Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №336/3224/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/3224/26

Провадження №: 2/336/2944/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Запоріжжя 16 червня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді Зарютіна П.В.

при секретарі Тимошенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник – ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 (представник – ОСОБА_4 ) про стягнення аліментів та коштів (аліментів) на утримання дружини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із вищевказаною заявою, за якої зазначено наступне.

Я, ОСОБА_1 , 10 червня 2017 року, зареєструвала шлюб з гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Від шлюбу народилися дві доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2

та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

До липня 2025 року, ми мешкали сім`єю в нашому будинку, який був придбано

нами у шлюбі у травні 2023 року та розташований за адресою :

АДРЕСА_1 .

Сімейне життя складалося дуже добре, мав місце сімейний лад та міцні

подружні стосунки.

Навіть початок озброєної агресії та пов`язані з нею негативні явища у житті, не

змогли змінити наше відношення один до одного. З огляду на це нами було прийнято

сумісне рішення народити ще дитину та на прикінцеві 2024 року у нас народилася

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дочекавшись, коли молодшої доньки виповнитися півроку , ми вирішили

виїхати за кордон та в липні 2025 року сумісно поїхали до Румунії, де зняли житло та

намагалися облаштувати побут та сімейне життя у нових умовах. На жаль, моєму

чоловіку не вдалося влаштуватися на роботу за фахом, він є зубним лікарем. В жовтні

2025 року , він повернувся до України на пошук роботи, в м.Ужгород щоб бути

ближче до сім`ї.

Вважаю, що з цього моменту в його відношенні до мене щось почало швидко

змінюватися. На протязі двох місяців до початку нового року, у рідкі його приїзди до

сім`ї, він виявляв скритність, не розповідав як справи з роботою, де мешкає та інше. З

огляду на те, що моя поведінка в Румунії не мала можливості викликати у чоловіка

жодного негативу (про що свідчать мої характеристики з місця мешкання), я

вважала, що все це результат психологічного навантаження, фактори постійного

стресу, обумовленого переживаннями за майбутнє сім`ї, ризики пов`язані з

можливою мобілізацію та подібне.

Коли він приїхав до нас в січні 2026 року, він запропонував взяти на деякий час до

Ужгорода старшу доньку ОСОБА_7 нібито для лікування її зубів після чого повернутися

до нас в Румунію. Я надала свою згоду. Чоловік з донькою ОСОБА_7 виїхали до

Ужгороду, а в перших числах лютого він повідомив мені, що він зі мною розірве

шлюб, а доньку не поверне, після чого заблокував мій номер на своєму телефоні, та

вимикнув телефон доньки.

Я, відразу 10 лютого 2026 року, повернулася з молодшою донькою в Україну, (що

підтверджується відмітками про перетин кордону в паспортах моєму та доньки, 13

лютого 2026 р. вже була в Запоріжжі) на постійне місце проживання в наш дім ,

розташований за адресою АДРЕСА_1 . Не маючі розуміння

де знаходиться, перш за все, моя донька я звернулася до правоохоронних органів, з

метою встановлення місця знаходження моєї доньки(що підтверджує відповідь від

райвідділу поліції).

Крім цього, я звернулася до Шевченківського відділу управління у справах

дітей Запорізької міської Ради (на початок усно , а 25.02.2026 року з письмовою

заявою) про надання допомоги в захисту моїх батьківських прав.

Вірогідно, дії правоохоронних органів спонукали чоловіка вийти зі мною на

зв`язок , але він заявив що без його контролю він не дозволить мені спілкуватися з

ОСОБА_7 (тільки по його телефону та коли буде вважати за необхідне). Також повідомів

, що подає на розірвання шлюбу та старша донька буде й далі проживати з ним в м.Ужгород.

Більше місяця , я не маю підтвердженої інформації, що сталося та, що

відбувається з моєю дитиною. Більш того, чоловік без попередніх перемовин зі мною ,

через свого представника, звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу

про стягнення аліментів на утримання моєї доньки ОСОБА_7 ( справа №336/1774/26). З

огляду на всі обставини, ухвалою Шевченківського суду від 02 березня 2026 року у

видачі судового наказу обґрунтовано відмовлено.

