Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №127/4709/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/4709/26

Провадження № 2/127/1317/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Березовської О. А.,

за участі секретаря судового засідання Схабовської І. М.,

представника позивача – адвоката Стьоби Ю. М.,

представника відповідача – адвоката Мишковської Т. М.,

розглянувши в залі суду у м. Вінниця у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В :

12.02.2026 до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Стьоби Ю. М., до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.11.2020 позивач позичив відповідачці ОСОБА_2 кошти в сумі 35 800, 00 грн, які вона зобов`язувалася повернути до 12.11.2021. На підтвердження укладеного договору позики відповідач ОСОБА_2 надала позивачу власноручно написану письмову розписку. По закінченню вище зазначеного строку відповідач ОСОБА_2 борг не повернула. Посилаючись на статті 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 127 737, 02 грн, який складається з суми заборгованості – 35 800, 00 грн, інфляційних втрат та 3% річних за період з 12.11.2020 по 12.02.2026 в сумі 28 947, 03 грн та 5 643, 25 грн відповідно, пені в сумі 57 346, 74 грн та судові витрати у сумі 31 331, 20 грн.

Позивач вказує, що строк позовної давності ним не пропущений у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Автоматизованим розподілом судової справи між суддями 12.02.2026 головуючим суддею визначено суддю Березовську О. А. Справа передана судді 13.02.2026.

Відповідь №2353396 з Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 згенерована судом 17.02.2026.

Ухвалою суду від 27.02.2026 вище вказана позовна заява була прийнята до розгляду, відкрите провадження та постановлено розгляд справи проводити в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

14.04.2026 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Мишковської Т. М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона підтвердила, що ОСОБА_2 дійсно в сумі та у строк вказаний у копії розписки, яка долучена до позову, отримувала позику у ОСОБА_1 . Вказані кошти у сумі 35 800, 00 грн вона повернула позикодавцю у присутності свідків та позикодавець прийняв повернення боргу і сказав, що порве розписку. З 2021 року питання повернення позики з боку позикодавця не порушувалось, жодних вимог до позичальника не висувалось. Відповідач стверджує, що оригінал розписки не міг зберегтися і вимоги є безпідставними.

Позовні вимоги в частині стягнення боргу з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3 % річних заявлено за період з 12.11.2020 по 12.02.2026 та обґрунтовано положеннями ГК України, ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а також посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013. Розмір боргу за пенею в позовній заяві розраховано, виходячи з положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». При цьому, позивачем не враховано, що вказаними нормативними актами регулюються господарські відносини, а сторони договору позики є фізичними особами, правовідносини між якими ними не регулюються.

Відповідальність фізичних осіб за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань (позики, послуги тощо) встановлена ЦК України (статті 625, 546-552). До відносин за участі фізичних осіб застосовується відповідальність за порушення грошового зобов`язання у виді пені, штрафу, а також обов`язок сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у договорі обов`язку сплати неустойки, її вид, конкретний розмір, строк та порядок нарахування. Сторонами договору позики не було в належній формі досягнуто згоди щодо сплати неустойки (пені), тому вимоги про стягнення боргу за пенею у сумі 57 346, 74 грн є безпідставними.

Крім того, необхідно враховувати положення п. 15 та п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, згідно з якими неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню позикодавцем.

У розписці визначено строк виконання зобов`язання – до 12.11.2021. Відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, передбачена ст. 625 ЦК України, настає з моменту прострочення. Моментом прострочення в цій справі може бути строк не раніше 13.11.2021, який припадає на вихідний день - суботу. Отже, у кредитора може бути право на нарахування боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних лише за період з 15.11.2021 по 23.02.2022, при доведеності основної вимоги.

Враховуючи викладене, за відсутності належних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, подання до суду розрахунків, що не відповідають вимогам закону, представник відповідача вважає, що у задоволенні позовних вимог і вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 30 000, 00 грн має бути відмовлено.

Представник відповідача зазначила, що відповідачем плануються судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, розподілити судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Стьоба Ю. М. надав пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві, просив стягнути з відповідача борг за договором позики в сумі 127 737, 02 грн та судові витрати в сумі 31 331, 20 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Мишковська Т. М. в судовому засіданні підтримала викладене у відзиві на позовну заяву та просила суд відмовити у задоволенні позову. Додатково суду пояснила, що відповідачка повернула позику. ОСОБА_1 обіцяв знищити розписку. Оскільки позивач та відповідач були бізнес-партнерами та давніми знайомими, ОСОБА_2 не вимагала розписку про виконання зобов`язання. Розписку про повернення боргу надати суду відповідач не може, оскільки вона не писалась позивачем, бо між сторонами були дружні відносини. Відповідачка понесла витрати на правничу допомогу, які просить стягнути з позивача, вважає, що витрати на правничу допомогу, понесені позивачем, не підтверджені.

Вислухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонам, суд встановив таке.

12.11.2020 між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в борг в сумі 35 800, 00 грн, які зобов`язувалась повернути до 12.11.2021. На підтвердження укладення договору позики відповідачем була надана власноручно написана та підписана розписка (а.с.8).

