Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №142/46/26 — Піщанський районний суд Вінницької області

Єдиний унікальний номер 142/46/26

Номер провадження 2/142/262/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

15 червня 2026 року с-ще Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Гринишиної А.А.,

з участю

секретаря судового засідання Курасевич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату, час та місце проведення судового засідання

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

26 січня 2026 року до Піщанського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. У вказаній позовній заяві позивач просить суд постановити рішення, за яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину додаткових витрат на дитину ОСОБА_3 , направлених на розвиток особливих здібностей дитини, в сумі 11 140,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що шлюб між сторонами розірвано 01 липня 2022 року рішенням Піщанського районного суду Вінницької області, у шлюбі народилася донька ОСОБА_3 . Рішенням суду від 28 лютого 2025 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини. Разом з тим позивач несе додаткові витрати на розвиток здібностей дитини, зокрема на навчання у дитячій музичній школі та поглиблене вивчення англійської мови. Загальна сума додаткових витрат становить 22 280,00 грн., у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача половину цих витрат у розмірі 11 140,00 грн., посилаючись на положення статей 180, 185 Сімейного кодексу України та практику Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2026 року дану справу було передано для розгляду судді Гринишиній А.А.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, враховуючи, що відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, судом 26 січня 2026 року було здійснено запит до Піщанської селищної ради для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2

02 лютого 2026 року до суду надійшла відповідь з Піщанської селищної ради за №277 від 30 січня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу голови Піщанського районного суду від 30 січня 2026 року № 014-тз «Про участь у підготовці для підтримання кваліфікації ОСОБА_4 » головуючий по справі суддя Гринишина А.А. з 02 по 06 лютого перебувала на навчанні.

Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року постановлено відкрити провадження у даній цивільній справі, призначити справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначити судове засідання на 10 годину 00 хвилин 04 березня 2026 року, встановити сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень, в подальшому розгляд справи відкладено, востаннє на 11 годину 00 хвилин 15 червня 2026 року

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року постановлено провести заочний розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, представник позивача, адвокат Близнюк В.В., на адресу суду подав заяву в якій просить розгляд справи проводити без його та позивача участі, позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки викликався за встановленою судом адресою місця проживання. Відзиву на позовну заяву та будь-яких заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Враховуючи, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин неявки два рази, відзив на позовну заяву не подав, суд, за згодою позивача, вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до положень ч. 1 ст. 280, ч. 4 ст. 223 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, приходить до переконання, що позовну заяву слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Під час судового розгляду встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 2015 року. Відповідно до заочного рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 11 липня 2022 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 02 серпня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Піщанського районного управління юстиції у Вінницькій області, за актовим записом № 27 (а.с.10-11).

Під час перебування в шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Відповідно до копій витягів з реєстру територіальної громади № 2024/005914630 та № 2024/005915006, сформованих 21 травня 2024 року Піщанською територіальною громадою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 29 серпня 2015 року та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 06 жовтня 2016 року зареєстровані для місця проживання в АДРЕСА_1 (а.с.7,9).

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 28 березня 2025 року постановлено Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня зверненян до суду - 21 січня 2025 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.12-14).

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, дохід ОСОБА_1 , який враховується для пенсії (усього за рік), становить: у 2022 році 166 446,03 грн, у 2023 році 180 147,05 грн, у 2024 році 259 483,26 грн та у 2025 році 262 986,42 грн (а.с.15-17).

Згідно з довідкою КЗ «Дитяча музична школа ім. П. Муравського» Піщанської селищної ради (вих. № 35 від 11.12.2025), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (донька ОСОБА_1 ), по теперішній час навчається в 4 класі хореографічного відділу та в 1 класі духових та ударних інструментів (а.с.18).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Одним із різновидів аліментних зобов`язань між батьками і дітьми є зобов`язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (частина перша статті 185 СК України): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається у цій статті. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.

У постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо).

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню у рахунок відшкодування додаткових витрат, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

На підставі долучених до матеріалів справи доказів, які суд вважає належними та допустимими, зокрема, витрати на навчання доньки в Комунальному закладі «Дитяча музична школа ім. П. Муравського» складають 1580,00 грн, що підтверджується банківськими квитанціями/платіжними інструкціями: № 2.84584447.1 від 17 січня 2025 року на суму 500,00 грн, № 2.303427519.1 від 11 вересня 2025 року на суму 720,00 грн, № 1.419572185.1 від 26 листопада 2025 року на суму 360,00 грн.

Витрати позивача на оплату поглибленого вивчення англійської мови ФОП ОСОБА_6 складають 20700,00 грн, що підтверджується банківськими квитанціями/платіжними інструкціями: № 2.86292417.1 від 24 січня 2025 року на суму 900,00 грн, № 1.97280623.1 від 21 лютого 2025 року на суму 1800,00 грн, № 1.107514091.1 від 16 березня 2025 року на суму 1800,00 грн, № 1.118394397.1 від 18 квітня 2025 року на суму 1500,00 грн, № 2.136273441.1 від 16 травня 2025 року на суму 2100,00 грн, № 1.179537855.1 від 15 червня 2025 року на суму 1350,00 грн, № 1.222659227.1 від 18 липня 2025 року на суму 2100,00 грн, № 1.261239769.1 від 14 серпня 2025 року на суму 1050,00 грн, № 2.292654841.1 від 04 вересня 2025 року на суму 2900,00 грн, № 2.343199657.1 від 07 жовтня 2025 року на суму 1800,00 грн, № 2.393400009.1 від 09 листопада 2025 року на суму 1600,00 грн, № 2.431868977.1 від 04 грудня 2025 року на суму 1800,00 грн.

Загальна сума додаткових витрат на дитину склала 22 280,00 грн. Відповідно, на відповідача покладається обов`язок відшкодувати 1/2 частину цих витрат у сумі 11 140,00 грн. Таким чином, стороною позивача належними доказами підтверджено розмір грошових коштів, сплачених на розвиток дитини.

Суд погоджується із тим, що сплачені позивачем суми можна вважати додатковими витратами на дитину.

Надані квитанції на оплату навчальних і освітніх послуг підтверджують, що додаткові витрати на дитину були понесені одноособово позивачем. При цьому заперечень щодо доцільності такого навчання чи його вартості з боку відповідача до суду не надходило.

Відповідач є працездатним, доказів неможливості надавати матеріальну допомогу із об`єктивних, незалежних від нього причин, суду не надав, тому суд дійшов висновку, що він має матеріальну можливість приймати участь у наданні додаткової матеріальної допомоги на утримання доньки.

Отже враховуючи, що необхідність у додаткових витратах на дитину викликана особливими обставинами, а саме: витратами на навчанням та освітні послуги з вивчення англійської мови, враховуючи, що обов`язок з утримання дитини покладений на обох батьків, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача половину вартості додаткових витрат на дитину, що становить 11 140,00 грн.

Відповідно до правової позиції, висловленої в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2009 року № 6-20478св09, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

У даному випадку, враховуючи, що ОСОБА_2 є здоровою та працездатною особою, оскільки зворотнього матеріали справи не містять, а тому як батько повинен оплатити їх половину.

Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.

Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Зв`язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).

В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов`язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов`язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).

Застосовуючи зазначені підходи, Верховний Суд у постановах від 4 липня 2018 року у справі №369/1923/15-ц та від 26 вересня 2018 року у справі №346/2946/16-ц виходив також з того, що одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (п.п. 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року); ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін; у п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» (заява №38789/04) наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява №17748/91 п. 38).

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).

Частиною шостою статті 141 ЦПК України встановлено, що в разі, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: позовної заяви майнового характеру, яка поданафізичною особою: 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про оплату додаткових витрат на дитину.

Так як позивач звільнена від сплати судового збору за позовом про стягнення додаткових витрат, то суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 1 211,20 грн., яка підлягала сплаті на день звернення до суду із вказаним позовом.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 89, 244, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дитинизадовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину додаткових витрат на дитину ОСОБА_3 , направлених на розвиток особливих здібностей дитини, в сумі 11 140,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 211 гривень 20 копійок.

Відповідачу, який не з`явився в судове засідання копія заочного рішення направити в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , та проживає в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

відповідач: ОСОБА_2 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , проживає в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.

Суддя: