Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №520/7424/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 р. Справа № 520/7424/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/7424/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі – ГУ ДСНС у Харківській області, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 28.02.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 року по 31.12.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2025 року по 28.02.2025 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 1 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з даним позовом із зазначенням обґрунтованих та поважних причин його пропуску із наданням доказів у підтвердження поважності таких причин.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 про повернення позову у справі № 520/7424/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Верховний Суд в постанові від 11.04.2025 у справі № 520/27667/24 вказав, що саме дата отримання позивачем письмового повідомлення, що містило інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до приписів статті 233 КЗпП є визначальною для початку перебігу строку звернення до суду в правовідносинах, що є предметом судового дослідження. Також Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виклав правовий висновок в розрізі того, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання позивачем грошового атестату, оскільки саме він є відповідним письмовим повідомленням про нараховані та сплачені суми при звільненні. При цьому, на думку апелянта, у спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції, яка діє з 19.07.2022, може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення. І якщо грошовий атестат датується нормативно моментом звільнення особи, то про застосований відповідачем неналежний механізм при обрахунку грошового забезпечення позивача, останній дізнався лише з листа відповідача від 19.03.2025, де відповідач посвідчив, що механізм первинної редакції п. 4 ПКМУ № 704, ним застосовано не було, а до суду позивач звернувся 31.03.2026, тобто в межах трьохмісячного строку.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до статті 294, частини 2 статті 312 КАС України розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у відповідача і був звільнений зі служби наказом ГУ ДСНС у Харківській області (по особовому складу) від 28.02.2025 № 120.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 09.03.2026 щодо перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 в світлі застосування належних базисів для обрахунку грошового забезпечення – прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2023 щодо грошового забезпечення 2023 року, станом на 01.01.2024 щодо грошового забезпечення 2024 року, станом на 01.01.2025 щодо грошового забезпечення 2025 року.

Листом від 19.03.2026 № 65040-2920/65190 ГУ ДСНС у Харківській області повідомило позивачу, що підстави для перерахунку його грошового забезпечення відсутні.

Вважаючи порушеними свої права щодо виплати належного розміру грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ДСНС у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з даним позовом із зазначенням обґрунтованих та поважних причин його пропуску із наданням доказів у підтвердження поважності таких причин.

07.04.2026 представником позивача було подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про усунення недоліків, в якій ОСОБА_1 посилався на те, що у спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення. І якщо грошовий атестат датується нормативно моментом звільнення особи, то про застосований відповідачем неналежний механізм при обрахунку грошового забезпечення позивача, останній дізнався лише з листа відповідача, де відповідач посвідчив, що механізм первинної редакції п. 4 ПКМУ № 704, ним застосовано не було, а до суду позивач звернувся 31.03.2026, тобто в межах трьохмісячного строку.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений зі служби 28.02.2025, а тому до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, передбачений саме частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України. Зазначений строк розпочався 01.03.2025 та закінчився 01.06.2025, тобто позивач пропустив встановлений законодавством тримісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Також суд першої інстанції зазначив, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби, а у момент настання календарної дати, коли суб`єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць. Таким чином, будь-яких доказів на підтвердження того, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення до суду не надано та в заяві про усунення недоліків із клопотанням про поновлення пропущеного строку не зазначено.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.

За змістом статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зауважила, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

З матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги стосуються перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 28.02.2025, а отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, як правильно зазначено судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що у спірних правовідносинах, у поняття «письмове повідомлення про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні» у розумінні аспекту початку обрахунку строків звернення до суду за частиною 2 статті 233 КЗпП України в редакції, яка діє з 19.07.2022, може бути лише сукупність грошового атестату та відомостей, в яких відповідач повідомив позивачу про застосований механізм при обрахунку його грошового забезпечення. І якщо грошовий атестат датується нормативно моментом звільнення особи, то про застосований відповідачем неналежний механізм при обрахунку грошового забезпечення позивача, останній дізнався лише з листа відповідача від 19.03.2026, де відповідач посвідчив, що механізм первинної редакції пункту 4 ПКМУ № 704, ним застосовано не було, а тому звернувшись до суду 31.03.2026 позивач не пропустив трьохмісячний строк, передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову, який передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні), зокрема, грошового атестата. Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Апелянт зазначає, що дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 19.03.2026 № 65040-2920/65190, до якого додані архівні відомості за період з травня 2023 року по березень 2025 року, в яких міститься інформація про нараховані та виплачені позивачеві складові грошового забезпечення.

При цьому колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, а судом першої інстанції цього встановлено не було на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, коли саме позивачу було вручено грошовий атестат або інший письмовий документ, в якому детально зазначено усі суми, які були нараховані та виплачені апелянту при звільненні, адже саме з цього моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, обчислюється тримісячний строк для подання адміністративного позову.

Враховуючи зазначене, без установлення події, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом, висновок суду першої інстанції про його порушення позивачем є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що приймаючи постанову від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд зазначив, що він відступив від правових висновків, які викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 03.01.2025 у справі № 400/4829/24 та від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, в яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається з дати його звільнення з цієї служби, на що, зокрема, посилається суд в ухвалі про повернення позовної заяви.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 3 статті 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 294, 308, 311, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року по справі № 520/7424/26 скасувати.

Справу № 520/7424/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова