Вирок від 15 червня 2026 р. у справі №461/3056/26 — Галицький районний суд м. Львова

461/3056/26

1-кп/461/455/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.06.2026 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141360001746 від 16.10.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Черневе, Мостиського району Львівської області, одруженого, з середньою технічною освітою, офіційно не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно ст. 89 КК України, раніше несудимий, РНОКПП НОМЕР_1 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України,

встановив:

ОСОБА_4 маючи на меті умисно не виконувати постанову Франківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2023 року у справі №462/8716/23, що набрало законної сили, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду та будучи ознайомленим з нею, з метою невиконання постанови суду щодо позбавлення його права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, продовжив керування транспортними засобами.

Зокрема, ОСОБА_4 достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортним засобом, діючи умисно, всупереч вказаної постанови суду, яка набрала законної сили, маючи реальну можливість її виконати, керував транспортним засобом 27.06.2024 о 12:40 год марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , у місті Львові, Західний обхід 5 км, після чого був зупинений працівниками поліції.

Крім того, ОСОБА_4 . Маючи на меті умисно не виконувати постанову Франківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2023 року у справі №462/8716/23, та постанову Галицького районного суду міста Львова від 29 липня 2024 року у справі №461/5735/24, що набрали законної сили, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду та будучи ознайомленим з ними, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення його права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, продовжив керування транспортними засобами.

Так, ОСОБА_4 достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортним засобом, діючи умисно, всупереч вказаних постанов суду, які набрали законної сили, маючи реальну можливість їх виконати, повторно керував транспортним засобом 03.06.2025, о 01:30 год марки «Volkswagen Touareg», державний номерний знак НОМЕР_3 , у м. Львів, по вул. Європейська, 35, після чого був зупинений працівниками поліції.

Також, ОСОБА_4 , маючи на меті умисно не виконувати постанову Франківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2023 року у справі №462/8716/23, постанову Галицького районного суду міста Львова від 29 липня 2024 року у справі №461/5735/24, та постанову Яворівського районного суду Львівської області від 22 вересня 2025 року у справі №462/4161/25, що набрали законної сили, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, діючи умисно, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду та будучи ознайомленим з ними, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення його права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, продовжив керування транспортними засобами.

Отже, ОСОБА_4 достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортним засобом, діючи умисно, всупереч вказаних постанов суду, які набрали законної сили, маючи реальну можливість їх виконати, повторно керував транспортним засобом 15.10.2025 о 14:40 год марки «Volkswagen Touareg» по вул. Замкнена, 8, що в м. Львів, після чого був зупинений працівниками поліції.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю, надав покази, які у повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказав, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що він був обізнаний про факт ухвалення щодо нього постанови Франківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2023 року у справі №462/8716/23 та набрання нею законної сили, відповідно до якої його позбавлено права керування транспортними засобами. Дійсно, 27.06.2024 о 12:40 годині він керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_2 , у місті Львові, Західний обхід 5 км, після чого був зупинений працівниками поліції. продовжив керування транспортними засобами. Крім того, він керував транспортним засобом 03.06.2025, о 01:30 год марки «Volkswagen Touareg», державний номерний знак НОМЕР_3 , у м. Львів, по вул. Європейська, 35, після чого був зупинений працівниками поліції. Також, він, будучи обізнаним про накладення на нього стягнення постановою Франківського районного суду міста Львова від 28 грудня 2023 року у справі №462/8716/23, постановою Галицького районного суду міста Львова від 29 липня 2024 року у справі №461/5735/24 та постановою Яворівського районного суду Львівської області від 22 вересня 2025 року у справі №462/4161/25, в частині позбавлення права керування транспортними засобами, керував транспортним засобом 15.10.2025 о 14:40 год марки «Volkswagen Touareg» по вул. Замкнена, 8, що в м. Львів, після чого був зупинений працівниками поліції. Крім того. Зазначив, що необхідність керування транспортним засобом була пов`язана із сімейними обставинами.

Пояснив, що події відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені у обвинувальному акті. Мотиви, спосіб і мета вчинення ним кримінальних правопорушень, обставини їх скоєння у обвинувальному акті відображено вірно. У вчиненому щиро розкаюється та засуджує свою поведінку. Також, просить суворо не карати та надати йому можливість стати на шлях виправлення.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки проти цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими та достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, надані ним безпосередньо у судовому засіданні, в присутності захисника, підстав для самообмови або обставин які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченого, судом не встановлено.

Оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями скоїв умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили, тобто кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 382 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку ОСОБА_4 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження у їх сукупності.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання, суд бере до уваги характер, спосіб, стадію та тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, форму вини, конкретні обставини справи, відношення обвинуваченого до скоєного.

Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочинами наслідків, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він, згідно ст. 89 КК України, раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра.

Пом`якшуючою покарання ОСОБА_4 обставиною, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого. Так, обвинувачений в судовому засіданні добровільно повідомив про усі відомі йому обставини справи та надав визнавальні покази.

Крім того, в ході судового розгляду обвинувачений в судовому засіданні засудив свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу, вибачився за свої дії. При цьому суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею правопорушення, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Крім того, суд приймає до уваги те, що щире каяття можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (постанова ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51- 5093км23).

Обтяжуючою покарання обвинуваченого обставиною, відповідно до ст. 67 КК України, є вчинення злочинів особою повторно.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому, суд враховує положення ч. 1,2 ст.50 КК України, згідно яких, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Також, визначаючи обвинуваченому вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

При розгляді даного кримінального провадження суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. У свою чергу, справедливість – це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Наведене покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого у даному кримінальному провадженні не обирався.

Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Речові докази, після набрання вироком законної сили:

- два DVD-R диски з відеозаписами– залишити у матеріалах кримінального провадження.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1