Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №910/11783/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2026 р. Справа№ 910/11783/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/11783/25 (суддя Мандриченко О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" про стягнення 153440,00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" заборгованість у розмірі 153 440,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином грошові зобов`язання по договору поставки №1403 від 14.03.2025.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/11783/25 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 153 440 (сто п`ятдесят три тисячі чотириста сорок) грн 10 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 00 коп.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати отриманого товару.

При цьому, судом було відмовлено у покладенні на відповідача витрат правничої допомоги, понесених позивачем, у розмірі 15 000 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що фактична сума боргу є меншою за стягнуту судом на 3000 грн, через неврахування оплати, здійсненої відповідачем.

Також, скаржник вказує про відсутність оригіналу договору та відповідно неможливість встановлення його дійсного змісту.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присудженої до стягнення суми основного боргу та скасуванню в частині відмови у покладенні на відповідача витрат правничої допомоги, з наступних підстав.

14.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" (далі також - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" (далі також - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 1403 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених даним договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити даний товар.

Як передбачено п. 2.1. договору, найменування, ціна та кількість товару, який поставляється відповідно до умов цього договору, вказуються у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 2.2 договору обумовлено, що оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковій формі шляхом 100 відсоткової передоплати або протягом десяти календарних днів з дня виписування видаткової накладної.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 15.06.2025, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за договором до моменту їх повного виконання (п. 12.2.договору).

Позивач вказує, що на виконання умов договору, ним здійснено поставку товару покупцю загальною вартістю у розмірі 194 585,10 грн, оплату якого відповідач здійснив частково, зокрема в сумі 41 145 грн, при цьому у призначенні платежу невірно вказав номер та дату договору.

Позивач вказує, що за фактом вищевказаних господарських операцій (поставки товару) він зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних дві податкові накладні, однак відповідач борг у розмірі 153 440,10 грн не сплатив.

Як вже вказувалося, місцевим господарським судом позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 договору обумовлено, що оплата за товар здійснюється у національній валюті України в безготівковій формі шляхом 100 відсоткової передоплати або протягом десяти календарних днів з дня виписування видаткової накладної.

Відповідач у визначений договором строк за отриманий товар розрахувався частково, сума боргу у розмірі 153 440,10 грн станом на момент подання позову оплачена ним так і не була.

Отже, на момент звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання відповідачем грошового зобов`язання настав.

Стосовно посилань скаржника на відсутність оригіналу договору та відповідно неможливість встановлення його дійсного змісту, колегія суддів вказує наступне.

Так, матеріали даної справи місять копію договору поставки №1403 від 14.03.2025.

Обставини його укладення відповідачем не заперечуються.

Більше того, безпосередньо відповідач вказує про здійснені ним часткові оплати.

Отже, його доводи про відсутність оригіналу договору та відповідно неможливість встановлення його дійсного змісту відхиляються судом за необґрунтованістю.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Проте, стосовно присудженої судом суми боргу до стягнення, слід зазначити наступне.

Так, на момент подання позову сума боргу відповідача перед позивачем за поставлений товар складала 153 440,10 грн.

Після відкриття провадження у даній справі, а саме 10.10.2025 відповідачем здійснено часткову оплату боргу в сумі 3 000 грн, на підтвердження чого надано до місцевого господарського суду платіжну інструкцію від 10.10.2025 №195 (а.с.45).

При цьому, у призначені платежу також вказано невірні номер та дату договору, так само як і в попередніх платежах.

Обидві сторони зараховують вказані оплати саме в рахунок погашення боргу за договором поставки № 1403 від 14.03.2025.

В свою чергу, суд першої інстанції на наведену обставину увагу не звернув та задовольнив позов в повному обсязі.

Статтею 231 ГПК України визначено підстави для закриття провадження у справі. Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Враховуючи оплату відповідачем частини заборгованості в сумі 3 000 грн провадження у справі в частині стягнення вказаної суми підлягало закриттю судом першої інстанції на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про зміну оскаржуваного рішення в частині присудженої до стягнення суми основного боргу, із закриттям провадження у справі щодо вимоги про стягнення боргу в сумі 3 000 грн.

Крім цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду в частині відмови у покладенні на відповідача витрат правничої допомоги, з огляду на наступне.

Так, згідно ч. 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві позивач заявив, що попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які останній очікує понести у зв`язку із розглядом справи (витрати на професійну правничу допомогу), становить 15 000,00 грн.

До прийняття оскаржуваного наразі рішення на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 15000,00 грн. заявник надав: договір про надання професійної правничої допомоги № 24/07 від 24.07.2025, акт про надання професійної правничої від 17.11.2025 на суму 15 000,00 грн, платіжну інструкцію № 3918 від 19.11.2025 на суму 15 000,00 грн.

Незважаючи на надання позивачем доказів понесених витрат правничої допомоги суд першої інстанції вказав, що позовна заява, заява про усунення недоліків, відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів понесення адвокатських витрат були складені та підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" Олесеном Мортеном Петером Віеландом.

Суд також зазначив, що вказані заяви були подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" через систему "Електронний суд" та скріплені кваліфікований електронним підписом директора позивача.

Наведене, за висновком суду, свідчить про недоведеність позивачем понесення ним вказаних витрат.

Колегія суддів вказує, що наданими позивачем доказами, а саме договором про надання професійної правничої допомоги № 24/07 від 24.07.2025, актом про надання професійної правничої від 17.11.2025 на суму 15 000,00 грн, платіжною інструкцією № 3918 від 19.11.2025 на суму 15 000,00 грн. підтверджуються обставини надання послуг правничої допомоги.

Підписання позовної заяви, заяви про усунення недоліків, відповіді на відзив та клопотання про долучення доказів понесення адвокатських витрат директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" не спростовує факту надання професійної правничої допомоги, враховуючи подання позивачем вказаних вище доказів.

Так, керівник товариства, як виконавчий орган, діє від його імені, але реальне представництво інтересів у суді здійснює саме адвокат, що є окремою кваліфікованою послугою.

Отже, підписання директором товариства документів, поданих до суду, за наявності доказів, які підтверджують понесення витрат правничої допомоги, не може бути підставою для визнання таких витрат недоведеними.

Згідно акту про надання професійної правничої від 17.11.2025 адвокатом позивачу було надано наступні послуги:

Подання адвокатського запиту від 24.07.2025 щодо причин відмови підписати видаткові накладні; вивчення і правовий аналіз письмових доказів, доданих до позовної заяви; складання позовної заяви; консультування щодо порядку оплати судового збору; складання відповіді на відзив; консультування щодо порядку подання позовної заяви і відповіді на відзив через підсистему «Електронний суд».

Вартість послуг 15 000 грн.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає стосовно таких послуг, як подання адвокатського запиту від 24.07.2025 щодо причин відмови підписати видаткові накладні; вивчення і правовий аналіз письмових доказів, доданих до позовної заяви; консультування щодо порядку оплати судового збору, то вони поглинаються такою послугою, як підготовка позовної заяви.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені ТОВ "Вудгофф" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Так, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, слід зазначити, що визначений позивачем розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Отже, на переконання колегії суддів, розумним та співмірним розміром витрат на послуги адвоката за надання послуг з підготовки позовної заяви та відповіді на відзив у даному спорі є 8 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині визначення суми основного боргу, присудженої до стягнення, а також скасуванню в частині відмови у покладенні на відповідача витрат правничої допомоги.

В решті рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/11783/25 залишається без змін.

З урахуванням часткового задоволення вимог позовної заяви та апеляційної скарги відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за їх подання покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Одночасно, колегія суддів вказує, що позивач має право на повернення суми судового збору за вимогою щодо якої судом закрито провадження (47,48 грн), проте на даний час враховуючи відсутність відповідного клопотання суд позбавлений можливості вирішити це питання у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/11783/25 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/11783/25 змінити в частині присудженої до стягнення суми основного боргу та скасувати в частині відмови у покладенні на відповідача витрат правничої допомоги.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 у справі №910/11783/25 залишити без змін.

4. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції.

4.1. Провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 3 000 грн закрити.

4.2. Решту позовних вимог задовольнити.

4.3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" (04123, м. Київ, вул. Байди Вишневецького, буд. 3Б, ідентифікаційний код 45403779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" (77334, Івано-Франківська обл., Калуський р-н., с. Студінка, вул. Лесі Українки, буд. 36, ідентифікаційний код 36894669) заборгованість у розмірі 150 440 грн 10 коп., судовий збір у сумі 2 374, 92 грн та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вудгофф" (77334, Івано-Франківська обл., Калуський р-н., с. Студінка, вул. Лесі Українки, буд. 36, ідентифікаційний код 36894669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кребс Фід" (04123, м. Київ, вул. Байди Вишневецького, буд. 3Б, ідентифікаційний код 45403779) 71, 22 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи участь судді Барсук М.А. у засіданні Ради суддів України 05.06.2026 та відпустці з 08.06.2026 по 12.06.2026, 15.06.2026) складена: 16.06.2026 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко