Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №285/112/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа № 285/112/26Головуючий у 1-й інст. Мозговий В. Б.

Категорія 130 КУпАПДоповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 рокум. Житомир

Суддя Житомирського апеляційного суду Миколайчук П.В.,

із секретарем судового засідання Воробей Д.О.,

з участю ОСОБА_1 ,

захисника Васильчука В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за апеляційною скаргою адвоката Васильчука Володимира Петровича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

Постановою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Відповідно до постанови, 20 грудня 2025 року о 00 год. 09 хв. ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Skoda Kodiaq», д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Шевченка у м. Звягелі, мав явні ознаки алкогольного сп`яніння та відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Суть апеляційної скарги

На постанову суду захисником Васильчуком В.П. подано апеляційну скаргу, в якій порушується питання про скасування постанови суду та закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Вважає, що постанова суду є незаконною, оскільки суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_1 як відмову від огляду, повністю проігнорувавши той факт, що, як зафіксовано на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських, водій не лише з`явився до медичного закладу, але й наполегливо просив лікаря провести відбір крові для лабораторного дослідження.

Зазначає, що лікар ОСОБА_2 , який проводив огляд, підтвердив готовність здійснити відбір крові та зафіксував відсутність клінічних ознак алкогольного сп`яніння. Натомість, саме працівники поліції категорично відхилили цю альтернативу, наполягаючи, що Інструкція №1452/735 передбачає відбір крові лише якщо особа перебуває без свідомості, що не відповідає буквальному змісту цієї Інструкції.

Захисник також вказує на переривання відеозапису з нагрудних камер поліцейських, що порушує вимоги Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018 року, та ставить під сумнів повноту і допустимість доказів, покладених в основу постанови суду першої інстанції.

Позиції учасників справи

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник Васильчук В.П. підтримали апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній.

Мотиви та висновки апеляційного суду

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника Васильчука В.П. на підтвердження доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ст. 294 КУпАП, вважаю, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення викладають аргументи щодо наявності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності саме у цьому протоколі, який суд має оцінити у сукупності з іншими доказами у справі.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Нормами ст. 280 КУпАП визначено, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пункт 2.5 Правил дорожнього руху України передбачає, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Стаття 130 КУпАП встановлює відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду водіїв на стан сп`яніння визначена ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі — Інструкція).

Відповідно до змісту статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп`яніння. Огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, матеріали якого обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Порядок огляду також урегульований Інструкцією, зокрема пунктом 11 Розділу ІІІ якої визначено, що предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Пунктом 12 Розділу ІІІ передбачено, що для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 11. Системний аналіз пунктів 11 та 12 Розділу ІІІ Інструкції свідчить про те, що кров є альтернативним біологічним середовищем, яке застосовується у разі неможливості отримати інші біологічні зразки (слину, сечу, змиви), а не лише при несвідомому стані особи внаслідок ДТП.

Суд першої інстанції при визнанні винним ОСОБА_1 посилався на досліджені адміністративні матеріали та пояснення учасників процесу.

Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №545732, а також з Акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, які згідно ст. 251 КУпАП являються доказами, суд вбачав, що водій ОСОБА_1 мав ознаки схожі на стан сп`яніння (апах алкоголю з ротової порожнини, порушення мови, порушення координації рухів).

Із переглянутого відеозапису судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 , після повідомлення йому поліцейським про причину зупинки, а також що у нього виявлені ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота) та висунення пропозиції пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, при цьому дав згоду на проходження огляду у найближчому медичному закладі (а.с.11, файл Офіцеров з 00 хв 10 с по 00 хв 50 с). З відеозапису, на якому зафіксовано спілкування ОСОБА_1 в медичному закладі з лікарем та поліцейськими, ОСОБА_1 також відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу, пояснюючи, що він він буде здавати кров (а.с.11, файл Офіцеров з 21 хв 50 с по 23 хв 10 с).

В судовому засіданні суду першої інстанції лікар ОСОБА_2 , якій проводив огляд ОСОБА_1 в медичному закладі, повідомив, що останній відмовився проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного приладу, але ні відмовлявся здати кров. Також повідомив, що запаху алкоголю від ОСОБА_3 не відчував, оскільки має проблеми з нюхом.

Виходячи з вищевикладеного, оцінюючи поведінку ОСОБА_1 під час оформлення поліцейськими адміністративних матеріалів, суд першої інстанції вважав, що всі його дії були направлені саме на ухилення від проходження ним огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому порядку.

Однак, апеляційний суд, не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає відповідні доводи захисника слушними, виходячи з наступного.

Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення

Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно практики Європейського суду з прав людини такі адміністративні стягнення, як адміністративний арешт і значні адміністративні штрафи, є співмірними з кримінальним покаранням [рішення у справах Engel and others v. The Netherlands від 8 червня 1976 року (заяви NN 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), Гурепка проти України від 6 вересня 2005 року (заява N 61406/00), A. Menarini Diagnostics S.R.L. v. ltaly від 27 вересня 2011 року (заява N 43509/08)].

За практикою Європейського суду з прав людини при визначенні того, чи наявне кримінальне обвинувачення, слід враховувати такі критерії: кваліфікація правопорушення згідно з національним законодавством; характер правопорушення та суворість покарання, якому обвинувачений ризикує бути підданий.

З огляду на зазначені критерії (зокрема, суворість покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.130 КУпАП) та сталу практику Європейського суду з прав людини, апеляційний суд вважає, що провадження у цій справі про адміністративне правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суду першої інстанції під час її розгляду належало застосувати максимальні стандарти доказування, гарантуючи конституційні принципи рівності та змагальності.

За змістом завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення та загальних норм Конституції України (ст.62) та Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути доведена належними доказами, а будь-які сумніви і протиріччя повинні трактуватися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом».

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення є нічим іншим як є можливість іншої версії події і є підставою для розумного сумніву.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Єдиною і достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в діянні такої особи складу відповідного адміністративного правопорушення.

Обов`язковим елементом складу адміністративного правопорушення є його суб`єктивна сторона, обов`язковою ознакою якої є вина.

Суд зазначає, що наявність суб`єктивної сторони правопорушення, зокрема, такої її обов`язкової ознаки як вина, підлягає обов`язковому доказуванню поряд з іншими елементами правопорушення і не може припускатись.

Правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП є умисним.

Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Тобто, для притягнення водія до відповідальності за відмову від проведеня огляду на стан сп`яніння, окрім іншого, слід встановити умисну його відмову від огляду при забезпеченні можливості такого відповідною особою (поліцейським на місці зупинки чи лікарем в закладі охорони здоров`я).

Дійсно, як слушно зазначив суд першої інстанції, форма відмови особи від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння може бути виражена не тільки повідомленням нею про це, а також вчиненням інших дій, які свідчать про її відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Так, з відеозапису з нагрудних камер поліцейських, дослідженого судом апеляційної інстанції (файл Офіцеров, а.с.11), вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від огляду за допомогою газоаналізатора на місці зупинки, був доставлений до медичного закладу, лікар розпочав огляд, а водів безперешкодно виконав вимоги лікаря, пов`язані з оглядом на стан сп`яніння, далі водій просив лікаря ОСОБА_2 відібрати у нього кров для лабораторного дослідження; лікар ОСОБА_2 підтверджував готовність та можливість здійснити відбір крові, заперечував щодо візуальних ознак сп`яніння; саме працівники поліції категорично заперечували щодо проведення відбору крові, посилаючись на тлумачення Інструкції, з чим не погоджувався лікар.

Лікар ОСОБА_2 , допитаний у суді першої інстанції, підтвердив, що клінічних ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 саме ним виявлено не було. Вказав, що як він розуміє, якщо особа не відмовляється від огляду та просить здати біологічні зразки, то лікар не вправі констатувати відмову від огляду, оскільки це суперечить нормам законодавства.

Тобто, у даній справі водій не лише був згоден пройти огляд шляхом відбору крові, а й лікарем йому було роз`яснено про можливість пройти такий огляд, сам огляд обраним лікарем методом не відбувся виключно через позицію поліцейських, яка грунтувалась на суперечності такого огляду вимогам Інструкції.

Також суд враховує, що згідно з відеозаписом, лікар розпочав огляд водія, проводив з ним процедури для виявлення стану сп`яніння, що саме по собі спростовує відмову водія від огляд як такого.

Апеляційний суд окремо звертає увагу на питання повноважень лікаря під час проведення огляду у закладі охорони здоров`я.

Пункт 15 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що діагноз стану сп`яніння встановлюється на підставі сукупності результатів огляду та лабораторних досліджень. Аналіз положень розділу ІІІ Інструкції в їх системному зв`язку свідчить про те, що саме до виключної компетенції лікаря, який проводить огляд, відноситься визначення методу (методів) дослідження біологічного середовища з урахуванням можливостей конкретного закладу охорони здоров`я, стану особи та наявного обладнання. Вибір того чи іншого виду обстеження є дискреційним повноваженням лікаря, а не поліцейського.

За ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.

Відповідно до п. 6, 9 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться поліцейським. З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Інструкції, огляд водія транспортного засобу на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я проводиться у присутності поліцейського в будь-який час доби із застосуванням спеціальних технічних засобів лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря — фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне вдосконалення за відповідною програмою згідно із законодавством.

Згідно з п.п. 6, 7, 11, 13 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.

Лікар, що проводить огляд, повинен ознайомитися з документами, які посвідчують особу водія.

Лікар, що проводив у закладі охорони здоров`я огляд водія транспортного засобу, складає за його результатами висновок за формою, яка затверджується МОЗ.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що прерогативою поліцейських є саме забезпечення доставки особи до закладу охорони здоров`я, направлення водія до лікарні, а не підміна лікаря у визначенні порядку та методів його проведення. На відміну від огляду, який проводитсья поліцейським на місці зупинки, огляд водія транспортного засобу на стан сп`яніння в закладах охорони здоров`я проводиться саме лікарем закладу охорони здоров`я, через що на нього і покладено певні вимоги - пройти тематичне вдосконалення за відповідною програмою згідно із законодавством, яке обов`язково включає в себе опрацювання методики відбору зразків, їх консервування, маркування, упаковки, зберігання та транспортування до лабораторії, а також документальне оформлення всіх цих процедур.

У даній справі лікар ОСОБА_2 не лише підтвердив готовність, а навпаки - наполягав на проведенні відбору крові як методу лабораторного дослідження, вбачаючи в цьому можливість об`єктивно встановити стан ОСОБА_1 та враховуючи, що при візуальному огляді та після проведених лікарем процедур він не вбачав ознак сп`яніння у водія.

Водночас, саме працівники поліції перешкодили реалізації цього рішення лікаря, втручаючитсь у порядок проведення огляду, що фактично позбавило ОСОБА_1 можливості пройти огляд у тій формі, яку визначив уповноважений на це лікар.

Незгода поліцейських з діями лікаря, розбіжність цих суб`єктів у тлумаченні Інструкції в даній справі судом оцінюється виключно в контексті наявності складу правопорушення в діях водія, а саме - його категоричної й свідомої відмови від огляду та причин не проведення такого.

У даній справі втручання поліцейських у сферу медичної компетенції лікаря та неможливість лікаря та поліцейських дійти згоди щодо допустимих методів огляду на стан сп`яніння, призвело до фактичного унеможливлення огляду шляхом відбору крові, що за наведених вище обставин не може ставитися у вину водію та кваліфікуватися як відмова від проходження огляду у встановленому порядку.

Дійсно, згідно п.11 розділу ІІІ Інструкції предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Згідно п.12 розділу ІІІ Інструкції для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу. Проте у даній справі суд залишив поза увагою, що лікар не з`ясовував можливість здачі ОСОБА_1 біологічних речовин, передбачених п. 11 Розділу ІІІ Інструкції, відмова водія в такому не встановлена, лікар не роз`яснював такої можливості, одразу погодившись на відбір крові.

Апеляційний суд приходить до висновку, що в ситуації, коли особа не відмовляється від огляду як такого, а висловлює готовність пройти його в альтернативній формі, передбаченій Інструкцією (зокрема, шляхом відбору біологічних зразків), а лікар при цьому підтверджує підстави та можливість здійснити відповідні дослідження крові, не пропонуючи відбір альтернативних біологічних рідин, і саме працівники поліції блокують реалізацію цієї форми, посилаючись на тлумачення нормативного акта, - стверджувати про умисну відмову водія від огляду є безпідставним, адже водій був готовий пройти огляд за методом, обраним лікарем у закладі охорони здоров`я в присутності поліцейського.

Тобто суд першої інстанції не в повній мірі врахував зміст відеозапису та поведінку лікаря, з яких вбачається готовність водія до здачі крові та, головне, згода на це лікаря та підтвердження такого способу огляду та активна протидія поліцейських цьому.

Інші доводи апеляційної скраги не впливають на висновки суду та зводяться до суб`єктивної оцінки доказів у справі особою, яка подала апеляційну скрагу.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За наведених вище обставин та їх оцінки судом, постанова Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Васильчука Володимира Петровича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - скасувати.

Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяП.В. Миколайчук