Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №214/4942/26 — Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4942/26

2/214/4694/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 червня 2026 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Ковтун Н.Г.

за участі:

секретаря судового засідання Фартушної Є.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна-

ВСТАНОВИВ :

04 травня 2026 року в провадження суду надійшла зазначена вище позовна заява відповідно до якої позивач просить суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що була набута 30 жовтня 2019 року під час перебування у зареєстрованому шлюбі на ім`я ОСОБА_2 ; здійснити поділ спільного подружжя, а саме 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 , шляхом визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/6 частку вказаної квартири; визнати за ОСОБА_3 право приватної власності на 1/6 частки вказаної квартири; стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовної заяви вказала, з 01.11.2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.07.2025 року шлюб було розірвано.

Під час шлюбу , 30.10.2019 року, на ім`я Відповідача було придбано 1/3 частки квартири за адресою АДРЕСА_3 (загальна площа 69,00 кв.м., житлова 48.0 кв.м). Вказане майно набуте за спільні кошти подружжя . На даний час спільне користування квартирою є неможливим. Рішенням суду встановлено факти систематичного вчинення Відповідачем домашнього насильства.

Ухвалою суду від 27 травня 2026 року відкрито провадження по вказаній справі в порядку загального позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явилася, подавши через канцелярію суду заяву,в якій просить проводити розгляд справи без її участі, позовні вимоги просить суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подавши через канцелярію суду заяву,в якій просить проводити розгляд справи без його участі, вимоги позову визнає в повному обсязі, щодо поділу майна не заперечує.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (ч. 1 ст. 82 ЦПК України) .

За змістом частини 4 статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення про задоволення позов, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимогст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 4ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом достовірно встановлено, що 01 листопада 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб Саксаганським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області.

17 липня 2025 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шлюб було розірвано.

Відповідно до Договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори Грабевник О.В. 13 жовтня 2019 року ОСОБА_2 придбав 1/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1.2 Договору купівлі-продажу квартира, яка відчужується 1/3 частка трикімнатної квартири , загальна площа 69,7 кв.м., житлова площа 46,8 кв.м.

Згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 Сімейного кодексу України, якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

У справі, що розглядається, встановлено, що спірне майно, а саме квартира придбана під час перебування сторін в шлюбі. Враховуючи, що жодна зі сторін не спростовувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, суд вважає спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, що титульним власником відповідно до правовстановлюючих документів визначений відповідач ОСОБА_2 .

Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).

Вирішуючи спір про спосіб поділу спільного майна подружжя, суд виходить з наступного.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч. 1-2 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-71 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням подружжя, а у разі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

У справі, що розглядається, позивачем заявлено вимогу про визнання за нею права власності на частину спірної квартири.

Відповідач із запропонованим позивачем варіантом поділу спільного майна погодився, позовні вимоги визнав у повному обсязі, а отже виходячи з рівності часток у спільній власності, суд приходить до висновку про визнання за відповідачем права власності на іншу частину спірної квартири.

Враховуючи суб`єктний склад, предмет та підстави позову, суд не вбачає підстав для відмови у прийнятті визнання позову, оскільки таке визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси позивача та інших осіб.

Суд погоджується із запропонованим позивачем та підтриманим відповідачем способом поділу спільного майна подружжя, оскільки при поділі об`єкта нерухомого майна, зберігається баланс інтересів сторін по справі щодо рівності часток.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Стаття 78 ЦПК України визначає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно з ст. 142 ЦПК України, суд враховує ухвалення рішення на користь позивача у зв’язку з визнанням відповідачем позову, а тому вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50% судового збору, сплаченого нею при поданні позову, що становить 665,60 грн., а інші 50% (665,60 грн. відповідно) – повернути позивачу з державного бюджету.

Керуючись ст. 7, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 142, 200, 206, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:

-визнати за ОСОБА_1 . право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ковтун Н.Г.