Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №910/13240/22 (910/14563/23) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/13240/22 (910/14563/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1" - ОСОБА_1.,

ІНФОРМАЦІЯ_2" - ОСОБА_2.,

Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича - Данилова К.А.,

розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Боярчукова С.Г. - не з`явився,

Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ляшук Олени Вікторівни - не з`явився,

Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_3" - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Доманська М.Л., Козир Т.П.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 (суддя Івченко А.М.)

у справі №910/13240/22(910/14563/23)

за позовом Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1"

до 1) ІНФОРМАЦІЯ_2"; 2) Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: розпорядника майна боржника арбітражного керуючого Боярчукова С.Г.

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ляшук Олени Вікторівни; 2) Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_3"

про скасування акта, визнання недійсним свідоцтва та витребування майна

в межах справи №910/13240/22

за заявою ІНФОРМАЦІЯ_4

до Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

1. На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/13240/22 за заявою ІНФОРМАЦІЯ_4 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1" (далі - ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1") на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022.

2. У вересні 2023 року ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі - ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2") та Приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича (далі - Приватний виконавець), в якому просило суд:

- скасувати акт Приватного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 08.06.2023 у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_1 (ВП НОМЕР_2) з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 01.08.2022 у справі №910/8964/20 та наказу Господарського суду м. Києва від 16.05.2023 у справі №910/8964/20;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) від 12.06.2023, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук Оленою Вікторівною, зареєстрованого в реєстрі за №899;

- витребувати у ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" дитсадок-ясла АДРЕСА_1 (літ. В), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1869922580000 (далі - нерухоме майно).

3. Позов з посиланням на приписи ст.ст. 41, 121 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ст.ст. 34, 61 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), мотивовано тим, що нерухоме майно вибуло з власності позивача щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

4. На примусове виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 у справі №910/8964/20 Господарським судом міста Києва видано накази від 01.08.2022 про стягнення з ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" (позивач) на користь ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" (відповідач-1) 91354915,76 грн грошових коштів, 5806368,09 грн комісійної плати, 735700,00 грн витрат по сплаті судового збору, 178176,39 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 та розпочато примусове виконання зазначених наказів.

6. 03.08.2022 Приватний виконавець виніс постанову про об`єднання виконавчих проваджень НОМЕР_2, НОМЕР_3 та НОМЕР_4 у зведене виконавче провадження НОМЕР_1.

7. У рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 Приватний виконавець арештував, описав та виставив на електронні торги належний позивачу об`єкт нерухомого майна (оголошення від 13.12.2022, торги були заплановані на 12.01.2023, другі торги - 25.04.2023, треті торги - 26.05.2023).

8. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 у справі №910/13240/22, серед іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство позивача.

9. 27.12.2022 Приватний виконавець виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_1.

10. Постановою Приватного виконавця від 29.12.2022 внесені зміни до постанови від 27.12.2022 про зупинення вчинення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_1, а саме, доповнено мотивувальну частину постанови абзацами 7 та 8 такого змісту: "Відповідно до положень ч. 3 ст. 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах. Враховуючи, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/13240/22 про відкриття провадження у справі №910/13240/22 про банкрутство ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" була постановлена 19.12.2022, а інформаційне повідомлення про проведення електронного аукціону за лотом №520798 опубліковано в системі електронних аукціонів з реалізації арештованого майна - 13.12.2022, дія постанови ВП НОМЕР_2 (ЗВП НОМЕР_1) від 27.12.2022 про зупинення вчинення виконавчих дій, не поширюється на процедуру з реалізації арештованого майна за лотом №520798".

11. 12.01.2023 о 09:05:04 сформовано протокол №581414 проведення електронного аукціону (торгів), згідно з яким перший електронний аукціон (торги) з реалізації нерухового майна (оголошення від 13.12.2022, торги були заплановані на 12.01.2023) не відбувся у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

12. Згідно з протоколом №586900 проведення електронного аукціону (торгів), який сформовано 25.04.2023 о 09:05:02, повторний електронний аукціон (торги) з продажу нерухомого майна не відбувся через відсутність допущених учасників торгів.

13. Відповідно до протоколу №588590 проведення електронного аукціону (торгів) від 26.05.2023 третій електронний аукціон (торги) з продажу нерухомого майна не відбувся через відсутність допущених учасників торгів.

14. Листом від 26.05.2023 №449 Приватний виконавець повідомив ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" про те, що відповідно до протоколу №588590 від 26.05.2023 з проведення електронного аукціону (торгів) треті торги не відбулись та запропонував відповідачу-1 залишити за собою нереалізоване нерухоме майно.

15. У відповідь на вказаний лист ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" листом від 07.06.2023 №И8Е-13.3-4981 повідомило Приватного виконавця про бажання залишити за собою нереалізоване майно позивача.

16. 08.06.2023 Приватний виконавець виніс постанову у ЗВП НОМЕР_1 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.

17. 08.06.2023 між відповідачами складено акт про реалізацію нерухомого майна, яким підтверджується передача нерухомого майна відповідачу-1 в рахунок часткового погашення суми боргу позивача в розмірі 26920600,00 грн.

18. 12.06.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ляшук О.В. на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, складеного Приватним виконавцем 08.06.2023, видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та зареєстровано в реєстрі за №899.

Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

19. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

20. Постановою Верховного Суду від 27.03.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 в частині позовних вимог про витребування у ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" дитсадка-ясел АДРЕСА_1 (літера В), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1869922580000 скасовано, а справу у скасованій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 залишено без змін.

21. Рішенням господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог про витребування у ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" дитсадка-ясел АДРЕСА_1 (літера В), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1869922580000 відмовлено повністю.

22. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині, господарський суд виходив із недоведеності позивачем наявності передбачених законом підстав для застосування способу захисту, визначеного ст. 387 ЦК України.

23. Дослідивши обставини вибуття спірного майна з власності позивача, господарський суд встановив, що його передача стягувачу була здійснена у межах виконавчого провадження на підставі акта Приватного виконавця про передачу майна у рахунок погашення боргу, складеного відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

24. За таких обставин господарський суд дійшов висновку, що відповідач-1 набув спірне майно на підставі передбаченої законом процедури виконання судового рішення, що виключає можливість витребування такого майна як такого, що перебуває у володінні без достатньої правової підстави у розумінні ст. 387 ЦК України.

25. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 залишено без змін.

26. Залишаючи рішення господарського суду без змін, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що передача майна стягувачу у рахунок погашення боргу є передбаченою законом стадією виконання судового рішення, яка завершує процедуру реалізації майна у виконавчому провадженні, і сама по собі не свідчить про неправомірність набуття такого майна.

27. З огляду на встановлені обставини, господарський суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду про відсутність підстав для застосування способу захисту у вигляді витребування майна, передбаченого ст. 387 ЦК України, оскільки спірне майно вибуло з володіння позивача внаслідок виконання судового рішення у встановленому законом порядку.

28. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не подав належних і допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність відповідача-1 як набувача спірного майна.

29. З урахуванням наведеного господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для витребування спірного майна у відповідача-1, зважаючи на набуття ним такого майна у межах процедури виконання судового рішення та відсутність встановленої недобросовісності набувача.

30. Також господарський суд апеляційної інстанції врахував положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначив, що за наведених обставин вимога позивача про витребування майна не відповідає критерію законності втручання у право мирного володіння майном відповідача-1.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

31. ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1" (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 та передати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

32. Як на підстави касаційного оскарження скаржник посилається на п. 1, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

33. Скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення ст.ст. 387, 388 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

34. Зокрема, скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності оцінки добросовісності набувача майна, насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

35. Також скаржник аргументує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала або могла знати про порушення порядку реалізації майна або набуття його всупереч закону (постанови від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

36. Крім того, скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої у разі, якщо майно не було реалізоване на торгах, а залишене за стягувачем у рахунок погашення боргу, положення ч. 2 ст. 388 ЦК України на такого набувача не поширюються (постанова від 19.07.2023 у справі №127/28780/21).

37. Також скаржник зазначає про висновки Верховного Суду щодо права власника витребувати майно із чужого незаконного володіння, у тому числі від особи, яка набула його безвідплатно або від особи, яка не мала права його відчужувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та інші).

38. Окремо скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду щодо змісту добросовісності набувача як його суб`єктивного ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання (постанова від 20.02.2020 у справі №922/719/16), а також щодо необхідності дослідження доказів у межах справи про банкрутство (постанова від 08.12.2022 у справі №916/329/21(916/3073/21)).

39. Скаржник також зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 12.09.2023 у справі №910/8413/21), у разі недобросовісності набувача втручання у його право мирного володіння майном не є надмірним тягарем, а також наголошує на обов`язковості оцінки господарськими судами добросовісності/недобросовісності набувача (постанови від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц, від 24.01.2024 у справі №291/86/20).

40. Скаржник зауважує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень ст.ст. 387, 388 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме щодо особливостей та механізму витребування боржником у процедурі банкрутства майна у стягувача, якому таке майно було передано відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження" із порушенням вимог закону.

41. Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема ст.ст. 74, 76, 77, 79, 86, 236, 237 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

42. На обґрунтування зазначеного скаржник вказує, що господарські суди не виконали обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2025 у цій справі, зокрема щодо необхідності встановлення обставин добросовісності/недобросовісності відповідача-1 як набувача спірного майна, що відповідно до ст. 316 ГПК України є порушенням норм процесуального права.

43. Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема щодо обізнаності відповідача-1 про незаконність вибуття майна з володіння боржника, а також не досліджено докази, які свідчать про активну участь відповідача-1 у виконавчому провадженні, зокрема подання ним заяв від 29.12.2022 та 05.04.2023, що, за доводами скаржника, підтверджує його обізнаність про можливу незаконність реалізації майна та вплив на хід виконавчого провадження.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

44. ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

45. ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, надали належну оцінку зібраним доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування спірного майна.

46. За доводами відзиву, спірне нерухоме майно набуте відповідачем-1 у межах виконавчого провадження на підставі передбаченої законом процедури, а саме відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження", після того як електронні торги з його реалізації не відбулися.

47. ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" наголошує, що позивачем не доведено наявності передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України умов для витребування майна, зокрема не доведено відсутності правової підстави його набуття та недобросовісності відповідача-1 як набувача.

48. Крім того, відповідач-1 зазначає, що його дії у межах виконавчого провадження здійснювалися з урахуванням чинного законодавства та з покладенням на законність дій приватного виконавця, який здійснює примусове виконання судових рішень.

49. Також відповідач-1 вказує, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з установленими господарськими судами обставинами справи.

50. У відзиві на касаційну скаргу Приватний виконавець підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати оскаржувані судові рішення, а касаційну скаргу - задовольнити.

51. Відповідно до ч. 2 ст. 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

52. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До заяви про приєднання до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору та докази надсилання відповідної заяви іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

53. Поданий Приватним виконавцем документ, попри назву "відзив", не містить самостійного викладу заперечень щодо доводів касаційної скарги, а зводиться до підтримки вимог скаржника про скасування оскаржуваних судових рішень. За таких обставин Верховний Суд оцінює цей документ за його змістом, а не за назвою, як "заяву про приєднання до касаційної скарги". Водночас до такого відзиву (заяви про приєднання до касаційної скарги) не додано документа про сплату судового збору. Оскільки ГПК України не передбачає надання строку для усунення недоліків заяви про приєднання до касаційної скарги, поданий відзив (заява про приєднання до касаційної скарги) підлягає залишенню без розгляду.

54. Подібні за змістом висновки щодо застосування ст.ст. 295, 297 ГПК України викладено в постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №924/793/21, від 09.05.2023 у справі №910/158/22, від 24.05.2023 у справі №916/875/20, від 23.01.2024 у справі №908/174/20, від 11.06.2024 у справі №917/1710/23, від 24.09.2024 у справі №910/21998/21, від 22.04.2025 у справі №910/18089/23, від 15.01.2026 у справі №904/3993/19, від 02.04.2026 у справі №916/1507/21(916/2307/25), від 22.04.2026 у справі №914/1353/16(914/3218/23).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

55. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні позовних вимог щодо витребування нерухомого майна від відповідача-1 на користь позивача.

56. З урахуванням вимог ст.ст. 300, 301 ГПК України Верховний Суд перевіряє доводи касаційної скарги виключно в межах наведених скаржником аргументів та встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи.

57. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

58. Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до закону майно не може бути витребуване у нього.

59. Відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України, якщо майно придбане за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадене у власника чи особи, якій він передав майно у володіння, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

60. Згідно з ч. 1 ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо реалізація арештованого майна не відбулася, стягувач має право за своєю заявою залишити за собою нереалізоване майно боржника за ціною, визначеною відповідно до цього Закону.

61. У постанові від 27.03.2025 у цій справі Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про те, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється на спірні правовідносини, а тому дії приватного виконавця щодо реалізації майна боржника суперечать закону та є неправомірними.

62. Водночас, скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що встановлення неправомірності реалізації майна саме по собі не є достатнім для вирішення спору про його витребування.

63. Зокрема, Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення обставин добросовісності або недобросовісності відповідача-1 як набувача спірного майна, зокрема його обізнаності щодо незаконності вибуття такого майна з володіння боржника, а також на необхідність надання належної оцінки доводам і доказам сторін щодо участі відповідача-1 у виконавчому провадженні, його дій, спрямованих на набуття спірного майна, обізнаності про перебування боржника у процедурі банкрутства та дію мораторію.

64. Отже, під час нового розгляду господарські суди мали встановити обставини, що характеризують добросовісність або недобросовісність відповідача-1 як набувача спірного майна, надати оцінку відповідним доказам сторін та врахувати наведені правові висновки Верховного Суду.

65. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

66. Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово наголошував, що для вирішення спорів про витребування нерухомого майна визначальним є встановлення обставин добросовісності чи недобросовісності набувача, зокрема його обізнаності щодо обставин вибуття майна з володіння власника (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, на які також посилається скаржник).

67. При цьому Верховний Суд виходив із того, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала або могла знати про порушення порядку набуття майна чи про його вибуття з володіння власника всупереч закону (постанови від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16, від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

68. Водночас оцінка добросовісності набувача є питанням встановлення фактичних обставин справи та здійснюється судами з урахуванням усіх досліджених доказів у кожній конкретній справі (постанова Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №922/719/16).

69. Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 сформульовано правові висновки щодо необхідності оцінки добросовісності набувача майна. Саме на необхідність встановлення таких обставин Верховний Суд звертав увагу і в постанові від 27.03.2025 у цій справі.

70. Так само заслуговують на увагу доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 та від 21.09.2022 у справі №908/976/19, відповідно до яких не може вважатися добросовісною особа, яка знала або могла знати про порушення порядку набуття майна чи про його вибуття з володіння власника всупереч закону.

71. Верховний Суд також враховує доводи скаржника про неврахування висновку, викладеного у постанові від 19.07.2023 у справі №127/28780/21, відповідно до якого у разі передачі нерухомого майна стягувачу після торгів, що не відбулися, положення ч. 2 ст. 388 ЦК України не підлягають застосуванню.

72. Саме з цих підстав у постанові від 27.03.2025 Верховний Суд звернув увагу господарських судів на необхідність дослідження обставин добросовісності або недобросовісності відповідача-1 як набувача спірного майна, а не наявності підстав для застосування ч. 2 ст. 388 ЦК України.

73. Верховний Суд також бере до уваги посилання скаржника на постанови від 14.12.2022 у справі №461/12525/15-ц та від 24.01.2024 у справі №291/86/20 щодо обов`язковості оцінки судами добросовісності або недобросовісності набувача майна, оскільки наведені правові висновки безпосередньо стосуються предмета доказування у цій справі.

74. Верховний Суд враховує посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц щодо права власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, однак застосування такого способу захисту залежить від установлених обставин набуття майна конкретним відповідачем та його добросовісності або недобросовісності.

75. Також є обґрунтованими посилання скаржника на постанову від 08.12.2022 у справі №916/329/21(916/3073/21), у якій наголошено на необхідності повного та всебічного дослідження доказів у спорах, що розглядаються в межах справи про банкрутство.

76. Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України у правовідносинах щодо витребування боржником у процедурі банкрутства майна у стягувача, якому таке майно було передано відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження", Верховний Суд зазначає таке.

77. Незважаючи на відсутність окремого правового висновку щодо наведених скаржником фактичних обставин, у практиці Верховного Суду вже сформовані правові підходи щодо застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України, зокрема щодо критеріїв добросовісності набувача майна, значення обізнаності особи про обставини вибуття майна з володіння власника, а також необхідності оцінки таких обставин під час вирішення віндикаційних спорів.

78. Саме необхідність застосування наведених правових висновків до спірних правовідносин та встановлення відповідних фактичних обставин зумовила направлення справи на новий розгляд постановою Верховного Суду від 27.03.2025.

79. Отже, доводи скаржника про відсутність спеціального висновку Верховного Суду щодо механізму витребування майна за наведених обставин самі по собі не звільняли господарські суди від обов`язку дослідити обставини добросовісності або недобросовісності відповідача-1 та надати оцінку відповідним доводам і доказам сторін.

80. Разом з тим зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що під час нового розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім доводам позивача та поданим ним доказам, які, на його переконання, мали значення для встановлення добросовісності або недобросовісності відповідача-1 як набувача спірного майна.

81. Так, обґрунтовуючи недобросовісність відповідача-1, позивач посилався на те, що останній був не стороннім набувачем майна, а безпосереднім учасником виконавчого провадження, у межах якого відбулося звернення стягнення на спірне майно та його подальша передача відповідачу-1 відповідно до ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження".

82. Зокрема, позивач зазначав, що 29.12.2022 відповідач-1 направив приватному виконавцю заяву №USE-13-9387 щодо незгоди із прийнятою постановою про зупинення реалізації арештованого майна боржника від 27.12.2022, що, на думку позивача, свідчило про активну участь відповідача-1 у виконавчому провадженні та його зацікавленість у продовженні реалізації спірного майна.

83. Крім того, позивач посилався на заяву відповідача-1 №USE-13.3-3003 від 05.04.2023, адресовану приватному виконавцю, в якій останній просив продовжити примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №910/8964/20 та продовжити виконавчі дії щодо майна ПрАТ "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке перебувало на стадії продажу.

84. За твердженням позивача, наведені документи свідчили про те, що відповідач-1 постійно відстежував перебіг виконавчого провадження, вчиняв активні дії, спрямовані на подальшу реалізацію спірного майна та його набуття у власність, а тому такі обставини підлягали оцінці господарського суду під час встановлення ступеня його обізнаності щодо обставин вибуття майна з володіння боржника.

85. На виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 27.03.2025, позивач пов`язував наведені вище обставини та подані ним докази з питанням обізнаності відповідача-1 щодо перебігу виконавчого провадження, підстав його зупинення та подальшого продовження, а також із питанням добросовісності або недобросовісності відповідача-1 як набувача спірного майна.

86. Отже, господарські суди мали встановити, яке значення для оцінки добросовісності відповідача-1 мають подані ним у виконавчому провадженні заяви та інші дії, спрямовані на продовження реалізації спірного майна і його подальше набуття у власність, а також чи свідчать наведені обставини про його обізнаність щодо підстав та порядку вибуття спірного майна з володіння боржника в умовах дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

87. Проте господарські суди, обмежившись висновком про відсутність доказів недобросовісності відповідача-1, не надали мотивованої оцінки доводам позивача щодо заяв ДК "ІНФОРМАЦІЯ_2" від 29.12.2022 №USE-13-9387 та від 05.04.2023 №USE-13.3-3003, а також щодо інших дій відповідача-1 у виконавчому провадженні, які, на думку позивача, могли свідчити про його обізнаність щодо обставин вибуття спірного майна з володіння боржника та мали значення для оцінки його добросовісності як набувача.

88. Висновки господарських судів про відсутність доказів недобросовісності відповідача-1 зроблені без належного дослідження та оцінки всіх обставин, на необхідність встановлення яких прямо звернув увагу Верховний Суд у постанові від 27.03.2025.

89. Так, відповідно до змісту судових рішень, господарські суди врахували доводи відповідача-1 про набуття майна в порядку виконання судового рішення та покладання на законність дій приватного виконавця, однак не встановили та не надали належної оцінки обставинам, на які посилався позивач для спростування добросовісності відповідача-1, хоча необхідність дослідження саме цих обставин була предметом вказівок Верховного Суду під час попереднього касаційного перегляду.

90. За таких обставин господарські суди фактично обмежилися констатацією відсутності доказів недобросовісності відповідача-1, однак не навели мотивів прийняття або відхилення конкретних доводів позивача та поданих ним доказів, які були спрямовані саме на встановлення тих обставин, на необхідність дослідження яких вказав Верховний Суд у постанові від 27.03.2025.

91. Верховний Суд звертає увагу, що встановлення добросовісності або недобросовісності набувача майна, а також пов`язаних із цим обставин обізнаності особи щодо підстав та порядку вибуття майна з володіння власника належить до питань факту, які підлягають встановленню господарськими судами на підставі оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи.

92. Відповідно до ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

93. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

94. Оскільки господарські суди попередніх інстанцій не виконали в повному обсязі вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.03.2025, та не надали належної оцінки доводам і доказам сторін щодо обставин, які мають значення для встановлення добросовісності або недобросовісності відповідача-1 як набувача спірного майна, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися такими, що ухвалені на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи. Усунення цього порушення потребує дослідження доказів у їх сукупності, встановлення фактичних обставин щодо обізнаності та поведінки відповідача-1, а також визначення їх правового значення для застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

95. Відповідно до положень ст.ст. 300, 310 ГПК України рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про витребування спірного нерухомого майна підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

96. Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 308, ст. 310 ГПК України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 - скасуванню в частині вирішення позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна з переданням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

97. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене у цій постанові та у постанові Верховного Суду від 27.03.2025, надати оцінку всім доводам сторін та поданим ними доказам, встановити обставини, що мають значення для вирішення спору, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Судові витрати

98. Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

99. Оскільки у цій справі Верховний Суд скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій і передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, остаточний розподіл судових витрат, у тому числі витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має бути здійснений господарським судом першої інстанції за результатами нового розгляду справи.

100. З огляду на викладене питання про розподіл судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг у цій справі на цій стадії провадження Верховний Суд не вирішує.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2025 у справі №910/13240/22(910/14563/23) скасувати.

3. Справу №910/13240/22(910/14563/23) у частині позовної вимоги про витребування у ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь Приватного акціонерного товариства "ІНФОРМАЦІЯ_1" дитсадка-ясел АДРЕСА_2 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Погребняк