Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №460/7184/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2026 року м. Рівне№460/7184/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2026 № 64 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів» в частині оголошення догани головному сержанту ОСОБА_1 , начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_1 ; 2) визнати протиправним та скасувати пункт 7 наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19.02.2026 № 27 «Про результати службового розслідування» в частині накладення на начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , головного сержанта ОСОБА_1 , дисциплінарного стягнення «догана». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебував на посаді Начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 . Пунктом 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2026 № 64 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів»: «За низьке виконання функціональних обов`язків, низьку виконавчу дисципліну 03.02.2026 року оголосити догану головному сержанту ОСОБА_1 , начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_1 . Підстава: усне розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ». Позивач вважає, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності безпідставно, наказ не мотивований та необґрунтований, а службове розслідування проведено поза межами його предмету, визначеного в наказі про призначення службового розслідування. За таких обставин просить позов задовольнити.

Відповідач 1 подав до суду відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначає, що не обов`язково винесенню наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності має передувати проведення службового розслідування. Крім того, позивач не використав досудову процедуру врегулювання спору і не звертався для оскарження накладання стягнення до вищого командування. У відповідності до пункту 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути (але не обов`язково) оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення". По тій причині, що наказ від 10.02.2026 № 64 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 , знаходиться у письмовій формі, тому його оголосили на нараді у військовій частині НОМЕР_1 , як це передбачається пунктом 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ. Звертає увагу на пропуск позивачем строків звернення до суду, оскільки грошове забезпечення надійшло на розрахункові рахунки військовослужбовців в період з 11 до 13 години 06.03.2026 року. З тієї причини, що 06.03.2026, являється робочим днем, відповідно і термін на оскарження розпочинається від 06.03.2026, а не від 30.03.2026, як стверджує позивач. Вважає спірний наказ правомірним та просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 відзив на позов не подав.

Позивач подав відповідь на відзив в якій на спростування доводів відзиву надає схожі за змістом позову твердження та аргументи.

21.05.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, що стосуються витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Відповідач 1 подав заперечення на відповідь на відзив в якому зазначив, що 06 березня 2026 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 108 «Про заохочення особового складу військової частини НОМЕР_1 з нагоди Міжнародного жіночого дня», яким знято раніше накладене дисциплінарне стягнення «догану» з ОСОБА_1 . Таким чином, на момент звернення позивачки до суду (27.04.2026) предмет спору відсутній. Просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 33 000 (тридцять три тисячі) гривень у повному обсязі. У разі часткового задоволення заяви - зменшити розмір витрат, що підлягають стягненню, до розумних меж, які відповідають складності справи.

Позовна заява надійшла до суду 27.04.2026.

Ухвалою суду від 29.04.2026 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши позовну заяву та долучені матеріали, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника медичного пункту цієї ж частини.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 64 від 10.02.2026 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів»», за низьке виконання функціональних обов`язків, низьку виконавчу дисципліну, 03.02.2026 оголошено догану головному сержанту ОСОБА_1 , начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_1 (п. 3 наказу).

За змістом цього наказу, він виданий відповідно до вимог статей 4, 45, 83, 87 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з урахуванням причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, обставин скоєння правопорушення, ступень вини кожного військовослужбовця та його попередню поведінку та з метою виховання особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України і недопущення подібних випадків у майбутньому та притягнення винних осіб до відповідальності, згідно із статтями 48, 54 Дисциплінарного статуту Збройних сил України.

Підставою зазначено усне розпорядження командира військової НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 44ад від 30.01.2026 по факту несвоєчасного надання доповіді про подію посадовими особами військової частини НОМЕР_3 , призначено службове розслідування.

За змістом акту службового розслідування від 18.02.2026, приблизно о 04:00 19.01.2026, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 розпалював піч в результаті чого отримав опіки тулуба та нижніх кінцівок.

19.01.2026 приблизно о 04:00 солдат, який проживав разом із травмованим військовим, прибув до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 та повідомив начальника медичного пункту ОСОБА_2 про травмування свого побратима.

Головний сержант ОСОБА_3 вибула на місце події та о 04:13 по телефону повідомила начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 про травмування солдата.

В подальшому о 04:14 головний сержант ОСОБА_1 по телефону повідомила командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_5 про травмування солдата та отримала дозвіл на госпіталізацію солдата в лікарню.

20.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 відпрацювала та надіслала за підписом командира військової частини НОМЕР_1 звернення на лікарню щодо надання довідки про перебування на стаціонарному лікарні із зазначенням попереднього діагнозу, уточнення ступеню важкості травми, результатів аналізу наявності етанолу в крові.

21.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 звернулась в лікарню з метою відвідування солдата та отримання довідки. Їй повідомили, що довідка готова, підписана лікарем, але знаходиться на реєстрації. Після реєстрації довідку пришлють по АДРЕСА_1 зробила фотографію незареєстрованої довідки, з якою стало відомо, що стан солдата важкий, стабільний, що кваліфікується як подія.

Роздруковану незареєстровану довідку ОСОБА_1 надала заступнику командира з психологічної підготовки та персоналу військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_6 та повідомила по телефону начальника медичної служби військової частини НОМЕР_3 , однак доповідь командиру військової частини НОМЕР_1 не здійснила, чим порушила вимоги Статуту внутрішньої служби ЗСУ.

22.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 надіслала через месенджер Signal не зареєстровану довідку начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_3 , майору медичної служби ОСОБА_7 .

24.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 виявила, що на її електронну пошту надійшла зареєстрована довідка. Про це остання повідомила та надіслала по месенджеру Signal майору ОСОБА_6 (заступнику командира військової частини НОМЕР_1 ) та майору медичної служби ОСОБА_7 (начальнику медичної служби військової частини НОМЕР_3 ). Майор ОСОБА_6 та головний сержант ОСОБА_1 не здійснили доповідь командиру військової частини НОМЕР_1 , чим порушили вимоги Статуту внутрішньої служби ЗСУ.

Відповідно до п. 4.3 висновку акту службового розслідування, неправомірні дії начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 вбачаються у недотриманні вимог статутів ЗСУ та неналежного виконання своїх функціональних обов`язків. Своїми діями начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головний сержант ОСОБА_1 порушила вимоги абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Причинами на умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є низька виконавча дисципліна та особиста недисциплінованість.

Пунктом 7 висновку зазначено, що за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності.

Пунктом 7 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 27 від 19.02.2026 «Про результати службового розслідування» за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Наказ виданий на підставі службового розслідування від 18.02.2026.

Вважаючи пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 64 від 10.02.2026 та пункт 7 наказу командира військової частини НОМЕР_2 протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо строку звернення до суд з даним позовом.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до п.17) ч. 1 ст. 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За змістом ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали (наприклад, відбулося стягнення штрафу), так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю (наприклад, винесене рішення про стягнення штрафу).

Порушення інтересів особи може полягати також у невизначеності публічних правовідносин за її участю, коли у сторін існують різні уявлення щодо взаємних прав та обов`язків.

При цьому, день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Доказами, які свідчать про день, коли особа дізналася про порушення своїх прав, зокрема, можуть бути: розписка про одержання рішення, докази відправки та отримання кореспонденції, акт про відмову одержати документ (надати пояснення), довідки, складені особами, у випадках, передбачених законом.

Як стверджує позивач, з наказами її ознайомлено не було. Про їх зміст вона дізналась 30.03.2026 після отримання відповіді на адвокатський запит.

В свою чергу відповідач 1 зазначив, що наказ оголошений на нараді. Крім того, 06 березня 2026 року ОСОБА_1 особисто зверталася до заступника командира частини майора ОСОБА_6 з приводу отримання роз`яснення, щодо зменшення розміру грошового забезпечення. Їй було прямо повідомлено, що зменшення пов`язане з накладенням дисциплінарного стягнення згідно наказу від 10.02.2026 № 64. 06 березня 2026 року позивач звернулась до адвоката Пархомчук В.В. і на підставі отриманої інформації направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит, в якому чітко вказано номер і дату оскаржуваного наказу. Це є беззаперечним доказом того, що позивачка знала про наказ ще 06 березня 2026 року.

Проте суд зауважує, що доказів присутності позивача на нараді, де було оголошено зміст спірного наказу суду не надано і матеріали таких не містять.

Також суду не надано будь яких інших доказів, які б свідчили про ознайомлення позивача із змістом спірних наказів.

Суд зазначає, що ознайомлення із змістом наказів є важливим для правильного формування підстав його оскарження, тому посилання відповідача 1 на те, що номер і дата наказу були відомі позивачу 06.03.2026, є безпідставними та необґрунтованими.

За наведених обставин суд погоджується із твердженнями позивача про ознайомлення із спірними наказами 30.03.2026 і строк звернення до суду з даним позовом починається саме з цієї дати.

Оскільки позов поданий до суду 27.04.2026, то місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України позивачем дотриманий.

По суті спору.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

За змістом ст. 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом:

виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі;

особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України;

формування правової культури військовослужбовців;

забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, виховання культури ґендерної рівності та нетерпимості до будь-яких проявів дискримінації, в тому числі за ознакою статі, запобігання та протидії насильству за ознакою статі, сексуальним домаганням та правопорушенням проти статевої свободи та статевої недоторканості у військовому колективі;

умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;

зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих;

підтримання у військових з`єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку;

своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;

чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

За приписами статті 7 Дисциплінарного статуту ЗСУ застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Згідно зі ст. 45 цього ж Статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

За змістом. 55 Дисциплінарного статуту командир бригади (полку, корабля 1 рангу) має право застосовувати стягнення, передбачені пунктами "а"-"ґ", а також пунктами "д"-"ж" (до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) статті 48 цього Статуту.

За змістом ст. 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (ст.84 Дисциплінарного статуту)

Згідно із ст. 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Положенням ст. 97 Дисциплінарного статуту визначено, що про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548 (далі - Статут).

Статтями 5, 6 Статуту встановлено, що внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Статтею 11 Статуту визначаються загальні обов`язки військовослужбовців. Так, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; (абзац 2).

Відповідно до ст. 12 Статуту (в редакції, чинній на час проведення службового розслідування) про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника ( ст. 14 Статуту).

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст. 16 Статуту).

За змістом статей 28-30 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Згідно зі ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Отже накладення дисциплінарного стягнення відбувається виключно за умови доведення вини військовослужбовця.

Водночас суд звертає увагу, що службове розслідування не є обов`язковим для накладення дисциплінарного стягнення, однак для уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини може бути призначено.

Щодо п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 64 від 10.02.2026 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів»», яким за низьке виконання функціональних обов`язків, низьку виконавчу дисципліну, 03.02.2026 оголошено догану головному сержанту ОСОБА_1 , начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_1 .

Судом встановлено та стверджується доказами, долученими відповідачам 1 до матеріалів справи, що 06.03.2026 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 108 «Про заохочення особового складу військової частини НОМЕР_1 з нагоди Міжнародного жіночого дня».

Пунктом 3 вказаного наказу вирішено знято раніше накладене дисциплінарне стягнення «догану» з ОСОБА_1 згідно наказу № 64 від 10.02.2026.

Отже наказ від 10.02.2026 № 64 «Про притягнення до відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів» у частині накладення дисциплінарного стягнення на позивача вже втратив чинність.

Причому, позовну заяву подано до суду 27.04.2026, а наказ, яким знято дисциплінарне стягнення прийнято відповідачем 1 - 06.03.2026.

Тобто, на момент звернення позивача до суду 27.04.2026, предмет спору в частині оскарження п. 3 наказу № 64 від 10.02.2026, відсутній.

В свою чергу, відсутність предмета спору є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від обґрунтованості інших доводів позивача, а не закриття провадження у справі, як зазначає відповідач.

За наведеного, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування п.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 64 від 10.02.2026 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб військової частини НОМЕР_1 та підпорядкованих підрозділів»», яким за низьке виконання функціональних обов`язків, низьку виконавчу дисципліну, 03.02.2026 оголошено догану головному сержанту ОСОБА_1 , начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо п.7 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 27 від 19.02.2026 «Про результати службового розслідування», за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Суд зауважує, що інститут дисциплінарної відповідальності є самостійним інститутом права, що підтверджується наявністю окремих ознак правового інституту: однорідність фактичного змісту; юридична єдність (комплексність) норм; законодавча відособленість.

Дисциплінарна відповідальність, як самостійний вид юридичної відповідальності, є елементом у структурі правової системи країни та важливим чинником забезпечення дисципліни та правопорядку.

Дисциплінарний проступок, в контексті дисциплінарної відповідальності, можливо охарактеризувати як протиправну дію чи бездіяльність службовця, що порушує встановлений порядок виконання своїх обов`язків, встановлені вимоги до військової дисципліни або громадського порядку.

В свою чергу, дисциплінарне стягнення є мірою відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, яке лежить у колі дискреційних повноважень суб`єкта, відповідального та зацікавленого у дотриманні службовцем відповідних вимог дисципліни. Дисциплінарне стягнення виступає результатом карного процесу уповноваженої на це особи, що несе в собі наслідки особистого немайнового та майнового характеру.

Такі стягнення виражаються у вигляді негативної оцінки до певної події та засудженні поведінки службовця, вину та причетність якого буде належним чином встановлено. У зв`язку з чим, заходи реагування у виді дисциплінарного стягнення, є результатом встановлення істини у певній події, яка порушує вимоги дисципліни або належності виконання покладених на особу обов`язків з проходження служби. Такі заходи мають на меті попередити особу про необхідність дотримання встановлених до неї вимог, а також про можливість застосування більш суворого дисциплінарного стягнення у випадку повторних порушень дисципліни, що повинно спонукати службовця належним чином виконувати свої обов`язки та попередити, що усі наступні порушення не будуть залишені поза увагою.

Разом з тим, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Таким чином, підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни.

Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Так, судом встановлено та стверджується матеріалами справи, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 44ад від 30.01.2026 по факту несвоєчасного надання доповіді про подію посадовими особами військової частини НОМЕР_3 , призначено службове розслідування.

За змістом акту службового розслідування від 18.02.2026, приблизно о 04:00 19.01.2026, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 розпалював піч в результаті чого отримав опіки тулуба та нижніх кінцівок.

19.01.2026 приблизно о 04:00 солдат, який проживав разом із травмованим військовим, прибув до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 та повідомив начальника медичного пункту ОСОБА_2 про травмування свого побратима.

Головний сержант ОСОБА_3 вибула на місце події та о 04:13 по телефону повідомила начальника штабу - першого заступника командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 про травмування солдата.

В подальшому о 04:14 головний сержант ОСОБА_1 по телефону повідомила командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_5 про травмування солдата та отримала дозвіл на госпіталізацію солдата в лікарню.

20.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 відпрацювала та надіслала за підписом командира військової частини НОМЕР_1 звернення на лікарню щодо надання довідки про перебування на стаціонарному лікарні із зазначенням попереднього діагнозу, уточнення ступеню важкості травми, результатів аналізу наявності етанолу в крові.

21.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 звернулась в лікарню з метою відвідування солдата та отримання довідки. Їй повідомили, що довідка готова, підписана лікарем, але знаходиться на реєстрації. Після реєстрації довідку пришлють по АДРЕСА_1 зробила фотографію незареєстрованої довідки, з якою стало відомо, що стан солдата важкий, стабільний, що кваліфікується як подія.

Роздруковану незареєстровану довідку ОСОБА_1 надала заступнику командира з психологічної підготовки та персоналу військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_6 та повідомила по телефону начальника медичної служби військової частини НОМЕР_3 , однак доповідь командиру військової частини НОМЕР_1 не здійснила, чим порушила вимоги Статуту внутрішньої служби ЗСУ.

22.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 надіслала через месенджер Signal не зареєстровану довідку начальнику медичного пункту військової частини НОМЕР_3 , майору медичної служби ОСОБА_7 .

24.01.2026 головний сержант ОСОБА_1 виявила, що на її електронну пошту надійшла зареєстрована довідка. Про це остання повідомила та надіслала по месенджеру Signal майору ОСОБА_6 (заступнику командира військової частини НОМЕР_1 ) та майору медичної служби ОСОБА_7 (начальнику медичної служби військової частини НОМЕР_3 ). Майор ОСОБА_6 та головний сержант ОСОБА_1 не здійснили доповідь командиру військової частини НОМЕР_1 , чим порушили вимоги Статуту внутрішньої служби ЗСУ.

Відповідно до п. 4.3 висновку акту службового розслідування, неправомірні дії начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 вбачаються у недотриманні вимог статутів ЗСУ та неналежного виконання своїх функціональних обов`язків. Своїми діями начальник медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головний сержант ОСОБА_1 порушила вимоги абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Причинами на умовами, що сприяли вчиненню правопорушення є низька виконавча дисципліна та особиста недисциплінованість.

Пунктом 7 висновку зазначено, що за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності.

Надалі, п.7 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 27 від 19.02.2026 «Про результати службового розслідування» за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

Суд нагадує, що відповідно до ст. 12 Статуту (в редакції, чинній на час проведення службового розслідування) про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Проте, таких доказів до матеріалів справи позивачем долучено не було, отже факт порушення позивачем вимог ст. 12 Статуту є доведеним та позивачем не спростований.

Щодо тверджень позивача про те, що службове розслідування відносно позивача було проведене поза межами його предмету, визначеного в наказі про призначення службового розслідування, і в наказі немає жодної вказівки на те, що розслідування призначене також щодо посадових осіб військової частини НОМЕР_1 або щодо головного сержанта ОСОБА_1 особисто.

Так, судом встановлено, що дійсно, наказом командира в/ч НОМЕР_2 № 44ад від 30.01.2026 по факту несвоєчасному наданню доповіді про подію посадовими особами військової частини НОМЕР_3 призначено службове розслідування.

Отже комісія не мала повноважень перейти від дослідження дій посадових осіб НОМЕР_3 до формування висновку про вину позивача, яка проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 . Доказів зворотного суду не надано і судом з матеріалів справи не встановлено.

Таким чином, оцінка дій позивача і висновок про необхідність притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності виходили за межі предмета, визначеного первинним наказом про призначення розслідування.

Вказане свідчить про протиправність дій комісії щодо проведення службового розслідування відносно позивача, як наслідок, протиправність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Більше того, важливим буде зауважити, що позивач вже був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за аналогічне правопорушення згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 № 64 від 10.02.2026. І хоча зміст цього наказу не містить висновків щодо саме цього правопорушення, проте відповідач 1 стверджує у відзиві на позов, що прийняттю цього наказу слугувало те, що ОСОБА_1 здійснила відповідну доповідь лише заступнику командира частини з психологічної підготовки та персоналу майору ОСОБА_6 і начальнику медичної служби іншої частини, але не здійснила доповіді безпосередньому командиру, а саме командиру військової частини НОМЕР_1 , а також порушила порядок документування управлінської інформації і роботи з документами.

Отже зміст правопорушення за наказом командира в/ч НОМЕР_1 № 64 від 10.02.2026, яким позивачу було оголошено догану, є ідентичним змісту правопорушення, встановленого в ході службового розслідування 18.02.2026 та винесення наказу командиром в/ч НОМЕР_2 № 27 від 19.02.2026, яким до позивача також застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку про протиправність п.7 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 27 від 19.02.2026 «Про результати службового розслідування», яким за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, тому такий пункт наказу належить до скасування.

Решта доводів сторін не спростовують висновків суду щодо протиправності оскаржуваного наказу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на вище викладене в його сукупності суд вважає позовні вимоги позивача частково обґрунтованими, тому позовну заяву слід задовольнити частково.

За правилами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на наведену норму права позивачу належить до відшкодування судовий збір у сумі 1064,96грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 33000грн.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п.4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи була заявлена у позові.

Вирішуючи по суті питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на наведені вище норми права, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Таким чином, в силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі № 820/479/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20.

Звідси слідує, що в силу п. 9 ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу фіксованого розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч. 4 ст. 134, ч. 5 ст. 134, ч. 6 ст. 134, ч. 9 ст. 139 КАС України.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наведеного, суд вважає за необхідне керуватись правовими висновками рішення Верховного Суду з приводу розподілу судових витрат у вигляді видатків на професійну правничу допомогу, а саме - правовими позиціями, що сформульовані у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

На підтвердження понесених витрат позивачем, надано до суду: копію договору про надання правничої допомоги від 08.04.2026; копію акту прийому-передачі послуг правничої допомоги від 21.05.2026 на суму 33000грн.

Так, 08.04.2026 між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Лінія права» укладено договір про надання правничої допомоги.

За умовами п.1 Договору адвокат зобов`язується надати клієнту правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених цим Договором. Перелік наданої адвокатом правничої допомоги визначається в Акті прийому-передачі послуг правничої допомоги.

За змістом п.2 Договору, встановлений фіксований розмір гонорару, який становить 33000грн.

Відповідно до акту прийому-передачі послуг до Договору, сторони визнають, що правова допомоги надана належним чином, у повному обсязі та відповідає умовам договору. Також наведений акт містить детальний перелік наданих адвокатом послуг.

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, причина виникнення спору та предмет спору об`єктивно не вимагали вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з категорією складності справи.

Підсумовуючи викладені вище міркування, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі № 820/479/18 та від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також заперечення відповідача, часткове задоволення позову, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 5000грн, яка підлягає стягнення з відповідача 2, оскільки у задоволенні вимог до відповідача 1 відмовлено.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.7 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 № 27 від 19.02.2026 «Про результати службового розслідування», яким за порушення вимог абз.2 ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, абз.2 ст.11, ст. 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 головного сержанта ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

В задоволенні решти, позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судовий збір у сумі 1064,96грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000грн (п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 червня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Суддя Т.О. Комшелюк