Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №917/2416/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Харків Справа № 917/2416/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі судового засідання , Погребняк А .М.,

за участі представників сторін,

відповідача ,Синенко О. М.,

прокурор , Хряк О . О .,

інших, не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача , за вх. №595 п/1 на рішення господарського суду Полтавської області від "18" березня 2026 р. ( суддя Киричук О. А. ) у справі №917/2416/25

за позовною заявою Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області , м. Миргород, в інтересах держави в особі –

1.Лохвицької міської ради, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, 2.Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» , м. Київ,

про стягнення 198515.75 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 198515.75 грн. шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (заподіяної незаконною порубкою лісу).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП «Ліси України», як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що є підставою для стягнення з ДП «Ліси України» суми завданої шкоди.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.03.2026 р. у справі позовні вимоги задоволено .

Не погодившись з ухваленими судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою в якій просить рішення по справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права. Зокрема посилається на наступне. Оскаржуване рішення було прийнято 18.03.2026 р. Згідно тексту рішення 18.03.2026 прокурором було подано заяву про зміну предмета позову , згідно якої він просив стягнути з відповідача 198 515,62 грн замість 198 515,75 грн, як було зазначено по тексту позовної заяви.

Крім того прокурором 18.03.2026 р. було подано до суду заява ( клопотання про долучення доказів, а саме копію постанови Лохвицької відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області від 10.02.2025 про надання дозволу заступнику керівника Миргородської окружної прокуратури на розголошення таємниці досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024170560000574 від 06.08.2024 р.

Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів: головуючий суддя Склярук О.І. суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача , за вх.№595 п/1 на рішення господарського суду Полтавської області від "18" березня 2026 р. у справі №917/2416/25, встановлено учасникам справи строк до 15.04.2026 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи. Витребувано матеріали оскарження по справі з Господарського суду Полтавської області.

Відповідно до приписів частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану було продовжено.

Відповідно до наказу Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 №03 «Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану» встановлено особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема:

- тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду;

- запроваджено з 01.04.2022 роботу Східного апеляційного господарського суду у віддаленому режимі. Режим роботи суду може бути змінений з урахуванням об`єктивних обставин загострення збройної агресії (у тому числі ведення бойових дій) на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду;

- рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua;

- забезпечено приймання та опрацювання вхідної кореспонденції, що надходить до суду засобами електронного зв`язку. У разі відсутності об`єктивної можливості дотримання приписів процесуального законодавства та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, відповідні дії здійснювати після усунення обставин, що зумовили таку неможливість.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого у статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

06.04.2026 р. через систему Електронний суд від Заступника керівника Миргородської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просять рішення по справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

09.04.2026 р. через систему Електронний суд від апелянта надійшли додаткові пояснення в яких, зокрема наголошувалося, про недопустимість залучення нових доказів, які не було подано разом з позовною заявою, зокрема дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024170560000574 від 06.08.2024р.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 розгляд справи призначено на 25.05.2026 р.

22.05.2026 від Лохвицької міської ради через систему Електронний суд надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

25.05.2026 р. ухвалою Східного апеляційного господарського суду у судовому засіданні оголошувалася перерва до 08.06.2026 р.

У судових засіданнях представник апелянта підтримав свої вимоги.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представники інших сторін у судових засіданнях участі не приймали. Про час та місце проведення судового засідання сторони повідомлялися належним чином. Явка представників сторін у судове засідання судовою колегією не визнавалася обов`язковою.

Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ст.270 ГПК України)

Заслухавши доповідь головуючого по справі ( суддю доповідача), дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу. заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у судових засіданнях, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.

Миргородською окружною прокуратурою в ході реалізації повноважень, визначених у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави на території Лохвицької міської територіальної громади Миргородського району Полтавської області у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Установлено, що 06.08.2024 працівниками державною лісової охорони Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філії «Полтавське лісове господарство» Лохвицького лісництва, під час об`їзду лісу а саме поблизу с. Свиридівка, Лохвицької міської територіальної громади, Миргородського району, Полтавської області, а саме в 34 кварталі, у 2 та 3 виділі, виявлено незаконну порубку невстановленими особами сухостійної деревини порід ясену, клену, берези та акації, чим заподіяно істотну шкоду. За результатом проведеного огляду місця події виявлено 33 пнів сухостійної деревини, загальними розмірами у діаметрах від 13 до 70 см.

За вказаним фактом ВП № 1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження за №12024170560000574 від 06.08.2024.

На час подання позовної заяви до Господарського суду Полтавської області, тобто станом на 30.12.2025, особи, що здійснили незаконну порубку лісу не встановлені.

Відповідно до розрахунку розміру шкоди заподіяної лісу доданого до заяви про вчинення кримінального правопорушення від 07.10.2024 за №1592/28.2-2024, загальний розмір шкоди складає 198 515,75 грн., який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008.

Відповідно висновку експерта №СЕ-19/117-24/18885-ЕК від 08.11.2024 за результатами проведення судової економічної експертизи, розрахунок розміру шкоди, що наведений у Розрахунку шкоди заподіяної лісу і зазначений у заяві про вчинення кримінального правопорушення №1592/28.2-2024 Філії «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України» в сумі 198 515,75 грн., підтверджується в сумі 198 515,62 грн.

Як зазначалося вище, рішенням по справі позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на нижче викладене

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача шкоди, яку завдано державі порушенням положень лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України унормовано, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

При зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України

За приписами статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

Порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. (ст.105 ЛК України)

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до приписів статті 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Системний аналіз положень статті 86, пункту 1 частини 2 статті 105, статті 107 Лісового кодексу України, дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 року у справі №907/48/24, від 18.05.2023 року у справі №914/669/22, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі №909/976/17).

З огляду на наведене, твердження апелянта з цього приводу судовою колегією відхиляються.

Судова колегія зазначає, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Таким чином, у цих правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Судова колегія враховує. що матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлення винних осіб у кримінальному провадженні №12024170560000574 Проте, наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов`язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов`язків. Саме відповідач, як постійний лісокористувач має обов`язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території, водночас належних та достатніх заходів не вжив.

Посилання апелянта ( відповідач по справі) про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

У п.88 постанови від 13.05.2020 року у справі №901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої статті 19, статті 63, статті 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року та 19.09.2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Крім того, згідно з пунктом 3.1. Статуту Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 24.06.2025 року №206, підприємство створене з метою, зокрема, ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Згідно з підпунктами 3.2.2. та 3.2.3. вказаного Статуту основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.

Колегія суддів ураховує, що у постанові від 28.09.2023 року у справі №927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Тож, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі №918/1356/23 у контексті застосування статті 107 Лісового кодексу України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, а отже, не виконав обов`язків, щодо охорони та захисту лісових насаджень, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відтак, суд першої інстанції не зобов`язаний був встановлювати перелік комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, адже саме законом передбачена імперативна вимога щодо покладених законодавством обов`язків на лісокористувача з охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території від незаконних рубок.

Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Відповідачем не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.

Колегія суддів зазначає, що обставина незаконної порубки підтверджується наявними в справі доказами, зокрема, заявою про вчинення кримінального правопорушення (а.с. 12 т.1) та протоколом огляду ( а.с.17-18 т.1), підписаного без зауважень всіма особами, які брали участь у проведенні слідчих дій та огляді. У вказаному протоколі огляду зафіксовано кількість виявлених пнів, їх діаметр та породу.

Матеріали справи не містять доказів, що вказані дерева були відведені в законному порядку в рубку.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт виявлення незаконної рубки лісу на земельній ділянці, наданій відповідачеві у постійне користування, свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого було здійснено незаконне вирубування лісу.

Враховуючи те, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Щодо розміру шкоди, слід зазначити, що експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого оцінюються у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (далі - Інструкція), визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи.

У постанові Верховного Суду від 01.07.2025 року у справі №924/1334/23 наголошується, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборони щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №477/2330/18).

Дійсно, господарський суд не уповноважений встановлювати обставини (факти), що підлягають встановленню виключно у порядку кримінального судочинства (наявність у діянні складу кримінального правопорушення, винуватість особи у його вчиненні тощо), проте зобов`язаний дослідити подані йому докази та встановити на їх підставі наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників господарської справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення господарської справи.

Так, сума збитків , встановлена у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні №12024170560000574 від 08.11.2024 №СЕ-19/117-2418885-ЕК здійснена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, зокрема: незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту.

Згідно п. 1.4. Інструкції під час проведення експертиз (експертних досліджень) з метою виконання певного експертного завдання експертами застосовуються відповідні методи дослідження, методики проведення судових експертиз, а також нормативно-правові акти та нормативні документи (міжнародні, національні та галузеві стандарти, технічні умови, правила, норми, положення, інструкції, рекомендації, переліки, настановчі документи Держспоживстандарту України), а також чинні республіканські стандарти колишньої УРСР та державні класифікатори, галузеві стандарти та технічні умови колишнього СРСР, науково-технічна, довідкова література, програмні продукти тощо. Визначення способу проведення експертизи (вибір певних методик, (методів дослідження) належить до компетенції експерта.

Враховуючи вищенаведене, судовий експерт при проведенні судової експертизи самостійно визначає методику та методи дослідження при проведенні експертизи, в тому числі наявна чи відсутня необхідність проведення такої на місці події або за місцезнаходженням об`єкта дослідження.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної (постанова Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №907/651/17). Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо (постанова Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі №923/188/20). Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 07.02.2024 року у справі №201/11458/20). Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (постанова Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №918/36/19).

Особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 КК України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 року у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 року у справі №201/11458/20).

Відтак, експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого, є судовою і її висновки слід оцінювати у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також зауважує про те, що висновок судової екологічної експертизи не є єдиним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев. Розрахунок шкоди, заподіяної лісу, та розрахунок обсягу (об`єму) завданої внаслідок незаконної порубки було здійснено й відповідачем, та долучено до заяви про вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які, за його твердженням, є підставою для скасування рішення по справі та відмови у задоволені позову.

Підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення визначає стаття 277 Господарського процесуального кодексу України.

Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, якщо порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, то відсутні підстави для його скасування з цих підстав.

Частина 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

В даному випадку, апелянт посилається та ту обставину, що судом першої інстанції безпідставно було прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну предмета позову, яка надійшла до суду в день прийняття рішення по справі, а також, що суд першої інстанції безпідставно прийняв нові докази, а саме копію постанови прокурора Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області на розголошення таємниці досудового розслідування у кримінальному провадження № 12024170560000574 від 06.08.2024.

Щодо прийняття судом першої інстанції заяви прокурора про зміну предмета позову.

Предметом позову є матеріальна-правова вимога позивача до відповідача щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

З заяви прокурора про зміну предмета позову , яка надійшла до суду першої інстанції убачається, що прокурор просив суд стягнути з відповідача 198 515,62 грн, замість 198515, 75 копійок, як зазначено у позовній заяві.

Тобто прокурором було зменшено розмір позовних вимог на 13 копійок.

За таких обставин, подана прокурором заява про зміну предмета позову не може бути розцінена судом як зміна предмета позову, оскільки предмет позову ( стягнення шкоди) прокурором не змінювався взагалі, а прийняття цієї заяви, яка фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог не призвело до прийняття не правильного рішення по справі.

Щодо прийняття нових доказів по справі та про прийняття судового рішення на підставі недопустимих доказів, колегія суддів зазначає наступне.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посиланням) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року зі справи №925/2301/14, від 19.06.2019 року зі справи №910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі №910/13647/19.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 року у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 року у справі №913/502/19, від 13.08.2020 року у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 року у справі №905/1232/19.

З матеріалів справи убачається, що 18.03.2026 р. прокурор звернувся до суду з заявою в якій просив визнати поважними причини неподання Миргородською окружною прокуратурою у строк, встановлений ст.80 ГПК України, копію постанови прокурора Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури Полтавської області на розголошення таємниці досудового розслідування у кримінальному провадження №12024170560000574 від 06.08.2024.

До зазначено клопотання надав копію цієї постанови, з якою убачається, що 10.12.2025р. прокурором Лохвицького відділу Миргородської окружної прокуратури винесено постанову про надання дозволу заступнику керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області на розголошення відомостей у кримінальному провадженні № 12024170560000574 від 06.08.2024 в обсязі необхідному для вжиття заходів представницького характеру, спрямованих на захист інтересів держави, із зазначенням, що вказана постанова долучена до матеріалів кримінального провадження №12024170560000574 від 06.08.2024

Крім того, відповідач був обізнаний з наявністю такого доказу, оскільки вказаний доказ було долучено до матеріалів кримінального провадження, відкритого саме за заявою відповідача.

Таким чином, станом на момент подання позовної заяви, вказаний доказ (постанова про дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування від 10.12.2025 р.) вже існував, і, як наслідок , долучені до позовної заяви прокурором докази є належними.

Щодо підстав для представництва прокурором в суді в частині недотримання розумного строку, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, зокрема, в чому полягає порушення інтересів держави, та необхідність їх захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, через призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що Миргородською окружною про прокуратурою Полтавської області 17.12.2025 р. на адресу Лохвицької міської ради направлено лист щодо встановленого прокуратурою факту порушення вимог лісового законодавства, що спричинило шкоди інтересам держави у сумі 198 515,75 грн. ( а.с.64 т.1) Однак, відповідно до наданої відповіді, Лохвицькою міською радою заходи щодо стягнення вищевказаної суми не вживались, відповідну позовну заяву до суду не подано.

При цьому, як зазначає прокурор у позові та не спростовували інші учасники справи, моніторингом Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Державною екологічною інспекцією Центрального округу до суду та Лохвицькою міською радою не пред`являлися позови щодо стягнення з ДП «Ліси України» шкоди, завданої порубкою дерев поблизу с. Свиридівка, Лохвицької міської територіальної громади, Миргородського району, Полтавської області, а саме в 34 кварталі, у 2 та 3 виділі, на суму 198 515,75 грн.

30.12.2025 року заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради та Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до суду із відповідним позовом.

З огляду на наведене, судова колегія також приходить до висновку, про наявність у прокурора підстав представництва у суді.

Що стосується інших аргументів апеляційної скарги , то вони були досліджені судовою колегією проте не наводяться у даній постанові з огляду на наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні , судова колегія спирається на висновки , що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Пронін проти України" , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень , але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент . Межі цього обовя`зку можуть бути різними в залежності від характеру рішення .

Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права у зв`язку з чим рішення по справі залишається без змін, а апеляційна карга без задоволення.

Судові витрати покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» , м. Київ, на рішення господарського суду Полтавської області від "18" березня 2026 р. у справі №917/2416/25 – залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Полтавської області від "18" березня 2026 р. у справі №917/2416/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 16.06.2026.

Головуючий суддя О.І. Склярук

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян