Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №619/3751/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

м. Київ

справа № 619/3751/24

провадження № 51-4352 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 02 квітня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року у кримінальному провадженні № 22024220000000150 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Солоницівка Дергачівського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 02 квітня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції станом на 05 січня 2022 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років без конфіскації майна.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим в тому, що він, будучи громадянином України, в період введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, який розпочався 24 лютого 2022 року і триває по теперішній час, перебуваючи на території с. Подвірки Харківського району Харківської області, умисно надав представнику іноземної держави-агресора допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України.

З цією метою ОСОБА_7 у період не пізніше 24 лютого 2022 року, умисно та свідомо, використовуючи свій обліковий запис у додатку для спілкування «Telegram», налагодив контакт з представником іноземної держави агресора РФ - військовослужбовцем приватної військової компанії «Редут», що підпорядковується головному управлінню генерального штабу збройних сил РФ, ОСОБА_8 , для подальшої передачі останній відомостей про дислокацію та переміщення особового складу та військової техніки Сил оборони України з метою подальшого використання під час здійснення обстрілів із різних видів озброєння та планування бойових дій збройними формуваннями РФ на території Харківської області.

У період з 24 лютого по 24 березня 2022 року, перебуваючи у м. Харкові та Харківському районі Харківської області, маючи військову освіту та будучи обізнаним у військовій справі, ОСОБА_7 систематично здійснював збір з метою подальшої передачі вказаному представнику іноземної держави відомостей щодо розташування та переміщення особового складу і маршрутів переміщення військової техніки Сил оборони України.

Так, 24 лютого 2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи на території с-ща Солоницівка передав вказаній особі відомості щодо розміщення особового складу та озброєння в районі с. Подвірки Харківського району Харківської області.

03 березня 2022 року передав відомості щодо розміщення військової техніки в районі виїзду з с. Подвірки, а 24 березня 2022 року - відомості щодо місцезнаходження сил та засобів військ протиповітряної оборони ЗСУ в районі с. Сіряки Харківського району Харківської області.

Згідно відомостей ОУВ «Харків» підрозділами Сил оборони України виконувалися завдання у районі с. Подвірки, с-ще Солоницівка, с. Сіряки Харківського району Харківської області у вищевказаний період часу, а інформація про їх дислокацію та переміщення офіційними джерелами у відкритому доступі не розміщувалась; передача цієї інформації у розпорядження країни-агресора надала можливість представникам держави-агресора та її незаконним збройним формуванням провести заходи для нанесення шкоди підрозділам ЗСУ та іншим військовим формуванням, залученим до надання відсічі збройній агресії РФ, а також можливість здійснення розвідувально-підривної діяльності проти України з метою завдання шкоди її суверенітету, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд дав неправильну оцінку доказам та неправильно кваліфікував дії обвинуваченого за ст. 111 КК України, оскільки він не мав умислу на передачу інформації представнику держави-агресора, а спілкувався з рідною тіткою. Також в судах не доведено, що остання є військовослужбовцем приватної військової компанії, а посилання судів на відомості з сайту «Миротворець», соціального додатку «GetContact» та Реєстру осіб, які підозрюються в причетності до терористичної діяльності, є недопустимими доказами. Враховуючи викладене, захисник вважає, що діях його підзахисного може міститися склад іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 114-2 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, стверджував про ненадання судами належної оцінки всім доказам та, як наслідок, про неправильну кваліфікацію дій його підзахисного.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів, наведених у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

У касаційній скарзі захисник не заперечує встановлені судом фактичні обставини, зібрані під час досудового розслідування та досліджені в суді докази, проте вважає, що цим доказам надана неправильна оцінка. Суд касаційної інстанції відповідно до ст. 433 КПК України перевіряє судові рішення в межах доводів касаційної скарги сторони захисту.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, оцінив докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом.

Суд першої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, а саме в державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України в умовах воєнного стану на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, шляхом надання представникам іноземної держави допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, послався на наступні докази.

В судовому засіданні ОСОБА_7 не заперечував того, що направляв особі на ім`я ОСОБА_8 скріншоти стосовно розташування блокпостів українських військових, боєкомплектів, військової техніки тощо. При цьому йому було достовірно відомо, що ця особа проживає на тимчасово окупованій території України в м. Луганськ.

Суд оцінив також показання свідка ОСОБА_9 - матері обвинуваченого, яка пояснила, що ОСОБА_8 це її сестра, вона живе в м. Луганську, у 2018 році обвинувачений їздив до неї у м. Луганськ.

Згідно протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій було встановлено номери телефонів ОСОБА_7 та контакту, який підписаний як «Люда2», якою є ОСОБА_8 , з геолокацією останньої на тимчасово окупованій території. Зафіксовано листування між ними та зміст текстових повідомлень.

Також в суді було досліджено та покладено в основу вироку відомості, що містяться у повідомленні начальника ГВ КР УСБУ в Харківській області про вчинення кримінального правопорушення, згідно якого встановлено, що громадянин України ОСОБА_7 у період з 24 лютого по 03 березня 2022 року здійснював збір і передачу представнику іноземної організації відомостей, що містять розвідувальний характер, зокрема, про розташування сил та засобів сил оборони України на території Харківської області. Ці відомості він передавав за допомогою мобільного додатку «Telegram» особі з ім`ям ОСОБА_8 , яка проживає на ТОТ Луганської області в м. Луганськ та має відношення до одного з розвідувальних підрозділів НЗФ так званої «ЛНР». До цього повідомлення додано Інформацію про особу з реєстру осіб, які підозрюються в причетності до терористичної діяльності, незаконних збройних формувань, сепаратизму; скріншоти з відкритих інтернет-ресурсів та фото вказаної особи у військовій формі одягу.

У касаційній скарзі захисник стверджує про недопустимість інформації, отриманої з інтернету, а також про невстановлення того, що ОСОБА_8 є представником іноземної держави.

Суд зауважує, що відомості про відношення ОСОБА_8 до одного з розвідувальних підрозділів НЗФ так званої «ЛНР» взяті з відкритих джерел, вони є у вільному доступі, а тому суд обґрунтовано взяв їх до уваги та оцінив у сукупності з іншими доказами. Крім того, хоча вказана інформація і використана судом для висновку, що спілкування відбувалося з представником іноземної держави чи іноземної організації, однак ключовим для такого висновку є саме зміст інформації і спосіб її передачі, які вочевидь вказують на те, що отримувач інформації працює на РФ і збирає інформацію військового характеру.

Що стосується твердження захисника про невстановлення, що ОСОБА_8 є представником саме іноземної держави чи іноземної організації, то суд касаційної інстанції виходить з того, що іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має України з нею дипломатичні відносини.

Представником іноземної держави або іноземної організації є будь-яка особа, не обов`язково іноземець, це може бути і особа без громадянства. При цьому не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_8 мешкає на тимчасово окупованій території України в м. Луганську, є військовослужбовцем приватної військової компанії «Редут», що підпорядковується головному управлінню генерального штабу збройних сил РФ. Враховуючи наведене суд дійшов переконання, що ОСОБА_8 є представником іноземної організації.

Згідно змісту переданих повідомлень ОСОБА_7 передавав вказаній особі відомості про розміщення на відповідних ділянках місцевості особового складу та озброєння Сил оборони України, військової техніки, її дислокації, переміщення, виду та кількості, а також розташування блокпостів. Цю інформацію він позначав на картах «Google Maps», робив скріншоти, під ними писав пояснення що саме там знаходиться (озброєння, блокпост чи військовий підрозділ) і направляв адресату. При цьому, маючи відповідну освіту, ОСОБА_7 розбирався у військовій техніці та усвідомлював наслідки своїх дій.

Суд не вважає, що така інформація є характерною для побутового спілкування між родичами. Це чітка інформація з відомостями військового характеру, поширення якої вочевидь є чутливим для держави, яка перебуває в стані війни.

Тож версію сторони захисту про звичайне спілкування між тіткою (хрещеною) та племінником суди правильно відхилили. До того ж суд першої інстанції перевірив зміст цього спілкування, співставивши дані про реальне розміщення техніки, військових у відповідні дати, коли засуджений повідомляв відомості через Telegram.

З інформації, наданої командиром тактичної групи «Слобода» від 29 лютого 2024 року у період з 24 лютого по 03 березня 2022 року в районах визначених ділянок місцевості, безпосередній близькості до них, дійсно виконувались завдання за призначенням підрозділами Сил оборони України, зокрема, на визначених та обладнаних позиціях. Начальник 3 відділення СВ УСБ України у рамках даного кримінального провадження надав відповідь від 01 березня 2024 року про здійснення обстрілів російськими військами визначених у запиті ділянок місцевості та ділянок, які перебувають у безпосередній близькості до них. З наведеного слідує, що дійсно у той час у певних місцях, про які йдеться в повідомленнях засудженого, знаходилися військовослужбовці та техніка, які були піддані обстрілам.

Щодо доводів касаційної скарги захисника стосовно необхідності перекваліфікації дій винного на ст. 114-2 КК України, то суд касаційної інстанції виходить із судової практики, викладеної, зокрема, в постановах ККС ВС від 14 жовтня 2025 року (справа № 711/4047/22), від 21 жовтня 2025 року (справа № 210/3372/22).

За змістом ст. 111 КК України державна зрада полягає в умисному вчиненні громадянином України діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України» такою є захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Однією з форм державної зради є надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Таке надання полягає у сприянні іноземній державі, іноземній організації або їх представникам для реалізації їх можливих чи дійсних зусиль заподіяти шкоду національній безпеці України, у тому числі спробі знизити обороноздатність України.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають суб`єктивну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.

Суд констатує, що у цьому провадженні мала місце систематична передача чутливих для держави даних про розташування військових об`єктів, техніки і особового складу, дії ОСОБА_7 носили послідовний характер, відбувалися у невеликих проміжках часу саме у критичний момент для держави в умовах повномасштабного вторгнення РФ, мали негативні наслідки для обороноздатності країни, а тому передача ворогу військової інформації, яка за своїм змістом є такою, що спрямована на допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, є ознакою ст. 111 КК України.

З приводу міркувань скаржника про те, що інформація, яку нібито передавав засуджений, не є державною таємницею і була загальнодоступною, варто зауважити, що надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України може мати місце у випадку передачі представникам іноземної держави певних відомостей, які не належать до державної таємниці, але сприяють іноземній державі в досягненні нею цілей, пов`язаних із веденням підривної діяльності.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 111 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Місцевий суд ретельно перевірив і доводи сторони захисту, які аналогічні доводам апеляційної та касаційних скарг, про неправильну кваліфікацію дій винного, навівши в судовому рішенні відповідні мотиви на їх спростування.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами сторони захисту, належним чином перевірив відповідні доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які аналогічні доводам поданої касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги захисників визнано необґрунтованими.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 02 квітня 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3