Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №320/1248/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року Справа №320/1248/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Масауд Ахмада Саіда в інтересах ОСОБА_1 до Центрального міжрегіональне управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Масауд Ахмад Саід в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та/або відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про повернення матеріалів справи №7.5-913/2023 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України за народженням відповідно до частини 5 статті 7 Закону України «Про громадянство України».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з народженням дитини у 2022 році позивач звернувся з відповідними документами до уповноваженого органу державної міграційної служби для оформлення набуття його сином громадянства України, однак відповідачем було припинено розгляд заяви позивача та передано до архіву з підстав того, що законодавство України не передбачає можливості подачі документів з питань громадянства України особами, законність перебування яких на території України підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту.

Проте позивач зазначає, що оскільки його син народився на території України тож, відповідно до частини 5 статті 7 Закону України «Про громадянство України» має право на оформлення набуття громадянства України за народженням.

22.01.2024 ухвалою Київського окружного адміністративного суду позовна заява, відповідно до частин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), була залишена без руху у зв`язку із невідповідністю останньої вимогам частини 6 статті 161 КАС України та визначено позивачу порядок та строк усунення недоліків позовної заяви.

29.01.2024 представником позивача надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви разом з клопотанням про поновлення строку на звернення до суду.

13.05.2024 ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому зазначає, що приймаючи рішення про припинення провадження за заявою позивача про оформлення громадянства України його сином, уповноважений орган державної міграційної служби діяв на підставі та у межах передбачених чинним законодавством. Так, відповідач у відзиві зазначає, що відповідно до визначеного чинним законодавством порядком передбачено, що під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред`являється документ, що посвідчує особу заявника, однак при зверненні до відповідача позивачем було надано посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. На думку відповідача, вказане вище посвідчення не є документом, який відповідно до вимог чинного законодавства підтверджує проживання на території України на законних підставах та не може братися до уваги як документ який посвідчує особу та її статус.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив проти висновків, викладених у відзиві, з посиланням на зміст Закону України «Про громадянство України» та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215, просить позовну заяву задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно рішення Державної міграційної служби України від 23.05.2014 №241-14 громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 визнаний особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та документований посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні серії СР 000195 строком дії до 23.05.2024.

07.06.2023 до Шевченківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернувся ОСОБА_2 щодо оформлення набуття громадянства України дитиною позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до частини 5 статті 7 Закону України «Про громадянство України».

На підставі заяви ОСОБА_2 було оформлено справу №7.5-913/2023 та відповідно до Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215 направлено до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області для подальшого розгляду.

28.06.2023 справа була повернута до Шевченківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, оскільки встановлено, що законодавство України не передбачає можливості подачі документів з питань громадянства України особами, законність перебування на території яких підтверджується документом що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту а саме, розділом II Порядку 215, визначено документи, що подаються для встановлення, оформлення та перевірки до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, а також виходу з громадянства України серед яких відсутній зазначений вище документ.

04.07.2023 Шевченківський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняв рішення про припинення провадження за заявою позивача.

Вважаючи таке рішення відповідача про повернення матеріалів справи протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-III (далі також - Закон №2235-III) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» вбачається, що громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про громадянство України» питання громадянства України регулюються Конституцією України, цим Законом, міжнародними договорами України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» визначені підстави набуття громадянства України.

Відповідно до цієї статті, громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в заклад охорони здоров`я, заклад освіти або інший дитячий заклад, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 1 Конвенції про скорочення без громадянства, Договірна Держава надає своє громадянство народженій на її території особі, яка в іншому разі була б апатридом. Таке громадянство надається: (а) при народженні, в силу закону або (b) при порушенні перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

Відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов`язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.

Стаття 7 Закону України «Про громадянство України» регламентує питання набуття громадянства України за народженням.

Згідно з частиною 5 статті 7 Закону України «Про громадянство України», особа, яка народилася на території України або за її межами від іноземця, який на момент її народження є особою, яка в розумінні цього Закону постійно проживала на території України, та особи без громадянства, яка на момент її народження постійно проживала на території України, і не набула за народженням громадянства (підданства) іншої держави, є громадянином України.

Згідно з частиною 15 статті 7 Закону України «Про громадянство України», особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Відповідно до частини 16 статті 7 Закону України «Про громадянство України» в редакції від 05.02.2023, для набуття особою громадянства України за народженням батьками цієї особи (або одним із них) або її законними представниками (або одним із них), крім особи, батьки якої на момент її народження були громадянами України або один із батьків якої був громадянином України, а другий - особою без громадянства, подається заява про набуття громадянства України, а після досягнення особою повноліття заява подається нею особи.

З метою організації виконання Закону України «Про громадянство України» Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006) затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №215), який визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Відповідно до п. 1 розділу І Порядку №215 для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Як передбачено пунктом 2 розділу І Порядку №215, заяви про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, оформлюються на ім`я керівника територіального органу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №215, заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.

Заяву з питань громадянства дитини підписує один з її батьків або інший законний представник дитини.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи (пункт 4 розділу І Порядку №215).

Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника.

Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред`являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів( пункт 5 розділу І Порядку №215).

Відповідно до пункту 21 розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за народженням особою, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і яка не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні (частина 5 статті 7 Закону), один з її батьків подає:

а) заяву про оформлення набуття особою громадянства України за народженням;

б) копію свідоцтва про народження особи;

в) копію посвідчення біженця, виданого тому з батьків особи, якому надано статус біженця в Україні, або копію документа, що підтверджує факт надання одному з батьків особи притулку в Україні;

г) декларацію про ненабуття особою за народженням громадянства жодного з батьків або декларацію про набуття особою за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в України.

Так, позивачем до органу міграційної служби разом із заявою про оформлення набуття особою громадянства України за народженням було подано декларацію №8036-000005199 від 07.06.2023 про ненабуття особою за народженням громадянства жодного з батьків, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 виданого 21.05.2022 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00040000033 від 07.06.2023 та документ що посвідчує особу, а саме посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту в Україні серії НОМЕР_2 .

Однак, 26.06.2023 справа була повернута до Шевченківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та 04.07.2023 Шевченківський відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняв рішення про припинення провадження за заявою позивача.

Змістом спірних правовідносин є відмова у прийнятті заяви про оформлення набуття дитиною громадянства України за народженням та повернення такої заяви з підстав не надання документу, що підтверджує особу.

Надаючи оцінку в межах заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача з підстав ненадання документу, що посвідчує особу з наступних підстав.

Так, матеріалами справи підтверджено, та не заперечується відповідачем, що на дату звернення позивача щодо оформлення набуття громадянства України дитиною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач був документований посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з пунктом 16 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, - паспортний документ, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсним для реалізації прав та виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Суд звертає увагу, що відповідно до наданих позивачем документів вбачається, що останній проживає в Україні на законних підставах, що підтверджується посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, яка, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту» є документом, що посвідчує особу його власника та підтверджує факт визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсним для реалізації прав та виконання обов`язків, передбачених цим Законом та іншими законами України.

З наведених встановлених судом обставин та здійснених висновків, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача з питання оформлення набуття громадянства України дитиною ОСОБА_3 з підстав не надання документу, що посвідчує особу.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, можна прийти до висновку, що позивачем були подані всі необхідні документи у встановленому законом порядку, а твердження відповідача про відсутність у позивача документів, передбачених пунктом 5 Порядку №215 не відповідають дійсності, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняти рішення про набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України за народженням відповідно до частини 5 статті 7 Закону України «Про громадянство України», суд зазначає наступне.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частиною 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Позивач, заявляючи одну з позовних вимог про зобов`язання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо прийняття рішення про набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України за народженням, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження відповідача.

Аналогічна правова позиція щодо наведених обставин викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі N 233/2084/17.

Враховуючи викладене, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе повноваження відповідача у питаннях прийняття рішення щодо набуття громадянства України.

У зв`язку з чим, суд вважає що належним та допустимим захистом прав позивача буде зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути документи подані громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_2 для вирішення питання оформлення набуття його сином громадянства України, з урахуванням висновків викладених у даному судовому рішенні.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості оскаржуваних дій з урахуванням вимог, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України, частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, позов Масауд Ахмада Саіда в інтересах ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач в силу приписів статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу та стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Масауд Ахмада Саіда в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про повернення матеріалів справи №7.5-913/2023 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянства України за народженням відповідно до частини 5 статті 7 Закону України «Про громадянство України» з урахуванням висновків суду.

В решті вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.