Також, мій чоловік подав до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя

позов про розірвання шлюбу ( справа №336/1776/26 знаходиться в провадженні суду).

Без огляду на те, що я повинна доглядати за своєю однорічною молодшою

донькою, я вже зареєструвалась як фізична-особа підприємець з метою подовження

в Україні свого бізнесу та отримання доходу, який дозволить мені утримувати свою

родину. Я дуже хочу зберегти свій шлюб, та можливість виховувати обох доньок в

повній сім`ї. Вважаю, що з моїм чоловіком щось трапилось з моменту залишення нас

в Румунії та це обумовлено вірогідно психо-емоційними факторами, але яка справжня

мета його дій я не можу на даний час зрозуміти. Нашій родині потрібен час, щоб я

змогла спробувати переконати чоловіка у помилковості його дій,

необхідності враховувати емоційний зв`язок між доньками, ризик їх психологічної

травми, різницю у віці, наявність опіки старшої дитини над молодшою. Повернути

чоловіку відчуття єдності сім`ї.

Приймаючі до уваги раптовість прийнятого моїм чоловіком рішення,

незрозумілість його справжніх мотивів, всупереч інтересів наших малолітніх

дітей, які потребують піклування та сімейного виховання обох батьків, я звернулась

до суду з клопотанням встановити нам строк на примирення.

Але , на жаль, на даний час всі дії ОСОБА_3 направлені всупереч інтересів

наших дітей. Крім цього він грубо порушує мої батьківська права. Я майже не маю

можливості навіть спілкуватися зі своєю донькою. Телефон доньки ОСОБА_3

вимкнув. Надавав можливість поговорити з донькою недовго, тільки через його номер

та під його контролем. Більш того, навіть свій номер він розблокував для моїх

дзвінків, тільки після втручання поліції. На даний час, він розблоковує телефон

доньки для розмови з нею в його присутності, вірогідно щоб отримати докази , що він

не обмежує наше спілкування.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що мати, батько та дитина

мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке

право обмежене законом (стаття 153 СК України).Відповідно до

частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися

всупереч інтересам дитини.Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК

України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто

проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на

особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права

перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати

участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному

розвиткові дитини.

Також, я не знаю в яких побутових умовах живе моя донька. Навіть, якщо

ОСОБА_3 орендує квартиру, вважаю що навряд чи умови орендного

приміщення, яке може собі він дозволить в м.Ужгород, для доньки краще ніж «стіни

рідного дому» біля мами та молодшої сестри. З попереднього сумісного життя мені

відомо, що чоловік цілий день знаходився на роботі. З огляду на витрати на оренду

житла, ця необхідність вочевидь тільки виросла (хоча я не маю жодної інформації, чи

працевлаштований ОСОБА_3 ).Виникає питання, хто наглядає мою 8-річню

дитину. ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_7 навчається в Ужгородської школі. Про це

також свідчить довідка та лист Ужгородського ліцею №5 від 19.01.2026 року та

17.02.2026 року відповідно. Але, 17.03.2026 року, я отримала відповідь Управління

освіти Ужгородської міської Ради, що ОСОБА_5 до закладів освіти міської

громади не зарахована. При цьому документи із Запорізької гімназії 47 , де навчалася

донька, чоловік ОСОБА_3 забрав ще 19 січня 2026 року без мого відому.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати

з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про

права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155

Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року),

ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-

XII (далі - Конвенція про права дитини).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях

щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними

установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами,

адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється

якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і

піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її

батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

З огляду на вже вказану раптовість прийнятого моїм чоловіком рішення,

незрозумілість його справжніх мотивів, всупереч інтересів наших малолітніх дітей,

вважаю, що на даному етапі, поки не розірвано емоційний зв`язок між доньками,

визнання місця проживання ОСОБА_5 зі мною, її матір`ю є доцільним та не

позбавляє ОСОБА_3 батьківських прав на важливу роль у житті та розвитку

доньки. Він має право та обов`язок піклуватися про її здоров`я, стан розвитку,

проводити з дочкою необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким вона буде

проживати більшість часу.Тим більше, що з огляду на відстань між Запоріжжям та

Ужгородом, та наявність у мене другої однорічної доньки –

ОСОБА_6 , що фактично виключає мою можливість тривалих поїздок, ОСОБА_3

може робити це постійно.

