Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №946/663/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4576/26

Справа № 946/663/25

Головуючий у першій інстанції Адамов А. С.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

30 січня 2025 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 499366-КС-001 про надання кредиту від 13.05.2024 року, що становить 177 395,38 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах – 119 895,38 грн; суми прострочених платежів за комісією – 7 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року позовні вимоги ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за Договором № 499366-КС-001 про надання кредиту від 13.05.2024 року, що становить 145020 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50 000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах – 95020 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» сплачений судовий збір в розмірі 1980 гривня 29 копійок. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика» просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині відмовлених позовних вимог та постановити нове в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення прострочених платежів за комісією, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкових висновків про відмову у частині позовних вимог.

Сповіщення сторін.

Про судове засідання, призначене на 03 червня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що 13 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 499366-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

13 травня 2024 року ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 499366-КС-001 про надання кредиту.

13 травня 2024 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 499366-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-8140, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.

13 травня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 499366-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Кредитного договору передбачено, що Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє до повного виконання Споживачем зобов`язань за ним.

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 50000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування Кредитом.

Пунктом 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

Пунктом 3 Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору. ТОВ «БІЗПОЗИКА» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 - 1103(котру Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

До теперішнього часу Боржник свої зобов`язання за Кредитним договором № 499366- КС-001 про надання кредиту належним чином не виконав, а лише часткового сплатив кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у Розрахунку заборгованості за Договором № 499366-КС-001 позичальника ОСОБА_1 , чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором № 499366-КС-001 позичальника ОСОБА_1 , Відповідач на виконання умов договору здійснив часткову оплату за Договором № 499366-КС-001 на загальну суму 3000,00 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому підлягає перегляду тільки в цій частині.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованості суми прострочених платежів по процентах в розмірі 119 895,38 грн., то суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, розмір заборгованості ОСОБА_1 становить 177395,38 гривень, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 50 000,00 грн.; суми прострочених платежів по процентах – 119 895,38 грн.; суми прострочених платежів за комісією – 7 500,00 грн.

Суд першої інстанції правильно не погодився із зазначеним розрахунком з огляду на наступне.

Так, наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором складений самим позивачем, і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна вирахувати коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків, в якому розмірі вони були нараховані, коли вони були нараховані тощо.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості, не є борговим документом та належним доказом, що доводить отримання кредиту. Таким документом відповідно до ч. 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 25 вересня 2018 року, може бути банківський документ з підписом відповідача, якого не надано. Розрахунок заборгованості не є доказом наявності чи відсутності договірних зобов`язань між сторонами, оскільки він є доповненням до позову з зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру, має інформаційний характер, а також не відповідає вимогам, яким має відповідати доказ здійснення фінансово-господарської операції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 вказала, що Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Велика Палата ВС у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 зробила висновок про те, що припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до п. 2.6 Договору розмір наданого Кредиту: 50 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.7 Договору, строк дії Договору: до 28.10.2024 року.

Відповідно до п. 2.11 Договору, денна процентна ставка: 1,16 процентів, яка розраховується у процентах за формулою: ДПС:1,16%=(ЗВСК:98193,39 грн./ЗРК:50000,00 грн.)/t:169 днів*100%, де ДПС - денна процента ставка; ЗВСК - загальні витрат за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.

Наведені обчислення загальних втрат за Кредитом, денної процентної ставки, реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості наданого Кредиту є репрезентативними та базуються на обраних Позичальником умовах кредитування.

Відповідно до п. 2.12 Договору, дата видачі Кредиту - 13.05.2024.

Відповідно до п. 2.13 Договору, дата повернення Кредиту - 28.10.2024.

Суд звертає увагу на те, що умовами договору не передбачено право кредитора на автопролонгацію договору.

Тому, нарахування відсотків повинно було б здійснюватися кредитором виключно в межах строку кредитування 169 днів, на який укладено договір на надання споживчого кредиту, із застосуванням визначеної у ньому денної процентної ставки, тобто, 1,16%.

Поза межами такого строку, кредитор вправі нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язання в порядку статті 625 ЦПК України.

З огляду на те, що умови договору не передбачають можливість його пролонгації або автопролонгації, суд доходить до висновку про те, відсотки у розмірі 119895,38 гривень нараховані неправомірно, а розрахунок заборгованості повинен виглядати наступним чином:

- основна сума боргу 5000 грн.; - заборгованість за відсотками за користування кредитом 95020 гривень (50000 (сума кредиту) *1,16 (відсотки за користування кредиту)/100*169 (строк користування кредитом) – 3000грн. (сума сплати на погашення відсотків 28.05.2024р. згідно наведеного розрахунку).

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії за прострочені платежі у сумі 7500 грн., то суд першої інстанції правильно вважав, що дана вимога не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до умов Договору №499366-КС-001 про надання Споживчого кредиту (п.2.5), за надання комісія за надання - 7500,00 грн. Нараховується одноразово при видачі Кредиту в дату видачі Кредиту. Розмір комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку. Супровідні послуги відсутні, тарифи не змінні в продовж дії Договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладання договору до договору, який Сторони погодили іменувати у своїх відносинах Додатковою угодою.

Положення пунктів 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», з подальшими змінами, у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України, треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про дання споживчого кредиту, що виникають як підчас укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання оживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Встановлюючи в договорі комісію, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію даються відповідачу.

Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, поверненої кредитодавцю, надає витяг з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором споживчого кредиту.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено, що інформація про поточний розмір кредитної заборгованості, розмір суми кредиту, поверненої кредитодавцю, витяг з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, інформація про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди часі та умови сплати таких сум, іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором споживчого кредиту надається позичальнику безкоштовно.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України у справі №6-1746цс16 від 16.11.2016, у постанові Верховного Суду у справі №357/9562/15-ц провадження 61-20825св18) від 16.05.2018, у постанові Верховного Суду у справі №204/224/21 від 06.11.2023.

Фактично позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.

Така позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у справі № 583/3343/19 та у справі №766/8096/20.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідні умови договору про надання споживчого кредиту щодо сплати комісії не відповідають вимогам закону, відповідно до ст.215 ЦК України та ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів», тому є нікчемними, а позовні вимоги в частині стягнення комісії безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Тобто, загальний розмір заборгованості відповідача за Договором № 499366-КС-001 про надання кредиту від 13.05.2024 року, становить 145020 грн. (50000 грн. (тіло кредиту) + 95020 грн. (заборгованість за відсотками за користування кредитом).

Тому, враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про те, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_1 за Договором № 499366-КС-001 про надання кредиту від 13.05.2024 року підлягає частковому задоволенню, шляхом стягненню з останнього грошової суми у розмірі 145020 грн.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда