Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №910/10676/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2026 р. Справа № 910/10676/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

представники сторін у судове засідання не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу спільного українсько-британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимед" на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2025 у справі № 910/10676/25 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом Київської обласної ради

до спільного українсько-британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимед"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня"

про стягнення 5 229 817,68 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Київська обласна рада звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до спільного українсько-британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП ТОВ) "Оптимед" про стягнення 5 229 817,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем нерухомого майна без належної правової підстави у період з 27.07.2020 по 07.07.2025 (далі - спірний період), що надає позивачу право на отримання передбаченої ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України неустойки у заявленому розмірі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2025 у справі № 910/10676/25 позов задоволено частково. Стягнуто з СП ТОВ "Оптимед" на користь Київської обласної ради 1 869 690,01 грн неустойки за неповернення майна та 22 436,28 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що за висновками Верховного Суду в постанові від 11.06.2025 у справі № 910/14916/23, укладений між сторонами договір оренди припинився 27.07.2020, у зв`язку з чим у відповідача наявні зобов`язання повернути балансоутримувачу орендоване майно. 07.07.2025 відповідно до акту про повернення з оренди нерухомого окремого індивідуально визначеного майна, майно було повернуто. Оскільки у спірний період відповідач використовував орендоване майно без належної правової підстави, а банківськими виписками підтверджено часткову компенсацію відповідачем плату за користування орендованим майном, тому за розрахунком суду, позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 869 690,01 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням СП ТОВ "Оптимед" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення змінити в мотивувальній та резолютивній частинах, викласти мотивувальну частину рішення відповідно доводів апеляційної скарги, стягнути з СП ТОВ "Оптимед" на користь Київської обласної ради 1 500 000,00 грн неустойки за неповернення майна, в іншій частині позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказував, що після припинення дії договору 27.07.2020 волевиявлення балансоутримувача та відповідача були направлені на продовження договору оренди, а позивач проти такого продовження, до моменту направлення ним 14.08.2023 вимоги про повернення орендованого майна, не заперечував. Судом першої інстанції не було взято до уваги питання встановлення вини відповідача, оскільки відповідач як орендар, який є менш захищеною стороною в спірних правовідносинах, продовжив користуватись орендованим майном після 27.07.2020, маючи правомірні очікування щодо відсутності у орендодавця наміру припиняти дію договору, який діяв між сторонами з серпня 2009 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2026, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 07.04.2026.

11.03.2026 до апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу.

У судовому засідання, яке відбулось 07.04.2026, заслухавши представників позивача та відповідача, розгляд справи було відкладено на 12.05.2026.

12.05.2026 у судове засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки апеляційний суд не повідомили, хоча про час та місце справи сторони повідомлялись належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа (а.с. 22-25, 57-58 том 2).

Відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету.

Частинами 5, 7 ст. 6 ГПК України визначено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Враховуючи наведене та зважаючи на те, що представники сторін вже надавали свої пояснення у справі, а також явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 12.05.2026.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2009 між комунальним закладом Київської обласної ради "Київська обласна лікарня № 2" (правонаступником є комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня"), як орендодавцем, та СП ТОВ "Оптимед", як орендарем, за погодженням комунального закладу Київської обласної ради "Фонд комунального майна", укладено договір оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області № 76/09 (далі - договір) (а.с. 61-64 том 1).

Згідно п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлове приміщення, площею 349,30 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, провулок Несторівський, 13/19. Майно розташоване на 2-му поверсі п`ятиповерхової будівлі поліклініки, що знаходиться на балансі комунального закладу Київської обласної ради "Київська обласна лікарня № 2" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 31.01.2009 і становить 2 040 000,00 грн без врахування ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення офтальмологічної клініки (п. 1.2 договору).

Відповідно п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктами 2.4, 2.5 договору передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем комунальному закладу Київської обласної ради "Київська обласна лікарня № 2". Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Згідно п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку оренди (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики), затвердженої Київською обласною радою, і становить за перший місяць 35 803,25 грн без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

У п. 3.8 договору передбачено, що у разі закінчення (припинення) строку дії цього договору орендар сплачує орендну плату на день фактичної передачі майна згідно з актом приймання-передачі. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язків сплатити заборгованість, що виникла протягом дії цього договору в повному обсязі, враховуючи санкції.

Зі змісту п. 9.3 договору вбачається, що якщо орендар, у разі припинення договору оренди, не виконує обов`язку щодо повернення майна, він сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійного розміру орендної плати за користування майном за час прострочення, яку орендодавець перераховує до обласного бюджету.

Строк дії договору сторони передбачили п. 10.1 договору за яким, договір укладено строком на 365 днів, що діє з 01.08.2009 по 31.07.2010 включно.

Зміни і доповнення або розірвання цього договору допускається за взаємної згоди сторін шляхом укладання відповідного договору. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п. 10.2 договору).

В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди, а саме:

- додаткова угода № 1 від 01.08.2010 щодо продовження терміну дії договору до 27.07.2013 (а.с. 18 том 1);

- додаткова угода № 2 від 12.03.2014 щодо заміни орендодавця на Київську обласну державну адміністрацію (ЄДРПОУ 00022533) та про зміну розрахунків витрат, пов`язаних з утриманням будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Несторівський, 13/19 (а.с. 19 том 1);

- додаткова угода № 3 від 26.02.2013 про зміну розрахунків витрат, пов`язаних з утриманням будинку та розрахунків витрат, пов`язаних з утриманням земельної ділянки (а.с. 20-21 том 1);

- додаткова угода № 4 від 14.05.2015, у зв`язку зі зменшенням орендованої площі з 349,3 кв.м на 43,54 кв.м (до 305,76 кв.м) внесені зміни, зокрема, у п. 3.1 договору та визначено, що орендна плата визначається за результатами конкурсу (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики, затвердженої рішенням Київської обласної ради № 702-35-VI від 28.11.2013) і становить за перший місяць оренди 44 031,60 грн без ПДВ з урахуванням індексу інфляції за травень 2014 року (а.с. 22 том 1);

- додаткова угода № 5 від 14.05.2015 щодо продовження дії договору до 27.07.2015 (а.с. 25 том 1);

- додаткова угода № 8 від 01.07.2017 щодо зміни орендодавця на Київську обласну раду (ЄДРПОУ 24572267) та продовжено дію договору до 27.07.2017 включно (а.с. 27 том 1);

- додаткова угода № 9 від 02.01.2018, якою продовжено дію договору до 27.07.2018 включно (а.с. 28 том 1).

Листом № 17-07 від 24.07.2018 СП ТОВ "Оптимед" повідомило Київську обласну раду, що з 01.09.2018 змушене припинити виконання договору та звільнити орендовані приміщення (а.с. 59 том 1).

У листі № 1914/10 від 03.09.2018 Київська обласна рада повідомила СП ТОВ "Оптимед" про те, що для припинення виконання договору необхідно звернутись з відповідним актом приймання-передачі до комунального закладу Київської обласної ради "Київська обласна лікарня № 2" (а.с. 60 том 1).

Як зазначав позивач, 31.07.2019 між комунальним закладом Київської обласної ради "Київська обласна лікарня № 2" та СП ТОВ "Оптимед" було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення щодо повернення орендодавцю частини нежитлового приміщення загальною площею 69,36 кв.м, проте решта орендованих приміщень залишилася у користуванні відповідача. З огляду на те, що відповідач не повернув та продовжував використовувати нежитлові приміщення загальною площею 236,4 кв.м, а саме: каб. № 34 - 28,4 кв.м, каб. № 36 - 1,8 кв.м, каб. № 37 - 8,1 кв.м, каб. № 38 - 3,2 кв.м, каб. № 39 - 33,7 кв.м, каб. № 41 - 3,7 кв.м, каб. № 42 - 21,0 кв.м, каб. № 43 - 13,4 кв.м, каб. № 44 - 18,6 кв.м, каб. № 45 - 11,1 кв.м, каб. № 46 - 12,8 кв.м, каб. № 47 - 11,4 кв.м, каб. № 48 - 8,5 кв.м, каб. № 49 - 1,5 кв.м, каб. № 50 - 1 кв.м, каб. № 51 - 15,9 кв.м, каб. № 52 - 2 кв.м, каб. № 54 - 24,3 кв.м та 16,0 кв.м (частина коридору каб. № 40), у зв`язку з чим Київська обласна рада звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про зобов`язання СП ТОВ "Оптимед" повернути балансоутримувачу - комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради "Київський обласний центр реабілітаційної медицини" вищезазначені нежитлові приміщення, а також про стягнення суми заборгованості зі сплати орендної плати, 3 % річних, інфляційних втрат та пені. СП ТОВ "Оптимед", в свою чергу було подано зустрічний позов про визнання договору продовженим та про зобов`язання Київської обласної ради здійснити перерахунок орендної плати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі № 910/14916/23 (а.с. 31-37 том 1), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (а.с. 38-45 том 1), первісні позовні вимоги задоволено частково та стягнуто зі СП ТОВ "Оптимед" на користь комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київський обласний центр реабілітаційної медицини" 1 836 138,57 грн заборгованості зі сплати орендної плати, 50 074,94 грн пені, 26 630,74 грн інфляційних втрат, 4 639,97 грн 3 % річних, а також зобов`язано СП ТОВ "Оптимед" повернути балансоутримувачу комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради "Київський обласний центр реабілітаційної медицини" майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області - нежитлові приміщення, загальною площею 236,4 кв.м, а саме: каб. № 34 - 28,4 кв.м, каб. № 36 - 1,8 кв.м, каб. № 37 - 8,1 кв.м, каб. № 38 - 3,2 кв.м, каб. № 39 - 33,7 кв.м, каб. № 41 - 3,7 кв.м, каб. № 42 - 21,0 кв.м, каб. № 43 - 13,4 кв.м, каб. № 44 - 18,6 кв.м, каб. № 45 - 11,1 кв.м, каб. № 46 - 12,8 кв.м, каб. № 47 - 11,4 кв.м, каб. № 48 - 8,5 кв.м, каб. № 49 - 1,5 кв.м, каб. № 50 - 1 кв.м, каб. № 51 - 15,9 кв.м, каб. № 52 - 2 кв.м, каб. № 54 - 24,3 кв.м та 16,0 кв.м (частина коридору каб. № 40), які розташовані на 2-му поверсі будівлі поліклініки, що знаходиться за адресою: м. Київ, провулок Несторівський, 13/19, шляхом підписання акту приймання-передачі відповідно до умов договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області № 76/09 від 01.08.2009. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову СП ТОВ "Оптимед".

Постановою Верховного Суду від 11.06.2025 у справі № 910/14916/23 (а.с. 46-47 том 1) касаційну скаргу СП ТОВ "Оптимед" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 та рішення господарського міста Києва від 11.07.2024 в частині задоволення первісного позову про стягнення коштів скасовано, в позові в цій частині відмовлено; в частині позовних вимог про зобов`язання повернути майно та в частині позовних вимог за зустрічним позовом - змінено, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін.

Верховним Судом зазначено, що висновки судів стосовно пролонгації договору після 27.07.2020 є неправильними, оскільки Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 не передбачає такої підстави для продовження строку дії договору оренди як "мовчазна згода", натомість вимагає від орендаря вчинити юридично значимі дії, зокрема, звернутися із заявою про продовження договору не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (постанови Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 914/1098/23, від 18.07.2023 у справі № 914/1728/22, від 22.03.2023 у справі № 916/2467/21). При цьому звернення орендаря 17.02.2020 із заявою про продовження договору та відсутність відповідного рішення орендодавця, передбаченого ч. 9 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 (про оголошення аукціону, за результатами якого договір оренди міг бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених ст. 19 цього Закону) не може бути підставою для застосування приписів ст. 764 ЦК України. Як зазначив Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 902/489/23 невиконання орендодавцем обов`язку у встановлений строк повідомити орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню, хоча й може свідчити про недобросовісність орендодавця та бути підставою для визнання його бездіяльності протиправною, проте не може слугувати підставою для автоматичної пролонгації договору оренди державного чи комунального майна на новий строк, оскільки можливість такої пролонгації не передбачена Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019. Отже, застосовуючи положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду дійшла висновку, що можливість для автоматичної пролонгації договору оренди державного чи комунального майна на новий строк не передбачена цим Законом. За вказаних обставин колегія суддів зазначила, що суди помилково вважали пролонгованим договір оренди із посиланням на те, що орендар після закінчення строку дії договору продовжив користування спірним майном. З урахуванням викладеного, розірвати можна лише договір, який діє (постанови Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 922/1778/24, від 24.04.2025 у справі № 910/3690/24, від 12.09.2024 у справі № 915/386/22), а тому висновки судів попередніх інстанцій в частині розірвання договору є помилковими та такими, що суперечать наведеній сформованій Верховним Судом судовій практиці. При цьому в разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ч. 1 ст. 25 цього Закону), а відповідно до п. 5.12 договору сторони обумовили, що орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору повернути в 15-денний термін орендодавцю або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на моменти передачі його в оренду, з врахуванням стану або втрат (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря. За встановленими судами обставинами орендар не повернув спірне майно, а тому задоволення позову в частині зобов`язання орендаря повернути балансоутримувачу орендоване майно відповідає положенням законодавства та договору. Крім того, суди вважали, що із відповідача за первісним позовом підлягає стягненню 1 836 138,57 грн заборгованості з орендної плати, 61 192,78 грн пені, 29 495,34 грн інфляційних втрат, 5 661,16 грн 3 % річних за період, починаючи із березня 2022, тобто після закінчення строк дії договору оренди 27.07.2020. Між тим, за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі. Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 також такого обов`язку для орендаря не встановлено. Водночас враховуючи те, що висновки судів про пролонгацію договору після 27.07.2020 є неправильними, тому відсутні підстави для задоволення первісного позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Таким чином, доводи орендаря за зустрічним позовом спростовуються вищевикладеним і підстави для задоволення зустрічного позову з цих підстав відсутні, а посилання його на неправильне застосування судами п. 3 рішення Київської обласної ради № 274-13-VIII від 22.09.2022 "Про особливості оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області у період воєнного стану" за відсутності висновку Верховного Суду є таким, що не підтвердилися, оскільки з урахуванням того, що договір припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, вказані положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

07.07.2025 на виконання постанови Верховного Суду від 11.06.2025 у справі № 910/14916/23 СП ТОВ "Оптимед" (орендар) повернуло комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" (балансоутримувачу) приміщення площею 236,4 кв.м, про що складено акт про повернення з оренди нерухомого окремого індивідуально визначеного майна, що належить комунальній власності (а.с. 66 том 1).

Враховуючи наведене позивач стверджував про використанням відповідачем нерухомого майна без належної правової підстави у період з 27.07.2020 по 07.07.2025, що надає позивачу права на отримання передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки у сумі 5 229 817,68 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Верховним Судом у постанові від 11.06.2025 у справі № 910/14916/23 було визначено дату, з якої укладений між сторонами договір припинив свою дію, а саме з 27.07.2020. Проте орендоване майно відповідач повернув балансоутримувачу лише 07.07.2025, при цьому відповідач користуючись ним продовжував сплачувати кошти за орендоване майно, тому за спірний період відповідачем фактично було сплачено кошти у розмірі 3 360 127,67 грн, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 869 690,01 грн (5 229 817,68 грн - 3 360 127,67 грн).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1). Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2).

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Враховуючи висновки наведені Верховним Судом у постанові від 11.06.2025 у справі № 910/14916/23, то укладений між сторонами договір припинив свою дію з 27.07.2020.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Верховного Суду від 11.06.2025 у справі № 910/14916/23 СП ТОВ "Оптимед" (орендар) повернуло комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" (балансоутримувачу) приміщення площею 236,4 кв.м, про що 07.07.2025 сторонами складено відповідний акт (а.с. 66 том 1).

Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Разом з тим доказів на підтвердження відсутності вини в несвоєчасному поверненні предмета оренди (з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання) до матеріалів справи не було надано, що свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірний період з 27.07.2020 по 07.07.2025 відповідач використовував орендоване майно без належної правової підстави, у зв`язку з чим позивач має право на отримання передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги, в даній справі № 910/10676/25 спрямовані на здійснення переоцінки обставин, встановлених судами при розгляді справи № 910/14916/23, що є недопустимим в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції позивач нарахував відповідачу до сплати неустойку у розмірі 5 229 817,68 грн за спірний період, виходячи з умов договору та беручи до розрахунку орендну плату на рівні 44 031,60 грн за умовами додаткової угоди № 4 від 14.05.2015 до договору, у подвійному розмірі, як це передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Так, згідно наданої відповідачем виписки банку з його рахунку, у період з 24.01.2020 по 26.11.2024 (а.с. 99 том 1), відповідач загалом перерахував балансоутримувачу 4 078 946,78 грн. Водночас з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що з цих коштів:

- 10 000,00 грн сплачені відповідачем 24.01.2020 були зараховані в рахунок погашення заборгованості відповідача за 2019 рік;

- 632 499,04 грн відповідачем сплачені за оренду у період по 27.07.2020;

- останній платіж в сумі 76 320,07 грн від 26.11.2024 було повернуто відповідачу, у зв`язку з закриттям банківського рахунку балансоутримувача.

Тож у спірний період з 27.07.2020 по 07.07.2025 балансоутримувачем в рахунок сплати орендної плати зараховано 3 360 127,67 грн (4 078 946,78 грн - (632 499,04 грн + 10 000,00 грн + 76 320,07 грн) і оскільки такі кошти сплачені відповідачем після припинення договору, то вони підлягають врахуванню при визначенні розміру неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України, при цьому такі обставини позивачем та третьою особою не заперечувались під час розгляду справи.

З цих підстав колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на часткову компенсацію відповідачем плати за користування орендованим майном у сумі 3 360 127,67 грн, обґрунтованою сумою неустойки є 1 869 690,01 грн (5 229 817,68 грн нарахованої позивачем неустойки - 3 360 127,67 грн сплачених відповідачем за час фактичного користування орендованим майном).

Щодо зменшення розміру неустойки до 20 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Згідно із правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 910/7113/21 неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Відповідно до висловленої Великою Палатою Верховного Суду правової позиції, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання, відповідно до якого і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень.

Позивач зазначав, що СП ТОВ "Оптимед" знаходячись в орендному приміщенні з неукладеним договором у відповідності до вимог спеціального законодавства України у сфері орендних відносин комунального майна, здійснювало господарську діяльність починаючи з березня 2022 по липень 2023, однак не здійснювало оплату орендної плати за період використання майна після закінчення договору, що передбачено п.п. 3.8, 5.8 договору, згідно банківської виписки у період з 24.01.2020 по 26.11.2024, яка надана відповідачем до відзиву (а.с. 99 том 1). При цьому перші сплати коштів за користування майном відповідач почав здійснювати тільки вже після подачі до суду позову позивачем (справа № 910/14916/23), а саме, як вбачається з виписки руху по рахункам, 28.08.2023 (червень 2023) і до 26.11.2024 (за червень 2024), в тому розмірі, як сам вважав за необхідне, а не у відповідності до умов договору. Також після закінчення строку договору з 27.07.2020 по 07.07.2025 орендне комунальне майно не було передано відповідачем у відповідності до умов договору та законодавства України, що позбавило права позивача в законний спосіб передати комунальне майно в оренду у відповідності до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на підставі основних принципів: законності, відкритості та змагальності, забезпечення конкурентних умов оренди, що забезпечило б стабільне надходження грошових коштів до обласного бюджету, а не в тому розмірі, яку сплачував відповідач згідно виписок з рахунку, які додані до відзиву. Позивач вказував, що постановою Верховного суду 11.06.2025 у справі № 910/14916/23 судові рішення в частині задоволення первісного позову про стягнення 1 836 138,57 грн боргу по орендній платі, 50 074,94 грн пені, 26 630,74 грн інфляційних втрат, 4 639,97 грн 3 % річних, скасовано і в позові в цій частині - відмовлено.

Враховуючи наведене, беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також проміжок часу за яким відповідач не повертав об`єкт оренди, розмір неустойки з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів вважає, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна, яка була розрахована судом першої інстанції в розмірі 1 869 690,01 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем свого обов`язку з повернення орендованого майна, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стосовно позовної давності, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ч. 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Необхідно зазначити, що карантин КМУ установив на підставі постанови № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, а постановою № 651 від 27.06.2023 КМУ відмінив карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, до завершення карантину Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Враховуючи наведене, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, в силу приписів п. 12 Прикінцевих положень ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів п. 19 Прикінцевих положень ЦК України перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану (з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану).

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду 12.06.2024 у справі № 906/871/21 (п. 81), від 28.03.2024 у справі 903/877/20 (903/932/23) (п. 94).

Як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до господарського суду із цим позовом 26.08.2025 (а.с. 1 том 1), а отже строки позовної давності в 3-и роки, за вимогою щодо стягнення з відповідача неустойки за спірний період з 27.07.2020 по 07.07.2025, не закінчились.

Таким чином доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а відтак переглянувши рішення в оскаржуваній частині, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 282 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу спільного українсько-британського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимед" на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2025 у справі № 910/10676/25 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2025 у справі № 910/10676/25 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10676/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.06.2026.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук