Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №127/1758/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/1758/25

Провадження № 22-ц/801/982/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокуСправа № 127/1758/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Войтка Ю. Б.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачка – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Горбатюка В. В. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21 серпня 2011 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року. Від спільного подружнього життя дітей не мають.

Під час перебування у шлюбі сторони придбали та зареєстрували на відповідачку квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,6 кв. м, житловою площею 35,1 кв. м згідно договору купівлі-продажу квартири від 09 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. (реєстровий номер 553); автомобіль марки «Mini Cooper», 2008 року випуску, державний номерний знак (в період перебування автомобіля у власності відповідачки) НОМЕР_1 , який перебував у власності ОСОБА_2 в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року.

На час розгляду справи про розірвання шлюбу, відповідачка визнавала право їх спільної сумісної власності на це майно. У своїй позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_2 зазначила, що між ними досягнуто попередньої домовленості щодо добровільного поділу спільно придбаного майна. Проте на даний час відповідачка не дотримується досягнутої домовленості, не визнає це майно спільною сумісною власністю, мотивуючи це тим, що квартира придбана за кошти її батьків.

Окрім того відповідачка, діючи в порушення прав позивача, без дозволу, погодження та відома позивача, 26 липня 2022 року продала автомобіль ОСОБА_3 за 30 000 грн.

З листа «Про надання інформації» № 31/2-М-71/аз, виданого ТСЦ № 0541 від 28 липня 2022 року вбачається, що автомобіль придбаний 01 лютого 2018 року за 300 000 грн.

Позивач стверджує, що спірне майно придбане, зокрема, за грошові кошти, отримані позивачем як дохід від підприємницької діяльності та як грошові кошти отримані від продажу належної йому нерухомості у період перебування сторін у шлюбі, а відтак це майно є спільною сумісною власністю подружжя і в разі поділу цього майна частки подружжя є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Враховуючи, що автомобіль був проданий відповідачкою після розірвання шлюбу з ним, без його згоди, волі і відома, на теперішній час неможливо встановити дійсну (ринкову) вартість цього автомобіля.

Згідно наданого за його заявою ФОП ОСОБА_4 звіту № 39 від 13 грудня 2024 року про визначення середньої ринкової вартості транспортного засобу аналогічного загальному легковому хетчбеку марки «Mini Cooper», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , величина середньої ринкової вартості транспортного засобу, що є аналогічним, становить 438 200 грн, а отже розмір компенсації вартості 1/2 частини автомобіля становить 219 100 грн.

Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати за ним право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,6 кв. м, житловою площею 35,1 кв. м;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,6 кв. м, житловою площею 35,1 кв. м;

- стягнути із ОСОБА_2 на його користь 219 100 грн компенсації вартості за належну йому частку у майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме 1/2 частину автомобіля марки «Mini Cooper», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у власності ОСОБА_2 в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року позов задоволено частково:

- у порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 809268105101, загальною площею 66,6 кв. м., житловою площею 35,1 кв. м;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 809268105101), загальною площею 66,6 кв. м., житловою площею 35,1 кв. м;

- стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 215 875 грн компенсації вартості за належну ОСОБА_1 частку у майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме за 1/2 частину автомобіля марки «Mini Cooper», 2008 року випуску, VIN кузова: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у власності ОСОБА_2 в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року.

Також стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 384,78 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді справи судом першої інстанції було встановлено, що спірна квартира та транспортний засіб були набуті сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі. Доказів існування між подружжям шлюбного договору або інших домовленостей, які б змінювали правовий режим майна, суду не надано. Тобто, відповідне спірне майно за загальним правилом є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач у період шлюбу здійснював підприємницьку діяльність, отримував офіційні доходи, а також мав значні надходження від відчуження належного йому нерухомого майна. Зазначене свідчить про те, що позивач був спроможним здійснити реальний внесок у формування спільного бюджету сім`ї та придбання майна, що виключає припущення про набуття спірної квартири виключно за особисті кошти відповідачки.

За таких обставин, спірна квартира підлягає поділу між сторонами як спільне майно подружжя з визначенням рівних ідеальних часток, що відповідає принципу рівності прав подружжя.

Також суд зазначив, що факт перебування автомобіля у власності відповідачки у період шлюбу, а також факт його подальшого відчуження без згоди позивача було встановлено та відповідачкою не спростовано.

Місцевий суд не встановив використання коштів відповідачкою, отриманих від продажу автомобіля в інтересах сім`ї, а тому у позивача виникло право на грошову компенсацію вартості його частки у спільному майні.

Разом з тим суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації підлягають задоволенню частково, у розмірі, який відповідає половині ринкової вартості транспортного засобу, визначеної судовим експертом, а не наданим позивачем висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи №1294/25-21 від 03 червня 2025 року.

Отже, з урахуванням установлених фактичних обставин справи, оцінки доказів у їх сукупності, принципу справедливості, розумності та рівності прав сторін, суд першої інстанції вважав заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, та визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,6 кв. м., житловою площею 35,1 кв. м. та автомобіль марки Mini Cooper, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у власності ОСОБА_2 в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року, особистою приватною власністю ОСОБА_2 ; стягнути з позивача на її користь судові витрати.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 березня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Матківська М. В., судді: Войтко Ю. Б., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подання відзиву.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2026 року справу призначено до розгляду на 15 квітня 2026 року о 09 год 30 хв та згодом було відкладено на 22 квітня 2026 року, 06 травня 2026 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 травня 2026 року суддю Стадника І. М. замінено на суддю Міхасішина І. В.

У судовому засіданні 06 травня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малик О. В. заявив відвід головуючій судді Матківській М. В. та судді Міхасішину І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2026 року заявлений відвід суддям було залишено без задоволення та водночас задоволено заяви про самовідвід суддів Матківської М. В. (головуючого-доповідача) і Міхасішина І. В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Оніщук В. В., судді: Войтко Ю. Б., Голота Л. О.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 травня 2026 року було продовжено строку розгляду справи на 15 днів, судове засідання призначено на 21 травня 2026 року на 10 год 00 хв та відкладено на 11 червня 2026 року на 10 год 50 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо віднесення спірної квартири і транспортного засобу до спільного майна подружжя не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені без належного дослідження доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Ухвалюючи рішення, суд не надав належної оцінки обставинам походження коштів, за які було придбано майно, та не дослідив належним чином фактичні джерела фінансування його придбання.

Фактичні обставини свідчать про те, що 26 січня 2016 року ОСОБА_2 отримала кошти від продажу своєї особистої квартири, вартість якої перевищувала вартість купівлі-продажу спірної квартири 09 лютого 2016 року. Між цими подіями минуло лише 14 днів. Такий короткий строк між вчиненими нею правочинами прямо та об`єктивно підтверджує використання саме цих коштів для придбання нового житла. Також на це вказує і різниця між коштами отриманими з продажу квартири та використаними на купівлю оспорюваної квартири, вартість якої була в два рази меншою. Крім того у них були відсутні спільні кошти на момент купівлі квартири, оскільки вона доходу до 2017 року не отримувала.

У позивача була відсутня можливість придбання спірної квартири, яку він вважає їх спільною сумісною власністю, оскільки за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року отримував невеликий дохід.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував загальну суму доходів позивача за період з 2010 року по 2018 рік, не врахувавши, що спірне майно придбане у 2016 році.

У зазначений період часу позивач придбав 10 квітня 2015 року автомобіль BMW M5 вартістю 393 470 грн., що еквівалентно 16 790 доларів США; 18 січня 2017 року – автомобіль Mercedes-Benz S CDI; 09 серпня 2017 року – автомобіль BMW M6 вартістю 949 892 грн., що еквівалентно 36 915 доларів США. В подальшому він придбав автомобіль BMW M5 вартістю 393 470 грн., що еквівалентно 16 790 доларів США.

Також 23 вересня 2014 року уклав договір з ТОВ «Вінінвестбуд» про участь у фонді фінансування будівництва, вартість об`єкта фінансування склала 505 773 грн. Позивач 20 серпня 2015 року зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яку реалізував 10 березня 2017 року. Отже, у позивача не було фінансової можливості здійснити придбання спірної квартири, яка була придбана нею та зареєстрована за нею після продажу її квартири, яка купувалася нею до шлюбу за кошти батьків.

Позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2022 року. У судовому засіданні під час розгляду цієї справи ОСОБА_2 повідомила суд про те, що спірна квартира хоч і куплена у шлюбі із позивачем, але належить тільки їй, оскільки була куплена за гроші її батьків.

Іншої позиції щодо квартири вона не мала і завжди вважала її такою, що придбана за власні кошти. Вона не визнавала квартиру спільною власність, а тому обставини, які повідомила її представник – адвокат Арустамян А. Е. під час розгляду справи у суді першої інстанції не були узгоджені із нею та були зазначені всупереч наданої нею інформації.

Транспортний засіб марки «Mini Cooper», 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував у її власності в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року, був придбаний нею за особисті її кошти від продажу інших автомобілів та залишку коштів з проданої квартири, що свідчить про відсутність підстав для визнання його спільною сумісною власністю.

В апеляційній скарзі відповідачка посилається на правову позицію Верховного Суду у цілому ряді цивільних справ та на норми Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави і надали відповідні пояснення.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував та надав відповідні пояснення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, 21 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (прізвище до укладення шлюбу – ОСОБА_5 ) 21 серпня 2011 року укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №2013 (том 1 а. с. 12).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 лютого 2022 року у справі №127/34934/21, що набрало законної сили 10 березня 2022 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , їх шлюб, укладений 21 серпня 2011 року, розірвано (том 1 а. с. 13).

09 лютого 2016 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенком В. В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 809268105101 (реєстровий номер 553), що також підтверджується інформаційною довідкою № 305096252 від 15 липня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою 09 лютого 2016 року придбана квартира була зареєстрована за ОСОБА_2 (том 1 а. с. 14-15, 16).

Відповідно до змісту договору купівлі-продажу квартири від 09 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенком В. В. (реєстровий номер 553), ціна придбаної квартири становила 60 000 грн.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2022 року у справі № 127/15590/22, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. (том 1 а. с. 17-18).

Транспортний засіб - автомобіль марки Mini Cooper, 2008 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , перебував у власності в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року у ОСОБА_2 , вартість транспортного засобу становить: придбання – 300 000 грн., продажу – 30 000 грн. Станом на 28 липня 2022 року автомобіль зареєстрований за ОСОБА_3 , у зв`язку з чим за ним закріплений інший державний номерний знак (том 1 а. с. 29).

З 20 серпня 2008 року позивач займається підприємницькою діяльністю і зареєстрований, як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18 листопада 2022 року (том 1 а. с. 19, 20).

Відповідно до довідки виданої 13 липня 2022 року ГУ ДПС у Вінницькій області ФОП ОСОБА_1 офіційно задекларовано та отримано за період з 2010 по 2018 роки дохід в розмірі 2 329 004,5о грн. (том 1 а. с. 20).

За час шлюбу позивач від продажу нерухомого майна отримав дохід в розмірі 986 208 грн.

Відповідно до консультаційного висновку № ІК-З про оціночну вартість об`єкта нерухомості, що наданий Вінницькою торгово-промисловою палатою 08 січня 2025 року, оціночна вартість спірної квартири АДРЕСА_3 становить 3 392 305 грн. (том 1 а. с. 32-36).

Згідно із звітом (вих. № 39) від 13 грудня 2024 року про визначення середньої ринкової вартості транспортного засобу аналогічного загальному легковому хетчбеку марки - MINI, модель - COOPER, 2008 року випуску, VIN- код: НОМЕР_2 , величина середньої ринкової вартості транспортного засобу, що є аналогічним загального легкового хетчбеку, марки - MINI, модель - COOPER, 2008 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 , становить: 438 200 грн. (том 1 а. с. 37-73).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 травня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача – адвоката Черевка С. А. про призначення судової транспортно-товарознавчої експертизи, відмовлено; клопотання представника відповідачки – адвоката Арустамян А. Е. про призначення судової транспортно-товарознавчої (автотоварознавчої) експертизи, задоволено. Призначено у справі транспортно-товарознавчу (автотоварознавчу) експертизу, на вирішення якої поставлено питання: яка ринкова вартість автомобіля, подібного за своїми характеристиками автомобілю типу: загальний легковий хетчбек, марки «MINI COOPER», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1598 см. куб., тип пального: бензин, маса без навантаження1035 кг, повна маса 1555 кг (том 1 а. с. 188-190).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової транспортно- товарознавчої експертизи № 1294/25-21 від 03 жовтня 2025 року середня ринкова вартість автомобіля, ідентичного за своїми характеристиками колісному транспортному засобу (автомобілю) типу: хетчбек, марки «MINI COOPER», 2008 року випуску, об`єм двигуна 1598 см. куб., тип палива бензин, VIN кузова: НОМЕР_2 , маса без навантаження1035 кг, повна маса 1555 кг, виходячи з нормативних показників технічного стану та пробігу станом на час проведення експертизи складає величину 431 750,0 грн. (том 1 а. с. 201-207).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.

Відповідно до статі 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16 (провадження № 61-15462св18) та у постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 126/1737/20 (провадження № 61-990св22).

Положеннями статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1).

Отже, наведеною частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України, відповідно до якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пунктах 23 і 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, транспортні засоби.

Отже, майно може належати подружжю на праві спільної сумісної власності за умови встановленого факту набуття такого майна подружжям під час шлюбу; джерелом набуття цього майна мають бути спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця; мета, з якою дане майно придбане та наявність цього майна на час припинення ведення спільного господарства.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира і автомобіль були набуті сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі. Доказів існування між подружжям шлюбного договору або інших домовленостей, які б змінювали правовий режим майна, суду не надано, тому це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивач у період шлюбу здійснював підприємницьку діяльність, отримував офіційні доходи, а також мав значні надходження від відчуження належного йому нерухомого майна, що свідчить про те, що він був спроможним здійснити реальний внесок у формування спільного бюджету сім`ї та придбання майна, що виключає припущення про набуття спірної квартири виключно за особисті кошти відповідачки. Отже, спірна квартира, як спільне майно подружжя, підлягає поділу з визначенням рівних ідеальних часток, що відповідає принципу рівності прав подружжя.

Також судом встановлений факт перебування автомобіля у власності відповідачки у період шлюбу, а також факт його подальшого відчуження без згоди позивача, що відповідачкою не спростовано. Судом не встановлено використання коштів відповідачкою, отриманих від продажу автомобіля, в інтересах сім`ї. Тому позивач має право на грошову компенсацію вартості його частки у цьому спільному майні, розмір якої визначено висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи № 1294/25-21 від 03 жовтня 2025 року, яка проведена у встановленому законом порядку, є повною, обґрунтованою, містить вичерпний аналіз технічного стану транспортного засобу, його року випуску, пробігу та інших суттєвих характеристик. Підстав не довіряти експертному висновку судом не встановлено, оскільки він відповідає вимогам закону, а сторонами не подано доказів, які б спростовували або ставили під сумнів його достовірність. Визначена цим висновком середня ринкова вартість автомобіля є нижчою, ніж та, з якої виходив позивач при визначенні розміру заявленої компенсації і становить 431 750 грн. Тому позовні вимоги в частині стягнення грошової компенсації суд задовольнив частково, у розмірі, який відповідає половині ринкової вартості транспортного засобу, визначеної судовим експертом.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Як встановлено по справі, спірна квартира АДРЕСА_1 , придбана сторонами на підставі договору купівлі-продажу від 09 лютого 2016 року під час їх шлюбу та зареєстрована на відповідачку ОСОБА_2 , що підтверджується: свідоцтвом про шлюб, укладеним 21 серпня 2011 року; рішенням суду від 03 лютого 2022 року про розірвання шлюбу; договором купівлі-продажу, посвідченим 09 лютого 2016 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенком В. В. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 809268105101 (реєстровий номер 553); інформаційною довідкою № 305096252 від 15 липня 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою 09 лютого 2016 року придбана квартира була зареєстрована за ОСОБА_2 . Також встановлено, що автомобіль марки Mini Cooper, 2008 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , перебував у власності відповідачки ОСОБА_2 в період часу з 01 лютого 2018 року по 26 липня 2022 року, яка після розірвання шлюбу – 28 липня 2022 року, відчужила цей автомобіль на користь ОСОБА_3 . Використання отриманих від продажу автомобіля коштів в інтересах сім`ї відповідачка не довела і судом такого факту не встановлено.

За таких обставин, суд першої інстанції, врахувавши вимоги закону, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов правильного висновку про поділ спільного майна подружжя в рівних частинах, з огляду на те, що спірні квартира і автомобіль придбані ОСОБА_2 під час перебування в шлюбі з позивачем.

При цьому відповідачка ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільності цього майна подружжя, а саме лише її посилання на те, що кошти на придбання спірної квартири отримані нею від продажу її особистої квартири, а спірний автомобіль був придбаний нею за особисті її кошти від продажу інших автомобілів та залишку коштів з проданої квартири, не доводить, що квартира і автомобіль не є спільним майном подружжя.

У долученні до матеріалів справи нових доказів, які не були предметом оцінки суду першої інстанції стороні відповідачки було відмовлено у порядку підготовки до апеляційного розгляду справи у зв`язку із відсутністю підстав для поновлення строку на подання таких доказів до суду.

Наведеним у цій постанові спростовуються доводи апеляційної скарги відповідачки в частині заперечень щодо статусу спільного майна подружжя – квартири і автомобіля, при цьому акцентується увага на тому, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу може бути спростована і оспорена у судовому порядку, а тягар доказування таких обставин, необхідних для спростування цієї презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує, тобто на відповідачку у даній справі, яка не спростувала належними, достовірними, допустимими доказами, яких би було достатньо, спільності права власності подружжя на спірне майно.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, неправильно застосував норми матеріального права та висновки щодо їх застосування, які викладені у постановах Верховного Суду, спростовуються викладеним у даній постанові про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права із урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, посилання на які наявні у даній постанові та в оскаржуваному судовому рішенні суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги також є неспроможними вплинути на законність і обґрунтованість рішення суду.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду не підлягає до скасування, а апеляційна скарга відповідачки не підлягає до задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано норми закону, що їх регулюють.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Seryavin And Others V. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні при розгляді справи учасниками справи було заявлено про подання заяв щодо розподілу судових витрат відповідно до норм ЦПК України, тому при ухваленні вказаної постанови питання розподілу судових витрат не вирішувалось.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Повна постанова складена 16 червня 2026 року.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

Ю. Б. Войтко