Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №320/13481/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року Справа № 320/13481/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також - ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області та/або відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову у видачі та оформленні посвідки на проживання відносно особи – ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 ) №А-38/6/8010-24/8010.6.2/333-24 від 06.02.2024;

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області скасувати своє рішення про відмову у видачі посвідки на проживання відносно особи - ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 ) №А-38/6/8010-24/8010.6.2/333-24 від 06.02.2024;

- зобов`язати ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву особи - ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 ) від 03.01.2024 про отримання тимчасової посвідки на проживання в Україні та на підставі поданих документів, видати тимчасову посвідку на проживання особі - ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, перебуваючи в Україні на законних підставах, звернувся до міграційної служби з заявою щодо оформлення та видачі посвідки на тимчасове проживання, однак міграційною службою було протиправно відмовлено позивачу у видачі такої посвідки. Крім того відповідач не звернув належної уваги на документи та підстави позивача для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, а саме: возз`єднання із сім`єю, адже на території України проживає вся родина позивача, зокрема його син, який є громадянином України. З наведених підстав просить задовольнити позовну заяву.

01.04.2024 ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зважаючи на їх безпідставність. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що звернення позивача розглянуто територіальним підрозділом в повній відповідності до вимог законодавства, відповідним листом повідомлено позивача про відсутність законодавчих підстав для оформлення та видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні у зв`язку з наявністю рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.07.2022 працівниками Святошинського УП ГУНП у м. Києві було виявлено громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.

09.07.2022 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ №011127 за частиною 1 статті 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ №011105 від 09.07.2022 у вигляді штрафу у розмірі 5 100 гривень. Вказаний штраф було сплачено.

Разом з тим, відносно позивача ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області 09.07.2022 винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким зобов`язано позивача покинути територію України у термін до 19.07.2022.

Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 не погоджуючись із рішенням від 09.07.2022 оскаржив його у судовому порядку.

Втім, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.10.2023 у справі №755/9428/23, яке набрало законної сили 18.12.2023, в задоволенні позову громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України від 09.07.2022 відмовлено повністю.

03.01.2024 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою щодо отримання посвідки на тимчасове проживання.

Заява позивача була розглянута ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» та надано відповідь листом від 06.02.2024 № А-38/6/8010-24/8010.6.2/333-24.

Вищевказаним листом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомило позивача про відсутність підстав для отримання ним посвідки на тимчасове проживання у зв`язку із прийнятим рішенням від 09.07.2022 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни.

Вважаючи рішення про відмову у видачі та оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VІ (далі - Закон №3773-VІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Частиною третьою статті 3 Закону №3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положення статті 1 Закону №3773-VI визначають, серед іншого, такі терміни:

- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;

- посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною 15 статті 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, зазначеними у частинах другій - тринадцятій цієї статті, та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України, на період, зазначений в частинах другій - тринадцятій цієї статті.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій – п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною 15 статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування та документ, згідно з яким вони, відповідно до права країни походження іноземця або особи без громадянства, вважаються членами сім`ї особи, зазначеної в частинах другій – тринадцятій статті 4 цього Закону. Документ, що підтверджує належність до членів сім`ї, визнається дійсним в Україні у разі його легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором України (частина 15 статті 5 цього Закону).

Відповідно до частини 21 статті 5 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною, знищення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).

Відповідно до пункту 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 322 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом (пункт 4 Порядку №322).

Пункту 9 Порядку №322 визначено, що оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - Центр).

За змістом пунктів 10 - 12 Порядку №322 порядок взаємодії ДМС з Центром встановлюється шляхом укладення відповідних договорів згідно з вимогами статті 4 Закону України «Про захист персональних даних».

Внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС.

Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.

Згідно із пунктом 16 Порядку №322 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Пунктом 20 Порядку №322 визначено, що керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС визначає працівників, які виконують функції з прийняття документів, формування заяв-анкет та видачі посвідки, і працівників, які виконують функції з оформлення посвідки (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення).

Відповідно до пункту 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта із використанням кваліфікованого електронного підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п.22 Порядку №322).

Згідно пунктів 23, 24 Порядку №322 після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.

У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта вносить до неї відповідні виправлення.

Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до неї відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через фізичні вади не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.

Таким чином, після звернення іноземця або особа без громадянства з відповідним пакетом документів, його перевірки, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта формую заяву-анкету, яка має бути підписана заявником.

Отже, Порядком №322 чітко визначено процедуру та алгоритм дій працівників ДМС щодо прийняття та розгляду заяв про видачу посвідки, зокрема формування заяви-анкети, встановленого зразка, ідентифікація особи, отримання біометричних даних, тобто дані дії відбуваються за особистою явкою заявника.

Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні.

Відповідно до пункту 42 Порядку рішення про оформлення, обмін посвідки приймається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС за результатами ідентифікації іноземця або особи без громадянства, перевірки поданих ними документів та у разі відсутності підстав для відмови в її оформленні.

Згідно із пунктом 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

За умовами пункту 62 Порядку №322 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.

Пункт 77 Порядку №322 передбачає, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.

В ході розгляду справи судом встановлено, що працівником відповідача не формувалась заява-анкета для здійснення оформлення посвідки на тимчасове проживання, докази зворотного матеріали справи не містять.

Позивач звернувся до відповідача з заявою в довільній формі. Відповідно цю заяву було розглянуто відповідачем в порядку розгляду звернень громадян та надано відповідь викладену в листі від 06.02.2024 №А-38/6/8010-24/8010.6.2/333-24.

В той же час позивач просить скасувати рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання, однак таке рішення міграційною службою не приймалось.

Листом від 06.02.2024 №А-38/6/8010-24/8010.6.2/333-24 позивача повідомлено про відсутність законодавчих підстав для оформлення посвідки на тимчасове проживання, а також проінформовано щодо прийнятого відносно позивача рішення від 09.07.2022 про примусове повернення до країни походження або третьої країни.

Як встановлено під час судового розгляду, 09.07.2022 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо громадянина ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 ), на підставі статті 26 Закону №3773-VІ прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким зобов`язано позивача покинути територію України у термін до 19.07.2022

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.10.2023 у справі №755/9428/23, яке набрало законної сили 18.12.2023, в задоволенні позову громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення з України від 09.07.2022 відмовлено повністю.

Таким чином, станом на момент звернення позивача із заявою від 03.01.2024 щодо видачі посвідки на тимчасове проживання, відносно позивача було чинним рішення про примусове повернення з України від 09.07.2022, а також позивачем не було надано пакет документів, передбачений частиною 15 статті 5 Закону №3773-VI.

Так, реалізація волевиявлення іноземця на оформлення посвідки на тимчасове проживання, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням послуги, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства.

При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення посвідки на тимчасове проживання, зокрема щодо дотримання форми заяви та надання відповідного переліку документів, є обов`язковим.

Разом з тим, у спірному випадку, як вбачається з матеріалів справи, громадянином Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 не було дотримано зазначеного порядку щодо звернення до територіального підрозділу для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.

ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розглянуто звернення позивача у межах строку, визначеного Законом України «Про звернення громадян» та надано письмову відповідь з відповідними роз`ясненнями, яка не є індивідуальним актом, в розумінні КАС України.

За приписами пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити факт того, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб`єктом владних повноважень відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № П/800/570/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а, від 07 листопада 2019 року у справі №9901/227/19 та від 18 вересня 2025 року у справі №990/257/24, у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №826/13229/16.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, процедура подання заяви про видачу та оформлення посвідки на тимчасове проживання та перелік документів що додаються до заяви є чітко регламентовані Законом №3773-VI та Порядком №322, однак під час отримання заяви громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 від 03.01.2024 розглянути такий лист у рамках зазначених нормативно-правових актів не було можливими у зв`язку з недотриманням законодавчих вимог.

У зв`язку з чим, заява громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 / ОСОБА_2 від 03.01.2024 була розглянута відповідачем в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідні роз`яснення, що не є рішенням про відмову у видачі та оформленні посвідки на тимчасове проживання в розумінні Порядку №322

Правові підстави для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання передбачено пунктом 61 Порядку №322, однак за встановленої відсутності відповідного звернення іноземця, прийняття такого рішення не є можливим.

Представником позивача до адміністративного позову не надано доказів прийняття органом міграційної служби рішення про відмову у видачі та оформленні посвідки на тимчасове проживання в розумінні Порядку №322.

Отже, враховуючи наведене, позивачем невірно обрано спосіб судового захисту в частині визнання протиправним рішення про відмову у видачі та оформленні посвідки на тимчасове проживання, оскільки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не приймалось зазначеного рішення.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана відповідь не містить ознак рішення, а позивачем не дотримана процедура, щодо подачі документів у встановленому порядку, що унеможливлює прийняття рішення про відмову у видачі та оформленні посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Відтак, підстави для задоволення позову відсутні.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість, підстави, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, спростовуються матеріалами, а інших підстав для визнання неправомірності рішення та дій відповідача у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.