Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №917/2394/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Харків Справа № 917/2394/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.03.2026 у справі №917/2394/25

за позовною заявою керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області, м. Глобине, Кременчуцький район, Полтавська область, в інтересах держави в особі:

1.Новогалещинської селищної ради, с. Нова Галещина, Кременчуцький район, Полтавська область,

2.Державної екологічної інспекції Центрального округу, м. Полтава,

до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ,

про стягнення 42 286,39 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025р Керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області (далі- Прокурор) в інтересах держави в особі Новогалещинської селищної ради (далі- Позивач 1) та Державної екологічної інспекції Центрального округу (далі- Позивач 2) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі- Відповідач) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 42 286,39 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.03.2026 у справі №917/2394/25 позов задоволено повністю, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 - 42 286,39 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн відшкодовано Полтавській обласній прокуратурі за рахунок Відповідача.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, за змістом якої просив означене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції не встановлено усі обставини справи, не надано належної оцінки наявним у справі доказам, порушено норми матеріального права, наслідком чого стало прийняття незаконного рішення.

Так, зокрема, Відповідач стверджував, що:

-суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог, оскільки Відповідач не є спеціалізованим державним лісогосподарським підприємством і не здійснює ведення лісового господарства у розумінні Лісового кодексу України;

- судом першої інстанції не враховано, що саме Відповідач є потерпілою особою у кримінальному провадженні №12021170520000025 від 20.01.2021 року, оскільки саме йому було завдано матеріальної шкоди внаслідок незаконної рубки дерев у захисних лісонасадженнях, про що було невідкладно повідомлено правоохоронні органи, ініційовано внесення відповідних відомостей до ЄРДР, проведено відповідний комплекс заходів і т.д.;

- суд першої інстанції не дослідив, що у діях Відповідача відсутній склад порушення природоохоронного законодавства, у зв`язку з чим вважав, що шкода завдана не державі, а конкретному власнику майна АТ «Укрзалізниця»;

- Прокурор не навів жодних доказів порушення інтересів держави, а навпаки сам визнав, що потерпілою особою є АТ «Укрзалізниця».

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №917/2394/25 від 14.04.2026р відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу, а також заявлення клопотань з доказами надсилання іншим учасникам справи у строк до 27.04.2026 включно.

Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прокурор у відзиві заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення – залишити без змін за мотивами правильності висновку суду першої інстанції, зокрема, зазначив наступне:

- матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки деревини за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев захисних лісонасаджень виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства Укрзалізниця на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні Відповідача, що є порушенням лісового законодавства;

- Відповідач, як лісокористувач, не забезпечив охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди;

-Прокурором дотримано порядок представництва інтересів держави відповідно до ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру».

Від інших учасників справи відзивів на апеляційну скаргу у визначений судом строк не надходило.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду –підлягає залишенню без змін виходячи із наступного.

В межах розгляду спору судом встановлені наступні обставини, що не оспорюються сторонами:

-виявлення бригадиром виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Журавлем Г.І. незаконної рубки 5 дерев породи «Ясен звичайний» різних діаметрів на 234 км. ПК 6-10 лівої сторони колії у виділі 199 площею 9,37 га дільниці Полтава - Кременчук захисних лісонасаджень ВП «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» РФ «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» (поряд із с. Солониця Козельщинського району Полтавської області), про що подана заява про злочин від 21.01.2021 р. №ПЧЛ-4-01-07/49 із визначенням загального розміру шкоди 41 883,03 грн, який обчислений згідно Додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 із застосуванням щорічної індексації;

-проведення експертами Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи від 13.03.2025 року, за висновком №2159/2160 яких зазначений у відомості обчислення розміру шкоди заподіяною незаконною порубкою дерев Виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень», арифметично підтверджується частково в сумі 42 286,39 грн., а різниця із сумою, зазначеною в розрахунку, виникла за рахунок не врахування коефіцієнту індексу споживчих цін (індекс інфляції) за 2020 рік при обчисленні коефіцієнту інфляції та врахуванню різної кількості пнів за деякими діаметрами;

-перебування земельної ділянки з кадастровим номером 5322480700:03:000:0004 у власності Полтавської обласної державної адміністрації та у постійному користуванні Відповідача, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №431910847 від 18.06.2025, а також копією державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ №223357 від 23.11.2005 р., виданого Статутному територіально-галузевому об`єднанню «Південна залізниця», відповідно до змісту якого земельна ділянка площею 34,7093 га розташована на території Бондарівської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, з цільовим призначенням (використання) земельної ділянки - для залізничного транспорту;

-відсутності дозволу на вирубку деревини на земельній ділянці з кадастровим номером 5322480700:03:000:0004, яка знаходиться в постійному користуванні Відповідача, що підтверджується листом Виконавчого комітету Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (вих. №04-08/72 від 16.06.2025 р.) на лист прокуратури (вих. №50/1-3635вих-25 від 16.06.2025 р.);

-входження виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» до складу Регіональної філії «Південна залізниця», яка є відокремленим підрозділом юридичної особи АТ «Укрзалізниця», що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

-інформування Прокурором Позивачів щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу, що підтверджується листом від 25.11.2025 р. №50/1-4641ВИХ-25;

-повідомлення Позивачем 2 Прокурора у листі від 01.12.2025 р. №06-08/6313 з проханням вжити заходів представницького характеру для того, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними;

-повідомлення Позивачем 1 Прокурора у листі від 03.12.2025 №04-08/156 з проханням вжити заходів представницького характеру.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Звертаючись з даним позовом, Прокурор посилався на те, що оскільки Відповідач є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на території якої внаслідок здійснених заходів перевірки дотримання екологічного законодавства було виявлено здійснення незаконної порубки дерев, останній просив відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 42 286,39 грн.

Відповідач у суді першої інстанції заперечував проти позову за мотивами, що:

- він не є спеціалізованим державним лісогосподарським підприємством і не здійснює ведення лісового господарства у розумінні Лісового кодексу України, а спірні

захисні лісонасадження перебувають на його балансі як складова його інфраструктури та є майном АТ «Укрзалізниця», яке перебуває у постійному користуванні;

- саме Відповідач, а не держава є потерпілою особою у кримінальному провадженні №12021170520000025 від 20.01.2021 року, оскільки саме йому було завдано матеріальної шкоди внаслідок незаконної рубки дерев у захисних лісонасадженнях, про що було невідкладно повідомлено правоохоронні органи, ініційовано внесення відповідних відомостей до ЄРДР, проведено відповідний комплекс заходів і т.д.;

- Відповідачем було здійснено всі необхідні та належні заходи, спрямовані на запобігання будь-яким правопорушенням, пов`язаним із незаконною порубкою дерев на підвідомчій території лісового фонду, у зв`язку з чим вважав, що у діях АТ «Укрзалізниця» відсутній склад порушення природоохоронного законодавства.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що Прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», шляхом повідомлення Позивачів про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави, а також повідомлення про намір звернутися до суду в інтересах Позивачів з відповідним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, врахувавши, що земельна ділянка, на якій здійснено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні Відповідача, а його протиправна поведінка полягає у бездіяльності, внаслідок якої він, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для рубки дерев, не здійснив комплекс заходів, які б запобігли збереженню лісу від незаконної рубки та порушенню лісового законодавства невстановленими особами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Щодо підстав звернення Прокурора до суду в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу та Новогалещинської селищної ради, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Звертаючись з цим позовом до суду, Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в цьому випадку полягає в заподіянні шкоди державі, внаслідок незаконної рубки дерев.

В обґрунтування наявності підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави Прокурор зазначив, що вина та протиправна поведінка Відповідача, який є постійним лісокористувачем земельної ділянки, полягає у тому, що всупереч вимогам законодавства він не виконав обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулася незаконна рубка дерев невстановленими особами, чим спричинено шкоду державі, розрахунок розміру якої здійснено компетентною особою відповідно до “Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 (58 689,33 грн).

Разом з цим, Прокурор визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме: Державну екологічну інспекцію Центрального округу як уповноважений орган на звернення до суду щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, та Новогалещинську селищну раду, на території якої відбулося порушення, та до місцевого бюджету якої підлягає стягненню шкода. Прокурор зазначив, що вказані органи належним чином не здійснювали захист інтересів держави шляхом вчинення певних дій, зокрема і звернення до суду з позовом про стягнення збитків, заподіяних державі.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 06.07.2021 у

справі № 922/3025/20, зазначено на те, що обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового кодексу (далі ЛК) України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України).

Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

За змістом ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі за текстом - Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей.

Згідно п. 5 ч. 2 розділу ІІ Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на викладене, Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Положеннями ст. 15 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).

Відповідно до ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 721-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області” місце, в якому виявлено незаконну порубку дерев, входить до складу території Новогалещинської територіальної громади.

Матеріалами підтверджено, що самовільна порубка мала місце у смузі захисних лісонасаджень, що розташована на території Новогалещинської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області.

Отже, шкода, що завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Новогалещинської селищної ради, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Новогалещинської селищної ради, на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

Таким чином, Новогалещинська селищна рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому, також, є належним позивачем у даній справі за позовною заявою прокурора.

Матеріали справи містять листування між Глобинською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та Позивачами наприкінці 2025 року, за змістом яких останніх проінформовано щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу, а Позивачі, у відповідь, повідомили про відсутність подання позову на захист інтересів держави (територіальної громади) та просили вжити заходів представницького характеру для такого захисту.

Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодована, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Судова колегія враховує правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, де, зазначено, що факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом.

Враховуючи встановлені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстави для представництва Прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, ці обставини було детально досліджено судом першої інстанції, у зв`язку з чим судова колегія вважає доводи апеляційної скарги Відповідача в цій частині необґрунтованими.

Предметом спору в цій справі є стягнення з Відповідача шкоди, завданій державі внаслідок порушення положень лісового та природоохоронного законодавства у вигляді незаконної вирубки дерев.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Судова колегія зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

При зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (далі по тексту - ЛК України).

За приписами ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Отже доводи апеляційної скарги, що Відповідач не здійснює ведення лісового господарства у розумінні Лісового кодексу України, а спірні захисні лісонасадження перебувають на його балансі лише як частина його інфраструктури –спростовуються вищенаведеними нормами закону.

Так, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

Тож, у даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 12.09.2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Апеляційний господарський суд враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлення конкретних винних осіб у незаконній порубці дерев, в тому числі, в межах кримінального провадження №12021170520000025.

При цьому, встановлення винних осіб у кримінальному провадженні щодо незаконної порубки лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України.

Судова колегія зауважує, що повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов`язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов`язків, оскільки саме Відповідач, як постійний лісокористувач, має обов`язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій території.

Доводи Відповідача про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про належне виконання Відповідачем своїх посадових обов`язків, не спростовують факт наявності вини Відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

У п.88 постанови від 13.05.2020 року у справі №9901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що згідно вимог частини другої ст.19, ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року та 19.09.2018 року у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Також статус потерпілого в кримінальному провадженні такого висновку не спростовує, оскільки такий статус передбачений кримінально-процесуальними нормами та він не розповсюджується на спірні правовідносини в даній господарській справі.

Крім того, згідно з пунктами 2.1. та 2.3 Положення про виробничий підрозділ «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень», затвердженого наказом регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 06.02.2023 року №70/Н, основними завданнями діяльності дистанції є організація та виконання робіт щодо створення та утримання захисних лісонасаджень в межах землекористування товариства та організація охорони і захисту лісонасаджень шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження, зокрема, від незаконних рубок.

До основних функцій підрозділу, серед інших, входить забезпечення охорони захисних лісонасаджень від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу та дотримання норм і вимог щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (п. 3.1., 3.11. Положення).

Як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, виконання обов`язків постійного лісокористувача з питань охорони та захисту лісів є одним із основних завдань структурного підрозділу Відповідача, а саме виробничого підрозділу «Лубенська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця», відповідно до Положення про вказаний підрозділ.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі №918/1356/23 у контексті застосування статті 107 ЛК України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, а отже, не виконав обов`язків, щодо охорони та захисту лісових насаджень, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відтак, суд першої інстанції не зобов`язаний був встановлювати перелік комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, адже саме законом передбачена імперативна вимога щодо покладених законодавством обов`язків на лісокористувача з охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території від незаконних рубок.

Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки Відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій Відповідачу території.

Отже, Відповідачем не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт виявлення незаконної рубки лісу на земельній ділянці, наданій Відповідачу у постійне користування, свідчить про наявність вини Відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого було здійснено незаконне вирубування лісу.

Щодо розміру шкоди, слід зазначити, що експертиза, проведена у кримінальному провадженні за постановою слідчого оцінюються у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 ГПК України.

Наразі, сума збитків, встановлена у висновку експертів за результатами проведення комплексної судової інженерно-екологічної та економічної експертизи Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України від 13.03.2025 року №2159/2160 здійснена з урахуванням відомості обчислення розміру шкоди заподіяною рубкою дерев на 234 км пікет 6-10, лівої сторони колії, дільниця Полтава-Кременчук, яка арифметично підтверджується частково в сумі 42 286,39 грн. та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 року №665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

Різниця із сумою, зазначеною в розрахунку, виникла за рахунок не врахування коефіцієнту індексу споживчих цін (індекс інфляції) за 2020 рік при обчисленні коефіцієнту інфляції та врахуванню різної кількості пнів за деякими діаметрами.

Разом з тим, Відповідач не заперечує розмір визначеної шкоди та не посилається на недотримання порядку проведення розрахунку шкоди.

Враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом було надано оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та встановлено наявність складу правопорушення: незаконної порубки дерев на відомчій Відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки останнього; шкоди, розмір якої доказово підтверджено; причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою Відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що апеляційна скарга Відповідача – підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 25.03.26 у справі №917/2394/25 підлягає залишенню без змін.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної скарги, відносяться на заявника апеляційної скарги. Про стягнення інших судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сторонами не заявлено, тому вони не підлягають розподілу.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ на рішення Господарського суду Полтавської області від 25.03.2026 у справі №917/2394/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 25.03.2026 у справі №917/2394/25 – залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков