Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №738/350/26 — Менський районний суд Чернігівської області

Справа № 738/350/26

№ провадження 2/738/281/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року м. Мена

Менський районний суд Чеpнiгiвської областi в складi судді Савченка О.А., за участю секретаря судового засідання Лях Н.М., розглянувши цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

1.Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.

17 лютого 2026 року до Менського районного суду Чернігівської області через підсистему «Електронний суд», що є складовою частиною Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла позовна заява ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивований тим, що 29 січня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладений договір про відкриття кредитної лінії № 1504-3888, відповідно до якого, ОСОБА_1 наданий кредит у сумі 24 000,00 грн на строк 300 днів, базовий період - 14 днів,комісія за видачу кредиту – 20,00% від суми кредиту; знижена % ставка – 0,90% в день, стандартна % ставка – 1,00% в день. Відповідачка порушила умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 19 січня 2026 року утворилась заборгованість у сумі 90 676,00 грн. Позивач, посилаючись на статті 11, 13, 15-16, 509, 525-526, 543, 549-550, 554, 572, 583, 585, 589, 590, 610-612, 624-625, 629, 1049-1050, 1054 ЦК України, статті 2-6, 10-13, 18, 19, 23, 27-28, 42-43, 46-49, 58, 60, 62, 64, 76-81, 83, 89, 95, 120, 122-124, 133-134, 137, 141, 174-177, 182-184, 187, 209, 229, 237, 258-260, 263-265, 274-277, 279 ЦПК України, статті 1-3, 12-14, 21 Закону України «Про споживче кредитування», просить: стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1504-3888 від 29 січня 2025 року в розмірі 90 676,00 грн, яка складається: 18 800,00 грн - заборгованості за кредитом, 57 906,00 грн - заборгованості за нарахованими процентами, 9 840,00 грн – заборгованості за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України, 4 130,00 грн – заборгованості по комісії; 2 662,40 грн понесених судових витрат.

23 березня 2026 року до суду від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка просить відмовити у задоволенні позовних вимоги. Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що позивач у своїй заяві зазначає, що між відповідачкою (її електронним підписом) шляхом відтворення одноразового ідентифікатора підписано Договір про надання грошових коштів у позику від 29 січня 2025 року №1504-3888. На підтвердження даної обставини позивач надає роздруківку такого договору без її підпису як позичальника. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалася у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та, що саме такий правочин підписувався електронним підписом уповноважених на те осіб (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. Таким чином, наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом (копією електронного документа), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між нею та позивачем. Відповідачка не укладала та не підписувала кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості копій до позовної заяви, відповідно не погодила процентну ставку, неустойку та інші кабальні умови кредитування. Жоден поданий позивачем доказ не підтверджує узгодження саме цих, а не інших кредитних умов. Якби вона дійсно укладала саме такий договір, то в обов`язковому порядку мала би здійснити набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, вказана комбінація мала б відобразитись у вказаній електронній формі та зберегтись на сервері кредитора для подальшого долучення до кредитних договорів, і позивач міг би надати такі докази. Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення їй, підтвердження нею пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину тощо. При належному укладенні договору існує можливість перевірки автентичності підпису. Якщо йдеться про підписання договору, укладеного в письмовій формі, то підпис можна перевірити шляхом призначення почеркознавчої експертизи. У разі укладення договору електронним цифровим підписом, є можливість перевірити підпис шляхом декодифікації накладення підпису з використанням відкритого ключа, який видається акредитованим центром сертифікації ключів (АЦСК). У даному разі перевірити автентичність того, що позивач називає «підписом», неможливо, оскільки не підтверджено ні направлення СМС-повідомлення на мобільний номер відповідачки, ні належність номеру телефону саме відповідачці, а також позивачем не доведено, що саме ці кредитні умови узгодила відповідачка. Позивачем також не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачці. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору. При цьому, оскільки негативні факти не підлягають доведенню (у цьому випадку - непогодження умов договору), саме на позивача покладено обов`язок укладення договору, і позивач цей обов`язок в повній мірі не виконав. Наведене вказує на неукладеність, в тому числі в електронному вигляді, оспорюваного правочину - Договір про надання грошових коштів у позику від 29 січня 2025 року № 1504-3888, що вказує на необґрунтованість вимог про стягнення з неї процентів за ставкою, яку вона нібито узгодила з позивачем в цьому договорі. До суду надано паперові копії електронних доказів, а оригінали цифрового файлу в форматі PDF, DOC(X), XML надано не було, тобто неможливо перевірити відповідність копії оригіналу. Відповідно до договору 29 січня 2025 року № 1504-3888 з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», надано в позику 24 000,00 грн, 1% (стандартна), яка нараховується на залишок неповерненої суми кредиту, базовий період – 14 днів, при цьому жодних посилань на докази того, що відповідачкою як позичальником вчинено певні дії, які б об`єктивно свідчили б про добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано. Укладаючи договір, споживач розраховує тільки на проценти протягом базового строку кредитування, в даному випадку в період з 29 січня 2025 року – 11 лютого 2025 року (Базовий період), що відповідає правовій природі та економічному сенсу мікропозики, основною ознакою якої є короткостроковість. Тому укладаючи договір неможливо було передбачити, що позивач буде нараховувати проценти і після 11 лютого 2025 року, тим більше по іншій процентній ставці. Відповідачка вважає, що право кредитора нараховувати відсотки за користування кредитом припинилося зі спливом строку дії договору – 11 лютого 2025 року, який споживач розуміє як дата завершення строку кредитування, тому починаючи з цієї дати, нарахування процентів кредитором вже не відповідало вимогам закону та договору. Зазначення у договорі двох строків кредитування призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником, тому всі протиріччя в цій частині слід трактувати на користь споживача як слабшої сторони договору. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Таким чином, кредитор міг нарахувати протягом базового періоду - 14к.д., який позичальник розумів як узгоджений строк кредитування, по договору від 29.01.2025 №1504-3888 з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», по максимальній % ставці (1% на день), проценти на суму: 3 360,00 грн проценти за період 29.01.2025 - 11.02.2025 (=24000 грн. *1%* 14 днів). Позивач мав право заявити дострокову вимогу простроченої заборгованості за кредитом вже після першого базового періоду, не чекаючи повного узгодженого періоду кредитування в 365 днів, що також підтверджує висновки щодо того, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту, навмисно призвів до нарахування максимально передбаченої суми відсотків за договором, розрахованої протягом усього додаткового строку кредитування. Заявлена сума відсотків з огляду на сам розмір позики є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Позивач просить стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не у компенсаційній, а в каральній, штрафній функції, при цьому сума нарахованих відсотків в такому порядку є очевидно непропорційною до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України. Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами не є співмірною сумі кредиту за вищевказаним кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, наполягаю на необхідності зменшення розміру процентів за вказаним договором. При визначенні розміру процентів просить виходити з розміру облікової ставки НБУ та строку дії договору кредиту. Отже, є безпідставними заявлені позивачем вимоги про стягнення з неї процентів: 54 546,00 грн (=57906,00 - 3360,00), і відповідачка просить відмовити в задоволенні цих вимог, захистивши її права як споживача, оскільки вказана заявлена сума процентів (57 906,00 грн) істотно перевищує розмір процентів, на який міг би розраховувати пересічний споживач при укладенні подібного договору (3 360,00 грн), і в рази більше за тіло кредиту (24 000,00 грн) та її нарахування не відповідає вимогам чинного законодавства України. Відповідачка просить суд перевірити законність нарахованих позивачем процентів з урахуванням норм Закону України «Про споживче кредитування» з метою захисту прав споживача, і відмовити в стягненні надміру нарахованих процентів з порушенням максимальної процентної ставки. Позивачем не надано належного розрахунку процентів із зазначенням % ставки, суми заборгованості на кожен день прострочення виконання зобов`язання, методології/формули розрахунку неустойки чи процентів за статтею 625 ЦК України. З урахуванням положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, нарахування неустойки в розмірі 9 840,00 грн є безпідставним і протиправним, оскільки прострочення виконання зобов`язань (за твердженням позивача) відбулося після 24 лютого 2022 року, в період дії воєнного стану, а правильність нарахувань позивач не довів відповідними доказами. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Оскільки кредитору було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, тому обов`язок сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними. Відповідачка просить відмовити у стягненні комісії 4 130,00 грн за незрозумілі, неідентифіковані та неконкретизовані послуги, які мають по закону надаватися безкоштовно, що у свою чергу відповідатиме принципам розумності та справедливості. Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських документів, які підтверджували б факт зменшення активів первісного кредитора (перерахування саме з його банківських рахунків або видачу готівки з каси, яка належала первісному кредитору) та зарахування цих коштів на банківський картковий рахунок відповідачки. Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки розрахунок і умови кредитування є внутрішніми документами банку (фінансової установи) та не містять відомостей, що дозволили перевірити, чи видавалися кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем тощо. На підтвердження перерахування відповідачці коштів позики позивач зазначає, що таке перерахування підтверджується інформаційною довідкою «фінансового партнера», однак зазначений лист не є документом первинного бухгалтерського обліку, не підтверджує фінансову операцію, не містить повних відомостей про учасників фінансової операції, повної інформації про номер платіжного засобу на який, згідно з доводами позивача, було перераховано суму кредиту. Матеріали справи також не містять даних, що підтверджують належність електронного платіжного засобу саме відповідачці. Зазначений файл не може бути належним підтвердженням здійснення переказу, оскільки повністю перебуває в залежності від сторони позивача. Позивач міг скласти довідку будь-якого змісту, що нівелює значення такого документа. Також невідомо, кому належить карткові рахунки, на які переказано дані кошти, оскільки лист не містить ідентифікуючих даних про неї (із фрагментів номеру карти, що відображені в повідомленні, неможливо встановити належність карти (рахунку) саме мені), тому суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачки, оскільки повна інформація щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідачки у договорі кредитному договорі відсутня. Самої лише вказівки в листі на перерахування коштів на неповний і невідомий номер електронного платіжного засобу недостатньо для визнання доведеним факту перерахування відповідачеві коштів за кредитним договором. Інформаційна довідка не є первинним або платіжним документом, що підтверджує переказ коштів, а тому є неналежним та недопустимим доказом. Інформаційне повідомлення, на яке посилається позивач, не є первинним документом, що підтверджує перерахування кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже не є належним доказом існування боргу. Вищенаведене вказує, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення договору позики (кредиту) із відповідачкою на умовах, що вказані в наданій копії договору позики (кредиту), не довів перерахування їй тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та законність розміру відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому у задоволенні позову варто відмовити повністю.

06 квітня 2026 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.

2.Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомила.

3.Фактичні обставини справи, встановлені судом.

29 січня 2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1504-3888. Даний договір, разом з правилами відкриття кредитної лінії, підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, зазначено рахунок позичальника НОМЕР_1 (арк. с. 11-32).

Кредитний договір, у відповідності до норм частини першої статті 13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

Кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів у розмірі 24 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а останній зобов`язався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором (пункти 2.2, 4.1 договору про відкриття кредитної лінії).

Згідно з пунктом 4.2 договору про відкриття кредитної лінії, кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.

Відповідно до пункту 4.6. договору, стандартна процентна ставка становить 1.00% за кожен день користування кредитом.

Відповідно до пункту 4.7. договору, комісія за видачу кредиту становить 20.00% від суми наданого кредиту.

Відповідно до пункту 4.9. договору про відкриття кредитної лінії, строк кредитування становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту – 24 листопада 2025 року.

Відповідно до пункту 4.10. договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 5835,45 процентів.

Копією квитанції № 2589785507, підтверджено успішне перерахування 29 січня 2025 року грошових коштів у розмірі 24 000,00 грн на картку 516874*05, призначення платіжної операції – видача кредитних коштів за договором 1504-3888 від 29 січня 2025 року (арк. с. 33).

Згідно з довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту № 1504-3888 від 29 січня 2025 року, видача кредитних коштів здійснювалася за допомогою системи LIQPAY: платіж № 2589785507 від 29 січня 2025 року у сумі 24 000,00 грн на номер платіжної карти № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Видача кредиту» (арк. с. 34).

У листі АТ КБ «Приватбанк» від 24 квітня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260415/124832-БТ зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_2 , 29 січня 2025 року на цю картку було зараховано грошові кошти у розмірі 24 000,00 грн (арк. с. 170-171).

Реквізити банківської карти № НОМЕР_2 в листі АТ КБ «ПриватБанк» співпадають із банківськими реквізитами карти, вказаними в договорі про відкриття кредитної лінії № 1504-3888 від 29 січня 2025 року.

Згідно із розрахунком заборгованості за договором 1504-3888 від 29 січня 2025 року, станом на 19 січня 2026 року загальна заборгованість склала 90 676,00 грн, яка складається з 18 800,00 грн - заборгованості за кредитом, 57 906,00 грн - заборгованості за нарахованими процентами, які нараховані з 29 січня 2025 року до 24 листопада 2025 року, 9 840,00 грн – заборгованості за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України, 4 130,00 грн – заборгованості по комісії (арк. с. 35-39).

4.Мотиви, з яких суд виходить при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керується.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За нормою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої, третьої, четвертої, сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин першої, третьої статті 512 ЦК України, передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд встановив, що 29 січня 2025 між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 1504 - 3888 в електронній формі шляхом надсилання позикодавцем електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». Відповідачка не виконала умови кредитного договору, не повернула кредит та не сплатила відсотки за користування кредитом.

У договорі сторони погодили всі істотні умови щодо суми і строку кредиту сплати відсотків за користування позикою, розмір і тип процентної ставки.

Відповідачка була вільна в укладанні зазначеного договору та була обізнана із умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, з чим погодилася, підписавши електронним підписом кредитні документи. Своїми діями відповідачка погодилася з умовами сплати процентів за користування кредитними коштами.

Заборгованість за кредитним договором розрахована в межах строку кредитування (300) днів, погодженого сторонами.

Щодо вирішення позовної вимоги в частині стягнення штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної у частині другій статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, суд вважає, що нарахування позивачем штрафних санкцій в сумі 9 840,00 грн за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги частково, стягнути з відповідачки на користь позивача 80 836,00 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1504-3888 від 29 січня 2025 року, яка складається з: 18 800,00 грн заборгованості за сумою кредиту, 57 906,00 грн – заборгованості за процентами, 4 130,00 грн – заборгованості по комісії; у задоволенні стягнення штрафних санкцій у сумі 9 840,00 грн - відмовити.

При вирішенні заяви позивача про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Порядок розподілу судових витрат визначений у статті 141 ЦПК України. Відповідно до частин першої та другої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, в зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволені судом на 89,15% (80836,00х100/90676,00), суд на підставі ст. 141 ЦПК стягує судовий збір з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 373,53 грн. (2662,40х89,15%/100).

На підставі викладеного, керуючись статтями 263 – 265 ЦПК Укpаїни, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 80 836,00 грн заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1504 - 3888 від 29 січня 2025 року.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 2 373,53 грн у відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», місцезнаходження місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26 офіс 407, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38548598.

Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Суддя О.А. Савченко