Відповідач не оспорює факт одержання коштів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ч. 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Отже, судом встановлено, що між сторонами виникли цивільні зобов`язальні правовідносини на підставі договору позики.

Надана суду позивачем розписка містить всі істотні умови договору позики та свідчить про додержання сторонами його форми, встановленої зазначеними нормами ЦК України. Ця розписка як письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є також доказом факту передачі грошової суми позичальнику. Договором не встановлена плата за користування грошовими коштами. Позивач не просить суд стягнути з відповідача проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідач не оспорює факт одержання грошових коштів. Нею оспорюється факт невиконання зобов`язання за договором позики.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Главою 50 ЦК України передбачений перелік підстав припинення зобов`язань, у тому числі виконання зобов`язання, проведеного належним чином.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача, свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане. Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позики, в тому числі розписок позивача або квитанцій, платіжних інструкцій про грошові перекази коштів позивачу тощо, відповідач суду не надала, тому позовні вимоги про стягнення позики в сумі 35 800, 00 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих позивачем за період з 12.11.2020 по 12.02.2026, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі ( ч. 1 ст. 547 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин між сторонами), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з розписки, сторони договору позики у письмовій формі не встановили в ньому неустойку у формі пені як спосіб забезпечення виконання зобов`язання, не визначили її розмір.

Позивач безпідставно при обґрунтуванні в позовній заяві розміру неустойки посилається на положення ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГК України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

В преамбулі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності. Статтею 1 цього закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем не надані суду докази, що сторони мають статус суб`єктів господарювання та між ними виникли господарські відносини. Суд також звертає увагу, що вище зазначенні положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» не суперечать ч. 1 ст. 547 ЦК України, якою передбачена виключно письмова форма правочину, яким встановлюється в договорі спосіб забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в сумі 57 346, 74 грн має бути відмовлено у зв`язку з її безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно із статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Позивачем визначено період, за який він просить стягнути інфляційні втрати в сумі 28 947, 03 грн та 3% річних в сумі 5 643, 25 грн, з 12.11.2020 по 12.02.2026. Проте під час пред`явлення цих вимог, позивач не врахував положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних за період з 24.02.2022 по 12.02.2026 підлягають списанню.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 12.11.2020 по 23.02.2022 суд зазначає таке.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до статті 530 цього Кодексу, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наведеного слідує, що у статті 530 ЦК України охарактеризовані поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» і згідно з приписами її першої частини, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Разом з тим строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частини перша, друга статті 251 ЦК України).

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Відтак «строк» та «термін» це різні поняття, які не є тотожними.

Як вбачається з розписки, наданої позивачем суду, сторонами договору позики встановлений термін виконання зобов`язання – до 12.11.2021.

За змістом статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як унормовано у статті 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша). До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя). Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта). Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п`ята цієї статті).

З аналізу змісту цієї статті вбачається, що її частини перша і четверта регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п`ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.

Отже, поняття «термін виконання зобов`язання» і «строк виконання зобов`язання», які охарактеризовані у статті 530 ЦК України, як і поняття «строк» і «термін» не є тотожними, а тому правило, передбачене частиною п`ятою статті 254 ЦК України стосується строку.

Умовами укладеного сторонами договору позики був визначений саме термін виконання зобов`язань, тому повернення коштів мало бути саме у цю дату. Отже, відповідач прострочила виконання зобов`язання за договором позики з 13.11.2021.

Враховуючи вище наведене, суд відхиляє розрахунок позивача за період з 12.11.2020 по 12.11.2021 та заперечення представника відповідача, що прострочення настало з 15.11.2021, бо 13.11.2021 припадає на вихідний день – суботу.

Отже, відповідач відповідно до ст. 625 ЦК України має сплатити 3% річних та інфляційні втрати позивачу за період з 13.11.2021 по 23.02.2022.

Розрахунок суду.

Індекси інфляції: листопад 2021 року – 100, 80%, грудень 2021 року – 100, 60%, січень 2022 року – 101, 30%, лютий 2022 року – 101, 60%.

Розрахунок інфляційного збільшення здійснюється за формулою:

ІІС=(ІІ1:100)x(ІІ2:100)x(ІІ3:100)x...(ІІZ:100)

ІІ1-індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

IIc (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) = 1.04366631

Інфляційне збільшення:

35 800,00 x 1.04366631 - 35 800,00 = 1 563, 25 грн.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою:

Сума 3% річних=Сx3xД:365:100, де С-сума заборгованості, Д-кількість днів прострочення.

35 800,00 x 3 % x 103 : 365 : 100=303, 07 грн.

Відповідач свій розрахунок заборгованості суду не надала.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України). Позивач в позовній заяві вказує, що строк позовної давності ним не пропущений. Відповідач не зверталась до суду з заявою про застосування строку позовної давності, тому суд не надає оцінку аргументам позивача щодо дотримання ним строку позовної давності при зверненні до суду.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 має бути стягнута заборгованості за договором позики з урахуванням інфляційного збільшення та 3% річних за період з 13.11.2021 по 23.02.2022 у сумі 37 666, 32 грн, з яких 35 800,00 грн - сума боргу, 1 563, 25 грн - інфляційне збільшення, 303,07 грн - 3% річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належить надання професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 2 ст.137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до угоди б/н від 03.12.2025 адвокат Стьоба Ю. М. уклав угоду з Цимбалюком Ю. В. на представництво у справі за позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в судах всіх інстанцій.

Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 03.12.2025 адвокатом Стьобою Ю. М. прийнято від ОСОБА_1 на підставі угоди від 03.12.2025 30 000, 00 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачем наданий договір №74/26 про надання правничої допомоги від 18.03.2026, укладений адвокатом Мишковською Т. М. та Чубар Д. Р. Розділом 1 «Предмет договору» передбачено, що клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво та захист його інтересів в порядку та на умовах, визначених цим договором, зокрема, в усіх судових установах супроводження справи №127/4709/26, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги.

П. 2.1. цього договору передбачено, що правнича допомога надається адвокатом клієнтові шляхом: усного та письмового консультування, складання проектів необхідних процесуальних документів, заяв, скарг, клопотань, претензій та позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, скарг в порядку виключного провадження; представництво та захист інтересів клієнта в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності.

П. 4.1. цього договору передбачено, що за надання послуги з правової допомоги клієнт сплачує адвокатові плату у формі гонорару в розмірі 30 000, 00 грн під час підписання цього договору.

На підтвердження оплати послуг адвоката Мишковської Т. М. відповідачем надана суду квитанція до прибуткового касового ордеру від 18.03.2025, з якої вбачається, що на підставі договору про надання правничої допомоги №74/26 від 18.03.2026, Чубар Д. Р. сплачено 30 000, 00 грн.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02.12.2020 у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03.02.2021 у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17.02.2021 у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» серед видів адвокатської діяльності вказане надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Суд встановив, що заявлені сторонами витрати на правничу допомогу пов`язані з розглядом цієї справи та на їх підтвердження надані належні докази.

Однак, представником позивача суду не наданий детальний опис виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, а з угоди від 03.12.2025 вбачається, що єдиний вид послуг, який визначений сторонами угоди – представництво в суді.

З договору №74/26 про надання правничої допомоги від 18.03.2026 вбачається, що сторонами визначено надання послуг усного та письмового консультування, складання проектів необхідних процесуальних документів, заяв, скарг, клопотань, претензій та позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, скарг в порядку виключного провадження; представництво та захист інтересів клієнта в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, за які сторони визначити оплату в формі гонорару в сумі 30 000, 00 грн.

Враховуючи наведене, при визначенні пропорційності витрат суд бере до уваги ціну позову, обсяг і складність правових питань, що потребували правничої допомоги. З огляду на це суд дійшов висновку, що предметом позову є стягнення коштів за договором позики, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, не містила виняткових правових питань або значного обсягу доказів; є звичайним договірним спором без факторів, які могли б вплинути на репутацію сторін або викликати публічний інтерес; не потребувала значного обсягу процесуальних дій; розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, представники сторін приймали участь в одному судовому засіданні, яке тривало з 13 год. 58 хв. по 14 год. 53 хв, тобто менше 1 години.

Позивачем суду не надано доказів, що підтверджують інші види послуг, які надавались адвокатом, окрім представництва інтересів в суді, не наданий детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), акт виконаних робіт (наданих послуг) тощо.

Також суд зазначає, що враховуючи малозначність справи, обсяг виконаних адвокатами робіт, що підтверджені доказами, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000, 00 грн є неспівмірним із ціною позову та виконаними роботами (наданими послугами).

Враховуючи складність справи та виконані адвокатом Стьобою Ю. М. роботи (участь в судовому засіданні як представництво інтересів позивача в суді протягом 1 години), принципи співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 2 000, 00 грн. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об`єктивним, відповідає складності справи, ціні позову, частковому його задоволенню та виконаній адвокатом Стьобою Ю. М. роботі.

Щодо витрат відповідача, то враховуючи виконані адвокатом Мишковською Т. М. роботи (консультування відповідача, участь в судовому засіданні як представництво інтересів відповідача в суді протягом 1 години, підготовку відзиву на позовну заяву) принципи співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням часткового задоволення позову з позивача на користь відповідача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 6 000, 00 грн.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 392, 57 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (29, 49%). Оплата судового збору позивачем в сумі 1 331, 20 грн підтверджується квитанцією №7402-1128-4208-9636 від 12.02.2026.

Відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

На думку суду, ця норма може бути застосована за аналогією при розподілі судових витрат між сторонами.

Отже, остаточно з позивача на користь відповідача має бути стягнуто судові витрати в сумі 3 607, 43 грн (6 000, 00 грн – (2 000, 00 грн + 392, 57 грн).

Керуючись статтями 2-5, 10, 76-81, 133, 141, 263-265, 268, 272, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України, статтями 545, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37 666, 32 грн, з яких 35 800, 00 грн - сума боргу, 1 563, 25 грн - інфляційне збільшення, 303, 07 грн - 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 3 607, 43 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 16.06.2026.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Олена БЕРЕЗОВСЬКА