Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №924/1234/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року Справа № 924/1234/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Системи Захисту Рослин» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року по справі № 924/1234/25 (суддя Субботіна Л.О.)

час та місце ухвалення рішення: 18 березня 2026 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 30 березня 2026 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Дніпротранснафта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи захисту рослин"

про стягнення 1 722 145 грн 71 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Коваленко О.М.;

від Відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Дніпротранснафта" (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи захисту рослин" (надалі – Відповідач) про стягнення 1720307 грн 57 коп. боргу, 1838 грн 14 коп. 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач вказує, що 28 серпня 2025 року між сторонами укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №28082025-В (надалі – Договір; том 1, а.с. 13-17) та що на дату подання позовної заяви, Позивач надав послуги в межах вказаного Договору на суму 2135067 грн 41 коп.. Констатує, що Відповідачем було здійснено оплату за транспортні перевезення лише на загальну суму 414759 грн 84 коп.. Листом від 27 листопада 2025 року Відповідач надав відповідь, в якій визнав факт існування боргу та не надав жодних заперечень. Враховуючи несплату заборгованості, Позивач нарахував до сплати Відповідачу 3% річних в сумі 1838 грн 14 коп. та звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1720307 грн 57 коп. заборгованості, 1838 грн 14 коп. 3% річних

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 3.2 Договору саме на Відповідача покладений обов`язок упакувати, здійснити маркування й підготувати вантаж до перевезення, надати перевізнику належним чином оформлені документи на вантаж, які необхідні для оформлення товаросупровідних і митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду через державні кордони країн відправлення, призначення і транзиту, повідомити перевізнику номер оформленого у митних органах "ІМ-ПП" (попереднього повідомлення)/ "ІМ-ПД" (попередньої декларації) на вантаж, що перевозиться. Суд вказав, що саме після вчинення зазначених дій Позивач здійснював перевезення вантажів.

Місцевий господарський суд зазначив, що обставини здійснення Позивачем міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом підтверджується міжнародними товарно - транспортними накладними, які містять, зокрема відмітки про митне оформлення та прийняття вантажу одержувачем.

В оскаржуваному рішення суд першої інстанції зауважив, що у відповіді на претензію №27/11/2025/2 від 27 листопада 2025 року Відповідач повідомив, що гарантує виконання всіх взятих на себе зобов`язань за укладеними договорами та підписаними первинними документами. При цьому судом констатовано, що будь-яких заперечень щодо наданих Позивачем послуг на спірну суму та щодо зазначених у претензії №99/2025 від 14 листопада 2025 року заявок, актів надання послуг Відповідач не висловив.

Місцевий господарський суд вказав, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Так як до подання Позивачем позову Відповідач не висловлював будь-яких заперечень з приводу підписання спірних заявок та актів наданих послуг. Судом також наголошено і на тому, що у відповіді на претензію Відповідач не заперечував факту надання таких послуг та гарантував виконання всіх взятих на себе зобов`язань та що після звернення Позивача до суду Відповідач почав заперечувати факт підписання спірних заявок та актів наданих послуг, що з позиції суду свідчить про недобросовісну поведінку останнього.

Суд першої інстанції виснував, що Позивач обґрунтовано звернувся до суду із даним позовом про стягнення з Відповідача 1720307 грн 57 коп. заборгованості за Договором.

Що ж стосується стягнення 3 % річних, то суд першої інстанції зауважив, що у зв`язку із порушенням Відповідачем договірних зобов`язань, Позивач заявив до стягнення з Відповідача 1838 грн 14 коп. 3% річних за період з 28 листопада 2025 року по 10 грудня 2025 року на суму заборгованості в розмірі 1720307 грн 57 коп.. Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок 3% річних, враховуючи визначені пунктом 5.3 Договору строки оплати наданих послуг, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (том 2, а.с. 41-42), в якій з підстав, висвітлених в ній, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що пунктом 5.6 Договору передбачено, що не незважаючи на пункт 5.3 Договору, сторони визнають право Відповідача в односторонньому порядку відстрочити оплату вартості наданих Позивачем послуг до моменту належного виконання Позивачем всіх своїх зобов`язань передбачених цим Договором без застосування до Відповідача наслідків, передбачених цим Договором та чинним законодавством за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідач стверджує, що Відповідач не підписував жодної із зазначених заявок (№ 96 від 28 серпня 2025 року; № 92 від 29 серпня 2025 року; № 94 від 29 серпня 2025 року; № 1 від 2 вересня 2025 року; № 62 від 5 вересня 2025 року; № 63 від 5 вересня 2025 року та № 66 від 19 вересня 2025 року) тобто ці заявки, а також акти наданих послуг (№ 1835 від 9 вересня 2025 року; № 1837 від 13 вересня 2025 року; № 1838 від 13 вересня 2025 року; № 1872 від 16 вересня 2025 року; № 1873 від 17 вересня 2025 року; № 1903 від 17 вересня 2025 року та № 1979 від 1 жовтня 2025 року) та що вони мають ознаки підробки підпису директора та оригіналу печатки апелянта.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 6 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року по справі №924/1234/25. Запропоновано Позивачу в строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 ГПК України.

10 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача, в якому, Позивач просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому Позивач вказав, що з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору щодо надання послуг, документом, який підтверджує як факт виконання зобов`язання з надання послуги, так і факт виникнення у Відповідача зобов`язання з його оплати, є акт надання послуг, які сторонами належним чином оформлено та підписано без будь- яких зауважень та засвідчено печатками (штампами) обох сторін. Позивач вважає, що саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, що засвідчує здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість наданої послуги. Окрім цього, зауважує, що на підтвердження надання послуг було складено податкові накладні та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Також, Позивач просив звернути увагу суду, що після винесення рішення Господарським судом Хмельницької області, Відповідач добровільно здійснює погашення боргу, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 за період з 30 березня 2026 року по 6 травня 2026 року. Такі дії Відповідача, на його переконання, спрямовані на погашення існуючої заборгованості без застосування примусового виконання рішення та є визнанням боргу.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 травня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено; розгляд апеляційної скарги призначено на 10 червня 2026 року об 15:20 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 травня 2026 року, забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні по справі №924/1234/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

27 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання, в якому Відповідач просив здійснювати розгляд справи без участі Відповідача, вказавши про підтримання вимог, наведених в апеляційній скарзі.

28 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів добровільного погашення Відповідачем основного боргу в сумі 1720307 грн 57 коп..

В судове засідання 10 червня 2026 року представник Відповідача не з`явився.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак, зважаючи на клопотання Відповідача про розгляд справи без участі його представника, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності Відповідача.

В судовому засіданні від 10 червня 2026 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору щодо надання послуг, документом, який підтверджує як факт виконання зобов`язання з надання послуги, так і факт виникнення у Відповідача зобов`язання з його оплати, є акт надання послуг, які сторонами належним чином оформлено та підписано без будь- яких зауважень та засвідчено печатками (штампами) обох сторін. Також, Позивач просив звернути увагу суду, що після винесення рішення Господарським судом Хмельницької області, Відповідач добровільно здійснив погашення боргу. Також вважає підставним та обгрунтованим стягнення з Відповідача нарахованих річних.

Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем (надалі - перевізник) та Відповідачем (надалі - експедитор) укладено Договір (том 1, а.с. 13-17).

За умовами пункту 1.1 Договору, даний Договір визначає порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при організації, здійсненні та розрахунках за транспортно - експедиторські послуги (далі - ТЕП), які надаються Позивачем для Відповідача, і пов`язані з перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному автомобільному сполученнях.

В силу дії пункту 1.2 Договору, за даним Договором Позивач приймає на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок Відповідача здійснити перевезення у внутрішньому та міжнародному автомобільному сполученнях, тим самим, організувавши й забезпечивши транспортування вантажів експедитора відповідно до його письмових заявок, окрім цього у випадках передбачених умовами пунктом 1.3 Договору, вчинити всі необхідні дії щодо організації транспортування вантажів, в тому числі, але не виключно, залучити третіх осіб до декларування вантажу та його зберігання на митному складі, при цьому залишаючись безпосередньо відповідальним перед Відповідачем за виконання таких зобов`язань, а Відповідач, у свою чергу, зобов`язався оплатити Позивачу винагороду та усі додатково документально підтвердженні витрати.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що вид, об`єм, строки, вартість послуг Позивача за даним Договором визначаються окремо для кожного перевезення - у відповідності до узгоджених заявок замовника (далі заявка), які підлягають узгодженню у порядку, передбаченому пунктами 3.1 та 4.1. Договору. Узгоджені заявки являють собою домовленість сторін стосовно істотних умов перевезення вантажу Відповідача у рамках Договору і, за умови належного оформлення (містять підписи уповноважених представників сторін і печатки сторін, а у випадку коли представник уповноважений належним чином оформленою довіреністю - достатньо його підпису), є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 1.4 Договору на кожні окремі ТЕП оформляється заявка, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною даною Договору. Заявка містить дані про відправника та отримувача вантажу, дані про вантаж та вартість ТЕП, а також інші умови з урахуванням пункту 3.1 Договору. При наявності розбіжностей між умовами заявки та Договору, пріоритет мають умови, визначені в заявці.

У розділі 3 Договору визначені права й обов`язки Відповідача, зокрема: Відповідач інформує Позивача за допомогою електронної пошти та/або месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp про обсяги необхідного перевезення, кількості й необхідному виді автомобільного транспорту, не пізніше 24 годин до початку перевезення. Інформація передається у вигляді заявки (пункт 3.1); Відповідач зобов`язався не пізніше погодженої сторонами дати й часу навантажування автомобільного транспорту у пакувати, здійснити маркування й підготувати вантаж до перевезення, а також надати Позивачу належним чином оформлені документи на вантаж, які необхідні для оформлення товаросупровідних і митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду через державні кордони країн відправлення, призначення і транзиту, в тому числі не пізніше ніж за 2 години до прибуття автомобільного транспорту на митницю України, повідомити перевізнику номер оформленого у митних органах "ІМ-ПП" (попереднього повідомлення)/ "ІМ-ПД" (попередньої декларації) на вантаж, що перевозиться (пункт 3.2 Договору); замовник зобов`язався оплатити Відповідачу вартість наданих послуг, погоджену у заявці, а також відшкодувати додаткові, погоджені сторонами, витрати Позивача, підтверджені документально (пункт 3.8 Договору).

Згідно з пунктом 5.1 Договору, вартість ТЕП по даному Договору визначається сторонами у заявках, та є невід`ємною чистиною даного Договору.

Відповідно до пункту 5.3 Договору оплата наданих Позивачем ТЕП, в тому числі додаткових витрат, понесених перевізником для виконання окремої ТЕП, провадиться Відповідачем протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з моменту одержання Відповідачем оригіналу акту виконаних робіт та рахунку-фактури, шляхом банківського переведення коштів на рахунок Позивача, якщо інший порядок розрахунків не погоджено сторонами в заявці. Моментом оплати вважається момент списання коштів з поточного рахунку експедитора.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2025 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе за договором зобов`язань (у т.ч. щодо сплати пені, штрафів, інших санкцій) - до моменту їх повного виконання сторонами.

Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

Додатками до Договору оформлено підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток наступні заявки на перевезення вантажу: №96 від 28 серпня 2025 року, №97 від 28 серпня 2025 року, №78 від 29 серпня 2025 року, №92 від 29 серпня 2025 року, №93 від 29 серпня 2025 року, №94 від 29 серпня 2025 року, №1 від 2 вересня 2025 року, №62 від 5 вересня 2025 року, №63 від 5 вересня 2025 року, №66 від 19 вересня 2025 року, в яких визначено назву вантажу (яйце куряче (Європа)), вартість транспортно-експедиторських послуг, дату, час та адресу завантаження, адресу розвантаження, відомості щодо автомобіля та водія та інше.

Позивач долучив до матеріалів справи наступні міжнародні товарно - транспортні накладні (СМR), які містять в тому числі відмітки про митне оформлення та прийняття вантажу одержувачем, та акти наданих послуг: №1817 від 9 вересня 2025 року на суму 205048 грн 94 коп., №1835 від 9 вересня 2025 року на суму 219607 грн 07 коп., №1836 від 10 вересня 2025 року на суму 209710 грн 90 коп., №1837 від 13 вересня 2025 року на суму 204787 грн 78 коп., №1838 від 13 вересня 2025 року на суму 204790 грн 26 коп., №1872 від 16 вересня 2025 року на суму 193702 грн 20 коп., №1873 від 17 вересня 2025 року на суму 228117 грн, №1903 від 17 вересня 2025 року на суму 216238 грн 07 коп., №1978 від 1 жовтня 2025 року на суму 229043 грн 04 коп., №1979 від 1 жовтня 2025 року на суму 224022 грн 15 коп..

Позивач виставляв Відповідачу рахунки на оплату міжнародних автопослуг з вантажоперевезень, а саме: №1852 від 9 вересня 2025 року на суму 205048 грн 94 коп., №1875 від 9 вересня 2025 року на суму 219607 грн 07 коп., №1876 від 10 вересня 2025 року на суму 209710 грн 90 коп., №1877 від 13 вересня 2025 року на суму 204787 грн 78 коп., №1878 від 13 вересня 2025 року на суму 204790 грн 26 коп., №1923 від 16 вересня 2025 року на суму 193702 грн 20 коп., №1924 від 17 вересня 2025 року на суму 228117 грн, №1941 від 17 вересня 2025 року на суму 216238 грн 07 коп., №2032 від 1 жовтня 2025 року на суму 229043 грн 04 коп., №2033 від 1 жовтня 2025 року на суму 224022 грн 15 коп..

Відповідно до платіжних інструкцій в національній валюті №1352 від 2 жовтня 2025 року та №396 від 14 жовтня 2025 року Відповідач сплатив на користь Позивача 205048 грн 94 коп. з призначенням платежу міжнародні автопослуги по рахунку на оплату №1852 від 9 серпня 2025 року та 209710 грн 90 коп. з призначенням платежу оплата за послуги, згідно рахунка №1876 від 10 вересня 2025 року відповідно.

Матеріали справи містять також наступні податкові накладні: №70 від 9 вересня 2025, №71 від 9 вересня 2025 року, №80 від 10 вересня 2025 року, №88 від 13 вересня 2025 року, №89 від 13 вересня 2025 року, №150 від 16 вересня 2025 року, №156 від 17 вересня 2025 року, №163 від 17 вересня 2025 року, №18 від 1 жовтня 2025 року, №19 від 1 жовтня 2025 року, які складено Позивачем для відображення в податковому обліку операцій з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Вказані накладні зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями № 1.

Позивач звертався до Відповідача з претензією про сплату заборгованості №99/2025 від 14 листопада 2025 року, в якій повідомляв, що в межах Договору здійснено перевезення вантажу відповідно до письмових заявок Відповідача, на підтвердження виписані рахунки та підписані сторонами акти надання послуг, окрім того, сторонами також підписані CМR до кожного акту надання послуг, що підтверджує здійснення перевезень. При цьому Позивач у претензії зазначив про здійснення перевезень на підставі усіх вищевказаних заявок та актів надання послуг. Звернув увагу, що на дату подання претензії надано послуги на суму 2135067 грн 41 коп., сплачено Відповідачем 414759 грн 84 коп.. Загальна заборгованість за Договором становить 1720307 грн 57 коп., яку Позивач просив сплатити протягом 10 робочих днів з дати отримання претензії.

Претензія надіслана та отримана Відповідачем 19 листопада 2025 року, що підтверджується поштовою накладною від 17 листопада 2025 року, описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач у відповіді на претензію №27/11/2025/2 від 27 листопада 2025 року повідомив, що Відповідач гарантує виконання всіх взятих на себе зобов`язань за укладеними договорами та підписаними первинними документами. Усі фактично отримані та належним чином оформлені послуги будуть оплачені в повному обсязі. Позивач звернув увагу, що товариство виступає посередником у зазначених правовідносинах, а кінцевий замовник послуг на даний момент також не здійснив повного розрахунку. У зв`язку з цим Позивач об`єктивно не має можливості погасити заборгованість у стислий строк. Після надходження коштів від замовника послуг Позивач вказав, що забезпечить повне погашення заборгованості у найкоротший можливий термін. З огляду на викладене, Відповідач просив розглянути питання щодо відтермінування оплати/узгодження поетапного графіка погашення боргу.

Невиконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором в частині оплати виконаних робіт стало підставою звернення Позивача до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, з позовом про стягнення 1720307 грн 57 коп.. основного боргу та 3% річних в сумі 1838 грн 14 коп..

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу дії частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 638 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо не підписання Відповідачем жодної заяви а також актів надання послуг в розрізі доказів, долучених до матеріалів справи, колегія суддів зауважує таке.

Між Позивачем та Відповідачем укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого Позивач прийняв на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок Відповідача здійснити перевезення у внутрішньому та міжнародному автомобільному сполученнях, тим самим, організувавши й забезпечивши транспортування вантажів Відповідача відповідно до його письмових заявок, окрім цього у випадках передбачених умовами пункту 1.3 Договору, вчинити всі необхідні дії щодо організації транспортування вантажів, в тому числі, але не виключно, залучити третіх осіб до декларування вантажу та його зберігання на митному складі, при цьому залишаючись безпосередньо відповідальним перед Відповідачем за виконання таких зобов`язань, а Відповідач, у свою чергу, зобов`язувався оплатити Позивачу винагороду та усі додатково документально підтверджені витрати.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що вид, об`єм, строки, вартість послуг Позивача за даним Договором визначаються окремо для кожного перевезення - у відповідності до узгоджених заявок.

Згідно з пунктом 1.4 Договору на кожні окремі ТЕП оформляється заявка, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною даною Договору. Заявка містить дані про відправника та отримувача вантажу, дані про вантаж та вартість ТЕП, а також інші умови з урахуванням пункту 3.1 Договору.

У пункті 5.1 Договору визначено, що вартість ТЕП по даному договору визначається сторонами у заявках, що є невід`ємною чистиною Договору.

Відповідно до вищевказаних умов Договору між сторонами були підписані та скріплені відтисками їх печаток наступні заявки на перевезення вантажу: №96 від 28 серпня 2025 року, №97 від 28 серпня 2025 року, №78 від 29 серпня 2025 року, №92 від 29 серпня 2025 року, №93 від 29 серпня 2025 року, №94 від 29 серпня 2025 року, №1 від 2 вересня 2025 року, №62 від 5 вересня 2025 року, №63 від 5 вересня 2025 року, №66 від 19 вересня 2025 року, в яких визначено назву вантажу (яйце куряче (Європа)), вартість транспортно-експедиторських послуг, дату, час та адресу завантаження, адресу розвантаження, відомості щодо автомобіля та водія та ін.

Згідно з пунктом 3.8 Договору, Відповідач зобов`язався оплатити Позивачу вартість наданих послуг, погоджену у заявці, а також відшкодувати додаткові, погоджені сторонами, витрати перевізника, підтверджені документально.

За умовами пункту 5.3 Договору оплата наданих Позивачем ТЕП, в тому числі додаткових витрат, понесених Позивачем для виконання окремої ТЕП, провадиться Відповідачем протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з моменту одержання експедитором оригіналу акту виконаних робіт та рахунку-фактури, шляхом банківського переведення коштів на рахунок Позивача, якщо інший порядок розрахунків не погоджено сторонами в заявці. Моментом оплати вважається момент списання коштів з поточного рахунку експедитора.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Позивач надав Відповідачу міжнародні послуги з перевезення вантажів на загальну суму 2135067 грн 41 коп., що підтверджується наступними міжнародними товарно - транспортними накладними та актами наданих послуг: №1817 від 9 вересня 2025 року на суму 205048 грн 94 коп., №1835 від 9 вересня 2025 року на суму 219607 грн 07 коп., №1836 від 10 вересня 2025 року на суму 209710 грн 90 коп., №1837 від 13 вересня 2025 року на суму 204787 грн 78 коп., №1838 від 13 вересня 2025 року на суму 204790 грн 26 коп., №1872 від 16 вересня 2025 року на суму 193702 грн 20 коп., №1873 від 17 вересня 2025 року на суму 228117 грн, №1903 від 17 вересня 2025 року на суму 216238 грн 07 коп., №1978 від 1 жовтня 2025 року на суму 229043 грн 04 коп., №1979 від 1 жовтня 2025 року на суму 224022 грн 15 коп..

Із досліджуваних міжнародних товарно - транспортних накладних вбачається, що в графі 24 «Вантаж одержано» міститься відтиск печатки вантажоотримувача та його підпис, що повністю нівелює доводи Відповідача щодо не підписання заявок, адже вбачається відсутність логіки в такій позиції апелянта, оскільки Позивача виступаючи лише перевізником не міг самостійно здійснити доставку вантажу без оформлення відповідної заявки на такий вантаж, в котрій і визначаються відповідні характеристики предмету, умов перевезення.

Також Позивач виставив Відповідачу рахунки на оплату вказаних послуг, а саме: №1852 від 9 вересня 2025 року на суму 205048 грн 94 коп., №1875 від 9 вересня 2025 року на суму 219607 грн 07 коп., №1876 від 10 вересня 2025 року на суму 209710 грн 90 коп., №1877 від 13 вересня 2025 року на суму 204787 грн 78 коп., №1878 від 13 вересня 2025 року на суму 204790 грн 26 коп., №1923 від 16 вересня 2025 року на суму 193702 грн 20 коп., №1924 від 17 вересня 2025 року на суму 228117 грн, №1941 від 17 вересня 2025 року на суму 216238 грн 07 коп., №2032 від 1 жовтня 2025 року на суму 229043 грн 04 коп., №2033 від 1 жовтня 2025 року на суму 224022 грн 15 коп..

Згідно з статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Пунктом 1.2 Положення визначено, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.

За приписами частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинного документа кореспондується з пунктом 2.3 Положення.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Разом з тим, колегія суду звертає увагу на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (аналогічна правова позиція наведена в постановах від 25 вересня 2025 року в справі №927/1455/23, від 30 січня 2025 року в справі № 903/811/23).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що відповідно до пункту 3.2 Договору саме на Відповідача покладений обов`язок упакувати, здійснити маркування й підготувати вантаж до перевезення, надати Позивачу належним чином оформлені документи на вантаж, які необхідні для оформлення товаросупровідних і митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду через державні кордони країн відправлення, призначення і транзиту, повідомити перевізнику номер оформленого у митних органах "ІМ-ПП" (попереднього повідомлення)/ "ІМ-ПД" (попередньої декларації) на вантаж, що перевозиться і саме після вчинення зазначених дій Позивач здійснював перевезення вантажів.

При цьому суд констатує і те, що обставини здійснення Позивачем міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом підтверджується міжнародними товарно - транспортними накладними, які містять, зокрема відмітки про митне оформлення та прийняття вантажу одержувачем.

Окрім того, колегією суду приймається до уваги, що у відповіді на претензію №27/11/2025/2 від 27 листопада 2025 року Відповідач повідомив, що гарантує виконання всіх взятих на себе зобов`язань за укладеним Договором та підписаними первинними документами. Зазначив, що усі фактично отримані та належним чином оформлені послуги будуть оплачені в повному обсязі. Більш того, Відповідач просив розглянути питання щодо відтермінування оплати/узгодження поетапного графіка погашення боргу (том 1, а.с. 88).

При цьому будь-яких заперечень щодо наданих Позивачем послуг на спірну суму та щодо зазначених у претензії №99/2025 від 14 листопада 2025 року заявок, актів надання послуг Відповідач не висловив.

Також матеріали справи містять такі податкові накладні: №70 від 9 вересня 2025 року, №71 від 9 вересня 2025 року, №80 від 10 вересня 2025 року, №88 від 13 вересня 2025 року, №89 від 13 вересня 2025 року, №150 від 16 вересня 2025 року, №156 від 17 вересня 2025 року, №163 від 17 вересня 2025 року, №18 від 1 жовтня 2025 року, №19 від 1 жовтня 2025 року, які складено Позивачем для відображення в податковому обліку операцій з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Вказані накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями № 1.

При цьому Відповідач не надав в матеріали справи будь-яких доказів, які б спростовували відображення таких податкових операцій у його податковому обліку.

В той же час, колегією суду враховується позиція Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду в постанові від 3 червня 2022 року в справі № 922/2115/19 щодо того, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Окрім того, колегією суду також враховується, що у заяві по справі від 21 січня 2026 року Відповідач заперечував відтиск печатки Відповідача на заявках та актах надання послуг, вказуючи про необхідність витребування оригіналів таких документів для огляду в судовому засіданні (том 1, а.с. 190-191), що в подальшому й було вчинено судом першої інстанції.

В підготовчому засіданні, яке відбулось 10 лютого 2026 року, суд першої інстанції оглянув оригінали заявок та актів наданих послуг, щодо яких заперечував Відповідач, та встановив відповідність поданих в матеріали справи копій оригіналам таких документів. При цьому усі наявні в матеріалах справи копії, що подавались разом із позовною заявою як додатки, містять відтиски печаток сторін, в тому числі і Відповідача (який є нечітким).

Крім того, колегією суду враховується, що відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», печатка не входить до переліку обов`язкових реквізитів первинного документа.

З огляду на котроверсійність доводів Відповідача в розрізі, доказів долучених до матеріалі справи доказів, колегія суду зауважує таке.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20 вересня 2019 року № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що надані Позивачем докази підтверджують факт надання Позивачем послуг перевезення вантажів автомобільних транспортом на спірну суму. При цьому Відповідач не надав будь-яких доказів на спростування вказаних обставин.

В той же час опосередкованим доказом здійснення відповідних перевезень є подані Позивачем докази того, що після винесення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення Відповідач повністю сплатив борг.

Разом з тим, апеляційний господарський суд констатує, що діючи в межах доводів апеляційної скарги не отримував від Відповідача доводів щодо не існування боргу (сплати його Відповідачем), а отже даний факт враховується судом апеляційної інстанції виключно як опосередкований доказ на спростування доводів апеляційної скарги, а питання щодо здійснення в добровільному порядку сплати боргу може бути враховано виконавцем у разі пред`явлення до виконання наказу (адже Позивач сам вказує на факт цієї сплати і дане встановлено апеляційним господарським судом при оцінці цього доказу з призми доводів апеляційної скарги).

Підсумовуючи усе описане вище колегія суду резюмує, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства. Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 серпня 2025 року в справі № 910/10001/24).

Оскільки до подання Позивачем позову Відповідач не висловлював будь-яких заперечень з приводу підписання спірних заявок та актів наданих послуг, більш того, у відповіді на претензію Відповідач він не заперечував факту надання таких послуг та гарантував виконання всіх взятих на себе зобов`язань. Разом з тим, уже після звернення Позивача до суду Відповідач почав заперечувати спочатку факт проставлення ним відтиску печатки, а потім факт підписання спірних заявок та актів наданих послуг, що свідчить про недобросовісну поведінку Позивача, а після винесення місцевим господарським судом рішення та подачі апеляційної скарги сплатив повністю борг.

Окрім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Відповідача про те, що пунктом 5.6. Договору передбачено, що не незважаючи на пункт 5.3 Договору, сторони визнають право Відповідача в односторонньому порядку відстрочити оплату вартості наданих Позивачем послуг до моменту належного виконання Позивачем всіх своїх зобов`язань передбачених цим Договором без застосування до Відповідача наслідків, передбачених цим Договором та чинним законодавством за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Адже в даному пункті мова йде не про звільнення Відповідача від обов`язку по Договору щодо оплатити послуг перевезення, а про можливість Відповідача в односторонньому порядку відстрочити оплату вартості наданих Позивачем послуг до моменту належного виконання Позивачем всіх своїх зобов`язань, при цьому Відповідач не доводить належними та допустимими доказами неналежного виконання Позивачем всіх своїх зобов`язань. Навпаки ж, докази, долучені до матеріалів справи підтверджують належне виконання Позивачем всіх зобов`язань по Договору (доставка товару до вантажоодержувача).

У відповідності до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/1529/15-ц.

Зважаючи на викладене вище, заперечення Відповідача щодо підписання заявок та актів наданих послуг на спірну суму не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

З доказів долучених до матеріалів справи, а саме платіжних інструкцій №1352 від 2 жовтня 2025 року та №396 від 14 жовтня 2025 року, слідує, що Відповідач на момент винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення лише частково виконав свої зобов`язання, сплативши 414759 грн 84 коп. за Договором, відтак заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на час винесення рішення судом першої інстанції становила 1720307 грн 57 коп. (2135067 грн 41 коп. – 414759 грн 84 коп.).

Підсумовуючи усе описане вище враховуючи те, що на час прийняття рішення, доказів оплати Відповідачем іншої суми заборгованості по Договору надано не було, колегія суддів доходить висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача основної заборгованості в розмірі 1720307 грн 57 коп. підлягала задоволенню судом першої інстанції у відповідній сумі.

Дане рішення було прийнято місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення щодо стягнення заборгованості за Договором без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних в розмірі 1838 грн 14 коп., то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегією суду при цьому враховується, що Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15- ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

У зв`язку із порушенням відповідачем договірних зобов`язань, Позивач заявив до стягнення з Відповідача 1838 грн 14 коп. 3% річних за період з 28 листопада 2025 року по 10 грудня 2025 року на суму заборгованості в розмірі 1720307 грн 57 коп..

Проаналізувавши наданий Позивачем розрахунок 3% річних, враховуючи визначені пунктом 5.3 Договору строки оплати наданих послуг, суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок за допомогою системи "Ліга Закон" 3% річних встановив, що розмір річних є арифметично правильним та становить 1838 грн 14 коп..

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю в розмірі 1838 грн 14 коп..

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом, а відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає судове рішення без змін і в частині стягнення 3 % річних.

В силу дії пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Апеляційний господарський суд з огляду на все вищевстановлене в даній постанові, констатує, що доводи Відповідача, наведені в апеляційній скарзі є безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга Відповідачем, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно колегія суду залишає без змін оспорюване рішення, а подану Відповідачем апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Системи Захисту Рослин» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року по справі № 924/1234/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року по справі №924/1234/25 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №924/1234/25 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 16 червня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.