Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №910/3792/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2026Справа № 910/3792/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м.Києві, вул. Володимирська, 13, м. Київ, 01001

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФАВОРИТ-БУД» вул. Естонська, 120, м. Київ, 03062

про стягнення 18 605,78 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФАВОРИТ-БУД» про стягнення 18 605,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами проведеної Міністерством внутрішніх справ України перевірки діяльності ГУ ДСНС України у м. Києві під час виконання робіт з капітального ремонту громадської будівлі за адресою: м.Київ, просп. Академіка Глушкова, 1, результати якої оформлені Актом про результати перевірки окремих напрямів фінансово-господарської діяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій за період з 01.01.2022 по 30.09.2024, було встановлено, що ГУ ДСНС України у м.Києві після проведеного ремонту не було нараховано та стягнуто з ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФАВОРИТ-БУД» три відсотки річних від вартості неповерненої передплати в розмірі 18 605,78 грн., внаслідок чого ГУ ДСНС України у м. Києві завдано збитки на вказану суму 18 605,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3792/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, та, відповідно, здійснення розгляду справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/3792/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 08.04.2025 була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 10.04.2025 підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 08.04.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФАВОРИТ-БУД» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1,3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 18 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Згідно частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Як встановлено судом за матеріалами справи, Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві 24.03.2024 було опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу оголошення (https://prozorro.gov.ua/tender/ UA-2023-03-24-009294-a) оголошення про проведення відкритих торгів UA-2023-03-24-009294-a, предмет закупівлі - «Капітальний ремонт громадської будівлі за адресою:м. Київ, проспект Академіка Глушкова

№1» (ДК 021:2015 код 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація).

За результатами проведення відкритих торгів з особливостями та згідно протоколу від 02.04.2023 року розкриття тендерних пропозицій закупівлі UA-2023-03-24-009294-a між Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФАВОРИТ-БУД» (підрядник за договором, відповідач у справі) 02.05.2023 було укладено Договір про виконання робіт №122Г/05-23 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується виконати роботи з капітального ремонту громадської будівлі за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова №l» (ДК 021:2015 код 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) на об`єкті підряду, визначеному у п. 2.2. даного Договору (далі - роботи).

Розділами 1-11 Договору сторони визначили предмет Договору, характер послуг та об`єкт підряду, ціну Договору та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, умови виконання, контроль та порядок здачі-приймання робіт, якість робіт, відповідальність сторін, порядок зміни умов Договору та вирішення спорів, строк дії Договору, форс-мажор, інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За умовами п. 9.1 Договору останній набирає чинності із дати підписання і діє до 31.12.2024 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Крім того, між сторонами 04.07.2023 укладено Додатку угоду № 1 до Договору (далі - Додаткова угода №1), відповідно до якої сторонами було викладено в новій редакції п. 3.4 Договору щодо порядку здійснення Замовником попередньої оплати, а також 02.02.2024 - Додаткову угоду № 2 (далі - Додаткова угода № 2 від 02.02.2024), відповідно до якої сторонами узгоджено нову редакцію п. 2.3 Договору щодо тривалості строку виконання робіт за Договором, а також Додаток № 1 до Договору - Календарний графік виконання робіт; 28.03.2024 - Додаткову угоду №2 до Договору (далі - Додаткова угода №2 від 28.03.2024), згідно якої сторони виклали п.3.3 Договору та Додаток № 1 до Договору в новій редакції.

Вказаний Договір та додаткові угоди до нього підписані представниками замовника та підрядника та засвідчені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

За умовами п.1.3 Договору підрядник зобов`язаний надавати роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати всі роботи ,визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно - кошторисній документації).

У відповідності до п. 2.1 Договору перелік та вартість виконаних робіт на об`єкті підряду визначається згідно зведеного кошторисного розрахунку вартості виконаних робіт, що додається до даного Договору та є його невід`ємною частиною.

Об`єкт підряду: «Капітальний ремонт громадської будівлі за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова №l» (ДК 021:2015 код 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація) (п. 2.2 Договору).

У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За умовами п. 2.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 02.02.2024) Підрядник зобов`язується виконати роботи у строк не пізніше 10 місяців з моменту укладання Договору.

Додатково з урахуванням зазначеного положення Договору сторонами було узгоджено Графік (етапи виконання робіт/вартість етапу виконаних робіт), який є Додатком № 1 до Договору про виконання робіт №122Г/05-23 від 02.05.2023.

Відповідно до п. 2.4 Договору Підрядник виконує роботи за цим Договором та здає їх Замовнику в обумовлені строки, відповідної якості та порядку.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частин 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 3.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 28.03.2024) загальна сума Договору становить 30 550 000,00 грн., у тому числі ПДВ 5 091 666,67 грн. Сума бюджетних асигнувань на 2023 рік становить 26 731 031,57 грн., у тому числі ПДВ 4 455 171,93 грн. Сума планового фінансування на 2024 рік становить 3 818 968,43 грн., у тому числі ПДВ 636 494,74 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1) Замовник здійснює попередню оплату Підряднику на підставі рахунків до 30 % двома платежами, а саме у розмірі 14,37 % вартості робіт, що становить 4 192 042,00 грн., в тому числі ПДВ 698 673,67 грн. на строк до трьох місяців з дати попередньої оплати та 15, 62 % вартості робіт, що становить 4 555 592,95 грн., в тому числі ПДВ - 759 265, 49 грн. на строк до трьох місяців з дати попередньої оплати.

За умовами п. 3.11 Договору оплата робіт здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Підрядника згідно актів виконаних робіт в межах отриманого бюджетного фінансування при наявності коштів на рахунку.

Згідно п. 4.3.9 Договору підрядник зобов`язується повернути кошти у сумі виявленого контролюючими органами завищення обсягів та вартості виконаних робіт протягом 15 банківських днів з моменту отримання відповідного повідомлення від замовника.

Відповідно до п.4.3.10 Договору підрядник зобов`язаний повернути після закінчення строку, визначеного в Договорі, невикористану суму попередньої оплати, що передбачена пунктом 3.4 Договору, зі сплатою підрядником замовнику трьох відсотків річних від вартості попередньої оплати.

Наразі, доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати робіт за Договором матеріали справи не містять.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов п. 3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди №1) позивачем 10.05.2023 на рахунок відповідача була здійснена попередня оплата в розмірі 4 192 042,00 грн.. Друга частина попередньої оплати у сумі 4 555 592,95 грн. була здійснена позивачем на рахунок відповідача 10.07.2023.

Водночас, матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів перерахування замовником грошових коштів у зазначених сумах відповідачу.

В свою чергу, судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо повного та належного виконання Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві умов Договору в частині здійснення попередньої оплати в сумі 4 192 042, 00 грн. та 4 555 592, 95 грн. за підрядні роботи.

Станом на час розгляду справи по суті докази наявності претензій відповідача як підрядника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати виконаних відповідачем робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.

За змістом ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

За правилами ч. 1 ст. 852 Цивільного кодексу України якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Частиною 1 статті 858 Цивільного кодексу України визначено, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (ч. 2, 3 ст. 858 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ч. 2 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на Замовника.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

З наведених норм закону слідує висновок, що перевірка фактичного обсягу робіт, а також вартість матеріалів, які включені в акти приймання виконаних будівельних робіт і довідки про вартість виконаних робіт, покладається на особу, що приймає роботи з боку Замовника, за наявності відсутності заперечень з цього приводу під час підписання актів.

Згідно з пунктом 5.4. Договору здача-прийом кожного етапу виконаних Робіт оформлюється Підрядником шляхом складання Акту приймання виконаних Робіт (Форми КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних Робіт (Форми КБ-3) у двох примірниках (за потреби виготовлюється і 3-й примірник). Замовник приймає виконані Підрядником роботи за цим Договором протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання Замовником Акту приймання виконаних Робіт та Довідки про вартість виконаних Робіт. У випадку мотивованої відмови складається двосторонній акт з переліком недоліків і строком їх виправлення.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору сторонами було погоджено та підписано Акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2023 року від 04.08.2023 (Форма КБ-2в) на суму 4 958 907,20 грн. та Акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2023 року від 23.08.2023 (Форма КБ-2в) на суму 3 749 650,81 грн. (Форми КБ-2в), а також Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (Форма КБ-3) за липень 2023 року від 04.08.2023 на загальну суму 4958,90720 тис.грн. та за серпень 2023 року від 23.08.2023 на загальну суму 3749,65081 тис.грн., Підсумкові відомості ресурсів за липень 2023 року та за серпень 2023 року відповідно.

При цьому, Акти приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт підписані уповноваженими представниками Замовника і Підрядника, скріплені печатками сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Як вбачається із наданих позивачем копій актів виконаних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за Договором, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні, зокрема, замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо виявлених відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і обґрунтованих письмових відмов від їх оплати до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору, відмови від приймання виконаних робіт та підписання актів на час приймання робіт, а також заперечення щодо повного та належного виконання відповідачем умов Договору у вказаній частині з боку позивача відсутні.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, підписавши акт приймання виконаних робіт, замовник погоджується як з якістю таких робіт, та і з використаними матеріалами та іншими витратами.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання по виконанню робіт, обумовлених Договором та в обсягах, зазначених в Актах виконаних робіт та Довідках про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, а позивачем як замовником, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах згідно зазначеної вартості без будь - яких зауважень.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З урахуванням вищевстановлених обставин суд зазначає, що умови Договору сторонами виконані повністю за відсутності зауважень одна до одної з приводу виконання умов останнього.

У той же час позивач зазначає, що Міністерством внутрішніх справ України (далі - МВС) проведено перевірку діяльності позивача під час виконання робіт з капітального ремонту громадської будівлі за адресою: м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 1, за наслідками якої складено Акт від 22.11.2024 №17/32 про результати перевірки окремих напрямів фінансово-господарської діяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій за період з 01.01.2022 по 30.09.2024 (далі - Акт перевірки), відповідно до якого встановлено, що у порушення умов п. 4.3.10 Договору позивачем не було нараховано та не стягнуто з відповідача три відсотки річних від вартості неповернутої попередньої оплати у розмірі 18 605,78 грн. При цьому, як зазначено в акті, була неправомірно використана передплата в розмірі 4 192 042,00 грн., термін повернення якої згідно Договору в разі невикористання - 11.08.2023.

На виконання Плану заходів усунення порушень та недоліків за результатами перевірки окремих питань фінансово - господарської діяльності Державної служби України з питань надзвичайних ситуацій за період з 01.01.2022 року по 30.09.2024 року, затвердженого наказом ДСНС № 1376 від 23.12.2024 року, та з урахуванням зазначеного Акту перевірки позивач звернувся до відповідача з претензією № 71 05-644/71 від 24.01.2025 про сплату трьох відсотків річних у розмірі 18 605,78 грн. від вартості попередньої оплати, копія якої наявна в матеріалах справи.

Факт отримання вказаної претензії відповідачем не заперечується.

Крім того, в матеріалах справи наявна відповідь ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФАВОРИТ-БУД» на претензію № 351 від 13.02.2025, за змістом якої відповідач вказує, що зазначена Претензія не є претензією в розумінні ст. 222 Господарського кодексу України, при цьому позивачем не долучено до неї жодних письмових доказів (методики розрахунку та період нарахування штрафних санкцій) на підтвердження заявлених вимог на суму 18 605,78 грн., а зазначений Акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не може оспорюватись в суді та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевіряється, у зв`язку з чим відповідач повідомив про готовність розглянути належним чином оформлену претензію щодо грошових вимог.

Наразі, як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем, після направлення вказаної Претензії відповідачем будь-яких дій, у тому числі і щодо сплати коштів в розмірі 18 605,78 грн., відповідачем вчинено не було.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві з урахуванням Акту перевірки від 22.11.2023 №17/32, відповідачем в порушення умов п.4.3.9 Договору не було повернуто невикористану попередню оплату, а також не сплачено нараховані у зв`язку з цим три відсотки річних від вартості неповернутої попередньої оплати в розмірі 18 605,78 грн., у зв`язку з чим позивач зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача зазначеної суми коштів в якості збитків відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України (чинного на час спірних правовідносин) в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору про виконання робіт № 122Г/05-23 від 02.05.2023 року та/або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті (ст. 3 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 1, 12 та 13 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що орган державного фінансового контролю має право, зокрема:

- перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

- проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється;

- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

За умовами ч. 1, п. 16 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Кабінет Міністрів України спрямовує та координує діяльність центральних органів виконавчої влади через міністра у порядку, визначеному цим Законом та актами Кабінету Міністрів України.

Міністр, зокрема, але не виключно приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності центрального органу виконавчої влади та його територіальних органів.

Абзацом першим пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878 (далі Положення) визначено, що МВС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 19 підпункту 3 пункту 11 Положення Міністр приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності центрального органу виконавчої влади та його територіальних органів.

Так, Міністерством внутрішніх справ України на підставі п. 16 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», абз. 19 пп.3 п. 11 Положення, а також наказу МВС від 11.10.2024 № 1294 проведено перевірку окремих напрямів фінансово господарської діяльності Державної служби України з надзвичайних ситуацій за період з 01.01.2022 по 30.09.2024, за наслідками якої складено Акт перевірки.

Згідно Акту перевірки, копія якого наявна в матеріалах справи, уповноваженими на проведення перевірки працівниками МВС встановлено, що «…на виконання умов Договору виконавцем надано акти КБ-2в за липень 2023 року від 04.08.2024 № 1 на суму 4 958 907,20 грн. та за серпень 2023 року від 23.08.2023 № 1 на суму 3 749 650,81 грн. Акти підписані представником замовника, підрядника та обсяги виконаних робіт перевірено інженером з технічного нагляду Кузнєцовим М.В. Вказані акти зареєстровані та взяті на облік в ГУ ДСНС у м. Києві 08.08.2023 та 24.08.2023 відповідно.

В подальшому відповідно до актів КБ-2в № 1 та № 2 від 02.10.2023 акти КБ-2в за липень від 04.08.2023 та серпень від 23.08.2023 в повному обсязі відкориговані на суми 4 958 907,20 грн. та 3 749 650,81 грн. відповідно, що свідчить про те, що фактично роботи згідно актів КБ-2в за липень 2023 року від 04.08.2024 № 1 на суму 4 958 907,20 грн. та за серпень 2023 року від 23.08.2023 № 1 на суму 3 749 650,81 грн. не виконувалися, та акти були складені без фактичного виконання робіт (фіктивно). При цьому була неправомірно використана передоплата в розмірі 4 192 042,00 грн., термін повернення якої згідно Договору, в разі невикористання - 11.08.2023. В результаті чого, в порушення умов п. 4.3.10 Договору ГУ ДСНС у м. Києві не нараховано та не стягнуто з Підрядника три відсотки річних від вартості неповернення попередньої оплати в розмірі 18 605,78 грн.».

При цьому, звертаючись з даним позовом позивачем саме на підставі вказаного Акту визначені позовні вимоги та заявлено про стягнення збитків у вигляді трьох відсотків річних в розмірі 1 605,78 грн., у зв`язку з чим суд зазначає, що в силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Правовідносини щодо відшкодування збитків/шкоди врегульовані, зокрема положеннями глави 25 "Відшкодування збитків у сфері господарювання" Господарського кодексу України та глави 82 "Відшкодування шкоди" Розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" Книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.

Суд зазначає, що відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Відповідно частин 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст. 1167 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Отже, законодавець встановив презумпцію вини особи, яка завдала шкоди: саме вона повинна спростувати вину, а не потерпіла особа доводити її.

Нормами статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 224 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з пунктом 1 статті 225 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

За правилами статті 611 Цивільного кодексу України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов`язання.

Частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Зокрема, до збитків відносяться витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тобто, перш за все вартість втраченого (пошкодженого) майна та підтвердити її відповідними документами, зокрема, накладними, розрахунками, висновком експерта тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки, дій чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).

Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, наслідком такої протиправної поведінки. При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.

Тобто, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, в контексті факту наявності таких збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Аналогічний правовий висновок щодо необхідності доведення збитків викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року у справі № 904/5328/21.

Як встановлено судом, позовні вимоги обґрунтовані встановленням під час проведення перевірки окремих напрямів фінансово господарської діяльності Державної служби України з надзвичайних ситуацій, під час якої виявлено обставини відсутності стягнення з підрядника за Договором трьох відсотків річних від вартості неповернення попередньої оплати в розмірі 18 605,78 грн., про що зазначено в Акті перевірки та на який позивач посилається як на підставу позову.

В свою чергу, суд зазначає, що акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про недоліки, виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Акт ревізії (аудиту) не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії (аудиту) є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.05.2018 року

у справі № 922/2310/17.

Суд зауважує, що виявлені контролюючим органом порушення не впливають на виконання сторонами своїх зобов`язань за договором і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин, встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19 та від 01.12.2022 у справі №922/2810/21).

Згідно постанови Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 аудиторська перевірка, результати якої оформлені відповідною довідкою та Актом, не можуть змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19, аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася.

Таким чином, виходячи з встановлених фактичних обставин справи суд зауважує, що в контексті спірних правовідносин, що склалися між сторонами та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну «збитки», заявлені до стягнення з відповідача три відсотки річних від вартості неповернутої передплати, яка була перерахована позивачем відповідачу як виконавцю будівельних робіт за Договором, не розцінюється судом як збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України.

При цьому суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що інших доказів, окрім складеного МВС за результатами перевірки господарської діяльності позивача Акту перевірки, якими б підтверджувалось порушення відповідачем умов Договору в частині неповернення невикористаної попередньої оплати та несплати трьох відсотків річних на підставі п. 4.3.10 Договору та завдання позивачу збитків у зв`язку з порушенням умов Договору та/або неможливості надання таких доказів, позивачем суду не надано.

Більш того, відповідно до ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання сторонами не допускається.

Поряд із цим укладений між сторонами Договір в частині визначення договірної ціни не визнано недійсним повністю або частково з підстав її завищення чи неправомірного використання передоплати.

Отже, на переконання суду, Акт перевірки не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем в якості передплати кошти у випадку неправомірного використання та відсотки за користування ними, оскільки за умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

Водночас, суд констатує, що Акт перевірки не є обов`язковим для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади, а чинне законодавство України не покладає на виконавця робіт обов`язку після прийняття замовником цих робіт без зауважень та заперечень, у разі виявлення в процесі перевірки контролюючим органом неправомірного використання передоплати, обов`язку повернути відповідну суму чи сплати штрафних санкцій.

При цьому суд звертає увагу, з урахуванням змісту п. 4.3.9 Договору щодо декларативного обов`язку підрядника повернути кошти у сумі виявленого контролюючими органами завищення обсягів та вартості робіт, що використана в правочині термінологія «контролюючі органи» не деталізована як орган, законодавчо визначений в Податковому кодексі України та Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», які регулюють загальну систему та повноваження органів, що реалізують державну політики у сфері державного фінансового контролю.

Окрім цього, подана позивачем позовна заява, а також додані до неї матеріали перевірки, зокрема, складений МВС України Акт № 17/32 від 22.11.2024 року, не містять розрахунку таких трьох процентів річних, за змістом якого суд має можливість з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Враховуючи вищенаведене, за висновками господарського суду, акт не є належним доказом порушення відповідачем зобов`язань за Договором та спричинення збитків позивачу, не доводить протиправності поведінки відповідача (невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов`язків за договором підряду), що у сукупності зі встановленими обставинами справи унеможливлює застосування до нього такого виду відповідальності, як відшкодування завданих збитків та, відповідно, свідчить про відсутність підстав для стягнення збитків в сумі трьох відсотків річних від вартості неповернутої передплати, що складає 18 605,78 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон