Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №945/266/26 — Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/266/26

Провадження № 2/945/868/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 червня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючої судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

06 лютого 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач) через свого представника ОСОБА_3 звернулась до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про поділ спільного майна подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що з 18 квітня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У період зареєстрованого шлюбу сторонами у спільну сумісну власність було набуто квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 59,5 кв.м., право власності було зареєстровано за відповідачем за згодою позивачки 06.10.2014.

На даний час позивачка з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, а саме вищезазначеної квартири.

Відповідно до Звіту про оцінку майна, складеного ПП «Консалтинговою фірмою Снейл» 22.01.2026, вартість об`єкта оцінки, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , становить 390 000 (триста дев`яносто тисяч) грн.

За таких обставин, позивач просить суд визнати спільною сумісною власністю квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В порядку поділу майна, що є спільно сумісною власністю подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири та залишити за ОСОБА_2 право власності на частину.

11 лютого 2026 року ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області позовну заяву залишено без руху.

23 лютого 2026 року Позивачем усунуті недоліки, зазначені в ухвалі суду від 11.02.2026.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

21 квітня 2026 року ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської областізакрито підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, при цьому представник позивача ОСОБА_3 15 червня 2026 року в системі «Електронний суд» сформувала заяву, у якій позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити; розгляд справи представник позивача просив проводити за їх з позивачем відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, до суду повернулись зворотні повідомлення про отримання документів особисто.

Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 8 статті 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 280 ЦПК України суд постановив ухвалу про розгляд справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

18 квітня 2008 року сторони уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, повторно виданого, серії НОМЕР_1 (а. с. 13).

Позивач стверджує, що під час шлюбу було придбане майно, а саме:06 жовтня 2014 року придбано 3-х кімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний факт підтверджуються копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотека, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до якого власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Час державної реєстрації 06.10.2014 (а. с. 16).

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з положеннями ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пунктах 22, 23, 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі - Постанова) роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У пункті 30 вказаної Постанови також роз`яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Судом встановлено, що спірне нерухоме майно, а саме: 3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , набуте сторонами за час шлюбу, а тому, у відповідності до чинного законодавства, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».

Згідно з копією Висновку про вартість об`єкту оцінки складеного ПП «Консалтинговою фірмою Снейл» 22.01.2026, вартість об`єкта оцінки, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , становить 390 000 (триста дев`яносто тисяч) грн (а. с. 17-26 та на зворотах).

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 359/441/20, провадження № 61-6735св22).

Висновок суду про віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя (не спростування відповідної презумпції спільності майна) є підставою для вирішення питання про його поділ (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.01.2024 року у справі № 755/12204/18, провадження № 61-2401св21).

Враховуючи норми законодавства щодо способів поділу майна, суд вважає найбільш прийнятним та дієвим способом здійснення поділу майна наступний його розподіл, виділивши позивачці у власність спірної квартири, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням документально підтверджених понесених судових витрат, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір у сумі 1 950 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 258, 259, 264, 265, 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнати право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Залишити право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі збір у сумі 1 950 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з положеннями ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка села Ковалівка, Миколаївського району, Миколаївської області; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; паспорт серії НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець села Ковалівка, Миколаївського району, Миколаївської області; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Олена ЛОПІНА