Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №580/3089/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року справа № 580/3089/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Державної установи "Центр пробації" (далі – відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2023 по 19.03.2026 у відповідності до ст. 117 КЗпП України;

зобов`язати Державну установу “Центр пробації” нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 28.02.2023 по 19.03.2026 у відповідності до ст. 117 КЗпП України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на день звільнення зі служби не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок на виконання рішення суду у справі №580/3403/25 проведений лише 20.03.2026. Тому просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Ухвалою від 31.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому він просить суд у задоволенні позову відмовити. Вказує, що механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Оскільки, відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується не більш як за шість місяців, тому період шести місяців починається з 28.02.2023 по 28.08.2023, що складає 182 дні.

Відносно питання визначення суми коштів, за затримку розрахунку при звільненні Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказує, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя.

Центр пробації вважає, що підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки проведення ним розрахунку при звільненні відсутні, але одночасно з тим зазначає наступне. З аналізу даних, розміщених на офіційному сайті Національного банку України, судом встановлено, що на дату остаточного розрахунку з Позивачем, а саме: 19.03.2026 (20.03.2026 оплачено Казначейською службою) розмір облікової ставки НБУ становив 15,0 % річних. Враховуючи суму недоотриманих коштів 72 847,59 грн, 15,0 % від цієї суми становить 10 927,14 грн, тобто 29,94 грн за один день затримки розрахунку (10 927,14 грн / 365). Враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має визначатися в межах шести місяців (182 дні), Позивачу могло би бути нараховано та виплачено 5 449,08 грн (29,94 грн * 182) при умові задоволення його позовних вимог.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Відповідно до наказу від 26.06.2018 № 55/К Державної установи “Центр пробації” майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-002676), призначено на посаду старшого інспектора Придніпровського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації” в Черкаській області 01 липня 2018 року, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 04 травня 2017 року по 01 березня 2020 року, направлена для подальшого проходження служби з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Згідно з наказом Державної установи “Центр пробації” від 21.02.2023 № 182/К, майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-002676), старшого інспектора Придніпровського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації” в Черкаській області, звільнено відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” та пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” (через хворобу) 27 лютого 2023 року.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 у справі №580/3403/25 зобов`язано Державну установу “Центр пробації” (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, код ЄДРПОУ 41847154) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.03.2020 по 31.12.2020, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Державну установу “Центр пробації” (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, код ЄДРПОУ 41847154) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошову допомогу на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Державну установу “Центр пробації” (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, код ЄДРПОУ 41847154) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2022 по 18.07.2022, грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Випискою з рахунку позивача підтверджено виплату 20.03.2026 коштів в сумі 72847,59 грн на виконання рішення суду у справі №580/3403/25.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Частиною першою статті 6 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713-IV) встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 2713-IV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону № 2713-IV держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV обумовлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

У частині першій статті 2 Закону України від 05.02.2015 № 160-VIII "Про пробацію" (далі - Закон № 160-VIII) визначено, що пробація - система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого; орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації.

Частиною першою статті 19 Закону № 160-VIII передбачено, що права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 08.12.2020 № 4242/5 затверджено Положення про Державну установу "Центр пробації" (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Центр пробації є неприбутковою державною установою, створеною для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації діяльності уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін`юсту.

Пунктом 6 Положення передбачено, що у структурі Центру пробації функціонують відокремлені структурні підрозділи (далі - Філії), до складу яких входять уповноважені органи з питань пробації. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій Центру пробації відповідно до мети (цілей), завдань та функцій.

Згідно з пунктом 7 Положення до складу Центру пробації входять працівники, які працюють за трудовим договором, та особи начальницького складу, що були переведені з Державної кримінально-виконавчої служби України.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, таборах для тримання військовополонених, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п.27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню, згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Ст.117 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як установлено судом, відповідно до наказу від 26.06.2018 № 55/К Державної установи “Центр пробації” майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-002676), призначено на посаду старшого інспектора Придніпровського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації” в Черкаській області 01 липня 2018 року, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 04 травня 2017 року по 01 березня 2020 року, направлена для подальшого проходження служби з Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Згідно з наказом Державної установи “Центр пробації” від 21.02.2023 № 182/К, майора внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-002676), старшого інспектора Придніпровського районного відділу філії Державної установи “Центр пробації” в Черкаській області, звільнено відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” та пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію” (через хворобу) 27 лютого 2023 року.

Натомість, за вирішенням спору до суду щодо належних під час звільнення виплат (грошового забезпечення) у справі №580/3403/25 позивач звернувся 28.03.2025.

Отже, спір у справі, що розглядається, стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.

Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.

Так, у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

У справі №825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Як установлено судом у цій справі, позивач був звільнений зі служби 27.02.2023, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум, а до суду він звернувся 28.03.2025.

Отже, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник більш ніж через 2 роки після звільнення зі служби, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, зазначених висновків не спростовує, адже вказана справа стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.

У справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, у зв`язку з чим відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд також зазначає, що у справі №821/1083/17 позивачка за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернулася у строк, що не перевищував двох місяців, тоді як у цій справі за вирішенням відповідного спору позивач звернувся більш ніж через 7 років.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20.

Тому суд вважає необґрунтованими позовні вимоги зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Судові витрати не підлягають розподілу з огляду на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