Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №140/1372/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/1372/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якого просить суд:

1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та відкликати відповідне звернення, щодо ОСОБА_1 як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП з органів Національної Поліції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є громадянином Республіки Білорусь та не набував громадянства України, у зв`язку з чим не підлягає військовому обліку в Україні та не має обов`язку проходження військової служби, окрім випадків добровільного укладення контракту, якого він не укладав. Незважаючи на це, відповідач безпідставно взяв позивача на військовий облік, вніс відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та надав йому статус військовозобов`язаного.

Позивач звертався до відповідача із заявою про внесення змін до Реєстру та виключення його з військового обліку як іноземця, однак відповідач не вчинив жодних дій для виправлення відомостей у встановлений законом строк.

Враховуючи наведене, позивач вважає дії відповідача протиправними та звертається до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді від 09.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується копією паспорта громадянина Республіки Білорусь № НОМЕР_1 , виданого 17.05.2023.

Також 21.08.2023 позивачу видано посвідку на постійне місце проживання за № НОМЕР_2 .

29.07.2025 адвокатом Колодяжною Н.В. було скеровано адвокатський запит до Головного управління Національної поліції у Волинській області з метою витребування інформації щодо перебування у розшуку бази «АРМОР» та/або інформації щодо надходження листа з ТЦК та СП про доставку позивача за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, а також з метою витребування інформації який ІНФОРМАЦІЯ_4 скерував такий лист та з якого числа Позивач перебуває у розшуку ТЦК та СП.

31.07.2025, у відповідь на адвокатський запит ГУНП У Волинській області, повідомило, що станом на 31.07.2025 року за даними системи ІПНП, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку за категорією «особа, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП», ініціатор звернення – ІНФОРМАЦІЯ_2 . Звернення ТЦК та СП від 30.04.2025 року № Е1846971, зареєстровано в журналі єдиного обліку відділення поліції № 3 Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області від 04.04.2025 за №3060. 05.08.2025 позивачем була скерована заява щодо відкликання звернення до органів Національної Поліції про розшук за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст.ст. 210, 210-1 КУпАП до ІНФОРМАЦІЯ_5 (копія заяви додається).

12.08.2025, у відповідь на заяву позивачу повідомлено, що відповідно до наявної інформації він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також знаходиться у статусі порушника правил військового обліку за неявку по повістці, яка була надіслана йому засобами зв`язку. Підставою зняття відмітки про порушення правил військового обліку може бути притягнення військовозобов`язаного до адміністративної відповідальності або його призов на військову службу під час мобілізації. З метою уточнення питань щодо перебування на військовому обліку та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині наявності іноземного громадянства, Позивачу необхідно особисто прибути в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

02.09.2025, було скеровано адвокатський запит до Головного управління Національної поліції щодо витребування інформації про наявність відомостей щодо перебування Позивача у розшуку в базі даних «АРМОР» у зв`язку із можливим вчиненням ним правопорушення, передбаченого ст.ст. 210, 210-1 КУпАП.

02.09.2025, у відповідь на адвокатський запит ГУНП У Волинській області, повідомило, що станом на 03.09.2025 за даними системи ІПНП, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебуває на обліку за категорією «особа, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП», ініціатор звернення – ІНФОРМАЦІЯ_2 . Звернення ТЦК та СП від 30.04.2025 року № Е1846971, зареєстровано в журналі єдиного обліку відділення поліції № 3 Луцького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області від 04.04.2025 за №3060.

28.11.2025 адвокатом було скеровано скаргу до ІНФОРМАЦІЯ_4 з проханням зобов`язати уповноважених та службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_5 відкликати в найкоротший термін подане до органів Національної поліції звернення щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративне правопорушення за ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, до ТЦК та СП для складення протоколів про адміністративне правопорушення, а саме щодо, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповіді на скаргу отримано не було.

22.12.2025 було скеровано адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_4 щоб витребувати інформацію про результат розгляду скарги від 28.11.2025 року поданої в інтересах, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, відповіді на адвокатський запит станом на сьогодні не отримано.

16.01.2026 було скеровано адвокатський запит до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області з метою витребування інформації щодо Позивача, чи являється він громадянином України.

21.01.2026 у відповідь на адвокатський запит отримано наступну відповідь “Згідно обліків Управління ДМС у Волинській області ОСОБА_1 значиться громадянином Республіки Білорусь. Документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_3 , виданою 21.08.2023 року, орган видачі 0701 (Управління ДМС у Волинській області) (копія відповіді додається), громадянином України не рахується.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо внесення відомостей про нього в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів є протиправними, тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів у редакції, чинній на момент виникнення таких відносин, їх врегулювання, та виходить з наступного.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно до п.п. 6-8 ч.1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

Відповідно до статті 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України.

Разом з тим, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

При цьому, статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правове регулювання стосовно загального військового обов`язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент взяття позивача на військовий облік).

Суд підкреслює, що відповідно до статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», загальний військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні.

Відповідно до статті 5 цього Закону у тій ж редакції, щодо загального військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі.

До паспортів громадян України цих категорій вноситься відповідна відмітка.

Приписка громадян до призовних дільниць визначена приписами статті 14 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якої визначено, що приписка громадян до призовних дільниць проводиться з метою взяття юнаків на облік та визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності і рівня фізичної підготовки.

Для проведення приписки громадян у районах (містах) утворюються призовні дільниці.

До призовних дільниць щороку протягом січня - березня приписуються громадяни, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Приписка проводиться районними, об`єднаними районними, міськими, об`єднаними міськими військовими комісаріатами (крім Київського та Севастопольського міських військових комісаріатів) за місцем проживання.

Як встановлено судом, позивач є іноземцем, який проживає в Україні. Отже, на момент спірних правовідносин на нього не поширюється військовий обов`язок, передбачений статтею 65 Конституції України, і він не належить до категорії допризовників, призовників чи військовозобов`язаних у розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі ст.ст.22, 32 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 статті 8 Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілі чи цілей.

Своєю чергою, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року).

На переконання суду, перебування іноземців на військовому обліку не є «необхідним у демократичному суспільстві» в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб та не відповідає «нагальній суспільній потребі» та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо взяття на військовий облік позивача, який є громадянином республіки Молдова, вчинені всупереч нормам законодавства України, чинного на момент спірних правовідносин та які регулюють особливості загального військового обов`язку іноземців, а відтак суд визнає їх протиправними.

Обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Водночас, поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Так, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України (ч.1 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

При цьому, відповідно до п.п.5, 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», визначено, які громадяни України підлягають зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів та виключенню з військового обліку.

Відповідно до наведеної норми, зняття та виключення з військового обліку є різними поняттями, як за підставами, процедурами так й за наслідками.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у випадках, передбачених законом, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, можуть у добровільному порядку (за контрактом) проходити військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини 1 статті 21-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» іноземці та особи без громадянства можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу.

Частина 3 статті 21-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вказує, що для прийняття на військову службу іноземці та особи без громадянства звертаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх проживання або безпосередньо до військової частини, в якій вони мають бажання проходити службу за контрактом.

Згідно до частини 1, 2, 3 статті 21-2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у контракті про проходження військової служби іноземців та осіб без громадянства встановлюється випробування строком два місяці.

Для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років.

Під час дії особливого періоду військовослужбовцям із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом, гарантується можливість припинення (розірвання) контракту за власним бажанням.

Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016 затверджено Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, яке визначає порядок проходження іноземцями та особами без громадянства (далі - іноземці) військової служби у Збройних Силах України (пункт 1 Положення).

Пунктом 2 Положенням передбачено те, що іноземці, які на законних підставах перебувають на території України, можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Збройних Сил України (далі - військова служба) у добровільному порядку.

У добровільному порядку іноземці проходять: військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.

З іноземцями, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження іноземцями чи особами без громадянства відповідного виду військової служби у Збройних Силах України згідно з додатком (далі - контракт про проходження військової служби).

Контракт про проходження військової служби - це письмова угода, що укладається між іноземцем і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Відповідно до пункту 9 Положення, початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, граничний вік перебування на ній визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Порядок обліку військовослужбовців, форми і призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення визначаються Міністерством оборони України (пункт 12 Положення).

Судом не встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Водночас, позивач міг бути прийнятий на військову службу добровільно, лише шляхом укладення строкового контракту про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України в порядку, передбаченому Положенням, яке затверджене Указом Президента України від 10.06.2016 №248/2016.

Доказів того, що позивач виявив бажання проходити військову службу в Збройних Силах України за контрактом і уклав контракт, який би міг бути підставою для перебування його на військовому обліку, сторонами не надано та судом не здобуто.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що оскільки перебування на військовому обліку військовозобов`язаних та резервістів має місце щодо громадян України, а доказів добровільного укладення контракту позивачем в матеріалах справи немає, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виключити ОСОБА_1 громадянина Республіки Білорусь, з військового обліку та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про скасування статусу «військовозобов`язаний» щодо ОСОБА_1 .

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи із системного аналізу наведених вище положень та обставин справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Як визначено статтею 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1331,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 02.02.2026 №1252-1482-7171-6465.

Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та відкликати звернення щодо ОСОБА_1 як особи, яка вчинила правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП з органів Національної Поліції.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ).

Суддя Ф. А. Волдінер