З коротких розмов з донькою, я зробила висновок, що ОСОБА_3 намагається

психологічно налаштувати дитину проти матері. Донька в розмові затиснута,

підбирає слова та формулювання, знаходиться «під контролем». Після восьми років

сумісного життя, мені не зрозумілі такі дії з боку ОСОБА_3 , та це лише збільшує

мою тривогу за ОСОБА_7 . Жодні мої прохання повернути доньку та вирішити все як

подружжя, навіть якщо зі слів ОСОБА_3 – колишні , - не знайшли з його боку

відклику. Чи може він в такому стані виховувати дитину?

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом

спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та

піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі

відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а

також на підставі інших документів, які стосуються справи. У зв`язку з цим

зазначений орган необхідно залучити до участі у справі як третю особу, яка не

заявляє самостійних вимог.

Відповідач не надає достатньої матеріальної допомоги мені з дитиною.__

Тому прошу шановний суд розглянути вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3

аліментів.

Згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати

дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання

дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій

грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини,

разом з яким проживає дитина.

Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено що, розмір аліментів має бути

необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до ч.1ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір

аліментів у твердій грошовій сумі.

Оскільки мені не відоме місце роботи та розмір доходу ОСОБА_3 , то

аліменти підлягають стягненню з нього в твердій сумі 10 000 грн. на місяць на двох

дітей, якщо судом буде прийняте рішення про визначення місця проживання

ОСОБА_5 зі мною.

Згідно з ч.2 ст. 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на

утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Тому я вважаю за необхідне стягнути з відповідача аліменти на своє утримання

у розмірі 5000 грн.

Оригінали письмових доказів, доданих до позову знаходяться у позивача.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат -сума судового

збору та витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвокатом.

Попередньо: 2000 грн. підготовка та складання позову; 1000 грн. участь в судовому

засіданні (приблизно 3 засідання); 500 грн. складання проекту судових дебатів.

Разом -5500 грн.

Позивач підтверджує, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж

відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

На підставі ст.ст.19,161,180-182,184,185 СК України, керуючись статтями 4,

5, 430 ЦПК України,- Прошу:

1.Визнати місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2

разом з матір`ю – ОСОБА_1 , відібрати її у батька

ОСОБА_3 та повернути матері.

2. Визнати місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3

разом з матір`ю – ОСОБА_1 .

3.Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на мою користь на утримання дітей :

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в

твердій грошової сумі 10 000 грн. починаючи з 25 березня 2026 року.

4. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на моє утримання в твердій грошової сумі 5 000 грн.

починаючи з 25 березня 2026 року. та судові витрати.

5. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

РНОКПП НОМЕР_1 ) на мою користь судові витрати».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року вирішено:

«Роз`єднати позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, коштів (аліментів) на утримання дружини та визначення місця проживання дітей, виділивши в самостійне провадження:

-вимоги про стягнення аліментів, коштів (аліментів) на утримання дружини;

-вимоги про визначення місця проживання дітей».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2026 року вирішено:

«Відкрити провадження у справі за вищевказаною позовною заявою та призначити справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами».

27.05.2026 року надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого зазначено наступне.

«Позивачка заявляє до стягнення з Відповідача аліментів на утримання дітей:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій

грошовій сумі 10 000,00 грн. та аліментів на її утримання (дружини) в твердій

грошовій сумі 5 000,00 грн.

Проте пані Ксенія не долучає до матеріалів позовної заяви ЖОДНОГО доказу,

який би підтверджував необхідність власне зазначених сум.

Позовні вимоги виглядають голослівно. У сухому залишку від вивчання позову

залишається враження «ОТ ХОЧУ 10 000+5 000».

Нагадаємо Позивачу, що процесуальними правилами чітко унормовано

процесуальний обов`язок надавати докази разом з позовною заявою, до цього, докази,

не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не

приймаються (ч. 2 та ч.8 ст. 83 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 81 ЦПК України).

Друге.

Стаття 181 Сімейного кодексу України (надалі при згадуванні – СК України)

визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти)

присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за

вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким

проживає дитина.

Згідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд

враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та

матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших

дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на

праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та

майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів,

виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2)

доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на

придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний

розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не

доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути

меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного

віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить

розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути

присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір

аліментів у твердій грошовій сумі.

У сукупному взаємозв`язку положень ст. 81 ЦПК України та ст.ст. 181, 182, 184

СК України вбачається, що законодавцем закріплено альтернативний механізм

визначення способу стягнення аліментів: або у частці від доходу платника аліментів,

або у твердій грошовій сумі. При цьому, право вибору такого способу належить саме

стягувачу аліментів. Разом з тим, реалізація такого права не є абсолютною та

не звільняє сторону від обов`язку доказування обставин, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог.

Саме тому, звернення із вимогою про стягнення аліментів у твердій

грошовій сумі передбачає необхідність належного обґрунтування заявленого

розміру аліментів, оскільки у такому випадку суд не здійснює механічного

задоволення заявленої до стягнення суми, а відповідно до вимог ст. 184 СК

України повинен саме визначити справедливий, обґрунтований та

співмірний розмір аліментів.

Вказане визначення розміру аліментів повинно ґрунтуватися виключно на

належних, допустимих, достовірних та достатніх доказах, які підтверджують:

фактичний рівень потреб дитини; щомісячний обсяг витрат на її утримання;

об`єктивну необхідність саме такого розміру аліментів; матеріальне становище обох

батьків; співмірність заявлених вимог із реальними потребами дитини та

фінансовими можливостями платника аліментів.

При цьому, сама по собі декларативна вказівка стягувача на бажаний або

суб`єктивно визначений розмір аліментів не може вважатися достатньою правовою

підставою для його стягнення. Інакше, суд був би позбавлений необхідності

виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо оцінки доказів та

встановлення дійсних обставин справи, а судовий розгляд фактично зводився б до

формального задоволення волевиявлення однієї із сторін.

Більше того, положення ст. 182 СК України прямо зобов`язують суд

враховувати сукупність істотних обставин, зокрема: стан здоров`я та матеріальне

становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

наявність інших утриманців; наявність майна, майнових прав та активів; доведені

витрати платника; інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, визначення аліментів у твердій грошовій сумі не може ґрунтуватися на

припущеннях, емоційних твердженнях або абстрактних посиланнях на “належний

рівень забезпечення дитини”. Навпаки, така категорія спорів потребує особливої

доказової насиченості, адже саме тверда грошова сума передбачає встановлення

конкретного, фіксованого щомісячного розміру витрат, який має бути підтверджений

належними доказами: розрахунками, чеками, квитанціями, договорами,

підтвердженням вартості навчання, лікування, гуртків, харчування, побутових та

інших системних витрат на дитину.

Крім того, необхідно враховувати, що законодавець уже визначив гарантований

мінімальний рівень захисту прав дитини шляхом встановлення мінімального

гарантованого розміру аліментів, який не може бути меншим за 50 % прожиткового

мінімуму для дитини відповідного віку. Водночас, стягнення аліментів у більшому

розмірі можливе лише за умови доведеності як потреб дитини, так і достатності

доходів та майнового стану платника аліментів.

Таким чином, у даній категорії спорів предметом доказування є не

лише сам факт батьківства та обов`язку утримувати дитину, а й

обґрунтованість саме того розміру аліментів, який заявляється до

стягнення. Відсутність належної доказової бази щодо реальних та системних

потреб дитини унеможливлює для суду виконання вимог ст. 184 СК України

щодо визначення об`єктивного та справедливого розміру аліментів і

виключає можливість задоволення вимог виключно на підставі

суб`єктивного бачення або бажання стягувача аліментів.

Ураховуючи назване позовні вимоги є абсолютно не обґрунтованими

та підлягають відхиленню.

Третє.

Системний аналіз положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет

України на 2026 рік» у сукупному взаємозв`язку із положеннями ст. 182 СК України

свідчить про те, що саме прожитковий мінімум визначений законодавцем як базовий

державний соціальний стандарт, від якого здійснюється відрахування мінімального

гарантованого та мінімального рекомендованого розміру аліментів.

Так, законодавцем установлено прожитковий мінімум для дітей віком: до 6

років у розмірі 2817 грн.; від 6 до 18 років у розмірі 3512 грн.

При цьому, положення ст. 182 СК України прямо визначають, що:

мінімальний гарантований розмір аліментів не може бути меншим за 50 %

прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;

мінімальний рекомендований розмір аліментів у розмірі повного прожиткового

мінімуму може бути присуджений виключно за умови достатності заробітку (доходу)

платника аліментів.

Тобто, законодавець свідомо розмежував категорії гарантованого та

рекомендованого розміру аліментів, пов`язавши можливість стягнення

більшого розміру аліментів саме з наявністю у платника стабільного та

достатнього доходу. Сам по собі факт наявності обов`язку утримувати дитину не

означає автоматичної можливості стягнення будь-якої заявленої суми без урахування

реального матеріального становища платника аліментів, його життєвих обставин,

рівня доходу та наявності інших осіб на утриманні.

Більше того, положення ст. 182 СК України імперативно зобов`язують суд

дотримуватись балансу інтересів дитини та платника аліментів. Закон не передбачає

покладення на платника такого фінансового навантаження, яке є очевидно

неспівмірним із його доходами та фактично унеможливлює забезпечення ним

власного мінімального існування або виконання інших сімейних обов`язків.

У даному випадку істотне значення мають обставини, які безпосередньо

характеризують фінансову спроможність ОСОБА_8 , а саме:

перебування у місті Ужгороді у статусі внутрішньо переміщеної особи у зв`язку

із військовою агресією рф;

необхідність самостійного забезпечення житлом, побутом та базовими

потребами сім`ї в умовах вимушеного переміщення;

отримання доходу у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої

законом;

перебування на його утриманні малолітніх доньок ОСОБА_9 , 2024 року

народження та ОСОБА_7 , 2017 року народження;

наявність додатково заявлених вимог про стягнення аліментів на утримання

Таким чином, фактичне фінансове навантаження на Відповідача вже є

значним та об`єктивно обмежує його платоспроможність. При цьому, стягнення

аліментів у розмірі, який перевищуватиме мінімальний гарантований рівень, без

належного доведення достатності його доходу суперечило б як буквальному змісту

ст. 182 СК України, так і загальним засадам справедливості, розумності та

співмірності.

Окремо слід зауважити, що мінімальний рекомендований розмір аліментів не є

безумовною чи автоматичною величиною для стягнення. Навпаки, закон прямо

ставить можливість його присудження у залежність від достатності заробітку

платника аліментів. В іншому випадку, суд фактично поклав би на особу обов`язок

сплачувати кошти у розмірі, який не відповідає її реальним фінансовим можливостям,

що призведе не до належного забезпечення прав дитини, а до систематичного

виникнення заборгованості зі сплати аліментів та неможливості їх стабільного

виконання у довготривалому періоді.

Саме тому, з урахуванням:

законодавчо визначеного прожиткового мінімуму;

мінімального рівня доходу відповідача;

статусу внутрішньо переміщеної особи;

наявності іншої малолітньої дитини на утриманні;

заявлених вимог про утримання колишньої дружини;

принципів співмірності та реальної виконуваності судового рішення,

розмір аліментів у даному випадку не може перевищувати мінімальний

гарантований законом рівень, а саме 50 % прожиткового мінімуму для

дитини відповідного віку, оскільки інше не відповідатиме ані вимогам ст.

182 СК України, ані фактичним фінансовим можливостям платника

аліментів.

Четверте.

Матеріали дійсної судової справи не містять жодного доказу, що б

засвідчував би місце проживання дітей саме з Позивачкою або

підтверджували б інформацію, що діти перебувають на її повному

утриманні.

За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які

присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь

того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Отже, юридична «формула» можливості стягнення аліментів на

утримання дитини до 18 років містить одну але чітку умову – підтверджений

факт проживання дитини з тим з батьків, хто заявив на стягнення аліментів.

ВСЕ.

Між Позивачкою та Відповідачем не укладено письмових

домовленостей/договорів про визначення місця проживання ОСОБА_7 , 2017 р.н.

та ОСОБА_9 , 2024 р.н.

В правовому полі Держави Україна не існує рішення суду чи рішення

відповідного органу опіки та піклування про визначення місця проживання

малолітніх дітей.

Поряд з цим, матеріали судової справи не містять ЖОДНОГО ДОКАЗУ

в підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_7 чи ОСОБА_9 саме з

матір`ю.

Статтею 161 Сімейного кодексу України врегульовано питання дій

батьків, які не можуть домовитись з ким із них буде проживати дитина й

відповідний спір вирішує або орган опіки та піклування або суд.

Отже, в наявних умовах за відсутності належного рішення

компетентного органу, який би засвідчив місце проживання дитини з одним

із батьків, вирішення питання стягнення аліментів – неможливо.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім

необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на

користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її

вихованні.

В сукупному зв`язку з названим закликаєм до справедливості, бо за межами

неї знаходиться позовні вимоги - коли батько повністю утримує своїх дітей, а матір

стягує аліменти, на утримання цих дітей, формуючи для себе стабільний 17-річний

щомісячний дохід за рахунок батька своєї дитини, без належної правової підстави на

це.

Тому, наразі потребують врахуванню релевантні правові висновки

Верховного Суду, що викладені у Постанові від 22.11.2022 року в межах

справи № 188/1029/19, а саме: «Обов`язковою умовою для стягнення

аліментів на дитину на користь одного з батьків є факт проживання з ним

самої дитини, на утримання якої і стягуються аліменти».

В нашому локальному випадку такий факт не встановлений, а тому

позовні вимоги підлягають відхиленню.

П`яте.

Положення ст. 84 СК України дійсно передбачають право дружини, з якою

проживає дитина, на отримання утримання від чоловіка до досягнення дитиною

трирічного віку. Водночас, буквальний зміст вказаної норми свідчить про те,

що для виникнення такого права необхідною є сукупність визначених

законом юридичних фактів, а не лише сам факт народження дитини. Так, ч. 2

ст. 84 СК України прямо визначає: «Дружина, з якою проживає дитина, має право на

утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років». Отже,

законодавець не ототожнює материнство саме по собі із безумовним правом на

утримання, а ставить виникнення такого права у пряму залежність від факту

проживання дитини разом із матір`ю.

Більше того, ч. 4 ст. 84 СК України додатково встановлює ще одну обов`язкову

умову, а саме: чоловік повинен мати можливість надавати матеріальну

допомогу. Тобто, навіть за наявності факту проживання дитини з матір`ю, суд

зобов`язаний оцінити реальну фінансову спроможність платника утримання, його

доходи, матеріальне становище, наявність інших утриманців та обсяг вже існуючих

фінансових обов`язків.

Таким чином, конструкція ст. 84 СК України передбачає одночасну наявність

двох обов`язкових умов:

встановлений та доведений факт проживання дитини разом із матір`ю;

наявність у чоловіка реальної фінансової можливості надавати таке утримання.

Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість

задоволення відповідних позовних вимог.

У даній справі Позивачкою не доведено належними, допустимими та

достовірними доказами факту проживання дітей ОСОБА_7 , 2017 року народження, та

ОСОБА_9 , 2024 року народження, виключно разом із матір`ю у розумінні положень ст.

84 СК України. Матеріали справи не містять належного підтвердження того, що саме

Позивачка здійснює постійне самостійне проживання з дітьми, їх повне повсякденне

утримання та догляд у такому обсязі, який породжує право на окреме утримання

дружини за рахунок відповідача.

Сам по собі факт материнства або формального зазначення місця проживання

дітей не є автоматичним та безумовним доказом обставин, на які посилається

Позивачка. Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України саме сторона, яка заявляє

вимогу, зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх позовних вимог.

Крім того, Позивачкою не враховано й другу обов`язкову умову, прямо

передбачену ч. 4 ст. 84 СК України, а саме фінансову спроможність Відповідача

надавати матеріальну допомогу. Натомість, матеріалами справи підтверджується:

отримання відповідачем доходу у межах мінімальної заробітної плати;

перебування у статусі внутрішньо переміщеної особи;

наявність на його утриманні іншої малолітньої дитини;

наявність заявлених вимог про стягнення аліментів як на дітей, так і додатково

на утримання колишньої дружини.

За таких обставин, заявлені вимоги фактично ігнорують критерій реальної

платоспроможності Відповідача, прямо передбачений законом, та спрямовані на

покладення на нього надмірного і неспівмірного фінансового навантаження.

Отже, у сукупності недоведеність факту проживання дітей із Позивачкою у

розумінні ст. 84 СК України та відсутність доведеності реальної фінансової

можливості відповідача надавати окреме утримання дружині свідчать про

необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Саме тому, вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини не

відповідають умовам, прямо встановленим ст. 84 СК України, є юридично

недоведеними та такими, що підлягають відхиленню судом.

Шосте.

Опис фактичних обставин справи та доказів, що підтверджують

відсутність правових підстав на задоволення позовних вимог

10 червня 2017 року між ОСОБА_3 та

ОСОБА_10 укладений шлюб,

зареєстрований Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного

стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про що

складено відповідний актовий запис № 489, що підтверджується свідоцтвом про шлюб

серія НОМЕР_2 .

Спільно в шлюбі, у 2023 році, сторонами дійсного судового спору, придбано

житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 . Іншого майна Відповідач у праві власності НЕ МАЄ, що засвідчує його

майновий стан (підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру

речових прав на нерухоме майно).

Від шлюбу між Позивачкою та Відповідачем народжено двоє дітей.

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась спільна донька – ОСОБА_5 ,

про що 03.11.2017 року вчинено відповідний актовий запис №247, що

підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась спільна донька – ОСОБА_6 ,

про що 28.01.2025 року вчинено відповідний актовий запис №19, що підтверджується

свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 (видане повторно).

З моменту народження дітей й по сьогодні Відповідач піклується про фізичний

і духовний розвиток малят, їх навчання, забезпечує необхідне харчування, медичний

огляд, створює умови для отримання дітьми освіти, матеріально допомагає дівчатам.

Спільна з Позивачкою малолітня дитина ОСОБА_5 , 2017 р.н.

проживає разом з батьком, перебуває на повному утриманні Відповідача.

Зазначене підтверджується, зокрема, спільним зареєстрованим місцем

проживання та спільним фактичним місцем проживанням, як внутрішньо

переміщених осіб та надані Позивачкою довідки з Ужгородського ліцею №5 про

фізичне навчання дівчинки в місті Ужгород.

Спільна з Позивачкою малолітня дитина ОСОБА_6 , 2024 р.н.

перебуває на повному утриманні Відповідача, що засвідчується, зокрема,

банківськими платіжними інструкціями про добровільне щомісячне перерахування

Позивачці грошових коштів у якості аліментів на утримання ОСОБА_9 .

Потягом тривалого періоду часу сімейне життя ОСОБА_11 та ОСОБА_12 поступово

припинило своє існування, що фактично призвело до припинення між ними шлюбних

відносин. Кожен з подружжя має діаметрально протилежні погляди на шлюб та

сім`ю. Створити гармонійну сім`ю подружжю не вдалося. Під час подружнього життя

виявилося, що, останні, не можуть знаходити спільну мову при вирішенні різних

побутових та життєвих питань. Відсутність взаєморозуміння роз`єднало подружжя і

призвело до втрати почуття любові та взаємоповаги. Вже тривалий час кожен з

подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, фактично сім`я припинила

своє існування.

Ураховуючи назване, ОСОБА_13 скерував до Шевченківського

районного суду міста Запоріжжя позовну заяву до ОСОБА_14 про розірвання

шлюбу.

Наразі, в провадженні Шевченківського районного суду міста Запоріжжя