Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №202/6995/24 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/6995/24

Провадження № 2/202/213/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 202/6995/24

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про стягнення безпідставно набутих коштів, 3% річних та моральної шкоди –

за участю

позивача ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)

представника відповідача – адвоката Прокопцева С.В. (в режимі ВКЗ)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

31.05.2024 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01 червня 2021 року він передав, а відповідач отримав грошові кошти у розмірі 9 000 доларів США, про що відповідач власноручно склав відповідну розписку. За твердженням позивача, метою передачі коштів було забезпечення (гарантія) виконання ним фінансових зобов`язань за договором купівлі-продажу транспортного засобу №1443/2021/2610783 від 01.06.2021, укладеним між позивачем та ТОВ «КРАМЛІС», підписантом якого від імені товариства виступив відповідач. Позивач посилався на те, що того ж дня ним було перераховано на рахунок ТОВ «КРАМЛІС» 350 000,00 грн на підставі платіжного доручення №300590781 від 01.06.2021, а відповідач, отримавши 9 000 доларів США, пообіцяв повернути їх після перерахування коштів за автомобіль, проте взятих на себе зобов`язань не виконав, на вимоги про повернення коштів не реагував, а згодом припинив спілкування.

Позивач стверджував, що 08.12.2021 на адресу відповідача була направлена вимога про повернення безпідставно набутих коштів, яка повернулася за закінченням строку зберігання. Посилаючись на положення статей 1212, 1213, 625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 9 000,00 доларів США безпідставно набутих коштів, 810,00 доларів США трьох процентів річних, 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.

07.06.2024 позов залишено без руху.

20.06.2024, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, у справі відкрито загальне позовне провадження та відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

03.07.2024 відповідач ОСОБА_2 , скориставшись правом, передбаченим статтями 174, 178 ЦПК України, через свого представника – адвоката Прокопцева С.В. подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що наведені у позовній заяві обставини не відповідають дійсності, грошових коштів від позивача він не отримував, наданої позивачем розписки не підписував, а тому позовні вимоги є безпідставними. Відповідач посилався на те, що він є єдиним учасником та директором ТОВ «КРАМЛІС», якому належав спірний автомобіль, а позивач, будучи адвокатом, тривалий час надавав товариству юридичні послуги.

Відповідач вважав, що гарантією виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу автомобіля було перерахування коштів на рахунок товариства-продавця, а не передача коштів готівкою, у зв`язку з чим версія позивача містить логічні суперечності та не узгоджується з умовами договору купівлі-продажу транспортного засобу №1443/2021/2610783 від 01.06.2021, зокрема щодо моменту переходу права власності та порядку розрахунків. Відповідач звертав увагу на невідповідність зазначеної у розписці суми у доларах США ціні автомобіля у гривні, а також на те, що розписку складено від його імені як фізичної особи, а не від імені ТОВ «КРАМЛІС» - власника транспортного засобу.

Відповідач посилався на те, що за змістом частини другої статті 1047 ЦК України розписка може підтверджувати укладення договору позики, а не факт розрахунку за товар. Не заперечуючи можливої належності йому почерку в тексті розписки, відповідач стверджував, що підпис у ній йому не належить, оскільки зазначених коштів він не отримував і розписки не підписував, у зв`язку з чим вважав за необхідне проведення почеркознавчої експертизи.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач зазначав, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту її заподіяння, протиправності діянь відповідача та причинно-наслідкового зв`язку, а її розмір є необґрунтованим, посилаючись при цьому на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4.

За наведених підстав відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27.08.2024 до справи долучено оригінал розписки від 01.06.2021.

30.01.2025, за клопотанням представника відповідача – адвоката Прокопцева С.В., у справі призначена почеркознавча експертиза. Провадження у справі зупинене.

22.04.2025 провадження у справі поновлено для вирішення клопотання експерта.

04.06.2025 провадження у справі зупинене, справа скерована до експертної установи.

09.09.2025 до суду надійшов висновок експерта.

11.09.2025 провадження у справі поновлено.

20.10.2025 провадження у справі зупинене у зв`язку з направленням справи до експертної установи для відповіді на питання, які не були надані експертом у висновку, але які були поставлені перед ним судом.

29.12.2025 до суду надійшов висновок експерта.

05.01.2026 провадження у справі поновлено.

19.02.2026 підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав з викладених у позові підстав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача – адвокат Прокопцев С.В. просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 ОСОБА_2 , як фізична особа (з паспортними даними, РНОКПП, місцем реєстрації), отримав від ОСОБА_1 гроші в сумі 9 000 доларів США в якості оплати за автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2019 р.в., за договором купівлі-продажу автомобіля, укладеного сторонами 01.06.2021, що підтверджується розпискою від 01.06.2021.

З висновку експерта від 29.08.2025 № СЕ-19/104-25/24551-ПЧ суд встановив, що рукописні записи «9000,00 (дев`ять тисяч доларів США)», «01.06.2021» та « ОСОБА_2 » у розписці про отримання грошей в оплату за автомобіль від 01.06.2021 виконані ОСОБА_2 . Зазначений висновок є категоричним позитивним; за результатами порівняльного дослідження експертом встановлено збіги загальних та окремих ознак почерку, які оцінено як стійкі, суттєві та такі, що у своїй сукупності утворюють індивідуальний (неповторний) комплекс, достатній для категоричного висновку про виконавця досліджуваних рукописних записів.

Надалі до суду надано висновок експерта від 23.12.2025 № СЕ-19/104-25/49164-ПЧ, складений за результатами дослідження підпису від імені ОСОБА_2 у тій самій розписці.

З цього висновку судом встановлено, що вирішити питання про те, ким саме – ОСОБА_2 або іншою особою виконано підпис у розписці від 01.06.2021, не виявилося можливим. Як убачається з дослідницької частини висновку, встановлені під час порівняльного дослідження збіжні ознаки є нечисленними, належать до ознак, які часто зустрічаються в почерках багатьох осіб з однаковим рівнем сформованості письмово-рухової навички, а тому не можуть індивідуалізувати підпис конкретної особи; водночас і розбіжні ознаки не утворюють сукупності, достатньої для будь-якого категоричного або ймовірного негативного висновку. Неможливість вирішення поставленого питання експерт пов`язує з тим, що досліджуваний підпис є простим за будовою та має малий об`єм почеркової інформації, оскільки складається з однієї літери та розчерку.

Оцінюючи зазначені висновки експертів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України), суд враховує таке.

Обидва висновки складено компетентними судовими експертами, які мають відповідну кваліфікацію та свідоцтва за експертною спеціальністю 1.1 «Дослідження почерку та підписів» і значний стаж експертної роботи, попередженими про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Дослідження проведено із застосуванням затверджених методик та необхідного достатнього обсягу порівняльного матеріалу (вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків почерку і підпису ОСОБА_2 ). За таких обставин підстав сумніватися у повноті, ясності та обґрунтованості висновків експертів судом не встановлено.

Суд виходить з того, що висновок експерта від 23.12.2025 № СЕ-19/104-25/49164-ПЧ, яким питання про виконавця підпису вирішити не виявилося можливим, не містить висновку про те, що підпис у розписці виконано не ОСОБА_2 або іншою, ніж він, особою. Неможливість вирішення поставленого питання, зумовлена об`єктивними властивостями самого досліджуваного об`єкта (простотою будови та малим об`ємом почеркової інформації підпису), не може бути розцінена як доказ, що спростовує належність розписки відповідачу чи підтверджує доводи відповідача про підроблення підпису. Доказів на підтвердження факту виконання підпису іншою особою матеріали справи не містять.

Натомість висновком експерта від 29.08.2025 № СЕ-19/104-25/24551-ПЧ категорично встановлено, що весь рукописний зміст розписки, а саме записи про суму та валюту коштів («9000,00 (дев`ять тисяч доларів США)»), дату її складення («01.06.2021») та прізвище й ініціали особи, від імені якої складено документ (« ОСОБА_2 »), виконані саме відповідачем ОСОБА_2 . Зазначена обставина спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що розписка не написана ним власноруч, а виготовлена (надрукована) позивачем.

Оцінюючи наведені висновки у сукупності, суд враховує, що категорично встановлений факт виконання відповідачем власноручно всього рукописного тексту розписки, включно із зазначенням власного прізвища, за відсутності доведеності факту підроблення підпису, у своїй сукупності свідчить про складення відповідачем розписки від 01.06.2021.

У силу частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доводи відповідача про те, що зазначеної у розписці суми він не отримував і розписки не складав, належними та допустимими доказами не підтверджені та спростовуються наведеним вище висновком експерта в частині виконавця рукописних записів.

Таким чином, судом встановлено, що саме ОСОБА_2 отримав 9 000 доларів США від ОСОБА_1 01.06.2021 та підтвердив це розпискою.

Метою отримання грошових коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 була оплата за автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2019 р.в., за договором купівлі-продажу автомобіля, укладеного сторонами 01.06.2021.

Однак, судом встановлено, що автомобіль HYUNDAI TUCSON, 2019 р.в., станом на 01.06.2021 не належав ОСОБА_2 , як фізичній особі, а був власністю Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАМЛІС», директором якого був ОСОБА_2 .

Відтак, власником автомобілю була юридична особа – ТОВ «КРАМЛІС», яка наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді (ст.80 ЦК України), має відокремлене майно (ст. 96 ЦК України), і не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), а учасник не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, крім випадків, прямо встановлених установчими документами або законом (ч. 3 ст. 96 ЦК України).

Директор – це орган юридичної особи (ст. 92 ЦК України), через який вона набуває прав та обов`язків, а відтак директор діє від імені товариства в межах повноважень, а права й обов`язки виникають у товариства, а не в нього особисто.

Водночас, коли фізична особа вступає у відносини від власного імені, ці відносини є її особистими і не можуть бути ототожнені з діяльністю товариства.

Статус ОСОБА_2 як директора та учасника ТОВ «КРАМЛІС» не змінює суб`єктного складу зобов`язання, що виникло з розписки від 01.06.2021, оскільки цю розписку складено ним як фізичною особою від власного імені.

Отже, у цій справі судом встановлено, що отримуючи грошові кошти від ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 діяв як фізична особа, а не як директор ТОВ «КРАМЛІС», що прямо випливає з тексту розписки, яка не містить жодного застереження, що ОСОБА_2 діє від імені ТОВ «КРАМЛІС» і в його інтересах.

01.06.2021 між ТОВ «КРАМЛІС» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) у ТСЦ МВС № 1443 РСЦ МВС в Донецькій області було укладено договір купівлі-продажу автомобіля HYUNDAI TUCSON 2019 року випуску, що підтверджено копією договору № 1443/2021/2610783.

Відповідно до п.3.1. Договору купівлі-продажу за домовленістю Сторін ціна ТЗ складає 350 000,00 грн.

З копії платіжного доручення №300590781 від 01.06.2021 та листа АТ «СЕНС БАНК» судом встановлено, що ОСОБА_1 01.06.2021 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «КРАМЛІС» 350 000,00 грн у якості оплати за автомобіль згідно рахунку-фактури №СФ-0000001 від 01.06.2021.

З копії вказаного рахунку-фактури судом встановлено, що постачальником є ТОВ «КРАМЛІС», а одержувачем/платником – ОСОБА_1 .

З відповіді ТСЦ МВС № 1452 від 09.07.2024 судом встановлено, що власником автомобіля HYUNDAI TUCSON є ОСОБА_1 з 01.06.2021.

Таким чином, судом встановлено, що договірні відносини з приводу купівлі-продажу автомобілю 01.06.2021 виникли між ТОВ «КРАМЛІС» та ОСОБА_1 , а не фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 ніколи не був власником вказаного вище транспортного засобу, а отже не мав права розпоряджатися ним як фізична особа, у тому числі продавати і отримувати кошти від його продажу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (ст. 626 ЦК України)

Приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 не мав права продавати ОСОБА_1 автомобіль, оскільки не був його власником, а складена розписка не містить посилання на те, що ОСОБА_2 діяв як посадова особа ТОВ «КРАМЛІС», тобто розписка не є попереднім договором, як не є і договором купівлі-продажу, а лише підтверджує факт отримання коштів відповідачем від позивача без будь-якої правової підстави.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) – це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Одночасно стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.

Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.

Як встановив суд у цій справі, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ані попередній договір, ані договір купівлі-продажу автомобіля не укладалися, а відтак неукладення договору не можна ототожнювати з його нікчемністю через недодержання вимог закону щодо форми, а тому до спірних правовідносин не застосовуються вимоги статті 216 ЦК України.

Таким чином, суд, встановивши, що ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9 000 доларів США як оплату за автомобіль, який йому ніколи не належав, і що надалі договір купівлі-продажу цього автомобіля був укладений ОСОБА_1 з власником – ТОВ «КРАМЛІС», а не з ОСОБА_2 , доходить висновку про набуття відповідачем коштів за відсутності для цього правових підстав, а відтак позов у цій частині підлягає задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у розмірі 9 000 доларів США відповідно до статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС у справі №607/5422/16-ц від 20.03.2019.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних (ст.625 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_2 01.06.2021 безпідставно отримав від ОСОБА_1 9 000 доларів США.

08.12.2021 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення безпідставно набутих грошових коштів, але ОСОБА_2 вказану вимогу проігнорував, також не повернув грошові кошти після звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом (31.05.2024).

Однак, як вже зазначено судом, недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає з огляду на сам факт прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (постанова ВП ВС від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22, № в ЄДРСР 117340690).

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19)).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У цій справі судом встановлено, що протягом 1095 днів (02.06.2021-31.05.2024) ОСОБА_2 не повертав безпідставно одержані гроші у сумі 9 000 доларів США ОСОБА_1 і саме на цю суму нараховуються 3 % річних, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Суд перевірив розрахунок позивача та погоджується з ним, оскільки він відповідає формулі, яку застосовує Велика Палата Верховного Суду (постанова від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц): 3 % річних = сума боргу ? кількість днів прострочення ? 3 ? 100 ? 365 (сума боргу - 9 000,00 доларів США; початок прострочення - 02.06.2021, тобто день, наступний за днем отримання коштів 01.06.2021, з якого виник обов`язок повернення; кінцева дата розрахунку 31.05.2024, тобто день подання позову; кількість днів прострочення за цей період 1 095 днів з урахуванням високосного 2024 року). Обчислення: 9 000 ? 1 095 ? 3 ? 100 ? 365 = 9 000 ? 1 095 ? 0,03 ? 365 = 295 650 ? 365 = 810,00 доларів США.

Отже, суд вважає, що в цьому випадку відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, а саме повернення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 9 000 доларів США, тому позивач належним чином довів наявність законних підстав для стягнення з відповідача трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України за період з 02.06.2021 по 31.05.2024 у розмірі 810,00 доларів США, які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.

У цій справі позивачем заявлено кондикційний позов (цей спір про повернення грошових коштів).

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, натомість важливий факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212–1214 ЦК України).

Обов`язок набувача повернути безпідставно набуте майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі № 628/1203/19 (провадження № 61-8954св24).

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як у договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами наявних між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадоговірних відносинах; зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди у цій справі, суд виходить із того, що кондикційні зобов`язання не є деліктом або договірним зобов`язанням, а моральна шкода за статтею 23 ЦК України - це інститут саме відповідальності за порушення (делікт або порушення зобов`язання у встановлених законом випадках). Тобто природа кондикції та природа компенсації моральної шкоди є різними: повернення безпідставно одержаних коштів не передбачає додаткового відшкодування немайнової шкоди як елемента відповідальності набувача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною третьою цієї ж статті інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких належать витрати, пов`язані з проведенням експертизи - пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, а саме стягнуто 9 810 доларів США (еквівалент 497 305,98 грн на момент звернення до суду) із заявлених 897 305,98 грн, що становить 55,42 % ціни позову, то судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 3 978,43 грн.

Щодо витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи суд зазначає, що частина дев`ята статті 141 ЦПК України надає суду право відступити від загального порядку розподілу судових витрат, врахувавши, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи зумовлене їх понесення діями (бездіяльністю) сторони, а також чи є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розмір таких витрат. Зокрема, відповідно до пункту 2 частини дев`ятої статті 141 ЦПК України суд може покласти витрати на сторону, дії якої зумовили їх виникнення.

Суд враховує, що судова почеркознавча експертиза у цій справі була призначена у зв`язку із запереченнями відповідача ОСОБА_2 , який, заперечуючи проти позову, стверджував, що наданої позивачем розписки від 01.06.2021 він власноручно не складав, грошових коштів не отримував, а свій підпис у розписці не ставив, наполягаючи на необхідності проведення почеркознавчої експертизи для підтвердження підроблення підпису. Саме процесуальна позиція відповідача, який оспорював належність йому досліджуваного документа, стала підставою для призначення експертизи та зумовила понесення відповідних витрат. Однак, за результатами проведеного дослідження доводи відповідача не знайшли підтвердження.

З огляду на викладене, враховуючи, що понесення витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи безпосередньо зумовлене процесуальною позицією та діями відповідача, який ініціював необхідність проведення експертизи, оспорюючи належність йому розписки, а його доводи за результатами експертних досліджень не підтвердилися, суд на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 141 ЦПК України вважає за необхідне відступити від загального правила пропорційного розподілу та покласти витрати позивача на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 8 557,44 грн (платіжна інструкція від 25.07.2025 (т.2 а.с. 6) на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.10,12,13, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) безпідставно набуті грошові кошти у сумі 9 000 (дев`ять тисяч) доларів США та 3% річних у розмірі 810 (вісімсот десять) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 978,43 грн (три тисячі дев`ятсот сімдесят вісім грн 43 коп.) та витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 8 557,44 грн (вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят сім грн 44 коп.).

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склала 15.06.2026

Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО