Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №335/11183/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.06.2026 Справа № 335/11183/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/11183/25 Головуючий у 1-й інстанції: Новасардова І.В.

Провадження № 22-ц/807/1353/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_2 є онукою та спадкоємицею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років в селі Іванівка, Пологівський район, Запорізька область.

Після його смерті відкрилася спадщина у виді недоотриманої пенсії. Спадкодавець ОСОБА_3 була пенсіонеркою та перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувачка пенсії за віком. На момент смерті у ОСОБА_3 залишились суми пенсії, які по незалежним від неї причинам не були нею отримані за життя.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Абрамова М.О. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті баби ОСОБА_3 ..

02 квітня 2025 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, на 1\2 частку спадщини, згідно якого спадщина на яку видано свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у розмірі 142 702,26 грн, яка належала спадкодавцю, що підтверджується довідкою про наявність недоотриманої пенсії, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 11 березня 2025 року за №56. Свідоцтво про право на спадщину на частки спадщини ще не видано.

09 червня 2025 року на картковий рахунок позивачки надійшли кошти від відповідача у розмірі 1/2 визначеної ними суми – 31 873,88 грн, що підтверджується банківською випискою та витягом із банківського додатку.

19 червня 2025 року з метою отримання нарахованої, але недоотриманої бабусею за життя пенсії, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із відповідною заявою.

Листом від 02 липня 2025 року за вих. №11175-10988/Р-02/8-0800/25 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управлінні, як отримувачка пенсії, обчисленої відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та була зареєстрована за адресою, що на сьогодні є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії призупинена 01.05.2023 року. За життя утримувачка пенсійних виплат ОСОБА_3 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії не зверталася, тому для поновлення виплати пенсії після її призупинення немає законних підстав. Додатково відповідач зазначив, що згідно ст.1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на пенсію. ГУ ПФУ в Запорізькій області також зазначив, що після смерті ОСОБА_3 залишилася недоодержана пенсія в сумі 63 747,76 грн, замість 142 702,26 грн.

Враховуючи те, що на рахунок ОСОБА_1 надійшли не усі кошти, які були вказані у свідоцтві про спадщину, остання 21 липня 2025 року звернувся до відповідача із запитом, в якому просива роз`яснити, яка сума грошових коштів не була доплачена.

Позивачка зазначає, що відповідно, сума, що підлягає стягненню дорівнює: 1/2 *142 702,26 грн – 31 873,88 грн = 39 477,25 грн. Де 1/2 – частка спадкового майна, яка належить позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом; 142 702,26 грн – сума недоотриманої пенсії згідно свідоцтва про право на спадщину за законом; 31 873,88 грн – вже сплачена сума Пенсійним органом на користь позивачки.

З огляду на те, що відповідач незаконно перешкоджає реалізації її права, як спадкоємиці, на отримання належного їй спадкового майна, просила суд стягнути з відповідача на свою користь недоотриману пенсію яка увійшла до складу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у розмірі 39 477,25 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_2 грошові кошти, у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.04.2025 року зареєстрованого в реєстрі №203, у розмірі 39 447,25 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 20 грн.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що місцем реєстрації ОСОБА_3 є тимчасово окупована російською федерацією територія України. 23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення", яким пункт 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058 викладено в новій редакції, а саме передбачено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та рф неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_3 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2023 року по день смерті, не зверталася до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю спадкодавця. Після смерті ОСОБА_3 залишилася недоодержана пенсія в сумі, яка заявнику була нарахована та виплачена в червні 2025 року на поточний рахунок банківської установи, зазначений заявницею у заяві від 02 квітня 2025 року, натомість недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 року по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відсутня, оскільки за вказаний період вона не нараховувалась. Отже, проводити виплати недоотриманої пенсії у заявленому позивачем розмірі немає законних підстав.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило.Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому колегія суддів зауважує, що ухвала про відкриття апеляційного провадження та апеляційна скаргу були отримані позивачем ОСОБА_1 21 травня 2026 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с. 159).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 328, 00 грн (3 328, 00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п.1,2 ч. 1, ч.2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 39 477,25 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки, за життя бабуся позивачки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотримала пенсію у розмірі 142 702,26 грн, яка увійшла до складу спадщини, а позивач ОСОБА_1 є її спадкоємицею за законом п`ятої черги та у встановленому законом порядку прийняла спадщину, тому позивач як спадкоємиця набуває право на отримання не виплаченої пенсії своєї бабусі у розмірі частки. Право позивачки на одержання недоотриманої пенсії у розмірі 71 351,13 грн (142 702,26:2) грунтується на наявності ще одного спадкоємця онука спадкодавиці, неоспореному свідоцтві про право на спадщину за законом від 02 квітня 2025 року. Проте враховуючи, що відповідачем позивачу було виплачено недоотриману пенсію її померлої бабусі у розмірі 31 873,88 грн, суд стягнув різницю у розмірі 39 477,25 грн (71 351,13-31 873,88) заявлену позивачем в позовній заяві.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 01 жовтня 2024 року Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 85 років, у селі Іванівка, Пологівського району, Запорізької області, актовий запис №1469 (а.с.10,55).

ОСОБА_3 за життя була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 05 жовтня 2010 року, знята з реєстраційного обліку 01 жовтня 2024 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею за вищевказаною адресою була зареєстрована одна повнолітня особа, а саме ОСОБА_4 , 1972 року народження, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданої заступником начальника Управління-начальник відділу реєстрації Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Токмацької міської ради-державний реєстратор Салогуб Олена (а.с.85).

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О. після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 було відкрито спадкову справу № 15/2025, за заявою ОСОБА_1 , що підтверджується копією вказаної спадкової справи (а.с.53-100).

З матеріалів спадкової справи № 15/2025, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що позивач ОСОБА_2 є онукою ОСОБА_3 , що підтверджується:

- копією свідоцтва про народження позивача ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 виданим 11.10.2024 року, згідно якого, батьком останньої є ОСОБА_6 (а.с.67);

- копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , згідно якого ОСОБА_6 є сином ОСОБА_3 (а.с.70);

- копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданим 08.08.2014 року, згідно якого, після державної реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 , позивач ОСОБА_8 змінила прізвище з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 » (а.с.61,62).

Разом з цим, із копій матеріалів спадкової справи № 15/2025 також вбачається, що крім ОСОБА_1 є інші спадкоємці, а саме онук спадкодавця – гр. ОСОБА_4 , 1982 року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , батько якого ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.66,89).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на обліку в ГУПФУ в Запорізькій області та отримувала пенсію за віком, про що зазначена в листі відповідача від 02 липня 2025 року. Виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 травня 2023 року було призупинено у зв`язку із тривалою неоплатою відповідно до п.4 частини першої ст. 49 Закону № 1058 (а.с.9).

Відповідно до копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 квітня 2025 року, яке було видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О., спадкоємцем майна ОСОБА_3 , 1939 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її онука ОСОБА_2 , на 1/2 частку у спадщині, та до складу спадщини входить недоотримана пенсія померлої у розмірі 142 702,26 грн, Спадкова справа №15 за 2025 рік, зареєстровано в реєстрі за №203 (а.с.8), що також підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №80693369 від 02.04.2025 року (а.с.8,99,100).

На момент видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус, визначаючи склад спадщини виходив із відомостей, які йому надав відповідач, а саме на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11 березня 2025 року за №56 (а.с.99).

09 червня 2025 року відповідачем було виплачено позивачці 31 873,88 грн недоотриманої ОСОБА_3 пенсії, що підтверджується банківською випискою та витягом із банківського додатку (а.с.11).

Як зазначає у позовній заяві позивач та не заперечується відповідачем, враховуючи те, що на рахунок ОСОБА_1 надійшли не усі кошти, які були вказані у свідоцтві про спадщину, остання 19 червня 2025 року з метою отримання нарахованої, але недоотриманої бабусею за життя пенсії, звернулася до відповідача із відповідним запитом.

Відповідно до листа ГУПФУ в Запорізькій області від 02 липня 2025 року, останній повідомив про повний розрахунок з позивачем та виплату усіх належних сум. Також, у листі зазначалося про те, що з 01.05.2023 виплата пенсії ОСОБА_3 була призупинена, із заявою щодо поновлення померла не зверталася, тому для поновлення виплати пенсії після її призупинення немає законних підстав. Отже, враховуючи вимоги Закону №1058, після смерті ОСОБА_12 залишилася нарахована та недоодержана пенсія в розмірі 63 747,76 грн, зокрема 1/2 частки якої в розмірі 31873,88 грн нарахована та виплачена на банківський рахунок позивача, як спадкоємцю, на підставі заяви від 02 квітня 2025 року за її заявою від 02 квітня 2025 року та доданих до неї документів (а.с.9).

Отже, згідно відповіді від Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 11175-10988/P-02/8-0800/25 від 02 липня 2025 року, виплачена позивачу сума недоотриманої пенсії становить 31 873,88 грн.

Разом з цим, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 квітня 2025 року за реєстровим номером 203, позивачу видано вказане свідоцтво на частку у спадщині недоотриманої пенсії у розмірі 142 702,26 грн, що становить 71 351,13 грн.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої суми пенсії спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивачка зазначає наявність у неї як спадкоємця за законом після смерті своєї бабусі права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що право власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонено законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

За змістом статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отримання пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісячно рівними частинами, що не перевищує місячного розміру пенсії.

Разом з тим, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених приписів статті 46 Закону України «Про обов`язкове державне пенсійне страхування», а також подібних за змістом приписів статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується з приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Приписи частини другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості- переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суд у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї- спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволить зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми по спадкування за заповітом або за законом, зокрема щодо усунення від спілкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або за законом. Право на перерахування певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом ( зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця бо ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження № 61-34175св18) та у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України. Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 428/10113/20 (провадження № 61-14299св21, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року у справі № 727/12371/21).

Також необхідно звернути увагу, що ЦК України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення лише визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

У частині першій, третій статті 12, частини першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, що виплата пенсії пенсіонерці ОСОБА_3 призупинена з 01.05.2023 року у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону №1058. В подальшому звернень від ОСОБА_3 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. При цьому відповідач зазначив, що на запит приватного нотаріуса, щодо суми недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 142 702,26 грн, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058 за період з 01.04.2022 по 01.05.2023 становить 63 747,76 грн, недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відсутня, та додатково зазначено, що розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особі, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину. ОСОБА_3 з моменту припинення нарахування пенсії, тобто з 01.05.2023 року по день смерті, не зверталася до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 1219 ЦК України визначено не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані зі смертю ОСОБА_3 за заявою від 19.06.2025 року. Отже, проводити виплату недотриманої пенсії немає законних підстав.

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О., видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 02 квітня 2025 року, спадкова справа №15 за 2025 рік, реєстровий номер №203, у відповідності до якого ОСОБА_2 , батьком якої, ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , отримала на 1/2 частку у спадщині та розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії складає 142 702,26 грн (а.с.99).

Приватним нотаріусом встановлена дана сума спадщини у вигляді недотриманої пенсії на підставі довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 11 березня 2025 року № 56, що також не заперечується відповідачем.

Предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Відтак, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до онуки ОСОБА_1 (батько якої, ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ), як її спадкоємиці, перейшло право на отримання недоотриманої пенсії, розмір ( частку у спадщині), якої згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 02 квітня 2025 року №203, становить 142 702,26 грн.

Відповідач не доводив, що нараховані суми пенсії не були виплачені з вини ОСОБА_3 ..

На підставі заяви ОСОБА_1 від 02 квітня 2025 року, ГУ ПФУ в Запорізькій області виплатило їй суму недоодержаної пенсії після смерті ОСОБА_3 у розмірі 31 873,88 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с.11).

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивачка успадкувала право на належні спадкодавцю суми пенсії на підставі статті 1227 ЦК України у тому розмірі, у якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті. Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного Фонду України не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного Фонду України права на обмеження цих виплат. Видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову про стягнення усіх нарахованих сум. Припинення виплат пенсії за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначеної пенсії і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на її отримання.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь недотриманої пенсії за життя ОСОБА_3 з урахуванням виплачених відповідачем позивачу суми недоотриманої пенсії після смерті її бабусі у розмірі 39 477,25 грн (142 702,26:2=71 351,13-31 873,88=39 477,25 грн) підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 39 477, 25 грн.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу недоотриману суму пенсії померлої бабусі ОСОБА_3 в розмірі частки спадщини, яка становить з урахуванням виплачених відповідачем сум – 39 477,25 грн.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, які ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин положення п.14-4 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.10 Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не заслуговують на увагу.

23.06.2024 набрав чинності Закон України від 25.04.2024 N 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення" (далі Закон N 3674), яким пунктом 14-4 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 N 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" викладено в такій редакції: "Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії".

З огляну на вищевикладену норму закону, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведенні положення розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Крім того, колегія суддів погоджується з тим, що твердження відповідача про те, що пенсіонерці ОСОБА_3 з 01.05.2023 виплата пенсії була призупинена, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до матеріалів справи, а саме у свідоцтві про право на спадщину за заповітом, виданому 02 квітня 2025 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Абрамовим М.О. на 1/2 частку у спадщині, у якому зазначено, що ОСОБА_1 успадкувала право на недоотриману пенсію у сумі 142 702,26 грн відповідно до своєї частки, належних спадкодавцеві на підставі довідки N 56 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 11 березня 2025 року, відповідно до якої зазначено залишок недоотриманої пенсії у зазначеному розмірі. Більше того, апелянт в своїй скарзі помилково ототожнює поняття "припинення виплати пенсії" та "припинення нарахування пенсії". Проте, пенсія ОСОБА_3 з незалежних від неї причин не отримувалась. Рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_3 відповідачем не приймалося. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 виплата пенсії за життя не припинялась, то обов`язку про подання передбаченого пунктом 14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058 у нього не виникало.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-383, 390 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 15 червня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.