Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №902/848/19 — Північно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: будівельного підряду

Дата: 10 червня 2026 р.

Справа: №902/848/19

Суддя: Василишин А.Р.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Справа № 902/848/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 902/848/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур"

до Вінницької районної ради

про стягнення 513460 грн 95 коп. заборгованості згідно з договором підряду

за участю представників сторін:

від Позивача - Кричковська А.І.;

від Відповідача - Бегус О.М..

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" (надалі – Позивач) до Вінницької районної ради Вінницької області (надалі – Відповідач) про стягнення 513460 грн 95 коп. заборгованості, що нарахована з посиланням на неналежне виконання Відповідачем умов договору підряду №25/04 від 25 квітня 2016 року.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року, позов задоволено повністю: вирішено стягнути з Відповідача 513460 грн 95 коп. - заборгованості, 7701 грн - відшкодування судового збору та 19000 грн відшкодування витрат на проведення експертиз.

29 січня 2021 року на виконання вищевказаного рішення суду видані відповідні накази, які надіслані на адресу стягувача.

7 серпня 2025 року до Господарського суду Вінницької області надійшла заява Позивача б/н від 7 серпня 2025 року (вх. канц. суду №01-34/8275/25 від 7 серпня 2025 року) про зобов`язання голови Відповідача Шутака І.А. подати звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року по справі №902/848/19.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року, яку залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2025 року (головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А.), відмовлено в задоволенні заяви Позивача б/н від 7 серпня 2025 року про зобов`язання подати звіт щодо виконання судового рішення в справі №902/848/19 (том 4, а.с. 43-45), з підстав, що зазначені у даному судовому рішенні.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі №902/848/19 за касаційною скаргою Позивача на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року та постанову апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2025 року (том 4, а.с. 59-61).

23 січня 2026 року до місцевого господарського суду надійшла заява Позивача №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року (вх. канц. суду №01-34/754/26 від 23 січня 2026 року) з вимогою зобов`язати керівника Відповідача Шутака Ігоря Анатолійовича подати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року. Вказана заява обґрунтована аналогічно заяві б/н від 7 серпня 2025 року. Зокрема, у вказаній заяві Позивачем зауважено, що з метою виконання рішення в цій справі Позивачем пред`явлено наказ від 29 січня 2021 року на примусового виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області. Зазначено, що листом №02-44-10/632 від 5 червня 2025 року Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повідомило стягувача, що рішенням №198 від 27 липня 2017 року Відповідачем затверджено окрему бюджетну програму для забезпечення виконання рішень судів, та вказано, що з огляду на приписи пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 3 серпня 2011 року, виконання рішення суду від 6 листопада 2020 року буде здійснено лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань на виконання такої програми. Заявник стверджував, що Відповідачем не вживаються заходи щодо формування бюджетних асигнувань на відповідну бюджетну програму, і вважає, що саме з огляду на це рішення суду від 6 листопада 2020 року не виконано (констатував, що непогашена заборгованість за названим рішенням суду становить 537161 грн 95 коп.).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року в справі №902/848/19 заяву Відповідача №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року в справі №902/848/19 залишено без розгляду.

Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що Відповідачем вже подавалася аналогічна заява з тих же підстав та що на час подання заяви від 23 січня 2026 року вже існує судове рішення щодо аналогічної заяви, що набрало законної сили та яким відмовлено в задоволенні такої заяви (від 7 серпня 2025 року). Встановивши це суд вказав (з позиції статті 226 ГПК України), що за таких обставин у провадженні цього суду є справа по якій вже є винесене судове рішення та прийшов до висновку про залишення заяви від 23 січня 2026 року без розляду. Також суд першої інстанції в оспореній ухвалі констатував, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин та що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина 3 статті 43 ГПК України). В той же час місцевий господарський суд не визнав дії Позивача зловживанням процесуальними правами у цій ухвалі.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про залишення заяви Позивача №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року без розгляду, оскільки вона подана для вирішення питання, яке вже вирішено судом (щодо зобов`язання керівника Відповідача Шутака Ігоря Анатолійовича подати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року) та за відсутності інших підстав або нових обставин.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій з підстав, висвітлених в ній, просив ухвалу місцевого господарського суду скасувати та направити справу №902/848/19 до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема, виходив з того, що оскільки боржником у справі є орган місцевого самоврядування, а стягувачем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення, обмеження права Позивача на встановлення судового контролю є недопустимим. Скаржник вважає, що за відсутності виконання судового рішення, саме зобов`язання боржника подати звіт є єдиним ефективним засобом забезпечення права заявника на доступ до правосуддя та виконання судового рішення у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини.

Позивач посилається на те, що при повторному зверненні до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, подана заява не була ідентичною попередній, оскільки вона містила доповнене обґрунтування, зокрема посилання на рішення судів у подібних правовідносинах. Вважає, що суд першої інстанції помилково розцінив її як аналогічну та дійшов висновку про зловживання позивачем процесуальними правами. Апелянт вказав, що не може погодитись з зазначеним твердженням суду першої інстанції, оскільки у Позивача наявні всі підстави для звернення до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, адже рішення суду тривалий час не виконується, що й стало підставою для звернення до суду.

В апеляційній скарзі Позивач зазначив, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, та це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.

Апелянт вказав, що відповідно до частини 3 статті 345-1 ГПК України у заяві обов`язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, однак органи Державної казначейської служби, на виконанні в яких перебувають виконавчі документи, не виносять постанови про відкриття виконавчого провадження в розумінні Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на це, вважає, що заявник був позбавлений об`єктивної можливості зазначити у заяві про встановлення судового контролю номер виконавчого провадження з ідентифікатором доступу, оскільки такі реквізити не створюються під час виконання рішення органами Казначейства. Оскільки боржником у справі є орган місцевого самоврядування, а стягувачем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення, на переконання скаржника, обмеження права Позивача на встановлення судового контролю є недопустимим.

Також, в апеляційній скарзі Позивачем йде покликання та цитування судових актів апеляційних судів, зокрема: постанова Запорізького апеляційного суду в постанові від 13 травня 2025 року в справі № 335/1970/23, ухвала Шостого апеляційного адміністративного від 16 січня 2024 року в справі № 640/29061/20, постанова Центрального апеляційного господарського суду в постанові від 12 листопада 2025 року справа № 904/941/20.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18 травня 2026 року (том 4, а.с. 167) відкрито апеляційне провадження в справі № 902/848/19 за апеляційною скаргою Позивача.

22 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Відповідач просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач вказав, що в апеляційній скарзі Позивач посилається переважно на: практику Європейського суду з прав людини; окремі рішення судів в інших справах; загальні принципи обов`язковості виконання судових рішень. На переконання Відповідача, наведені доводи не спростовують встановленого судом факту відсутності нових обставин, а апелянт не надав доказів виникнення після ухвалення судових рішень у 2025 році нових юридично значимих обставин, які б обґрунтовували повторне звернення до суду з тотожною заявою. Зауважує, що саме по собі доповнення заяви новими правовими аргументами або посиланнями на судову практику не змінює предмета та підстав заявлених вимог. Констатував, що відповідно до пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 3 серпня 2011 року, у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за такою бюджетною програмою. Як встановлено судом першої інстанції, наказ Господарського суду Вінницької області від 29 січня 2021 року в справі №902/848/19 перебуває на виконанні у Вінницькому управлінні Державної казначейської служби України у Вінницькій області, та що, виконання зазначеного судового рішення здійснюється у порядку, прямо передбаченому бюджетним законодавством, шляхом казначейського обслуговування та в межах спеціальної процедури, встановленої для виконання рішень про стягнення коштів з місцевих бюджетів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 червня 2026 року проведення підготовчих ді закінчено; призначено справу №902/848/19 до розгляду на 11 червня 2026 року об 12:00 год.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 9 червня 2026 року задоволено зави представника Позивача та представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні від 11 червня 2026 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача просив ухвалу місцевого господарського суду скасувати та направити справу №902/848/19 до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду. Представник Позивача вказав, що оскільки боржником у справі є орган місцевого самоврядування, а стягувачем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення, обмеження права Позивача на встановлення судового контролю є недопустимим. Представник зауважив, що за відсутності виконання судового рішення, саме зобов`язання боржника подати звіт є єдиним ефективним засобом забезпечення права заявника на доступ до правосуддя та виконання судового рішення. Представник Позивач посилається на те, що при повторному зверненні до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення, подана заява не була ідентичною попередній, оскільки на його переконання вона містила доповнене обґрунтування, а саме посилання на рішення судів у подібних правовідносинах. Представник при цьому вважає, що суд першої інстанції помилково розцінив її як аналогічну та дійшов висновку про зловживання позивачем процесуальними правами. Представник Позивача вказав, що не може погодитись з зазначеним твердженням суду першої інстанції, оскільки у Позивача наявні всі підстави для звернення до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, адже рішення суду тривалий час не виконується, що й стало підставою для звернення до суду. Констатував, що відповідно до частини 3 статті 345-1 ГПК України у заяві обов`язково зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, та що органи Державної казначейської служби, на виконанні в яких перебувають виконавчі документи, не виносять постанови про відкриття виконавчого провадження в розумінні Закону України «Про виконавче провадження». Представник Позивача вказав, що Позивач був позбавлений об`єктивної можливості зазначити у заяві про встановлення судового контролю номер виконавчого провадження з ідентифікатором доступу, оскільки такі реквізити не створюються під час виконання рішення органами Казначейства, оскільки боржником у справі є орган місцевого самоврядування, а стягувачем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення. Вважає, що обмеження права Позивача на встановлення судового контролю є недопустимим.

В судовому засіданні від 11 червня 2026 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Відповідач вказав, що в апеляційній скарзі Позивач посилається переважно на: практику Європейського суду з прав людини; окремі рішення судів в інших справах; загальні принципи обов`язковості виконання судових рішень. Вважає, що наведені доводи не спростовують встановленого судом факту відсутності нових обставин, а апелянт не надав доказів виникнення після ухвалення судових рішень у 2025 році нових юридично значимих обставин, які б обґрунтовували повторне звернення до суду з тотожною заявою. Представник Відповідача вказав про відсутність коштів на даний час на виконання судового рішення, в разі надходження буде здійснюватися погашення заборгованості по рішенню суду.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснень стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, Північно – західного апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови та доповненням резолютивної частини пунктом 1 зазначеним в резолютивній частині постанови. В решті ухвалу суд апеляційної інстанції вирішив залишити без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа за позовом Позивача до Відповідача про стягнення 513460 грн 95 коп. заборгованості, що нарахована з посиланням на неналежне виконання Відповідачем умов договору підряду №25/04 від 25 квітня 2016 року.

Рішенням суду першої інстанції від 6 листопада 2020 року залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 січня 2021 року, позов задоволено повністю; вирішено стягнути з Відповідача 513460 грн 95 коп. - заборгованості, 7701 грн - відшкодування судового збору та 19000 грн відшкодування витрат на проведення експертиз.

29 січня 2021 року на виконання вищевказаного рішення суду видані відповідні накази, які надіслані на адресу Позивача.

7 серпня 2025 року до господарського суду Вінницької області надійшла заява Позивача б/н від 7 серпня 2025 року (вх. канц. суду №01-34/8275/25 від 7 серпня 2025 року) про зобов`язання голови Відповідача Шутака І.А. подати звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року, яку залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2025 року (головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А.), відмовлено в задоволенні заяви Позивача б/н від 7 серпня 2025 року про зобов`язання подати звіт щодо виконання судового рішення в справі №902/848/19 (том 4, а.с. 43-45), з підстав, що визначені у даному судовому рішенні.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі №902/848/19 за касаційною скаргою Позивача на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року та постанову апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2025 року (том 4, а.с. 59-61).

23 січня 2026 року до місцевого господарського суду надійшла заява Позивача №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року (вх. канц. суду №01-34/754/26 від 23 січня 2026 року) з вимогою зобов`язати керівника Відповідача Шутака Ігоря Анатолійовича подати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року. Вказана заява обґрунтована аналогічно заяві б/н від 7 серпня 2025 року. Зокрема, як вказує скаржник, з метою виконання рішення в цій справі Позивачем пред`явлено наказ від 29 січня 2021 року на примусового виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області. Водночас, листом №02-44-10/632 від 5 червня 2025 року Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області повідомило стягувача, що рішенням №198 від 27 липня 2017 року Відповідачем затверджено окрему бюджетну програму для забезпечення виконання рішень судів, а тому, з огляду на приписи пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 3 серпня 2011 року, виконання рішення суду від 6 листопада 2020 року буде здійснено лише за наявності відповідних бюджетних асигнувань на виконання такої програми. Заявник стверджував, що Відповідачем не вживаються заходи щодо формування бюджетних асигнувань на відповідну бюджетну програму, а тому рішення суду від 6 листопада 2020 року не виконано (непогашена заборгованість за названим рішенням суду становить 537161 грн 95 коп.). Єдиним фактичним доповнення цієї заяви по відношенню до заяви від 7 серпня 2025 року є вказання на існування іншої судової практики в питанні зобов`язання Відповідача подати звіт про виконання рішення, є констатація заявником судових рішень апеляційних судів у інших справах.

Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що Відповідачем вже подавалася аналогічна заява з тих же підстав та що на час подання заяви від 23 січня 2026 року вже існує судове рішення щодо аналогічної заяви, що набрало законної сили та яким відмовлено в задоволенні такої заяви (від 7 серпня 2025 року). Встановивши це суд вказав (з позиції статті 226 ГПК України), що за таких обставин у провадженні цього суду є справа по якій вже є винесене судове рішення та прийшов до висновку про залишення заяви від 23 січня 2026 року без розляду. Також суд першої інстанції в оспореній ухвалі констатував, що згідно з пунктом 1 частини 2 статті 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин та що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина 3 статті 43 ГПК України). В той же час місцевий господарський суд не визнав дії Позивача зловживанням процесуальними правами у цій ухвалі.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов висновку про залишення заяви Позивача №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року без розгляду, оскільки вона подана для вирішення питання, яке вже вирішено судом (щодо зобов`язання керівника Відповідача Шутака Ігоря Анатолійовича подати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року) та за відсутності інших підстав або нових обставин.

Дослідивши зміст заяв про зобов`язання голови Відповідача Шутака І.А. подати звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року поданих Позивачем 7 серпня 2025 року (том 3, а.с. 224-225) та 23 січня 2026 року (том 4, а.с. 67-68) в площинну дії статті 345-1 ГПК України, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Як зазначено вище: 7 серпня 2025 року Позивач вже звертався до суду із заявою про зобов`язання голови Відповідача Шутака І.А. подати звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області за результатами розгляду якої постановлена ухвала від 22 серпня 2025 року (що залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2025 року), якою відмовлено в її задоволенні.

В той же час, 23 січня 2026 року після спливу п`ятимісячного строку, Позивач знову ж звертається до місцевого господарського суду із заявою №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року про зобов`язання голови Відповідача Шутака І.А. подати звіт про виконання рішення Господарського суду Вінницької області.

Колегія суду дослідивши зміст такої заяви констатує, що окрім як практики Європейського суду з прав людини (яка також описана і в заяві від 7 серпня 2026 року) окремих рішеннь судів в інших справах, загальних принципів обов`язковості виконання судових рішень (які також описані і в заяві від 7 серпня 2026 року) нова заява не містить інших підстав або нових обставин, що, змінилися чи виникли після подання першої заяви та розгляду її судами першої та апеляційної інстанції.

В той же час, колегія суду звертає увагу апелянта на те, що підставою для відмови в задоволенні заяві від 7 серпня 2025 року за набранням законної сили судовим рішенням стало відсутність підстав, які визначені саме процесуальними нормами, та які в силу їх законодавчого закріплення та зважаючи на особливу специфіку виконання такого рішення з огляду на статус боржника (орган державної виконавчої влади в Україні) не могли змінитися впродовж такого короткого проміжку часу, з огляду на законодавчо визначений порядок змін таких норм.

Зокрема, частиною 4 статті 345-1 ГПК України визначено, що якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

Колегія суду констатує, що законодавець надав три умови за яких господарський суд уповноважений застосувати приписи частини 4 статті 345-1 ГПК України, а саме:

1) боржником є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки;

2) боржник не виконує судове рішення;

3) право зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт виникає у суду за умови письмової заяви стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження.

Як убачається з матеріалів справи виконавче провадження на виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 6 листопада 2020 року не було відкрите (відтак і правові підстави для застосування положень частини 4 статті 345-1 ГПК України в даному випадку відсутні) і дані обставини не змінилися з моменту подання заяви від 7 серпня 2025 року.

При цьому сам же Позивач зазначає про те, що наказ Господарського суду Вінницької області від 29 січня 2021 року в справі №902/848/19 підлягає виконанню виключно органами Казначейства відповідно до приписів Порядку, який не є органом примусового виконання у розумінні статті 6 ЗУ "Про виконавче провадження" та виконавче провадження по виконання такого наказу не відкрите і не перебуває на примусовому виконанні в органах виконавчої служби.

Відтак, Позивач звертаючись повторно на протязі незначного терміну від подання ним першопочаткової заяви про подання звіту на виконання судового рішення до суду першої інстанції, знав про відсутність існування нових обставин чи внесення будь-яких змін до ГПК України, що надали б йому процесуальну можливість подати таку заяву, а по суті вказуючи на існуючу іншу судову практику апеляційних судів, оспорює доводи попереднього судового рішення по даній справі, висвітлені при розгляді заяви від 7 серпня 2025 року в ухвалі суду першої інстанції від 22 серпня 2025 року та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Саврій В.А.) від 7 жовтня 2025 року.

В той же час, із досліджуваних судових актів вбачається, що вони не є релевантними до даних правовідносин, оскільки не є правовими позиціями, наведеними в постановах Верховного Суду тільки які в силу статті 236 ГПК України є обов`язковими до застосування.

Окрім того, в даних постановах суду апеляційної інстанції йде покликання на частину 5 статті 345-1 ГПК України, яка передбачає, що якщо відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд під час ухвалення рішення суду за письмовою заявою позивача може зобов`язати такого відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відтак ключове значення для застосування частинт 5 статті 345-1 ГПК України має саме стадія розгляду справи, а зокрема - під час ухвалення рішення суду. Тобто суд саме ухвалюючи судове рішення, має право зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення незалежно від характеру спору.

В той же час судове рішення в даній справі ухвалено ще 6 листопада 2020 року (задовго до подачі описаних вище двох заяв), й дана справа перебуває на стадії виконання рішення суду, що вказує на відсутність процесуальної можливості застосувати до даних правовідносин частину 5 статті 345-1 ГПК України.

Відповідно, вищезазначені доводи апелянта є помилковими.

Окрім того, колегія суду звертає увагу на частину 1 статті 345-1 ГПК України, яка регламентує, що суд який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: 1) про захист ділової репутації; 2) що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 3) в інших спорах немайнового характеру.

При цьому спір в даній справі є спором майнового характеру, який відсутній в переліку судових рішень у господарських справах в яких можна звернутися із заявою про зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Підсумовуючи усе описане вище, колегія суду виснує, що дії Позивача щодо повторного подання заяви про зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення за відсутності нових обставин та процесуальних змін в ГПК України, щодо підстав які стали причиною для відмови в задоволенні першої заяви Позивача за набравшими законної сили судовими рішеннями та усвідомлення такої позиції, що знайшло відображення як в заяві від 23 січня 2026 року так і в апеляційній скарзі на ухвалу (зазначення про відсутність відкритого виконавчого провадження) та apriori усунення такої обставини з огляду на статус боржника та спеціальний порядок виконання наказу по даній справі, є зловживанням щодо повторного подання заяви про зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На переконання суду апеляційної інстанції, про зазначені вище обставини заявник, вочевидь не міг не бути обізнаним.

В той же час апеляційний господарський суд не погоджується з доводами суду щодо залишення даної заяви без розгляду з підстав, що за описанням наведеним у оспореній ухвалі є тотожним тому, що наведений в пункті 3 частини 1 статті 226 ГПК України (адже дана норма передбачає перебування справи із спору, а не заяви). При цьому апеляційний господарський суд критично оцінює лише констатацію приписів частини 2 статті 43 ГПК України, без її фактичних застосувань (адже оспорювана ухвала в резолютивній частині не містить пункту щодо визнання дій особи зловживанням процесуальними правами, а мотивувальна частина окрім констатації положення статті 43 ГПК України не містить висновків, що суд вважає дії апелянта зловживанням процесуальними правами).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частиною четвертою статті 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 13 ГПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Колегія звертає увагу, що процесуальним законом вимагається та забезпечується належна поведінка сторони в господарському суді, що також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. Адже, правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Згідно з частиною 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Колегія наголошує, що господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на ролі національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення від 2 грудня 2010 року в справі "Шульга проти України", заява №16652/04). Запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (рішення від 20 січня 2011 року в справі "Мусієнко проти України", заява №26976/06).

У справі "Zambrano v. France" (заява №41994/21), 21 вересня 2021 року Європейський суд з прав людини визнав подання численних скарг частиною спланованої кампанії, яка була спрямована на перевантаження Суду та підрив його ефективності. Було зрозуміло, що переслідувана ціль полягала не в тому, щоб виграти ці справи, а, навпаки, щоб викликати "перевантаження та відставання" в Суді, "паралізувати його роботу", "створити відносини влади" з метою "вести перемовини" з Судом, погрожуючи його роботі, та "вивести зі строю систему", в якій Суд відігравав ключову роль. В результаті Суд відхилив заяви з огляду зловживання правом на звернення.

Враховуючи право учасників справи на подання заяви на стадії судового контролю, зазначені вище конкретні дії Позивача у цій справі, задля забезпечення належного балансу між належною реалізацією процесуальних прав учасників у справі та метою і завданням господарського судочинства, колегія суддів доходить до висновку, що Позивач надає своїм діям певну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, зокрема щодо необхідності сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, та спрямовані на спробу переоцінити уже існуючі судові рішення з питань, що ставить апелянт.

Пунктом 1 частини 2 статі 43 ГПК України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Відповідно до частини 3 статті 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Підсумовуючи усе описане вище колегія суду доходить висновку про визнання зловживанням Позивачем процесуальними правами щодо повторного подання заяви про зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, котра вже вирішена повноважним судом (в ухвалі Господарського суду Вінницької області від 22 серпня 2025 року та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Саврій В.А.) від 7 жовтня 2025 року по даній справі) за відсутності інших підстав або нових обставин, що є підставою для залишення заяви Позивача №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року без розгляду на підставі частини 3 статті 43 ГПК України.

Разом з тим, місцевим господарським судом (як вже вказувалося вище у даній справі) не визнавалися дії скаржника зловживанням процесуальними правами, та залишено заяву без розгляду з підстав, що описані вище у даній постанові.

З огляду на вищеописане апеляційний господарський суд змінює оспорюване судове рішення, шляхом викладення мотивувальної частини ухвали в редакції даної постанови та доповненням резолютивної частини пунктом 1 наступного змісту: "1. Визнати зловживанням Позивачем процесуальними правами щодо подання заяви №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року про зобов`язання голови Відповідача подати звіт про виконання рішення по справі №902/848/19."

При цьому пункти 1 та 2 ухвали Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 902/848/19 слід вважати пунктами 2 та 3 цієї ухвали.

В решті ухвалу Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі №902/848/19, апеляційний господарський суд залишає без змін.

З огляду на усе вищевстановлене, Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Позивача щодо скасування ухвали місцевого господарського суду від 7 квітня 2026 року, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються усім вищеописаним в даній постанові.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на все вищеописане колегія суду змінює судове рішення, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови та доповненням резолютивної частини пунктом 1.

Керуючись статтями 43, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мур" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 902/848/19 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 902/848/19 - змінити, шляхом викладення мотивувальної частини ухвали в редакції даної постанови та доповненням резолютивної частини пунктом 1 наступного змісту:

"1. Визнати зловживанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Мур" процесуальними правами щодо подання заяви №23-01/26-3 від 23 січня 2026 року про зобов`язання голови Вінницької районної ради подати звіт про виконання рішення по справі №902/848/19."

3. Пункти 1 та 2 ухвали Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі № 902/848/19 вважати пунктами 2 та 3 цієї ухвали.

4. В решті ухвалу Господарського суду Вінницької області від 7 квітня 2026 року по справі №902/848/19 - залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Справу №902/848/19 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 15 червня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua