Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №372/6423/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року місто Київ

Справа № 372/6423/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8844/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року (ухвалено у складі судді Потабенко Л.В., дата складення повного тексту - відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ

В листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він 07 серпня 2023 року придбав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №341841877, 07 серпня 2023 року проведену державну реєстрацію права власності. На момент укладення договору купівлі-продажу продавець ТОВ «Альфа Проф» повідомив покупця про те, що за користування квартирою існує заборгованість з централізованого водопостачання та водовідведення. Крім того відповідно до п.9 договору купівлі - продажу квартири сторони обумовили, що борги продавця залишаються за продавцем, а тому позивач не приймав на себе будь-якої заборгованості за попередніх власників, разом з тим позивачу надходять квитанції про оплату боргу за попереднього власника.

30 жовтня 2024 року позивачем було направлено на адресу відповідачу заяву з вимогами виключити із нарахувань по особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири, яка виникла у період до набуття позивачем права власності на квартиру, а саме до 07 серпня 2023 року.

Разом з тим 28 листопада 2024 року КП «Обухівводоканал» надано відповідь, відповідно до якої у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено.

Крім того 09 вересня 2024 року позивач звертався із заявою до КП «Обухівводоканал» про розподіл рахунків та виключення боргів попередніх власників із особового рахунку № НОМЕР_1 за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, та 26 вересня 2024 року відповідач відмовив у задоволенні заяви.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просив позов задовольнити та зобов`язати Обухівське водопровідно-каналізаційне підприємство виключити з обліку за особовим рахунком № НОМЕР_2 заборгованість попереднього власника квартири за адресою: АДРЕСА_1 за період до 07 серпня 2023 року.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 03 березня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме частини першої статті 1048, статті 1078, статті 1082 ЦК України, статей 77-80, 89, 263, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, за невідповідності висновків суду обставинам справи, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду.

Звертає увагу, що судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача на мирне володіння своїм майном.

Вказує, що суд першої інстанції відмовляючи у захисту порушеного права з посиланням на те, що чинним законодавством не передбачено механізму списання боргів за отримані житлово-комунальні послуги, не врахував правові висновки щодо застосування вищевказаних норм права, які були викладені у постанові КЦС Верховний Суд від 26 січня 2022 року у справі № 201/11406/20, провадження № 61-18079св21, про те, що такий спосіб захисту порушеного права за вищевказаних обставин є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Стверджує, що суд першої інстанції, не визначившись у достатній мірі із нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов помилкових висновків про необґрунтованість вимог ОСОБА_1 , при цьому чинна практика свідчить що його порушене право підлягає захисту саме в заявлений ним спосіб захисту його порушеного права. Таким чином, позовні вимоги про зобов`язання відповідача виключити з особового рахунку борги попереднього власника підлягають задоволенню не підлягають.

У відзиві відповідач вказує, що він не пред`являв позивачу вимогу про оплату заборгованості попереднього власника, що підтверджується, зокрема, відсутністю доказів зворотнього від позивача. Заначає, що особовий рахунок є технічним обліковим інструментом, а не правовим титулом чи доказом переходу заборгованості попереднього власника до нового, а наявність у системі обліку Відповідача боргу попереднього власника не створює жодних прав та обов`язків для Позивача, як нового власника. Стверджує, щочинне законодавство України не має механізму та не покладає на відповідача жодного обов`язку виключати заборгованість за вимогою особи, яка не є боржником. Тобто позивачем не доведено порушення жодного його права, як цього вимагає ЦПК України, а саме статті 4, 12.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У відповіді на відзив позивач вважає доводи відповідача викладені у такому відзиві безпідставними, надуманими та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи, нормами чинного законодаства судовою практикою, та доводами викладеними в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-денний строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу з моменту отримання даної ухвали.

Відповідно до супровідного листа від 24 березня 2026 року, Київський апеляційний суд направив відповідачу ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу з додатками до електронного кабінету Обухівського відопровідно-каналізаційного підприємства (КП «Обухівводоканал»), які відповідно були доставлені до електронного кабінету відповідача 24 березня 2026 року о 13 год. 40 хв.

Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 02 червня 2026 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені судом належним чином, клопотань про відкладення чи розгляду без їх участі до суду не надходило, про причини неявки суд не повідомляли.

Проте, 21 травня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява віл ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі у зв'язку з поганим станом його здоров'я.

Обухівське відопровідно-каналізаційне підприємство (КП «Обухівводоканал») про розгляд справи повідомлявся судом шляхом направлення судової повістки до його електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд».

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

З урахуванням наведено та з огляду на приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що виключення (скасування) з обліку за особовим рахунком заборгованості за оплату комунальних послуг не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Крім того, вказав, що чинним законодавством не встановлено процедури визнання боргу за житлово-комунальні послуги безнадійним та не визначено механізму його списання, а тому така заборгованість зазначається в довідках про стан заборгованості та дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про зобов`язання Обухівське водопровідно-каналізаційне підприємство виключити з обліку за особовим рахунком № НОМЕР_2 заборгованість попереднього власника квартири за адресою : АДРЕСА_1 за період до 07 серпня 2023 року, саме собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права позивача.

Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець комунальної послуги зобов`язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за комунальні послуги в разі їх ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором про надання комунальних послуг.

Відповідно до висновку колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі № 6-3986св14, зобов`язання споживача щодо списання заборгованості за оплату комунальних послуг не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.

Таким чином вимоги чинного законодавства не передбачають списання (виключення) заборгованості, в той же час положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначали випадки, в яких може бути здійснено перерахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Суд виходив з того, що рахунки на оплату житлово-комунальних послуг фактично є претензією та не свідчать про порушення прав споживача, а є підставою для подальшого звернення виконавця послуг з відповідним позовом до суду.

Оскільки такий спосіб як здійснення перерахунку та списання з особового рахунку заборгованості ст. 16 ЦК України та іншими законами не визначений, суд відмовив в задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту, та через не доведення порушення прав позивача.

Колегія суддів з такими висновками повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Проте новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майна.

Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 686/6276/19 (провадження № 61-3604 св 20), від 14 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 312/44/20 (провадження № 61-13033 св 20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 9 Договору купівлі - продажу квартири від 07 серпня 2023 року, сторони обумовили, що борги продавця залишаються за продавцем, а саме зі сплати боргу з централізованого водопостачання та водовідведення.

Тобто, покупець, ОСОБА_1 не приймав на себе будь - якої заборгованості, в даному конкретному випадку по оплаті послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за попередніх власників.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження.

У справі, яка переглядається, позивач не вчиняв правочинів щодо прийняття боргу з оплати послуг з надання централізованого водопостачання та водовідведення попередніх власників вказаної квартири. На нього не може бути покладено обов`язок зі сплати вказаної заборгованості, нарахованої відповідачем попереднім власникам, тобто до набуття позивачем у власність квартири.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо вирішення питання про належний спосіб судового захисту у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача нарахувати обсяг комунальних послуг та відсутності обов`язку позивача, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок нарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивача в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.

Крім того, ефективним способом захисту прав позивача є і вимога зобов`язати відповідача списати з її особового рахунку донараховану заборгованість. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника послуг списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника послуг списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.

Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок.

Матеріалами справи доведено, що позивач став власником кватири на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 07 серпня 2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Задорожним О.С., за реєстровим номером 1033.

Положеннями статей 322 ЦК України, 162 ЖК України передбачено обов`язок власника утримувати майно, що йому належить, та оплачувати комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що в період, за який позивач просив списати борг з ним відповідачем не укладались договори про надання послуг.

Також відповідачем в даній справі не надано жодних доказів, що позивач проживав в квартирі та користувався будь-якими послугами до набуття ним права власності.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства, щодо списання заборгованості, яка утворилась до 07 серпня 2023року є обгрунтованими, оскільки позивач не був споживачем послуг в цей період, а тому його вимоги є правомірними, а обраний ним спосіб захисту з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду є ефективним та належним.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення, висновки не відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення процесуальних норм, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду в частині позовних вимог до Обухівського водопровідно-каналізаційного підприємства підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року - скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Зобов`язати Обухівське водопровідно-каналізаційне підприємство списати ОСОБА_1 нараховану заборговність з його особового рахунку № НОМЕР_3 за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , що виникла до 07 серпня 2023 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова