Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №202/19204/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року

м. Київ

Справа № 202/19204/23

Провадження № 61-15621св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 22 травня 2025 року в складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року в складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому зазначив, що 29 жовтня 2022 року о 23 год. 30 хв. інспектором 1 взводу 2 роти 3 батальйону 3 Управління патрульної поліції (далі - УПП) в Дніпропетровській області старшим лейтенантом поліції Прялупою А. Є. було складено протокол серії ААД № 352382, згідно з яким позивач керував транспортним засобом Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння. Від проходження медичного огляду у відповідному законом порядку позивач відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі- Правила)за що відповідальність передбачена частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Наголошував, що в зазначеному протоколі відсутні свідки, які підтверджували факт його відмови від проходження медичного огляду.

Близько 04 год. 30 жовтня 2022 року він разом з поліцейськими доставив вилучений транспортний засіб до місця зберігання. Відразу після закінчення комендантської години 06 год. 10 хв. 30 жовтня 2022 року він самостійно звернувся до Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради (далі - КП «ДБКЛПД» ДОР) для проведення огляду на стан наркотичного сп`яніння, за результатами якого складено висновок, відповідно до якого у нього ознак наркотичного сп`яніння не виявлено.

30 листопада 2022 року постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 932/6701/22 провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що інспектор 1 взводу 2 роти 3 батальйону 3 УПП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Прялупа А. Є. фактично незаконно та противоправно склав щодо нього протокол серії ААД №352382 про адміністративне правопорушення за відсутності будь-яких доказів, які підтверджували факт його наркотичного сп`яніння.

У зв`язку з незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності йому завдано моральних страждань, оскільки він вимушений був звертатися за правовою допомогою до адвоката, чекати судового засідання щодо розгляду адміністративної справи № 932/6701/22 та перебував у постійному стресі. Також складенням протоколу серії ААД №352382 від 29 жовтня 2022 року завдано шкоди його діловій репутації та авторитету, оскільки притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП створювало образ суспільно небезпечної особи, яка здатна вживати наркотичні засоби та керувати транспортним засобом. Розмір завданої йому моральної шкоди він оцінив у 15 000 000,00 грн, яку просив стягнути з Державного бюджету України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

22 травня 2025 року рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 000,00 грн на відшкодування морально шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

11 листопада 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційні скарги представника Департаменту патрульної поліції та Панни О. А. залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 22 травня 2025 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що інспектор 1 взводу 2 роти 3 батальйону 3 УПП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Прялупа А. Є. фактично склав стосовно позивача протокол серії ААД № 352382 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП за відсутності доказів, які підтверджували б факт наркотичного сп`яніння та відмову позивача від проходження медичного огляду. Тобто судами встановлена невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в розмірі 7 000,00 грн суди керувалися засадами розумності та справедливості, виснували що саме такий розмір є співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому немайнової шкоди. Стягнення у такому розмірі не є надто надмірним, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу. Вважали, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди саме в розмірі 15 000 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 22 травня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц, від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21, від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22, від 05 березня 2025 року в справі № 201/7848/21, щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що поліцейські не вручили йому жодного направлення, натомість повідомили, що йому потрібно самостійно поїхати у медичний заклад для проведення огляду. Проте в протоколі зазначили, що він відмовився від проходження медичного огляду, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил. Однак в протоколі відсутні свідки, які б підтверджували факт його відмови від проходження медичного огляду.

Вважає, що визначений судами попередніх інстанцій розмір моральної шкоди є значно заниженим.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Департамент патрульної поліції зазначив, що, враховуючи всі обставини справи, принципи розумності та справедливості, вважає, що скасування у встановленому порядку постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є достатньою справедливою сатисфакцією та повністю забезпечує нівелювання наслідків складання такого протоколу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 жовтня 2022 року інспектором 1 взводу 2 роти 3 батальйону 3 УПП в Дніпропетровській області Прялупою А. Є. складено протокол серії ААД № 352382 про те, що 29 жовтня 2022 року о 20 год. 03 хв. за адресою: м. Дніпро, Шевченківський р-он, пр-т Дмитра Яворницького, 49, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: його поведінка не відповідала обстановці. Від проходження медичного огляду у відповідному законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги пункту 2.5 Правил, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 130 КУпАП.

Згідно з висновком КП «ДБКЛПД» ДОР від 19 листопада 2022 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції 30 жовтня 2022 року о 06 год. 10 хв., проведено огляд ОСОБА_1 на підставі його заяви на стан наркотичного сп`яніння, за результатами якого складено висновок про те, що у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння не виявлено.

30 листопада 2022 року постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (справа № 932/6701/22) провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП закрито за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина перша статті 15, пункт 9 частини першої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (такі висновки, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду в постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Так, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Для правильного вирішення спору в справі, що переглядається, необхідним є врахування вказівки Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 22 січня 2025 року в справі № 335/6977/22, на яку посилається в касаційній скарзі заявник, про те, що патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, а тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідності до частин першої, третьої статті 19 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (у редакції на момент складання щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення) у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що діями та бездіяльністю працівників поліції йому спричинена моральна шкода, а саме: інспектором 1 взводу 2 роти 3 батальйону 3 УПП в Дніпропетровській області Прялупою А. Є. 29 жовтня 2022 року було складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , згідно з яким він нібито перебував з явними ознаками наркотичного сп`яніння, оскільки його поведінка не відповідала обстановці. Водночас на медичний огляд його направлено не було і в протоколі зазначено, що він відмовився від медичного огляду, що не відповідає дійсності.

За особистою заявою позивача йому було проведено медичний огляд і згідно з висновком КП «ДБКЛПД» ДОР від 19 листопада 2022 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння не виявлено.

Зазначена обставина була підставою закриття судом провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП за відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Поліцейський вищенаведені приписи законодавства не виконав, а тому у нього були відсутні будь-які правові підстави для скледання протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 352382.

Згідно з пунктом 6 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису (а в разі неможливості застосування таких засобів у присутності двох свідків) складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Водночас у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 352382 від 29 жовтня 2022 року відсутні свідки, які засвідчили факт відмови ОСОБА_1 від проведення огляду в закладі охорони здоров`я.

Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували про те, що інспектор 1 взводу 2 роти 3 батальйону 3 УПП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Прялупа А. Є. склав щодо позивача протокол серії ААД № 352382 про адміністративне правопорушення на підставі частини першої статті 130 КУпАП за відсутності доказів, які підтверджували б факт наркотичного сп`яніння та відмову позивача від проходження медичного огляду. Тобто підтверджено невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.

У касаційній скарзі позивач не погоджується із визначеним судами розміром відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення. Щодо цього колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, на яку, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі, вказала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Суд першої інстанції встановив обставини, що впливають на визначення розміру моральної шкоди, дослідив надані докази та надав їм відповідну правову оцінку, з якою обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції.

Стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди в розмірі 7 000,00 грн відповідає характеру та обсягу страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її життєвих і суспільних стосунках, принципам розумності і справедливості та не призведе до надмірного збагачення.

Такі висновки не суперечать постановам Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21, від 05 березня 2025 року в справі № 201/7848/21, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки в справі № 686/8422/20 стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 10 510 грн на відшкодування моральної шкоди, у справі № 686/13784/21 - 300 грн на відшкодування моральної шкоди, у справі № 201/7848/21 - 20 100,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що в справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права, власної оцінки доказів та незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 22 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська