Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №582/1318/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/1318/25

Номер провадження 22-ц/816/2236/26

Категорія - 21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Худика А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Овчаренко М.В.

в присутності:

позивачки – ОСОБА_1

її представника – адвоката Валюха Ю.В.

представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Кулібаби О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми та в режимі відеоконференції у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Валюха Юрія Васильовича, на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31.03.2026, ухваленого під головуванням судді Жмурченка В.Д., у справі № 582/1318/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Недригайлівської селищної ради Роменського району Сумської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

У С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

02.10.2025 адвокат Валюх Ю.В., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та Недригайлівської селищної ради Роменського району Сумської області та просив суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_1 площею 0,0778 га, призначена для індивідуального житлового гаражного і дачного будівництва, кадастровий номер 5923587200:05:000:0071, шляхом зобов`язання відповідачів: Недригайлівську селищну раду Роменського району Сумської області та ОСОБА_2 чітко визначити межі між господарством ОСОБА_1 та господарством Шевчук О. Д., просив стягнути з відповідачів на користь позивачки понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельних ділянок: площею 0,2597 га, кадастровий номер: 5923587200:05:000:0072, для ведення особистого селянського господарства, та площею 0,0778 га, кадастровий номер: 5923587200:05:000:0071, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначив, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить Недригайлівській селищній раді Роменського району Сумської області, оскільки право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 в установленому порядку не зареєстровано.

Послався на те, що ОСОБА_2 не маючи на те законних підстав, встановила на земельній ділянці розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала її матері – ОСОБА_3 , огорожу таким чином, що погріб «В» та погріб «п/г», які належать ОСОБА_4 , виходять за межі земельної ділянки позивачки і ОСОБА_2 вимагає їх знесення.

Вважає, що своїми діями ОСОБА_2 та Недригайлівська селищна рада Роменського району Сумської області порушують право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачкою обрано неналежний спосіб захисту прав в частині зобов`язання відповідачів: Недригайлівську селищну раду Роменського району Сумської області та ОСОБА_2 чітко визначити межі між її господарством та господарством ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції у своєму рішенні, посилаючись на те, що позивачка не позбавлена можливості самостійно замовити відповідні землевпорядні роботи, здійснити заміри в натурі, звернутися до сертифікованого інженера- землевпорядника, ініціювати внесення змін до кадастрової документації тощо, прийшов до висновку, що заявлений спосіб захисту не відповідає критерію виконуваності судового рішення.

Крім того, місцевий суд звернув увагу позивачки про відсутність належних та допустимих доказів порушення її прав, як власниці земельної ділянки чи нерухомого майна, оскільки під час судового розгляду остання не надала на підтвердження своїх вимог доказів неправомірних дій відповідачів, які створюються ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою чи нерухомим майном.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивачки – адвокат Валюх Ю.В. 29.04.2026 подав апеляційну скаргу на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31.03.2026.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, також судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про обрання позивачкою неефективного способу захисту порушеного права.

Вказав, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельних ділянок: площею 0,2597 га, кадастровий номер: 5923587200:05:000:0072, для ведення особистого селянського господарства, та площею 0,0778 га, кадастровий номер: 5923587200:05:000:0071, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 і встановлення ОСОБА_2 в дворі позивачки огорожі, порушує права та законні інтереси ОСОБА_4 , як законної власниці земельної ділянки.

Вважав, що позивачкою надано обґрунтовані та належні докази, що відповідачами порушено її право власності, а саме: технічний паспорт на житловий будинок та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 146947 від 15.01.2010.

Просив апеляційний суд скасувати рішення Недригайлівського районного суду Сумської області та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2026 року справу передано судді-доповідачеві – Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 11 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 11 травня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні

Короткий зміст відзиву

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 – адвокат Кулібаба О.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін. Вказав, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив всі обставини справи і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позиція апеляційного суду

У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 та представник Недригайлівської селищної ради Роменського району Сумської області не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників, які не з`явились.

2. Мотивувальна частина

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивачку ОСОБА_1 , її представника – адвоката Валюха Ю.В., представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Кулібабу О.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга представника підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Встановлені фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є власником житлового будинку, господарських будівель та споруд, а також земельних ділянок: площею 0,2597 га, кадастровий номер: 5923587200:05:000:0072, для ведення особистого селянського господарства, та площею 0,0778 га, кадастровий номер: 5923587200:05:000:0071, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, які розташовані в АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями матеріалів справи: договір купівлі-продажу від 10.08.1998, технічний паспорт, державний акт на право власності на земельну ділянку, витяг з Державного реєстру речових прав ( а.с. 9-18).

На земельній ділянці з кадастровим номером 5923587200:05:001:0071, розташованої в АДРЕСА_1 і яка належить ОСОБА_1 побудовані в 1989, 1991 роках об`єкти нерухомого майна, що підтверджується технічним паспортом-характеристикою будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами (зв.а.с.10)

ОСОБА_2 належать на праві власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 5923587200:05:001:0002 та 5923587200:05:001:0003, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом зареєстрованого в реєстрі за № 4477 від 24.10.2023, витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 74449978 та витягом з Державного реєстру речових прав № 351622969 (а..с. 97-110).

Із матеріалів справи слідує, що земельна ділянка з кадастровим номером 5923587200:05:001:0002, яка належить ОСОБА_2 частково межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 з кадастровим номером 5923587200:05:001:0071.

ОСОБА_1 20.05.2025 зверталась до голови Недригайлівської селищної ради Роменського району Сумської області з приводу перевірки законності розміщення ОСОБА_2 пасіки та ведення останньою підприємницької діяльності та з вимогою встановити межові знаки між господарствами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 (а.с.21-24).

Недригайлівська селищна рада Роменського району Сумської області листом від 19.06.2025 за № 91-Д повідомила ОСОБА_1 про те, що органи місцевого самоврядування не наділені повноваженнями щодо встановлення меж або межових знаків між земельними ділянками, які перебувають у приватні власності та не наділені повноваженнями перевіряти факти незаконного здійснення підприємницької діяльності (а.с. 25-26).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Отже, виходячи із статей 116, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачами способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила суд, усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання відповідачів: Недригайлівську селищну раду Роменського району Сумської області та ОСОБА_2 чітко визначити межі між її господарством та господарством ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що обраний позивачкою спосіб захисту не є належним.

Доводи позивачки, про те, що суд першої інстанції необґрунтовано прийшов до такого висновку, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» № 858-IV від 22 травня 2003 року встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу). Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими Знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686. Згідно з пунктом 3.12 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Тому, посилання апелянтки на те, що Недригайлівська селищна рада Роменського району Сумської області та ОСОБА_2 зобов`язані чітко визначити межі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 і межує з господарством ОСОБА_2 не є належним способом захисту.

Отже, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з неефективним способом захисту, яке не зможе відновити порушених, на думку позивачки, прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту своїх прав та інтересів у вказаних правовідносинах. Пред`явлені позивачкою позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту права, за захистом якого звернулася позивачка.

Разом з тим суд першої інстанції помилково надав оцінку доказам, зробивши висновок щодо недоведеності позовних вимог.

А тому колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання про відсутність належних та допустимих доказів порушення прав ОСОБА_1 , як власниці земельної ділянки чи нерухомого майна.

Отже, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині змінити.

Висновки суду апеляційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня2006року).

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права..

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, разом з тим, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині, виключивши з мотивувальної частини посилання суду про недоведеність позовних вимог.

Судові витрати

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого рішення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375,382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Валюх Юрія Васильовича задовільнити частково.

Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 березня 2026 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на відсутність належних та допустимих доказів порушення прав ОСОБА_1 , як власниці земельної ділянки чи нерухомого майна

В іншій частині рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 червня 2026 року.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: А.О. Замченко

А.М. Худик