Рішення від 09 червня 2026 р. у справі №752/1299/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/1299/26

Провадження №2/752/6671/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кокошка О.Б.,

за участю секретаря Потапенко Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 05.02.2011 між її сином ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, під час якого подружжя набуло у спільну сумісну власність автомобіль Opel Vivaro, державний номер НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 її син помер та не склав заповіт. Вона є спадкоємцем першої черги після смерті її сина, проте не змогла отримати частку спадщини від вказаного автомобіля, оскільки відповідач здійснила продаж вказаного транспортного засобу на підставі договору купівлі-продажу від 02.02.2022 №8043/2022/3081669. З метою захисту порушених спадкових прав позивач зверталася із позовом до відповідача про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу автомобіля у справі №752/5902/22. На підставі постанови суду апеляційної інстанції у вказаній справі був зроблений висновок, що позивач як мати померлого мала право на 1/6 частку вказаного автомобіля у порядку спадкування, як спадкоємець першої черги. Також позивач зверталася із позовом до відповідача про стягнення грошової компенсації вартості вказаної частини проданого автомобіля у справі №752/18269/24. На підставі рішення суду від 05.11.2025 у вказаній справі було стягнуто з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 22318,66 грн. Під час розгляду вказаних судових справ судовими рішеннями було встановлено, що відповідач не оспорювала здійснення відчуження вказаного транспортного засобу. Отже, позивач вважає, що відповідачем були порушені її права як спадкоємця майна померлого. Крім того, за час розгляду вказаних судових справ відповідач ухилялася від намірів усунути мирним шляхом завдану позивачу шкоду. Станом на січень 2026 року відповідач не вчинила жодних дій щодо відновлення порушених спадкових прав позивача. Нездійснення відповідачем перерахування грошових котів на виконання судового рішення у справі №752/18269/24 свідчить про подальші недобросовісні наміри відповідача, спрямовані на позбавлення її спадщини. Отже, позивачу була завдана моральна шкода внаслідок протиправних дій відповідача. На її думку, моральна шкода полягає у тривалих душевних стражданнях у зв`язку з умисним позбавленням її спадкового майна після смерті її сина; приниженні почуття справедливості та безпеки права власності; необхідності багаторічного судового захисту її очевидного спадкового права; постійному психологічному напруженні, зумовленому протиправною поведінкою відповідача, яка діяла свідомо, розуміючи наявність інших спадкоємців. На думку позивача, протиправність поведінки, вина відповідача, причинно-наслідковий зв`язок, сам факт порушення прав спадкових позивача встановлені вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, у зв`язку з чим не підлягають доказуванню повторно. На її думку, позбавляючи її спадщини, відповідач діяла усвідомлено, цілеспрямовано та з очевидним зловживанням цивільними правами, достеменно знаючи про наявність у позивача права на спадкування першої черги та про відкриту спадкову справу. Проте, відповідач самовільно відчужила вказане спадкове майно, чим фактично позбавила позивача можливості реалізувати гарантоване законом спадкове право. Позивач вважає, що вказане порушення, вчинене відповідачем, не було одноразовим епізодом, а тривало роками, змусивши позивача, як літню людину неодноразово звертатися до суду для захисту порушених прав. Завдана позивачу моральна шкода є наслідком не лише втрати спадкового майна, а й приниження цінності її права на спадкування, яке відповідач свідомо проігнорувала. Позивач вважаю, що поведінка відповідача щодо відмови в участі щодо організації та оплати ритуальних послуг на поховання померлого, а також вчинення умисних дій на позбавлення позивача спадщини носила публічний і показовий характер, супроводжувалася повною відсутністю співчуття, підтримки чи мінімального виконання сімейних обов`язків зі сторони відповідача та свідчить про її відверту зневагу до позивача, в тому числі до родинних зв`язків і загальнолюдських моральних норм. Отже, позивачу були завдані сильні душевні страждання та з урахуванням їх характеру, обсягу, тривалості, ступеня вини відповідача розмір моральної шкоди становить 15000 грн є справедливим та співмірним. Заявлений розмір моральної шкоди є мінімально необхідним для досягнення мети цивільно-правової відповідальності відповідача, не має карального характеру та не призводить до безпідставного збагачення. Враховуючи вказані обставини, позивач змушена звернутися до суду із вказаним позовом за захистом її порушених прав.

Позивач просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 15000,00 грн та здійснити розподіл судових витрат.

30.01.2026 судом постановлена ухвала про відкриття провадження у справі, якою справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надала заяву про розгляд справи без її участі, в якій просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача адвокат Зарубіна Т.М. в інтересах відповідача ОСОБА_2 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначила, що відповідач не визнала заявлені позовні вимоги у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Відповідач вказала, що під час розгляду справи №752/9653/20 у судовому рішенні було відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визначення частки майна спадкодавця у праві спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню, та визнання права на частку спадкового автомобіля, оскільки відсутні перешкоди для оформлення спадкоємцем права на спадщину у позасудовому порядку. Також на думку відповідача, безпідставними є посилання позивача на судові рішення у справі №752/18269/24 та №752/5902/22, оскільки у вказаних судових рішеннях не був встановлений факт порушення спадкових прав позивача. У справі №752/18269/24 суд здійснив захист права співвласника (позивача) на отримання грошової компенсації, а у справі №752/5902/22 суд підтвердив правомірність договору купівлі-продажу вказаного транспортного засобу. На думку відповідача, вказана позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки містить вимогу про захист непорушеного права, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 4 ЦПК України. Позивач не додала до позову доказів про порушення її права на отримання спадщини відповідачем, в тому числі порушення шляхом укладання вказаного договору купівлі-продажу транспортного засобу. Крім того, позивачем не доведено у позовній заяві завдання відповідачем моральної шкоди та її заявлений розмір. Також у позовній заяві позивачем не наведено в чому саме полягають дії відповідача, якими були здійснені приниження цінності права на спадкування позивача. Отже, вказана позовна заява про стягнення з відповідача моральної шкоди, яка не бла заподіяна позивачу, та за відсутності протиправних дій з боку відповідача суперечить вимогам ст. 23, 1167 ЦК України.

Позивач ОСОБА_1 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надала до суду відповідь на відзив, в якій просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги та визнати аргументацію відповідача у відзиві такою, що не відповідає фактичному стану справи та є процесуально недобросовісною.

В обґрунтування відповіді на відзив позивач зазначила, що вона заперечує проти відзиву відповідача із посиланням на обставини, викладені у позовній заяві. Позивач вважає, що заявлені у відзиві обставини та аргументи є безпідставними, необґрунтованими та такими, що містять недостовірні відомості, внаслідок чого спрямовані введення суду в оману через перекручування суті судових рішень.

Представник відповідача адвокат Зарубіна Т.М. в інтересах відповідача ОСОБА_2 за допомогою модуля Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначила, що вона заперечує проти відповіді на відзив із посиланням на обставини, викладені у відзиві. Позивач у відповіді на відзив не зазначила мотивів відхилення заперечень проти задоволення позовної заяви.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини, внаслідок чого вказана позовна заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі постанови Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №752/9653/20 було залишене без змін рішення суду першої інстанції від 24.11.2021 та постанова суду апеляційної інстанції від 21.06.2022. Як вбачається із копії вказаної постанови суду касаційної інстанції, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визначення частки майна у праві спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню та визнання права на спадкування, а також скасовані заходи забезпечення позову щодо арешту та заборони вчиняти будь-які дії на відчуження, обтяження автомобіля Opel Vivaro, 2011 року випуску.

На підставі постанови Київського апеляційного суду від 31.07.2024 у справі №752/5902/22 було змінене рішення суду від 12.09.2023, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови. Як вбачається із копії вказаної постанови суду апеляційної інстанції, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва було відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля Opel Vivaro, 2011 року випуску.

На підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 05.11.2025 у справі №752/18269/24 були частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто на її користь з ОСОБА_2 вартість 1/6 частки спадкового майна, що залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_3 - автомобіля Opel Vivaro, 2011 року випуску, в розмірі 22318,66 грн та судові витрати в розмірі 449,02 грн.

Відповідно до копії акту від 17.02.2020, копії акту від 21.02.2020, копії рахунку на оплату від 14.02.2020 №14/2, копії квитанції від 17.02.2020 №1/02, №2/02, від 18.02.2020 №3/02, від 19.02.2020 №4/02, від 20.02.2020 №5/02, від 21.02.2020 №6/02 разом із прибутковими касовими ордерами та копії довідки на вимогу ОСОБА_1 здійснила оплату щодо організації та проведення поховання її сина ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі поминальних обідів.

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на відшкодування моральної шкоди, завданої діями відповідача в частині порушених спадкових прав позивача. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) шкоди та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів, що передбачено ч. 1, п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд , зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2022 у справі №487/6970/20, а саме: зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у ч. 2 ст. 1167 ЦК України, зокрема моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу; тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд у постановах від 20.03.2019 у справі №918/203/18; від 28.10.2020 у справі №904/3667/19 зробив правовий висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Із матеріалів справи судом встановлено, що твердження позивача в позовній заяві, зазначені в обґрунтування завданої їй моральної шкоди відповідачем, мають виключно оціночний та суб`єктивний характер, які не підтверджені жодними фактичними обставинами та ґрунтуються виключно на її припущеннях.

Сам лише факт ухваленого судового рішення на користь позивача в частині стягнення з відповідача вартості частки спадкового майна, що залишилося після смерті спадкодавця, не може розцінюватися як заподіяння моральної шкоди, оскільки це суперечило б принципу доступу до правосуддя та фактично обмежувало б гарантоване законом право особи на судовий захист.

Позивачем в позовній заяві не наведені будь-які докази щодо заподіяння їй моральної шкоди, і доводи позивача зводяться лише до перелічення ознак її психологічного стану та душевних страждань.

Суд звертає увагу, що саме на позивача покладено обов`язок доведення факту заподіяння відповідачем моральної шкоди та її розміру.

Отже, з огляду на відсутність належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт вини відповідача та причинний зв`язок між її діями й завданою моральною шкодою позивачу, суд приходить до висновку про відсутність підтвердження завдання позивачу моральної шкоди відповідачем та понесення нею моральних страждань. Крім того, твердження позивача про завдану їй моральну шкоду не зумовлюють настання обов`язку з її відшкодування з боку відповідача. Водночас судом встановлено, що за результатами розгляду іншої цивільної справи (№752/18269/24) права та інтереси позивача відновлені в судовому порядку в частині стягнення з відповідача на її користь вартості частки спадкового майна, а сам по собі факт стягнення вказаних грошових коштів не підтверджує наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

За таких обставин суд вважає, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є недостовірними та необґрунтованими, непідтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом недоведеними, у зв`язку з чим вказана позовна заява не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 141 ЦПК України з відповідача не підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1331,20 грн, оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Рішення складене 10.06.2026.

Суддя О. Б. Кокошко