Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №583/2586/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2586/26

1-кп/583/317/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2026 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 /в режимі відеоконференції/

обвинуваченого ОСОБА_4 /в режимі відеоконференції/

з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальні провадження №12025200460000098 від 06.02.2025 щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Виспа Рогатинського району Івано-Франківської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, військовослужбовця, раніше не судимого,

за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

установив:

20.07.2025 близько 03 год.30 хв. ОСОБА_4 , будучи старшим водієм взводу бронетанкової техніки автомобільної роти військової частини НОМЕР_1 , керуючи технічно несправним автомобілем УАЗ (номер кузова НОМЕР_2 ), що полягало у встановленні на передню та задню вісь шин різних розмірів, моделей та з різними малюнками протектора, рухаючись по вул. Центральній в с. Солдатське Охтирського району Сумської області в напрямку с. Ницаха, в районі будинку №85, не переконався в безпечності руху та що це не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись по зустрічній смузі руху допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_5 , який рухався в зустрічному напрямку та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув на місці події.

Таким чином, ОСОБА_4 у даній дорожній ситуації, керуючи автомобілем УАЗ (номер кузова НОМЕР_2 ), допустив порушення вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001, а саме: п.2.3 а) – перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; п.11.3 – на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзду на смугу зустрічного руху можливий зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу; п.12.3 – у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди; п. 31.1 – технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації; п.31.4 – забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам; п.31.4.5 г) – на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиновані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора – для вантажних автомобілів.

При цьому допущені ОСОБА_4 порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України перебувають у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України – порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, просив суворо його не карати.

Потерпіла ОСОБА_6 , яка є сестрою загиблого ОСОБА_5 , в судове засідання не з`явилася, про час і місце судового засідання повідомлена у встановленому порядку. У підготовчому судовому засіданні 05.06.2026 зазначила, що претензій до обвинуваченого не має, заявляти цивільний позов не бажає, оскільки шкоду їй відшкодовано, на суворій мірі покарання не наполягала, прохала подальший судовий розгляд проводити у її відсутності.

Враховуючи, що ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, роз`яснивши положення ч. 3 ст. 349 КПК України, що в такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорені.

Таким чином суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого та такі його дії кваліфікує за ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

За приписами ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора», правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно рішення від 17.09.2009 у справі «Скополла проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що «складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним».

З огляду на ці положення закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру. Призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (ч. 1, 2 ст. 65 КК).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

На національному рівні Конституційний Суд України в своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».

При призначенні покарання судом враховуються конкретні обставини справи, спричинені наслідки, поведінка обвинуваченого до та після вчинення злочину.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 судом встановлено, що він раніше не судимий, одружений, згідно з наявною у справі медичною довідкою його дружина наразі вагітна, має на утриманні непрацездатного батька ОСОБА_7 , 1975 р.н., який є учасником бойових дій та якому 29.12.2025 встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку з отриманням травми чи захворюванням, пов`язаними з проходженням військової служби, що є свідченням наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, наразі ОСОБА_4 проходить військову службу за контрактом на посаді водія взводу бронетанкової техніки автомобільної роти військової частини, за місцем служби характеризується позитивно, є учасником бойових дій, має подяку голови Львівської обласної державної адміністрації за зразкове виконання службових обов`язків, високий професіоналізм та з нагоди 11-річниці з Дня створення Національної гвардії України, нагороджений грамотою командиром 2 Галицької бригади Національної гвардії України за старанність, розумну ініціативу, особисту мужність у бойових діях з відсічі збройної агресії російської федерації, на диспансерному обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває.

До визначених ч. 1 ст. 66 КК України обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд відносить: 1) щире каяття, що виразилося у висловленні ними критичної оцінки своєї поведінки шляхом повного визнання вини та готовності нести кримінальну відповідальність; 2) активне сприяння розкриттю злочину, оскільки обвинувачений добровільно своїми активними діями надавав допомогу органам досудового розслідування та суду в з`ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття; 3) добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілій, що підтверджується позицією самої потерпілої.

Обставин, визначених ч. 1 ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.

За приписам ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.

Положення ст. 69 КК України підлягає виваженому застосуванню у тих випадках, коли для реалізації мети покарання установлені в певній санкції його вид і розмір є занадто суворими (несправедливими), а особа потребує поблажливого ставлення. З огляду на це суд має право скорегувати покарання відповідно до індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

При призначенні покарання суд, згідно з вимогами ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, за яке передбачене покарання до восьми років позбавлення волі, разом з тим відноситься до злочинів з необережною формою вини, конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, що до кримінальної відповідальності, як до дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце у 2025 році, так і після неї не притягувався, інформація щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху у суду відсутня. Крім того суд бере до уваги, що обвинувачений допустив кримінально-протиправну недбалість, що призвело до загибелі потерпілого та з урахуванням наведених обставин, а також позиції потерпілої, яка претензій до обвинуваченого не має, не наполягала на суворій мірі покарання, керуючись принципом індивідуалізації покарання та справедливості, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_4 покарання, застосувавши ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі, яке, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання, попередження нових злочинів, а також соціальної реабілітації.

При цьому, суд враховує положення ст.58 КК України, за змістом якої суд наділений правом, у випадку засудження військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, враховуючи обставини справи та особу засудженого, змінити таке покарання на покарання у виді службового обмеження, яке полягає у тому, що із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду і під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового звання.,

З урахуванням обставин цієї справи та особи обвинуваченого, який є військовослужбовцем, а також ураховуючи думку потерпілої, суд вважає наявними підстави для призначення ОСОБА_4 , замість покарання у виді позбавлення волі покарання, передбачене ст. 58 КК України у виді службового обмеження для військовослужбовців із відрахуванням в дохід держави із суми його грошового забезпечення.

При цьому суд вважає, що з огляду на продовження воєнного стану в Україні, високої необхідності держави у військовослужбовцях, саме таке покарання надасть можливість обвинуваченому продовжувати проходити військову службу, та шляхом відрахування в дохід держави частини грошового забезпечення принести більшу суспільну користь.

На переконання суду, визначене таким чином остаточне покарання у виді службового обмеження не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, - воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Крім того, суд бере до уваги, що обвинувачений має значний водійський досвід, проходить військову службу на посаді водія, тобто транспортний засіб є необхідний йому для виконання завдань військової служби по захисту Вітчизни, отже вважає доцільним не позбавляти ОСОБА_4 права керування транспортними засобами.

Суд вважає, що застосований до ОСОБА_4 такий захід примусу відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Обраний обвинуваченому вид покарання, на переконання суду, є обґрунтованим, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченого, а також цілям покарання та вимогам справедливості.

Клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили не надходило.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Відповідно до положень ст. 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню судові витрати за проведення судових інженерно-транспортних експертиз № СЕ-19/119-25/12811-ІТ від 31.10.2025, № СЕ-19/119-25/12809-ІТ від 30.10.2025, №СЕ-19/119-25/12805-ІТ від 30.10.2025, №СЕ-19/119-25/12820-ІТ від 21.11.2025, № СЕ-19/119-25/20943-ІТ від 17.04.2026 у загальній сумі 14173,30 грн.

Відповідно до ст. 174 КК України підлягає скасуванню арешт, накладений на речові докази за ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 22.07.2025.

Доля речових доказів підлягає вирішенню у порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 374-376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому за цим законом покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 58 КК України замінити покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі на строк 2 роки на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на 2 роки з відрахуванням в дохід держави 20 (двадцяти) відсотків від суми його грошового забезпечення.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, а саме з дня видання командиром військової частини відповідного наказу на підставі розпорядження суду про виконання вироку, що набрав законної сили.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 14173 (чотирнадцять тисяч сто сімдесят три) гривні 30 копійок в рахунок відшкодування витрат за проведення судових експертиз.

Речовий доказ - автомобіль УАЗ (номер кузова НОМЕР_2 ), що зберігається на спецмайданчику №2 у м. Охтирка – після набрання вироком законної сили повернути власнику ОСОБА_4 , скасувавши арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 22.07.2025.

Речові докази: велосипед «Україна» зеленого кольору, з написом «ХВЗ» та уламки заднього крила велосипеду «Україна» з катафотом, що зберігаються на спецмайданчику №2 у м. Охтирка та у потерпілої ОСОБА_6 відповідно - повернути власнику, скасувавши арешт, накладений за ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м.Суми від 22.07.2025.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Роз`яснити учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_1