статті 235 КЗпП до спірних правовідносин.

Також до спірних правовідносин не може бути застосовані приписи статті 236 КЗпП, адже судовим рішенням у справі № 340/4438/24 зобов`язано начальника Державної служби з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області Панфілову Л.В. допустити ОСОБА_1 до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною, тоді як статтею 236 КЗпП унормовано питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Суд звертає увагу, що позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 липня 2025 року по 02 вересня 2025 року, тоді як судовим рішенням у справі № 340/4438/24 не визначено дату, з якої зобов`язано відповідача допустити позивача до роботи на умовах неповного робочого часу у період його перебування у відпустці для догляду за дитиною.

Враховуючи наведені обставини, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період?з 29 липня 2025 року по 02 вересня 2025 року.

Суд відхиляє аргумент апелянта про те, що оскільки відповідачем рішення Кіровоградського окружного адміністративного від 28 жовтня 2024 року у справі №340/4438/24, яке набрало законної сили 20 березня 2025 року, не виконане у повному обсязі, чим порушено його право на працю та отримання за це заробітної плати, до роботи на умовах неповного робочого часу під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку його не допущено, застосований у справі №340/4438/24 спосіб захисту виявився неефективним, а ефективним способом захисту порушеного права на працю на умовах неповного робочого часу та отримання за це заробітної плати є лише матеріальна відповідальність роботодавця - стягнення середнього заробітку за час, протягом якого він був позбавлений з вини керівника роботодавця можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію (вимушеного прогулу), адже в межах цієї справи на може надаватися оцінка способу захисту права позивача, обраного судом в іншому спорі.

Також суд визнає помилковим посилання апелянта на те, що в цьому випадку має бути застосована аналогія закону.

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Суд зауважує, що спірні правовідносини регулюються КЗпП, проте відсутність у цьому законодавчому акті норми, яка передбачає стягнення середнього заробітку за час недопуску до роботи в мовах неповного робочого часу під час перебування у відпустці по догляду за дитиною вказує саме на відсутність у особи права на отримання середнього заробітку, а не відсутність закону, який регулює такі правовідносини.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року в справі № 340/6025/25 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року в справі № 340/6025/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками у Кіровоградській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 16 червня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 червня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов