Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №711/1846/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1846/26

Провадження № 2/711/1618/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Булгакової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання – Кошубінської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк Алла Олександрівна про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Дем`яненко К.О., звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом, у якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу частини будинку, укладений 23.07.2013 між ним та ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , після смерті якої позивач у порядку спадкування за законом набув право власності на частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок ракетного обстрілу зазначений будинок зазнав пошкоджень. З метою фіксації фактів руйнування нерухомого майна та внесення відомостей до Реєстру збитків, 03.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Черкаської міської ради. Однак у прийнятті відповідних заяв позивачу було відмовлено та повідомлено, що вказана нерухомість на праві приватної власності зареєстрована за його сестрою - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 23.07.2013, посвідченого приватним нотаріусом Сопільняк А.О. Позивач стверджує, що про існування оспорюваного договору дізнався лише 03.02.2026 від працівників міської ради. Жодного наміру відчужувати своє житло він не мав, волевиявлення на продаж майна було відсутнє, а грошові кошти за цим правочином від відповідачки ніколи не отримував. Обґрунтовуючи підстави недійсності правочину, ОСОБА_1 зазначає, що є особою з інвалідністю з дитинства по слуху (III група), через що неправильно сприйняв фактичні обставини та під впливом обману з боку ОСОБА_2 підписав оспорюваний договір, вважаючи його довіреністю на ім`я відповідачки для збирання документів з метою переоформлення групи інвалідності. Крім того, під час укладення та нотаріального посвідчення правочину був відсутній представник «Українського товариства глухих» для захисту його інтересів. Враховуючи, що внутрішня воля позивача не відповідала його волевиявленню, а правочин вчинено під впливом помилки щодо його природи та обману, позивач на підставі статей 229, 230 ЦК України просить визнати оспорюваний договір недійсним.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026, вказану справу передано для розгляду судді Булгаковій Г.В.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.03.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від представника позивача – адвоката Дем`яненко К.О. надійшла заява, у якій вона просила проводити розгляд справи у відсутність позивача та його представника.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила; відзив на позовну заяву не подала; клопотань про відкладення розгляду або про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило.

Третя особа – приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином; подала заяву, у якій просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до частини 8 статті 178, частини 4 статті 223 та частини 1 статті 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належав житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Частки у праві спільної часткової власності між співвласниками розподілялися таким чином: ОСОБА_1 належало 3/4 частки вказаного будинку, а ОСОБА_4 - 1/4 частка.

23.07.2013 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частини будинку, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк А.О. та зареєстрований в реєстрі за № 4724. Відповідно до пункту 1 цього договору, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 купила 3/4 частини житлового будинку з відповідними надвірними спорудами за вказаною адресою. На підставі вказаного правочину нотаріусом того ж дня було здійснено державну реєстрацію права власності на відчужені 3/4 частини за ОСОБА_2 (номер відомостей про речове право: 1782959).

Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства по слуху. Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 079171 від 05.06.2012, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново.

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю № 1323, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.07.2024 та членського квитка «Українського товариства глухих» (ID: НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 є глухим, отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника довічно та є членом «Українського товариства глухих».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Підставою визнання договору купівлі-продажу частини будинку недійсним позивач зазначив вчинення правочину під впливом помилки щодо його природи та обману.

Згідно з статтею 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений під впливом помилки, необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ЦК України розуміє, в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман може виражатися в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні відомостей, надання підроблених документів тощо) або у пасивних діях недобросовісної сторони, яка утримується від дій, які вона повинна була вчинити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 335/15805/17 зазначено, що тлумачення статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.07.2022 у справі № 760/21633/15 зазначено, що тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України. Подібні висновки викладені у поставах Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 753/10863/16-ц, від 20.01.2021 у справі № 522/24005/17.

Відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін.

Оцінюючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю по слуху (глухим), у зв`язку з чим у нього існують труднощі у сприйнятті інформації та повноцінній комунікації без сторонньої допомоги (сурдоперекладача).

Оспорюваний договір позивач укладав із рідною сестрою ОСОБА_2 , якій довіряв. Відповідачка, знаючи про стан здоров`я брата, ввела його в оману, створивши у нього хибне уявлення про природу, характер і наслідки дій, що вчинялися. Зокрема, відповідачка запевнила, що позивач підписує довіреність на представництво його інтересів у відповідних установах з метою переоформлення документів, пов`язаних із підтвердженням його інвалідності.

Під час посвідчення оспорюваного договору купівлі-продажу 23.07.2013 приватний нотаріус Сопільняк А.О., в порушення вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не залучив дипломованого перекладача жестової мови (сурдоперекладача) для встановлення дійсних намірів та волевиявлення позивача.

За відсутності кваліфікованого сурдоперекладу сам по собі факт того, що ОСОБА_1 є письменним та особисто поставив підпис у документі, не може свідчити про належне роз`яснення йому умов договору.

Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про те, що позивач, укладаючи оспорюваний договір, помилився щодо його правової природи, а також прав та обов`язків, які мали виникнути між сторонами. Під час укладення цього правочину волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним, не відповідало його справжній внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених саме договором купівлі-продажу (відчуження майна).

Крім того, відповідно до статті 655 ЦК України договір купівлі-продажу за своєю правовою природою є двостороннім та оплатним. Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт передачі відповідачкою та отримання позивачем грошових коштів у розмірі 109 200,00 грн., що визначені у тексті договору як ціна продажу. Невиконання відповідачкою обов`язку щодо оплати вартості майна у сукупності з іншими обставинами підтверджує позицію позивача про те, що реального наміру укласти договір купівлі-продажу та відчужити майно він не мав.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним, що договір купівлі-продажу від 23.07.2013 вчинений позивачем під впливом істотної помилки щодо його правової природи, яка була викликана обманом з боку відповідачки ОСОБА_2 .

Оскільки зовнішнє волевиявлення ОСОБА_1 не було вільним та суперечило його внутрішній волі, на підставі статей 203, 215, 229 та 230 ЦК України позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом визнання правочину недійсним.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 277, 279, 280–282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Сопільняк Алла Олександрівна про визнання договору недійсним – задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу частини будинку, укладений 23 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Г. В. Булгакова