Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №916/4704/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4704/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради -

Бондар А.Г. (самопредставництво)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Комунального підприємства “Сервісний центр”

на рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 (повний текст складено та підписано 25.03.2026, суддя Д`яченко Т.Г.)

у справі №916/4704/25

за позовом Комунального підприємства “Сервісний центр”

до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 399000,00 грн

ВСТАНОВИВ

Комунальне підприємство “Сервісний центр” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення збитків у розмірі 399000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено суду, що відповідач, будучи уповноваженим органом з передачі в оренду нерухомого майна територіальної громади міста Одеси, відповідальним за ведення обліку договорів оренди нерухомого майна комунальної власності, був зобов`язаний вчинити дії, пов`язаних зі зміною балансоутримувача Об`єкта оренди за Договором та з відповідною зміною отримувача грошових коштів– орендної плати, внаслідок чого позивачем недоотримано грошові кошти на суму 399000,00 грн., також, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на Акт ревізії Південного офісу Держаудитслужби.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 по справі №916/4704/25 у задоволенні позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що до матеріалів справи позивачем не надано жодного доказу, який дозволив би безпосередньо пов`язати заявлені позивачем збитки із протиправними діями відповідача у даній справі, встановити обставини, на якій позивач посилався, ґрунтуючи заявлені позовні вимоги. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, завдання ним збитків позивачу.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне:

- поза увагою суду першої інстанції залишено доводи позивача про те, що Комунальне підприємство “Сервісний центр”, будучи балансоутримувачем Об`єкта оренди, яким користується ТОВ «Драйв» на підставі Договору, має право на отримання 95 відсотків коштів від орендної плати за Договором;

- позивач неодноразово зверталось до відповідача з листами щодо внесення змін до Договору у зв`язку зі зміною балансоутримувача об`єкта нерухомості. Однак, відповідач ухиляється від вчинення таких дій;

- суд першої інстанції не взяв до уваги висновки викладено у акті ревізії Південного офісу Держаудитслужби, яким встановлено, що позивачем не забезпечено у повному обсязі контроль та ефективне використання переданого йому майна (об`єкта оренди) що призвело до недоотримання КП «Сервісний центр» коштів у вигляді частини орендної плати в загальній сумі 399 000,00 грн;

- на виконання згаданої вище вимоги позивач звернувся до відповідача з листами щодо перерахування грошових коштів у сумі 399 000,00 грн, а також приведення Договору у відповідність до положень рішень Одеської міської ради в частині отримання балансоутримувачем 95 відсотків коштів за оренду майна за Договором. Однак, відповідач повідомив про відсутність підстав для внесення змін до Договору та фактично відхилив прохання позивача, викладені у листах;

- відповідач, враховуючи численні звернення позивача та будучи уповноваженим органом з передачі в оренду нерухомого майна територіальної громади міста Одеси, а також відповідальним за ведення обліку договорів оренди нерухомого майна комунальної власності, був зобов`язаний вчинити дій, пов`язаних зі зміною балансоутримувача Об`єкта оренди за Договором та з відповідною зміною отримувача грошових коштів – орендної плати, що проігноровано Департаментом та обумовлює наявність протиправної бездіяльності та вини, внаслідок чого позивачем недоотримано грошові кошти.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2025 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 10.06.2026.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вчинялись відповідні дії, які направлено на переукладання договору оренди та було розглянуто листи Комунального підприємства «Сервісний центр» та, відповідно, повідомлено позивача про результат розгляду таких листів.

Як вважає відповідач, твердження позивача про бездіяльність Департаменту є необґрунтованим та таким, що не відповідають фактичним обставинам справи. Навпаки, сукупність документально підтверджених дій свідчить про те, що Департамент належним чином здійснював свої повноваження, вжив заходів для виконання рішення виконавчого комітету, ініціював укладення додаткової угоди та неодноразово звертався до орендаря з відповідними пропозиціями. За відсутності обов`язкової складової - волевиявлення орендаря, який відмовився від переукладення договору та фактично заблокував внесення будь-яких змін до нього, Департамент не може нести відповідальність за подальший розвиток ситуації, оскільки не мав правових механізмів примусити іншу сторону до укладення додаткової угоди.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, завдання ним збитків позивачу.

Під час судового засідання від 10.06.2026 представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У судове засідання також з`явився представник Комунального підприємства “Сервісний центр”, якого не було допущено до розгляду справи, оскільки останнім не надано належних а допустимих доказів на підтвердження власних повноважень на представництво інтересів позивача в суді.

Так, за приписами ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст. 56 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 зазначила, що, починаючи з 29.12.2019, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва (пункт 18 ухвали).

Отже, з 29.12.2019 самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві – також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту). У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи в ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності – також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень (пункт 25 ухвали).

У даному випадку представником позивача було надано суду апеляційної інстанції посвідчення, наказ про прийняття на посаду та Посадову інструкцію, які не є підтвердженням його права на участь у справі в порядку самопредставництва відповідно до частини 3 статті 56 ГПК України, оскільки вони не містить повного переліку трудових (посадових) обов`язків працівника, зокрема, але не виключно обсягу повноважень представника під час здійснення представництва інтересів юридичної особи в суді.

Не надано представником й доказів на підтвердження наявності статусу адвоката для підтвердження повноважень на здійснення представництва позивача у суді.

З огляду на що, особу, яка не надала доказів на підтвердження наявності повноважень на представництво інтересів позивача (апелянта) у суді, не було допущено до розгляду справи.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 30.11.2011 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Драйв” (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №172/73 за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: 32/100 (тридцять дві сотих) частин нежилих будівель та споруд, площею 1002,1 (одна тисяча дві цілих і одна десята) кв.м., які розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Промислова, будинок 27.

Нежилі будівлі та споруди, загальною площею 2274,1 кв.м., належать Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, на праві комунальної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на нежилі будівлі та споруди, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 27 жовтня 2005 року, на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 03 жовтня 2000 року № 583, право власності на які зареєстровано Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 02 листопада 2005 року в книзі: 4ог-11 за номером запису 2633, реєстраційний номер: 12652126. 20.09.2017 року право власності на вищевказані Нежилі будівлі та споруди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1361968451101, номер запису про право власності 22521715.

За умовами п. 1.2. Договору передача в оренду 32/100 частин нежилих будівель та споруд, зазначених у п.1.1. цього договору, здійснено на підставі Цивільного і Господарського кодексів України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розпорядження Одеського міського голови «Про передачу в оренду товариству з обмеженою відповідальністю «ДРАЙВ» приміщень нежитлового фонду, що розташовані за адресою: місто Одеса, вулиця Промислова, 27» від 30.11.2011 року №2134-01р.

Термін дії договору оренди 10 (десять) років з дати укладання цього договору у новій редакції, а саме: з 02.10.2017 до 02.10.2027 (п.1.3. Договору).

Згідно з п.п. 2.1., 2.2. Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахункуі порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 зі всіма змінами, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради. За орендовані Нежилі приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку до цього договору, що становить 35 150 (тридцять п`ять тисяч сто п`ятдесят) гривень 73 копійки (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.06.2023 № 215 вирішено передати Комунальному підприємству «Сервісний центр» на баланс та закріпити за ним на праві господарського відання нежитлові будівлі, споруди та приміщення літ. «Л» загальною площею 2274,1 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27. Відповідне речове право Підприємства зареєстровано у Державному реєстрі речових прав.

Пунктом 25 рішення Одеської міської ради від 30.11.2022 № 1012-VIII «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2023 рік» (далі – Рішення 1012) установлено, що в разі, коли орендодавцями нерухомого майна є комунальні підприємства, включаючи комунальні некомерційні підприємства охорони здоров`я, засновником яких виступає Одеська міська рада, кошти за оренду майна, сумарна площа якого на одне комунальне підприємство не перевищує 200 кв.м, є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів.

Кошти за оренду майна, яке знаходиться на балансі бюджетних установ, організацій, сумарна площа якого на одну установу, організацію не перевищує 200 кв. м, є джерелом власних надходжень відповідних бюджетних установ, організацій.

Також даним пунктом рішення Одеської міської ради установлено, що в разі, коли сумарна площа нерухомого майна, яке передається в оренду, перевищує 200 кв.м, договори оренди укладаються Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та орендні платежі розподіляються орендарем у наступному порядку, зокрема:

1) у разі, якщо балансоутримувачем є комунальні підприємства, засновником яких виступає Одеська міська рада, крім Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса» та комунальних некомерційних підприємств охорони здоров`я (орендодавець – Департамент комунальної власності Одеської міської ради):

- 95 відсотків коштів за оренду майна, включаючи податок на додану вартість, які є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів, орендар перераховує на рахунок комунального підприємства – балансоутримувача;

- 5 відсотків, включаючи податок на додану вартість, перераховуються орендарем на рахунок Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, відкритий у Державній казначейській службі України у місті Києві, в порядку, визначеному пунктом 23 цього рішення.

Аналогічні положення містяться у п. 27 рішення Одеської міської ради від 29.11.2023 № 1618-VІІІ «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2024 рік».

Як вважає позивач, за змістом положень вищезазначених нормативних документів, він будучи балансоутримувачем Об`єкта оренди, яким користується Товариство з обмеженою відповідальністю “Драйв” на підставі Договору, має право на отримання 95 відсотків коштів від орендної плати за Договором.

За твердженням позивача, він неодноразово звертався до відповідача, зокрема, з листами від 05.12.2023 № 775/01-13, від 21.12.2023 № 824/01-13 щодо внесення змін до Договору у зв`язку зі зміною балансоутримувача вищенаведеного об`єкта нерухомості. Однак, відповідне питання фактично не вирішувалось відповідачем.

Пунктом 1.4.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на ІІІ квартал 2024 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 01.01.2021 по 30.06.2024, результати якої відображено в акті ревізії від 28.10.2024 № 151506-11/116.

В рамках вказаної перевірки органом фінансового контролю серед іншого встановлено, що з 01.07.2023 та станом на теперішній час КП «Сервісний центр» є фактичним Балансоутримувачем Об`єкта оренди, тобто – суб`єктом орендних відносин (в розумінні Закону України «Про оренду державного та комунального майна») стосовно частини нежитлових приміщень, будівель та споруд за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27, – та з урахуванням Рішень 1012 та 1618 Одеської міської ради про бюджет міста Підприємству належать 95 відсотків орендної плати разом із ПДВ, що сплачується відповідним орендарем в разі коли орендодавець – Департамент комунальної власності орендної ради.

В акті ревізії від 28.10.2024 № 151506-11/116 також зазначено, що враховуючи об`єктивну залежність від фінансової підтримки, отримання доходу та поповнення власних обігових коштів (у т. ч. від орендних платежів в разі належного розподілення орендної плати відповідно до Рішень 1012 та 1618) дає змогу реалізовувати повноваження Підприємства як одержувача бюджетних коштів на виконання бюджетних програм без додаткового навантаження на бюджет одеської територіальної громади. З огляду на це, Південним офісом Держаудитслужби підсумовано, що в разі проведення у повному обсязі контролю за використанням майна (об`єкта оренди), яке передане Підприємству, та приведенням у відповідність до законодавства та Рішень 1012, 1618 орендних відносин, КП «Сервісний центр» отримав би власний дохід, чим самим також зменшив би потребу у фінансовій підтримки з місцевого бюджету.

Також органом фінансового контролю в акті ревізії від 28.10.2024 № 151506-11/116 встановлено, що за період, що підлягає ревізії з питання орендних відносин (зокрема з моменту, коли КП «Сервісний центр» стало фактичним Балансоутримувачем Об`єкта оренди), фактично сплачено орендної плати за Договором оренди 172/73 у загальній сумі 420 000,00 грн із ПДВ.

За результатами вказаної перевірки Південним офісом Держаудитслужби направлено Підприємству вимогу від 04.11.2024 № 151506-14/4977-2024, в якій серед іншого зазначено, що Підприємством не забезпечено у повному обсязі контроль та ефективне використання переданого йому майна (об`єкта оренди) що призвело до недоотримання КП «Сервісний центр» коштів у вигляді частини орендної плати в загальній сумі 399 000,00 гривень, а також Підприємство зобов`язано привести орендні відносини із орендарем ТОВ «Драйв» у відповідність до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині дотримання приписів абз. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону та до рішень Одеської міської ради про бюджет Одеської міської територіальної громади на відповідні роки (стосовно розподілення орендних платежів, коли балансоутримувачем є КП «Сервісний центр», а орендодавцем – Департамент комунальної власності Одеської міської ради).

На виконання згаданої вище вимоги Підприємство звернулось до відповідача з листами від 13.11.2024 № 942/01-13, від 20.02.2025 № 202/01-13, від 25.02.2025 № 226/01-13 з проханням перерахування Підприємству грошових коштів у сумі 399 000,00 грн., а також приведення Договору у відповідність до положень вищенаведених рішень Одеської міської ради в частині отримання балансоутримувачем 95 відсотків коштів за оренду майна за Договором.

Однак, листом від 17.03.2025 № 01-13/443 відповідач повідомив про відсутність підстав для внесення змін до Договору та фактично відхилив прохання Підприємства, викладені у вищенаведених листах.

Як вважає позивач, з урахування розподілення орендної плати на підставі рішень Одеської міської ради, розмір частини орендної плати, яку Орендар ТОВ «ДРАЙВ» в разі приведення у відповідність орендних відносин до Рішень 1012, 1618 мав би перерахувати на рахунок КП «Сервісний центр» та яка мала бути доходом Підприємства (направлена на поповнення власних обігових коштів), становить загальну суму в розмірі 399 000,00 грн. із ПДВ (420000 * 95 / 100).

Зважаючи на наведене, позивач вважає, що відповідач, враховуючи численні звернення Підприємства та будучи уповноваженим органом з передачі в оренду нерухомого майна територіальної громади міста Одеси, а також відповідальним за ведення обліку договорів оренди нерухомого майна комунальної власності, був зобов`язаний вчинити дій, пов`язаних зі зміною балансоутримувача Об`єкта оренди за Договором та з відповідною зміною отримувача грошових коштів – орендної плати, що проігноровано Департаментом та обумовлює наявність протиправної бездіяльності та вини, внаслідок чого Підприємством недоотримано грошові кошти на суму 399 000,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами першою та другою статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

При зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається у тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

У даному випадку, позивач вважає, що відповідач будучи уповноваженим органом з передачі в оренду нерухомого майна територіальної громади міста Одеси, відповідальним за ведення обліку договорів оренди нерухомого майна комунальної власності, був зобов`язаний вчинити дії, пов`язаних зі зміною балансоутримувача Об`єкта оренди за Договором та з відповідною зміною отримувача грошових коштів – орендної плати, однак таких дій не вчинив, внаслідок чого позивачем понесено збитки (упущену вигоду), у вигляді недоотриманих грошових коштів на суму 399000,00 грн.

В той же час, як вже було вказано вище, нежитлові будівлі, споруди та приміщення літ “Л” загальною площею 2274,1 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вулиця Промислова, 27, належать на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності серії САА №428318 від 27.10.2005, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Відповідно до договору оренди №172/73 від 30.11.2011р., укладеного між Департаментом комунальної власності Одеської міської, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Драйв”, як орендарем, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі літ. “В”, літ. “Е” та споруди літ. “С”, загальною площею 908,6 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова,27.

Надалі, 02.10.2017р. Договір оренди №172/73 викладено в новій редакції, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: 32/100 частин нежилих будівель та споруд, площею 1002,1 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27 (пункт 1.1.).

Судом з`ясовано, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 215 від 22.06.2023 вирішено передати Комунальному підприємству “Сервісний центр” на баланс та закріпити за ним на праві господарського відання нежитлові будівлі, споруди та приміщення літ. “Л” загальною площею 2274,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 27.

Пунктом 2. вказаного рішення доручено Комунальній установі “Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради” та Комунальному підприємству “Сервісний центр”, здійснити приймання-передачу майна, зазначеного у пункті 1 цього рішення, у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Наявні матеріали справи свідчать про те, що відповідачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв” було скеровано лист №01-13/2009 від 12.09.2023 (а.с. 60, т.1), щодо необхідності переукладання договору оренди.

Поряд з цим, матеріали справи містять лист Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв” (від 27.12.2023р.) (а.с. 62, т.1), в якому було повідомлено відповідача, що переукладання договору оренди згідно постанови КМУ №820 від 12.08.202р. поставить Товариство з обмеженою відповідальністю “Драйв” в скрутне фінансове становище та у підприємства немає грошей на оплату авансового внеску, забезпечувального депозиту та оплату послуг нотаріуса.

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради розглянувши запити від 05.12.2023р. №775/01-13, від 21.12.2023р. №824/01-13 щодо внесення змін до Договору, які позивачем були надані відповідачу, було скеровано відповідний лист на адресу Комунального підприємства “Сервісний центр” (12.01.2024р. вх. № 01-13167) (а.с. 63, т.1)., з вимогою здійснити дії щодо вирішення питання стосовно переукладання договору оренди.

Листом (№01-13/1508 від 17.06.2025) повідомлено, що у зв`язку з тим, що на теперішній час Департаментом проводиться претензійно-позовна робота в межах чинного законодавства з метою захисту інтересів територіальної громади щодо орендаря ТОВ “Драйв” питання, пов`язані з внесенням змін до договору оренди, зокрема щодо визначення КП “Сервісний центр” стороною договору як Балансоутримувача, можуть бути розглянуті лише після завершення відповідних судових процедур.

Отже, як свідчать наявні матеріали справи, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вчинялись відповідні дії, які направлено на переукладання договору оренди та було розглянуто листи Комунального підприємства “Сервісний центр” та, відповідно, повідомлено позивача про результат розгляду таких листів.

Ба більш, колегія суддів зазначає, що з загальнодоступних відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв” по розірвання договору від 30.11.2011 №172/73 (нова редакція від 02.10.2017) та виселення ТОВ «Драйв» з орендованих приміщень. Даний позов розглядається судом першої інстанції в межах справи № 916/4081/24.

Наведене, на переконання колегії суддів, спростовує твердження позивача про те, що листи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з приводу переукладання договору носили формальний характер, а реальний дій щодо внесення змін до договору відповідачем не вживалось.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що позивачем при зверненні із даним позовом не доведено належними та допустимими доказами наявність протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків (у даному випадку - відповідача).

Крім того, суд зауважує, що ч. 1 ст. 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” визначено, що договір оренди формується на підставі примірного договору оренди , що затверджується представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності.

Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачений Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483.

Відповідно до ст. 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Відповідно до пункту 122 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням обмежень, установлених статтею 16 Закону та цим Порядком, за згодою сторін до закінчення строку його дії.

Пунктом 129 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, чітко визначено, що для внесення змін до договору оренди орендар звертається до орендодавця із заявою , де зазначаються положення договору, які він пропонує змінити, та пояснення необхідності внесення таких змін.

У даному випадку наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження того, що від орендаря (ТОВ “Драйв”) надходили відповідні заяви з приводу вирішення питання про внесення змін до договору оренди.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що позивачем не доведений належним та допустимими доказами, такий елемент складу правопорушення, як протиправна поведінка відповідача.

Щодо посилання позивача на Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства “Сервісний центр” за період з 01.01.2021р. по 30.06.2024р. Південного офісу Держаудитслужби від 28.10.2024р. №151506-11/116, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 № 550 (зі змінами) (далі - Порядок № 550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 10 Закону "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

У пункті 50 Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Акт ревізії не є документом, що створює правові наслідки для суб`єкта інспектування, але є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для «законної вимоги» контролюючого органу на адресу підконтрольного суб`єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави. (такий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 826/3902/150).

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі № 826/3350/17, від 22.05.2018 у справі № 826/18946/14, від 20.06.2018 у справі № 826/5608/17, від 26.03.2020 у справі № 2040/6730/18. 50.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.02.2020 у справі № 910/7984/16, від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Отже, акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), якщо він (акт) складений і оформлений із дотриманням законодавчо встановлених вимог, може бути належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України. Такий акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі. Акт ревізії є носієм доказової інформації, але не має заздалегідь встановленої сили і не звільняє сторону від обов`язку доведення обставин, на які вона посилається (частина перша статті 74 ГПК України). Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду 19.12.2025 у cправі № 915/222/24.

З урахуванням наведеного, Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства “Сервісний центр” за період з 01.01.2021р. по 30.06.2024р. Південного офісу Держаудитслужби від 28.10.2024р. №151506-11/116, оцінюється судом апеляційної інстанції в сукупності із іншими доказами.

У даному випадку, як вже було вказано вище, позивачем не надано, а наявні матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у діях відповідача простежувалась протиправна поведінка, яка призвела до завдання збитків позивачеві, а тому такий Акт не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків.

Окрім того, такий Акт ревізії не змінює умов чинного договору оренди та не звільняє позивача від обов`язку належного доказування усіх елементів складу правопорушення.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, яка наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 по справі №916/4704/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.