Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №484/6264/25 — Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 484/6264/25

2/467/106/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання - Рожкової Т.М.

представника позивача – ОСОБА_1

відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - ОСОБА_4 , про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ :

Вимоги і аргументи позивача

Представник позивача, діючи в інтересах останньої, обґрунтувала пред`явлений до ОСОБА_2 позов тим, що 10 червня 2025 року відповідачка склала розписку про отримання від ОСОБА_3 в якості завдатку 54 000,00 грн. за квартиру АДРЕСА_1 .

Паралельно сторони погодили, що договір купівлі – продажу вказаної квартири оформлять у нотаріуса до 10 липня 2025 року.

Але ні до вказаної дати, ні на день звернення до суду із цим позовом відповідачка такий договір не уклала, отримані у якості завдатку кошти не повернула.

Між цим, за позицією сторони позивача, отримані відповідачкою 54 000,00 грн. є авансом, який підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання, позаяк, сторони у встановленому законом порядку договір купівлі – продажу квартири так і не уклали.

Тоді як завдаток, на відміну від авансу, слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його й було видано, і одночасно є способом забезпечення виконання зобов`язання.

З цим, представник позивача просила стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аванс у розмірі 54 000,00 грн. разом із судовими витратами у виді судового збору, що був сплачений за подачу позову.

Учинені судом процесуальні дії в межах справи

Спрощене позовне провадження у справі було відкрите ухвалою від 10 грудня 2025 року, якою, з-поміж цього, сторонам визначено строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою від 10 грудня 2025 року у задоволенні поданої представником позивача заяви про забезпечення позову відмовлено.

Та ухвалою від 10 грудня 2025 року забезпечено участь представника позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позиція учасників справи

В судовому засіданні представник позивача підтвердила викладені у позовній заяві обставини і повністю підтримала висунуті вимоги.

Додала, що сторони застосували при виконанні розписки термін «завдаток» через юридичну необізнаність.

Тоді як договір купівлі – продажу квартири не було укладено через ухилення відповідачки, що дає підстави розцінювати отримані нею кошти як аванс.

Відповідачка, у свою чергу, викладені у позовній заяві обставини також визнала.

Пояснила, що дійсно отримала від позивачки 54 000,00 грн. за належну їй у співвласності із матір`ю квартиру.

Проте, від її продажу вона дійсно відмовилась через низьку ціну, що була обумовлена із позивачкою, позаяк, місце розташування квартири є достатньо комфортним, вона укомплектована усім необхідним, тоді як приблизно аналогічне житло у такому ж місці вартує близько 30 тисяч доларів США.

Вона не проти повернути отримані кошти, але наразі такої суми у неї немає.

Натомість відповідачка утримує оригінали документів на квартиру і не бажає їх віддати.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4 до суду не з`явилась, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена неодноразово і належно, заяв/ клопотань/ письмових пояснень до суду не направляла, своєї позиції щодо позову не висловила.

Що, в силу положень ч.1 ст. 223 ЦПК України та за умови відсутності обставин, передбачених ч.2 цієї ж статті, не є перешкодою для розгляду справи за відсутності тертої особи.

Установлені судом фактичні обставини цієї справи

Суд, заслухавши пояснення сторони позивача, відповідача, вивчивши і проаналізувавши усі наявні у справі письмові докази, оцінивши їх як кожен окремо, так і в цілому, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, у т.ч. через призму належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку у їх сукупності, встановив таке.

На підставі свідоцтва про право власності на житло, яке видане Кіровоградським науково – виробничим об`єднанням «Еліта» 07 лютого 1995 року, відповідач ОСОБА_2 (змінила прізвище з « ОСОБА_5 » після укладення шлюбу із ОСОБА_6 ) та третя особа ОСОБА_4 (мати відповідача) є співвласниками на праві спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 .

Відповідач не заперечує, що мала намір продати вказану квартиру, а позивач мала намір придбати її, у зв`язку із чим відповідач отримала від позивача 54 000,00 грн., про що й написала відповідну розписку, оригінал якої, власне, наявний у справі.

Сторони, як вбачається із розписки, домовились, що вартість квартири становитиме 12 000,00 доларів США, а договір її купівлі – продажу у нотаріуса вони укладуть до 10 липня 2025 року, тобто, протягом місяця після надання відповідачкою розписки.

Сторони підтвердили, що договір купівлі – продажу квартири на час розгляду справи не уклали.

Тоді як за правилами ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідач, зокрема, пояснила відсутність у неї бажання продавати квартиру через значного низьку обумовлену ціну, тоді як за 12 тисяч доларів, за її словами, вона хотіла продати лише належну ОСОБА_4 частину.

Тоді як, на її думку, такі квартири вартують значно більше.

Отже, однозначно встановлено, що відповідач отримала від позивача 54 000,00 грн., але договір купівлі – продажу належної їй та тертій особі на праві власності квартири в обумовлений у розписці термін сторони у встановленому законом порядку не уклали.

Правове регулювання правовідносин, що виникли між сторонами, і мотиви прийнятого судом рішення

Тож, через те, що сторони договір купівлі – продажу квартири не уклали з вини відповідача, позивач вважає передані їй грошові кошти авансом, який підлягає поверненню за таких обставин.

Тому між сторонами виникли правовідносини щодо повернення попередньої оплати, регулювання яких унормовано положеннями ЦК України, яким, власне, й буде керуватись суд при вирішенні цього спору.

У цій ситуації позивач зажадає повернення коштів, які у матеріалах справи (розписка від 10 червня 2025 року) фігурують як завдаток за належну відповідачу і тертій особі квартиру.

Тоді як сторони обумовили її купівлю – продажу протягом одного місяця з дня отримання відповідачем завдатку у розмірі 54 000,00 грн.

На цей час ці кошти утримує у себе відповідач і у добровільному порядку їх позивачу не повернула.

Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Згідно зі ч.1,2 ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

ВС у своїх постановах неодноразово наголошував (до прикладу, у справі №523/11536/19), що аванс- це визначена грошова сума (попередній платіж), яку покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).

У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу.

Як вказав ВС, суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Подібні висновки висловленні у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц (провадження № 61-8076св23).

Тож, ВС виснував, що якщо сторони домовились про укладення у майбутньому договору купівлі – продажу квартири і не уклали його, то отримані відповідачкою за таких обставин грошові кошти є авансом.

Тому права позивача, який позбавлений користуватися переданими в якості авансу грошовими коштами протягом тривалого часу, підлягають захисту шляхом стягнення на користь позивача авансового платежу, що поверне сторони спірних правовідносин у попередній стан.

Отже, враховуючи безспірне право позивача на розпорядження належними йому грошовими коштами, а також той факт, що аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню, якщо договір купівлі-продажу не укладено, слід погодитися із стороною позивача про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Бо за установлених у цій справі обставин, права позивача є порушеними, оскільки вона не реалізувала очікувань на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, яке відповідачка зобов`язалася їй відчужити, отримавши авансовий платіж, а також позбавлена права розпорядження коштами, які були передані ним в якості авансового платежу.

Стосовно ж того, що платіж у 54 000,00 грн. сторони назвали у розписці завдатком, то із даного питання суд має вказати таке.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком, передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі основного договору.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання, в той же час видача авансу безумовним доказом факту укладення договору не є.

Аналогічна правова позиція висловлена 10 квітня 2024 року Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/17321/13.

Отже, якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Подібні висновки висловленні у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц.

У постанові від 17 червня 2021року у справі № 711/5065/15-ц ВС також вказав, що згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.

ВС підкреслив, що враховуючи наведене і положення статті 570 ЦК України суди дійшли правильних висновків про те, що сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Тому з огляду на викладене, суд переконаний, що у цій справі спірні 54 000,00 грн., які відповідач утримує у себе, є не завдатком, а саме авансом, який на час ухвалення цього рішення всупереч указаним вище правовим нормам не повернутий позивачу.

Хоч відповідач і визнавала необхідність повернення цих коштів, однак, протягом тривалого часу не продемонструвала дійсних і реальних намірів і кроків щодо відновлення права позивача на користування спірними коштами.

Відсутність же у відповідача коштів для їх повернення та/або обіцянка їх повернути, не може бути підставою для відмови у цьому позові, так як суд встановив порушення прав позивача і цей стан триває й на момент ухвалення цього рішення, що є підставою для судового захисту.

Тож, з мотивів, що наведені судом вище, цей позов підлягає до повного задоволення і у спосіб, що запропонований стороною позивача, позаяк, він є належним для захисту порушених прав.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні рішення

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,00 грн. (згідно наявної у справі квитанції), що є пропорційним позову, задоволеному у повному обсязі.

Про інші судові витрати (ч.3 ст. 133 ЦПК) сторони не заявляли.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 258, 259,263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аванс у розмірі 54 000 (п`ятдесчт чотири тисячі ) тис. грн. 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 211 ( одна тисяча двісті одинадцять) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до безпосередньо Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ірина Явіца