Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №916/4262/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4262/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА" – адвокат Мусулевський А.А.

від ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" - адвокат Севастьянов М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 (повний текст складено та підписано 16.03.2026, суддя Волков Р.В.)

у справі №916/4262/25

за позовом Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ"

про стягнення 289 231,86 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ"

до Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА"

про визнання недійсним частини договору та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

Приватне спеціалізоване монтажно-налагоджувальне підприємство "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 289 231,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором на виконання підрядних робіт в частині своєчасного та повного розрахунку за виконані роботи.

В свою чергу, Товариство звернулось з зустрічним позовом до Підприємства я кому просило:

- визнати недійсною частину Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024, укладеного між Товариством та Підприємством, а саме умову пункту 6.3.8 "та повного розрахунку за Договором";

- зобов`язати Підприємство передати Товариству виконавчу документацію (акти на приховані роботи та конструкції, паспорти, сертифікати, акти на випробування обладнання, журнали виконання робіт тощо) по Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024.

В обґрунтування зустрічного позову відповідач посилається на відмову позивача від передачі виконавчої документації за Договором на виконання підрядних робіт № 29 від 18.07.2024, а також на суперечність пункту 6.3.8 вказаного договору іншим його умовам, що, як наголошує відповідач, блокує належне приймання робіт.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 по справі №916/4262/25 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ" на користь Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА" 152 712,00 грн основного боргу, 15 111,92 грн інфляційних втрат, 4 553,86 грн 3% річних та 21 592,96 грн пені за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати основного боргу, 55 622,33 грн інфляційних втрат та 15 413,51 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати авансового платежу, 3 180,08 грн витрат зі сплати судового збору, 12 827,40 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні решти вимог первісного позову – відмовлено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення, щодо первісного позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору виконав підрядні роботи, які прийняті відповідачем без жодних зауважень, однак остаточний розрахунок на такі роботі, у визначений договором строк, останнім здійснений не був.

В той же час, судом першої інстанції здійснено власний розрахунок заявленої позивачем до стягнення пені, з урахуванням законодавчо визначеного обмеження строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Щодо зустрічних позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку, що сторони у Договорі конкретизували та на власний розсуд визначили умови, за яких відповідачу передається виконавча документація, що не суперечить ні приписам жодних нормативно-правових актів, ні положенням самого Договору.

З огляду на те, що сторонами було погоджено порядок передачі виконавчої документації, зважаючи водночас на те, що одна із умов, за сукупності яких позивач зобов`язаний передати виконавчу документацію, наразі не настала, оскільки відповідач ще досі не здійснив остаточний розрахунок за виконані підрядні роботи, на думку суду першої інстанції, вимоги позивача за зустрічним позовом щодо передачі виконавчої документації є необґрунтованою.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" з апеляційною скаргою в якій просить;

1) скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 р. у справі № 916/4262/25 в частині задоволення первісного позову (щодо стягнення 152 712,00 грн основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних, пені та судових витрат) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ПСМНП "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА" відмовити повністю;

2) скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 р. у справі № 916/4262/25 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ТОВ "БУДПОСТАЧСТСВ" задовольнити повністю:

- визнати недійсною частину Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024 р., а саме умову пункту 6.3.8 «та повного розрахунку за Договором»;

- зобов`язати ПСМНП "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА" передати ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" виконавчу документацію (акти на приховані роботи та конструкції, паспорти, сертифікати, акти на випробування обладнання, журнали виконання робіт тощо) по Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне:

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи Акта приймання виконаних будівельних робіт;

- Акт приймання виконаних будівельних робіт є єдиною підставою для виникнення зобов`язання зі сплати спірної суми боргу. З`ясування питання, чи підписував цей документ колишній директор товариства особисто, потребує спеціальних знань і є ключовим для правильного вирішення спору. Суд першої інстанції, відмовивши в експертизі, позбавив Відповідача можливості довести факт недійсності цього первинного документа;

- Акт звірки взаємних розрахунків та лист нового директора, на які послався суд першої інстанції, не є первинними бухгалтерськими документами, не фіксують факту здійснення господарської операції і не створюють нових цивільних прав чи обов`язків;

- приймаючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що передання виконавчої документації є передумовою для оплати, а не її наслідком;

- суд першої інстанції залишив поза увагою внутрішню суперечність договору. Пункти 4.2 та 5.8 зобов`язують підрядника передати супровідну (виконавчу) документацію одночасно з актами КБ-2в. Водночас спірна фраза у п. 6.3.8 штучно переносить цей обов`язок на момент "після повного розрахунку", що блокує належне приймання робіт як таке;

- суд безпідставно проігнорував той факт, що договір припинив свою дію, що безумовно активує обов`язок передати документацію на вже виконані роботи незалежно від статусу фінансових розрахунків;

- відсутність виконавчої документації фізично та юридично блокує технічний нагляд, безпечну експлуатацію котла та проходження опалювального сезону муніципальним підприємством. Використання підрядником виконавчої документації щодо об`єкта критичної інфраструктури як інструменту фінансового тиску суперечить вимогам розумності та справедливої ділової практики.

Також, в апеляційній скарзі скаржник просить суд призначити у справі № 916/4262/25 комплексну почеркознавчу та технічну експертизу, проведення якої доручити Одеському НДЕКЦ МВС України, на вирішення якої поставити наступні питання:

- Чи виконаний підпис на Акті КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 до Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024 р., особисто Новохацьким Олександром Валерійовичем, або іншою особою?

- Чи виконаний підпис на Акті КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 до Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024 р., особисто Новохацьким Олександром Валерійовичем, чи за допомогою факсиміле або іншого технічного засобу?

- Витребувати у позивача ПСМНП «ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА» для проведення експертизи оригінал Акта КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 10.06.2026.

Також даною ухвалою встановлено строку для подання відзиву на апеляційну скаргу до 26.05.2026 та запропоновано ПСМНП «ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА» надати свої міркування або заперечення щодо клопотань апелянта про призначення експертизи та витребування доказів.

22.05.2026 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому ПСМНП «ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА» просить:

- у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ" про призначення у справі № 916/4262/25 комплексної почеркознавчої та технічної експертизи, а також витребування у Приватного спеціалізованого монтажно-налагоджувального підприємства "ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА" для проведення експертизи оригіналу Акта приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 (форма КБ-2в) - відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю;

- апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДПОСТАЧ-СТСВ" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 у справі № 916/4262/25 – залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач за первісним позовом зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів чи доказів, які свідчать про те, що вирішуючи клопотання про призначення експертизи та розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та/або неправильно застосував норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги зводяться виключно до незгоди з рішенням суду.

Позивач вважає, що відповідачем не наведено обґрунтованих і достатніх підстав для призначення судом апеляційної інстанції комплексної почеркознавчої та технічної експертизи акта приймання виконаних будівельних робіт, а тому заперечує проти призначення зазначеної експертизи у суді апеляційної інстанції.

Під час судового засідання від 10.06.2026 представник ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" підтримав заявлене клопотання про призначення експертизи та витребування доказів.

Представник ПСМНП «ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА» заперечував проти задоволення заявлених апелянтом клопотань.

Розглянувши під час судового засідання клопотання ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" про призначення експертизи та витребування доказів, колегія суддів дійшла висновку про відмову у їх задоволенні.

Підстави відхилення такого клопотання, будуть наведені нижче, у мотивувальній частині даної постанови.

Під час судового засідання від 10.06.2026 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник ПСМНП «ГАЗКОТЛОСПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА» надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 18.07.2024 між Товариством (замовник) та Підприємством (підрядник) укладено Договір на виконання робіт № 29 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого підрядник зобов`язується за заявками замовника виконати у 2024 році, власними та/або залученими силами роботи, зазначені в пункті 1.2. цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, визначених цим Договором.

Найменування робіт: роботи з реалізації робочого проєкту "Капітальний ремонт водогрійного котла № 4 ПТВМ-50 котельні по вул. І. Богуна, 95 в м. Херсоні" ДК 021:2015 - 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація (далі - Роботи) (п. 1.2. Договору).

Термін виконання робіт - до 31.12.2024 (п. 1.4. Договору).

Ціна Договору є твердою та становить 10 725 936,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 1 787 656,00 грн. Ціна Договору включає в себе вартість всього необхідного для належного виконання робіт, визначених п. 1.2. цього Договору, та може бути змінена лише за згодою сторін (пп. 2.1., 2.2 Договору).

У разі виникнення обставин, що перешкоджають виконанню Договору в повному обсязі, розрахунок здійснюється за фактично виконані роботи за цим Договором на підставі підписаного сторонами Акта приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в, далі - Акт №КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3, далі - Довідка №КБ-3) (пункт 2.3. Договору).

Порядок здійснення оплати сторони узгодили в розд. 4 Договору.

Так, замовник здійснює попередній (авансовий) платіж в розмірі 50% від вартості робіт на реалізацію проєкту на придбання будівельних матеріалів, що становить 5 362 968,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 839 828,00 грн, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання цього договору (пп. 4.1.1.1. п. 4.1. Договору).

Остаточну оплату замовник здійснює протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонами Акта за формою № КБ-2в та Довідки за формою № КБ-3. Проміжна оплата здійснюється протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами Акта за формою № КБ-2в та Довідки за формою №КБ-3 (підпункти 4.1.1.2., 4.1.1.3. п. 4.1. Договору).

Після завершення робіт підрядник передає замовнику 2 (два) примірники підписаних Актів за формою №КБ-2в та Довідки за формою №КБ-3 з супровідними документами, визначеними пунктом 6.3.4. цього договору (п. 4.2. Договору).

Після надання підрядником замовнику документів, зазначених у п.п. 4.1., 4.2. цього договору, замовник розглядає їх та у разі виявлення недоліків письмово повідомляє про них підряднику протягом 3-х робочих днів з дати отримання таких документів (п. 4.3. Договору).

У разі відсутності зауважень замовника до виконаних підрядником робіт, замовник підписує відповідні Акти №КБ-2в та Довідки №КБ-3 протягом 3 (трьох) календарних днів (п. 4.4. Договору).

Здавання-приймання робіт здійснюється відповідно до чинних норм і правил та оформляється Актом №КБ-2в та Довідкою №КБ-3 (п. 5.8. Договору).

У випадку затримки платежів термін виконання робіт продовжується на термін затримки (п. 5.16. Договору).

Замовник зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи на умовах, визначених цим договором; приймати виконані роботи, відповідно до умов цього договору; підписувати передані підрядником, згідно з цим договором Акти № КБ-2в та Довідки № КБ-3 за умови відсутності претензій до виконаних підрядником робіт та/або до їх оформлення за цим договором протягом 3-х днів (пп. 6.1.1., 6.1.2., 6.1.5. п. 6.1. Договору).

Підрядник зобов`язаний, зокрема: своєчасно надавати замовнику Акти №КБ-2в та Довідки №КБ-3; забезпечити ведення та передавання замовнику усієї відповідної належним чином оформленої виконавчої документації (акти на приховані роботи та конструкції, паспорти, сертифікати, акти на випробування обладнання, журнали виконання робіт тощо) в строки, визначені цим Договором; після закінчення робіт та повного розрахунку за Договором передати замовнику виконавчу документацію, передбачену нормативними документами (пп. 6.3.4., 6.3.8. п. 6.3. Договору).

Підрядник має право, зокрема, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату відповідно до умов цього договору (пп. 6.3.15. п. 6.3. Договору).

У разі порушення строків остаточної оплати за цим договором, замовник зобов`язаний сплатити на користь підрядника, за його вимогою, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, за кожен день прострочки від суми заборгованості (п. 7.3. Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині зобов`язань, що виникли за договором, - до їх повного виконання сторонами (п. 10.1. Договору).

Будь-які зміни та доповнення до цього договору є невід`ємною його частиною та є обов`язковими для виконання сторонами лише в разі, якщо вони оформлені письмово, підписані повноважними представниками сторін, скріплені печатками сторін (п. 11.1. Договору).

Додатками до Договору є Договірна ціна та Графік виконання робіт (т. 1 а.с. 17-18; 128-130).

У матеріалах справи наявні платіжні інструкції № 2538 від 30.07.2024, № 2757 від 31.08.2024, № 2973 від 30.09.2024, № 3043 від 07.10.2024, № 3327 від 08.11.2024 та № 3342 від 11.11.2024 (т. 1 а.с. 26-28), у відповідності до яких Товариство здійснило наступні платежі на користь Підприємства:

- 30.07.2024 - 2 000 000,00 грн;

- 31.08.2024 - 1 000 000,00 грн;

- 30.09.2024 - 1 000 000,00 грн;

- 07.10.2024 - 2 515 787,60 грн;

- 08.11.2024 - 1 000 000,00 грн;

- 11.11.2024 - 500 000,00 грн.

Також у матеріалах справи наявні:

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 1/29 від 05.08.2024 (форма КБ-2в) на суму 2 123 528,40 грн, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 05.08.2024 (форма КБ-3) на суму 2 123 528,40 грн (т. 1 а.с. 53-55);

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 за вересень 2024 р. (форма КБ-2в) на суму 4 130 852,40 грн, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 19.09.2024 за вересень 2024 р. (форма КБ-3) на суму 4 130 852,40 грн (т. 1 а.с. 57-59);

- Акт приймання виконаних будівельних робіт № 3/29 від 17.10.2024 за жовтень 2024 р. (форма КБ-2в) на суму 1 914 118,80 грн, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 17.10.2024 за жовтень 2024 р. (форма КБ-3) на суму 1 914 118,80 грн (т. 1 а.с. 62-66; 131-139).

Акти форми КБ-2в та Довідки форми КБ-3 підписані представниками сторін без зауважень та містять печатки.

Листом від 04.03.2025 № 34 позивач повідомив відповідача, зокрема, про порушення строку оплати авансу, порушення строку оплати виконаних робіт згідно з наданими на підписання актами за формою КБ-2в та довідками за формою КБ-3 від 05.08.2024 на суму 2 123 528,40 грн, від 19.09.2024 на суму 4 130 852,40 грн та від 17.10.2024 на суму 1 914 118,80 грн (т. 1 а.с. 48).

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 04.03.2025 № 1/4/25-41 повідомив, що ним було погоджено та підписано акти приймання виконаних будівельних робіт від 05.08.2024 на суму 2 123 528,40 грн, від 19.09.2024 на суму 4 130 852,40 грн та від 17.10.2024 на суму 1 914 118,80 грн. Лист містить інформацію про загальну вартість виконаних позивачем робіт - 8 168 499,60 грн, суму частково сплачених відповідачем коштів за виконані роботі - 8 015 787,60 грн та суму наявної заборгованості - 152 712,00 грн (т. 1 а.с. 49; 140).

В подальшому представники сторін підписали (шляхом накладення електронних підписів та печаток) Акт звірки взаємних розрахунків станом на 22.04.2025, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 152 712,00 грн (т. 1 а.с. 67).

Позивач надіслав відповідачу претензію від 06.08.2025 № 168, в якій просив протягом 5 днів з дня її отримання сплатити заборгованість у розмірі 152 712,00 грн (т. 1 а.с. 51).

У відповідь на претензію відповідач листом від 07.08.2025 № 1/4/25-0708 вимагав надати йому виконавчу документацію на виконані роботи, а саме акти на приховані роботи, паспорти, сертифікати, акти про демонтаж, загальний та спеціальний журнали робіт, виконавчі схеми тощо (т. 1 а.с. 52).

23.09.2025 позивач надіслав відповідачу вимогу № 1-15/09 (лист від 22.09.2025 № 245), в якій просив сплатити 152 712,00 грн основного боргу за Договором; пеню, інфляційні втрат та 3% річних за прострочення оплати виконаних підрядних робіт з 13.10.2024 по 15.09.2025 на загальну суму 63 345,95 грн; інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення сплати авансу з 29.07.2024 по 07.10.2024 (71 день) на загальну суму 71 915,02 грн (т. 1 а.с. 71-74).

Вказану вимогу позивач додатково надіслав відповідачу на електронну пошту Товариства 30.09.2024.

Невиконання відповідачем за первісним позовом вимог щодо оплати існуючої заборгованості стало підставою для звернення з первісним позовом про стягнення основного боргу та нарахованих інфляційних втрат, 3% річних та пені.

В той же час, Товариство звернулось до суду з зустрічним позовом до Підприємства про визнання недійсною частини Договору та зобов`язання Підприємство передати Товариству виконавчу документацію, оскільки вважає, що оспорювані положення Договору суперечать вимогами чинного законодавства та не узгоджуються з іншими його умовами, а відсутність виконавчої документації блокує належне приймання робіт.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених первісних позовних вимог, та відмовив у задоволенні зустрічного позову за його необґрунтованості та недоведеності.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Статтею 854 ЦК України визначено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно з частинами 4, 6 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Так, за умовами укладеного між сторонами Договору Підприємство, виступаючи у спірних правовідносинах у ролі підрядника, зобов`язалося за заявками Товариства, як замовника, виконати у 2024 році (до 31.12.2024) роботи з капітального ремонту водогрійного котла № 4 ПТВМ-50 котельні по вул. І. Богуна, 95 в м. Херсоні, а Товариство, у свою чергу, зобов`язалось прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, визначених цим Договором.

Сторони узгодили, що після завершення робіт підрядник передає замовнику 2 (два) примірники підписаних Актів за формою №КБ-2в та Довідки за формою №КБ-3 з супровідними документами, визначеними пунктом 6.3.4. цього договору (п. 4.2. Договору).

Здавання-приймання робіт, згідно з п. 5.8. Договору, здійснюється відповідно до чинних норм і правил та оформляється Актом №КБ-2в та Довідкою №КБ-3.

Порядок здійснення оплати сторони узгодили в розд. 4 Договору, в якому визначено, що ціна Договору є твердою та становить 10 725 936,00 грн, в тому числі ПДВ 20% 1 787 656,00 грн. Ціна Договору включає в себе вартість всього необхідного для належного виконання робіт, визначених п. 1.2. цього Договору, та може бути змінена лише за згодою сторін (пп. 2.1., 2.2 Договору).

Разом з тим, сторони узгодили, що у разі виникнення обставин, які перешкоджають виконанню Договору в повному обсязі, розрахунок здійснюється за фактично виконані роботи за цим Договором на підставі підписаного сторонами Акта приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в, далі - Акт №КБ-2в) та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма №КБ-3, далі - Довідка №КБ-3) (пункт 2.3. Договору).

При цьому сторони домовились, що відповідач здійснює попередній (авансовий) платіж в розмірі 50% від вартості робіт на реалізацію проєкту на придбання будівельних матеріалів, що становить 5 362 968,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 839 828,00 грн, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту підписання цього договору (пп. 4.1.1.1. п. 4.1. Договору).

За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, за умовами Договору відповідач був зобов`язаний сплатити позивачу авансовий платіж у сумі 5 362 968,00 грн не пізніше 29.07.2024, оскільки 10-й календарний день з дня підписання Договору (останній день строку виконання зобов`язання зі сплати авансового платежу), припадає на вихідний день (28.07.2024 - неділя), який згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України переноситься на наступний робочий день.

Втім, як свідчать наявні матеріали справи, відповідач за первісним позовом а обумовлені договором строки (до 29.07.2024) не виконав свого обов`язку та не сплатив авансовий платіж у повному обсязі.

Натомість, ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" сплачувало авансовий платіж окремими платежами протягом певного періоду час, а саме:

- 30.07.2024 - 2 000 000,00 грн;

- 31.08.2024 - 1 000 000,00 грн;

- 30.09.2024 - 1 000 000,00 грн;

- 07.10.2024 - 2 515 787,60 грн.

Відповідна, авансовий платіж в обумовленому сторонами розмірі, був сплачений відповідачем за первісним позовом лише 07.10.2024, тобто з порушенням визначеного Договором строку.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав підрядні роботи на загальну суму 8 168 499,60 грн та передав відповідачу результати виконаних робіт, про що свідчать Акт приймання виконаних будівельних робіт № 1/29 від 05.08.2024 (форма КБ-2в) на суму 2 123 528,40 грн, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 05.08.2024 (форма КБ-3) на суму 2 123 528,40 грн (т. 1 а.с. 53-55), Акт приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 за вересень 2024 р. (форма КБ-2в) на суму 4 130 852,40 грн, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 19.09.2024 за вересень 2024 р. (форма КБ-3) на суму 4 130 852,40 грн (т. 1 а.с. 57-59), Акт приймання виконаних будівельних робіт № 3/29 від 17.10.2024 за жовтень 2024 р. (форма КБ-2в) на суму 1 914 118,80 грн, Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 17.10.2024 за жовтень 2024 р. (форма КБ-3) на суму 1 914 118,80 грн (т. 1 а.с. 62-66; 131-139).

Згідно з п.п. 4.3., 4.4. Договору після надання підрядником замовнику документів, зазначених у п.п. 4.1., 4.2. цього договору, замовник розглядає їх та у разі виявлення недоліків письмово повідомляє про них підряднику протягом 3-х робочих днів з дати отримання таких документів. У разі відсутності зауважень замовника до виконаних підрядником робіт, замовник підписує відповідні Акти №КБ-2в та Довідки №КБ-3 протягом 3 (трьох) календарних днів.

Вказані Акти форми КБ-2в та Довідки форми КБ-3 підписані представниками сторін без зауважень та містять їх печатки.

Наявні у матеріалах справи платіжні інструкції № 2538 від 30.07.2024, № 2757 від 31.08.2024, № 2973 від 30.09.2024, № 3043 від 07.10.2024, № 3327 від 08.11.2024 та № 3342 від 11.11.2024 (т. 1 а.с. 26-28) підтверджують перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів на загальну суму 8 015 787,60 грн.

За умовами пп. 6.3.15. п. 6.3. Договору позивач має право, зокрема, своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані підрядні роботи.

Остаточний розрахунок, відповідно до п. 4.1. Договору, відповідач мав здійснити протягом 3-х банківських днів з моменту підписання сторонам Акта № 3/29 за формою КБ-2в та Довідки № 3/29 за формою КБ-3, які були підписані 17.10.2024.

За таких обставин, відповідач мав сплатити на користь позивача 152 712,00 грн, тобто здійснити остаточний розрахунок за виконані роботи, не пізніше 22.10.2024.

Однак, наявні матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження викання ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" свого обов`язку щодо повної та своєчасної оплати підрядних робіт, які були виконані позивачем за первісним позовом.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 152 712,00 грн.

В той же час, колегія суддів критично ставиться до доводів ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ", які ґрунтуються на не підписання директором товариства Акту КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 до Договору, з огляду на таке.

Насамперед варто звернути увагу на те, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 05.09.2023 у справі №910/11761/21.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

З змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" стверджує, що при передачі справ Товариства новому директору Супу Дмитру Вячеславовичу від попереднього директора Новохацького Олександра Валерійовича останній зазначив, що підпис на Акті КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 за вересень 2024 особисто ним не виконувався, а об`єм виконаних робіт - не узгоджувався.

В той же час, ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" не надано, а наявні матеріали справи не містять, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин, зокрема, оформленої відповідно до вимог чинного законодавства, заяви свідка (попереднього директора Товариства ОСОБА_1 ), листування між сторонами щодо неузгодження та не підписання такого акту, наявність суперечок тощо.

Не надано відповідачем за первісним позовом й висновку експерта, виготовленого на його замовлення, який би свідчить про не підписання директором товариства відповідного Акту або підписання його іншою особою.

Судова колегія також зазначає, що відповідно до ст. 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, разом з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17.

Як вже було вказано вище, у Акті КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 за вересень 2024, який відповідачем за первісним позовом ставиться під сумнів, крім підпису від імені замовника, також міститься печатка із зазначенням реквізитів ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ".

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 58-1 ГК України, в редакції станом на момент спірних правовідносин, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Водночас, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин (постанова Верховного Суду від 23.07.2019 р. у справі № 918/780/18).

Враховуючи те, що ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, необхідно дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 р. у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 р. у справі № 915/878/16.

Так, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження втрати, підробки чи інше незаконне заволодіння та використання третіми особами, всупереч волі відповідача, печатки товариства та проставлення відтиску від імені ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" на Акті. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Відсутність у видаткових накладних назви посади та прізвища, ініціалів особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними (постанова Верховного Суду від 20.12.2018 р. у справі № 910/19702/17).

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність юридичної особи за законність використання її печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки відповідача, а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на Акті є свідченням участі юридичної особи у здійсненні господарської операції за цими документами.

Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК).

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Конституційний Суд України у рішенні від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021 вказав, що ч.3 ст.13 та ч.3 ст.16 ЦК мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абз.3 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абз.3 пп.3.5 п.3 мотивувальної частини).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (п.6 ст.3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц.

Так, у постанові від 11.12.2024 у справі №760/18839/23 зазначено, що сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17.01.2013 у справі "Карабет та інші проти України" (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви №38906/07 і №52025/07, п.276).

Також, у постанові від 01.07.2025 у справі №922/2635/24 Верховний Суд вказав, що по суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах №910/19179/17, №914/2622/16, №914/3593/15, №237/142/16-ц, №911/205/18).

Одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своєї позиції, якщо її попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопеля). Під принципом естопеля розуміється неможливість суперечливої (непослідовної) поведінки, яка може проявлятися як в матеріальних правовідносинах, так і в судовому процесі. Найчастіше процесуальний естопель знаходить свій вияв під час оскарження судових рішень і може полягати в тому, що сторона радикально змінює свою правову позицію у справі в порівнянні з правовою позицію у суді попередньої інстанції. Юридичним наслідком принципу естопеля є втрата права, за захистом якого сторона звернулася до суду, в зв`язку з оцінкою судом фактичної поведінки сторони та її добросовісності (постанови від 06.12.2023 у справі №932/1140/21, від 29.05.2024 у справі №910/3508/22, від 04.09.2024 у справі №906/1311/23, від 24.09.2025 у справі №925/322/23(925/875/23).

У постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 зазначено, що в розрізі рішень Європейського суду з прав людини сформовано два принципи стандарту доказування: "поза розумним сумнівом" та "баланс ймовірностей". Так, розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Avsar vs. Turkey").

У даному випадку, судова колегія зазначає, що стверджуючи про не підписання директором товариства Акту КБ-2в приймання виконаних будівельних робіт № 2/29 до Договору на виконання робіт № 29 від 18.07.2024, відповідач за зустрічним позовом, в той же час, не заперечує наявність підписів уповноваженої особи ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" в інших, складених на виконання умов договору, документах, а саме Акті приймання виконаних будівельних робіт № 1/29 від 05.08.2024 (форма КБ-2в) на суму 2 123 528,40 грн, Довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 05.08.2024 (форма КБ-3) на суму 2 123 528,40 грн (т. 1 а.с. 53-55), Довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 19.09.2024 за вересень 2024 р. (форма КБ-3) на суму 4 130 852,40 грн (т. 1 а.с. 57-59), Акті приймання виконаних будівельних робіт № 3/29 від 17.10.2024 за жовтень 2024 р. (форма КБ-2в) на суму 1 914 118,80 грн, Довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрати від 17.10.2024 за жовтень 2024 р. (форма КБ-3) на суму 1 914 118,80 грн (т. 1 а.с. 62-66; 131-139).

Слід відзначити, що вищевказані документи містить перелік усіх виконаних робіт, зокрема й за вересня 2024, їх обсяги, ціни та загальну вартість.

Крім того, новий директор Товариства ОСОБА_2 у своєму листі від 04.03.2025 № 1/4/25-41, адресованому позивачу, визнав погодженими та підписаними з боку Товариства акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, зокрема й Акт № 2/29 за вересень 2024 р. на суму 4 130 852,40 грн. В листі було також визнано наявність заборгованості у розмірі 152 712,00 грн.

Також, представники сторін підписали (шляхом накладення електронних підписів та печаток) Акт звірки взаємних розрахунків станом на 22.04.2025, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем становить 152 712,00 грн (т. 1 а.с. 67).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що як наявними у матеріалах справи первинними документами (Актами, довідками про вартість виконаних робіт), так й іншими доказами по справі (листом директора про наявність заборгованості, Актом звірки взаєморозрахунків) підтверджується факт виконання позивачем взятих на себе зобов`язань, та порушення з боку відповідача власних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати виконаних підрядних робіт.

Судова колегія також наголошує на тому, що за умовами п.п. 3.3., 4.3., 4.4., 5.11. укладеного між сторонами Договору, замовник, у разі виявлення недоліків у виконаній підрядником роботів, не позбавлений можливості скласти Дефектний Акт або Акт про виявлені недоліки.

Однак, наявні матеріали справи не містять, а сторонами по справі не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження складення таких Актів та/або висловлення замовником в іншій формі зауважень, претензій, недоліків щодо виконаних позивачем підрядних робіт, зокрема щодо їх кількості, якості, наявності дефектів тощо.

Навпаки, як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, виконані позивачем підрядні роботи було прийнято ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" без жодних зауважень та претензій.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ТОВ "БУДПОСТАЧ-СТСВ" про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизу, оскільки як вже було вказано вище, по-перше оспорюваний відповідачем Акт, окрім підпису містить відтиск печатки товариства, що свідчить про його участь у господарській операції, по-друге у наявних матеріалах справи містяться інші докази, які достеменно свідчать про виконання позивачем за первісним позовом підрядних робіт та їх прийняття товариством.

Відтак, безпідставне призначення судової експертизи у цій справі, лише призведе до затягування розгляду справи, а сам висновок експерта, не зможе замінити інші докази по справі.

Щодо заявлених позивачем за первісним позовом вимог про стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

За порушення відповідачем строків сплати авансового платежу позивач нарахував та заявив до стягнення 55 622,33 грн інфляційних втрат та 16 292,69 грн 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 29.07.2024 по 07.10.2024.

В той же час, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, є помилковим нарахування позивачем 3% річних з 29.07.2024, оскільки вказана дата є останнім днем строку сплати авансу відповідно до умов Договору.

Відтак, правильним є нарахування 3% річних з 30.07.2024, а тому загальний розмір 3% річних за прострочення сплати авансу відповідно до умов Договору складає 15 413,51 грн.

Здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок інфляційних втрат за порушення відповідачем строку сплати авансу є правильним, обґрунтованим та арифметично вірним.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати авансу підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 15 413,51 грн 3% річних та 55 622,33 грн інфляційних втрат.

Також, за порушення відповідачем строків здійснення остаточного розрахунку за виконані підрядні роботи позивач нарахував та заявив до стягнення 15 111,92 грн інфляційних втрат, 4 553,86 грн 3% річних та 44 939,06 грн пені.

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 15 111,92 грн інфляційних втрат та 4 553,86 грн 3% річних, суд апеляційної інстанції встановив його правильність та обґрунтованість.

Разом з тим, як вбачається з розрахунку пені позивач нараховує її за період прострочення виконання грошового зобов`язання з 23.10.2024 по 20.10.2025, тобто майже за рік (363 дні).

Однак, на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, станом на початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати підрядних робіт, був чинним Господарський кодекс України, частиною 6 статті 232 якого було визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025, а отже його положення, котрі обмежують період нарахування штрафних санкцій, підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведені законодавці обмеження щодо періоду нарахування пені, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у сумі 21 592,96 грн.

Щодо зустрічного позову Товариства до Підприємства про визнання недійсним частини договору та зобов`язання вчинити певні дії, судова колегія дійшла наступних висновків.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину.

Цивільний кодекс визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Так, у даному спорі позивач за зустрічним позовом, як на підставу заявлених позовних вимог посилається на відмову позивача від передачі виконавчої документації за Договором, а також на суперечність пп. 6.3.8. п. 6.3. вказаного Договору іншим його умовам, що, на думку відповідача, блокує належне приймання робіт.

Відповідач наголошує, що фраза "та повного розрахунку за Договором" у пп. 6.3.8. Договору ставить передачу виконавчої документації в залежність від оплати та є предметом зустрічного позову.

Здійснивши аналіз підпункту 6.3.8. п. 6.3. Договору у його взаємозв`язку з іншими положеннями Договору, зокрема п. 4.2. та пп. 6.3.4. п. 6.3. Договору, колегія суддів зазначає таке.

У відповідності до п. 4.2. Договору після завершення робіт підрядник передає замовнику 2 (два) примірники підписаних Актів за формою №КБ-2в та Довідки за формою №КБ-3 з супровідними документами, визначеними пунктом 6.3.4. цього договору.

Згідно з пп. 6.3.4. п. 6.3. Договору підрядник зобов`язаний своєчасно надавати замовнику Акти №КБ-2в та Довідки №КБ-3. Забезпечити ведення та передавання замовнику усієї відповідної належним чином оформленої виконавчої документації (акти на приховані роботи та конструкції, паспорти, сертифікати, акти на випробування обладнання, журнали виконання робіт тощо) в строки, визначені цим договором.

Підпунктом 6.3.8. п. 6.3. Договору передбачено, що після закінчення робіт та повного розрахунку за договором підрядник зобов`язаний передати замовнику виконавчу документацію, передбачену нормативними документами.

Відтак, сторонами у Договорі погоджено, що після завершення робіт підрядник передає замовнику 2 (два) примірники підписаних Актів за формою №КБ-2в та Довідки за формою №КБ-3 з супровідними документами, визначеними пунктом 6.3.4. цього договору. В пп. 6.3.4. п. 6.3. Договору йдеться про невичерпний перелік документів, які позивач має передати відповідачу у порядку та строки, визначені Договором.

Натомість, у спірному пп. 6.3.8. п. 6.3. Договору сторони узгодили, що виконавча документація, передбачена нормативними документами, передається відповідачу за сукупності двох умов:

1) закінчення робіт;

2) повний розрахунок за Договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з абзацом 2 пункту 4 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 №668 (далі - Загальні умови) сторони є вільними в укладенні договору підряду, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про архітектурну діяльність", інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями абзацу 16 пункту 31 Загальних умов підрядник зобов`язаний забезпечити ведення та передачу замовнику в установленому порядку документів про виконання договору підряду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 74 Загальних умов підрядник у порядку, визначеному нормативними документами та договором підряду, веде і передає замовнику після завершення робіт документи про виконання договору підряду.

Приймання-передача закінчених робіт (об`єкта будівництва) проводиться у порядку, встановленому цими Загальними умовами, іншими нормативними актами та договором підряду (пункт 88 Загальних умов).

Відтак, у даному випадку, сторони у Договорі конкретизували та на власний розсуд визначили умови, за яких відповідачу передається виконавча документація, що не суперечить ні приписам жодних нормативно-правових актів, ні положенням самого Договору.

Погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання на підставі норм статей 525, 526 ЦК України.

Відповідно, підписавши з власної волі, оскільки іншого судом не встановлено, Договір, який в тому числі містить умови передачі виконавчої документації (після закінчення робіт та повного розрахунку), позивач за зустрічним позовом погодився з такими умовами та усвідомлював наслідки його невиконання.

А тому, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недійсним пункту 6.3.8. Договору.

Щодо вимоги про зобов`язання Підприємства передати Товариству виконавчу документацію, судова колегія наголошує на тому, що сторонами було погоджено порядок передачі виконавчої документації, зокрема у разі повної оплати виконаних підрядних робіт, водночас наразі така умова, за якої позивач зобов`язаний передати виконавчу документацію, не настала, оскільки відповідач не здійснив остаточний розрахунок за виконані підрядні роботи, а тому зустрічний позов в цій частині є необґрунтованим, та відповідно, задоволенню не підлягає.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач мав надати виконавчу документацію з тих підстав, що Договір є припиненим у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, оскільки як передбачено умовами п. 10.1. Договору він діє до 31.12.2024, а в частині зобов`язань, що виникли за договором, до їх повного виконання сторонами.

Відтак, закінчення строку договору, на який його було укладено, не припиняє обов`язків сторін щодо виконання взятих на себе зобов`язань, а саме замовника – оплатити в повному обсязі виконані роботи, а підрядника – передати виконавчу документацію, після здійснення такої повної оплати.

Не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги й посилання апелянта на те, що об`єктом робіт за Договором є ключова теплова інфраструктура фронтового міста, а відсутність виконавчої документації фізично та юридично блокує технічний нагляд, безпечну експлуатацію котла та проходження опалювального сезону муніципальним підприємством, оскільки як вже було вказано вище, така документацію підлягає передачі лише за умов настання певних обставин, зокрема повної оплати за виконані підрядні роботи. При цьому, скаржником не надано доказів на підтвердження того, що він виконав взяті на себе зобов`язання, а відповідач за зустрічним позовом безпідставно ухиляється від виконання власного обов`язку з передачі виконавчої документації.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що порушення під час прийняття оскаржуваного рішення, які наведені апелянтом не знайшли свого підтвердження.

Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 05.03.2026 по справі №916/4262/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.06.2026.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Філінюк І.Г.