Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №946/1899/20 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/1899/20

Провадження № 2/946/448/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Пащенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ізмаїлі в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, розписки безгрошовою, -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, розписки безгрошовою, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що в період з 26.04.2018 року по 16.03.2019 року він працював по найму водієм евакуатора на штрафному майданчику Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області. Відповідач ОСОБА_2 , будучи директором штрафного майданчику Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, приймав позивача на роботу та на час звернення із позовною заявою, утримує у себе трудову книжку позивача. Протягом трудових відносин з ОСОБА_2 позивач працював на вантажному евакуаторі «Мерсерес-Бенц 814», д/н НОМЕР_1 , який він отримав від відповідача для виконання обов`язків згідно трудового договору. В посадові обов`язки позивача входило, зокрема, евакуація автомобілів з місць ДТП, та автомобілів, власники яких порушили правила дорожнього руху. У жовтні 2018 року при виконанні трудових обов`язків, а саме, завантаження та евакуації легкового автомобіля «Тойота» з місця ДТП в районі Лощинівського переїзду раптово зламалась лебідка електродвигуна евакуатора. Про зазначений випадок позивач доповів відповідачу та продемонстрував йому пошкодження. ОСОБА_2 зазначив, що саме позивач, на його думку, є винним у спричиненні матеріальної шкоди майну та повинен відшкодувати завдану шкоду. У місцях ремонтування перемотку лебідки відмовилися зробити, посилаючись на невідворотність спричинених пошкоджень та технічною неможливістю реставрації. Після цього позивач і далі продовжував працювати водієм на цьому ж евакуаторі, використовуючи для евакуації автомобілів кран евакуатора. На початку 2019 року ОСОБА_1 повідомив відповідача про те, що буде звільнятися, на що ОСОБА_2 відповів, що ОСОБА_1 не зможе звільнитися до вирішення питання відшкодування йому матеріальних збитків, а саме, оплати за пошкодження лебідки, яке мале місце на виробництві в жовтні 2018 року в період виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків. З цією метою ОСОБА_3 змусив ОСОБА_1 написати розписку про те, що він повинен повернути йому суму розміром 27 000 грн., яку позивач, нібито, взяв у нього у борг, як у фізичної особи за договором позики. Як вказує позивач, зазначене не відповідає дійсності, оскільки ніяких грошей ОСОБА_2 йому не надавав, та позивач, в свою чергу, від відповідача грошей не отримував. Таким чином, між сторонами існували тільки трудові відносини, ніякого договору позики між позивачем та відповідачем не існує та не існувало, ніяких грошей відповідач не передавав, а розписка, складена під примусом відповідача, про нібито отримання від нього грошей, насправді є безгрошовою. Враховуючи викладене, договір позики насправді є фіктивним правочином, який було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. З огляду на викладене, позивач просить суд визнати недійним договір позики від 14.03.2019 року про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошової суми в розмірі 27 000 грн., а розписку від 14.03.2019 року безгрошовою.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонний суд Одеської області від 08.04.2020 року прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.9).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.06.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.98).

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні, не заперечували щодо заочного розгляду справи. Представник позивача зазначив, що в судовому провадженні по справі № 946/1899/20 встановлено, що між позивачем та відповідачем існували виключно трудові відносини, ніякого договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не існує та не існувало. Протягом трудових відносин з ОСОБА_2 , позивач працював водієм вантажного евакуатора «Мерседес-Бенц 814», д/н НОМЕР_1 , який він отримав від відповідача, свого начальника ОСОБА_2 , на штрафному майданчику Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області для виконання обов`язків, згідно трудового договору та трудових правовідносин, які існували між ними в період з 26.04.2018 pоку по 16.03.2019 pоку. В посадові обов`язки позивача входило, зокрема, евакуація автомобілів з місць ДТП, та автомобілів, власники яких порушили правила дорожнього руху. В жовтні 2018 року при виконанні обов`язків, а саме завантаження та евакуацією легкового автомобіля Тойота з місця ДТП в районі Лощинівського переїзду раптово зламалась лебідка електродвигуна евакуатора. ОСОБА_2 зазначив, що саме позивач, на його думку, є винною особою у спричиненні матеріальної шкоди майну та повинен відшкодувати завдану шкоду, ніяких актів пошкодження майна та вартості шкоди складено не було. Позивач продовжував працювати на ОСОБА_2 водієм евакуатора. Але, коли на початку 2019 року, позивач повідомив відповідачу, ОСОБА_2 , про те, що буде звільнятися, він зі свого боку повідомив, що ніякого звільнення не здійсниться до вирішення питання відшкодування йому матеріальних збитків, а саме, оплати з його боку за пошкодження лебідки, яке мале місце на виробництві в жовтні 2018 року в період виконання ним трудових обов`язків. З цією метою під примусом ОСОБА_2 в конторі штрафмайданчику в м. Ізмаїл під диктовку свого керівника ОСОБА_2 , позивач написав розписку, що він повинен повернути йому суму розміром 27 000,00 грн., яку він нібито взяв у нього в борг, як у фізичної особи за договором позики. Ніяких грошей відповідач ОСОБА_2 позивачу не передавав, та грошей від ОСОБА_2 позивач не отримував. Розписка, яку він склав під примусом ОСОБА_4 про нібито отримання від нього грошей, насправді є безгрошовою. Представник ОСОБА_2 адвокат Куйткулу В.Д, не зміг назвати точну дату коли було передано від ОСОБА_2 гроші (підтверджено протоколом судового засідання справі №500/5996/19 (суддя Баннікова Н.В).Таким чином, насправді, і це підтверджено відповідачем, за твердженням ОСОБА_2 договір позики насправді є фіктивним правочином, який було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Відповідно, якщо у ОСОБА_2 існують, або існували до позивача якісь претензії або вимоги матеріального характеру, то ці вимоги є безпосередньо пов`язаними виключно із питанням стягнення матеріальної шкоди в період трудових відносин. Зазначені обставини підтверджені протоколом судового засідання від 24.02.2020 року по справі № 500/5996/19 (суддя Баннікова Н.В.) при провадженні в Ізмаїльському міськрайонному суді за позовом ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики, коли представник ОСОБА_2 адвокат Куйтуктлу В.Д, прямо зазначив, що насправді, ані договору позики, ані боргу за договором позики не існує, оскільки ОСОБА_2 , намагається стягнути відшкодування вартості пошкодженої лебідки, яка була пошкоджена в період виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків на евакуаторі на штрафмайданчику Ізмаїльського ВП ГУНП.

Відповідач в судове засідання не з`явився, сповіщений про дату, час та місце судового розгляду належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв про розгляд справи у його відсутність не надав, відзив на позовні вимоги не надав, тому суд відповідно до ч.4 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК України ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у зв`язку з відсутністю заперечень проти такого вирішення справи представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.ст.12,13,77,78,79,80,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

В судовому засіданні встановлено, що 14.03.2019 року ОСОБА_1 була складена розписка про те, що він зобов`язався повернути грошові кошти у розмірі 27 000 грн. ОСОБА_2 до 20.06.2019 року, які він отримав у борг (а.с.4).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії /до повернення позики/, а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц).

У цьому позові позивач ОСОБА_1 заявив вимогу про визнання недійсним договору позики внаслідок його фіктивності (ст. 234 ЦК України), розписка складена під примусом та є безгрошовою.

Так, частинами першою, другою статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В обґрунтування позову позивач та його представник посилаються на роздруківки судового засідання від 24.02.2020 року по справі №500/5996/19 за позовом ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, які складено 19.01.2022 року представником позивача та ОСОБА_1 03.06.2026 року, в яких на думку позивача та його представника, представник ОСОБА_2 адвокат Куйтуктлу В.Д., прямо зазначив, що насправді, ані договору позики, ані боргу за договором позики не існує, оскільки ОСОБА_2 намагається стягнути відшкодування вартості пошкодженої лебідки, яка пошкоджена в період виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків у ОСОБА_2 , на евакуаторі на штраф майданчику Ізмаїльського ВП ГУНП.

Однак, текст роздруківок судового засідання складених позивачем і його представником відрізняється. Крім того, вони не є належним доказом, так як виготовлені позивачем та його представником, а не працівником суду, звукозапис до справи не долучено.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту безгрошовості та примусу під час складання розписки позивач та його представник суду не надали.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Однак, позивачем заявлені вимоги щодо визнання договору позики недійсним.

В абзаці 1 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Внутрішня воля сторін правочину не відповідає зовнішньому її прояву, яке є лише прикриттям дійсної мети сторін. Намір уникнути наслідків правочину, який вони укладають, має бути у всіх учасників правочину. В іншому випадку (наприклад, якщо одна сторона створювала лише вигляд правочину, а друга вважала, що насправді настануть ті наслідки, яких вона прагне) стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Тобто, якщо ОСОБА_1 створював лише вигляд правочину позики, а ОСОБА_2 вважав, що насправді настануть ті наслідки, яких він прагне, а саме: буде відшкодовано вартість лебідки, то стверджувати про фіктивність правочину не можна.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави для визнання недійсним договору позики внаслідок його фіктивності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача та стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 83, 141, 223, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , про визнання договору позики недійсним, розписки безгрошовою - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Т.П.Пащенко