Рішення від 15 червня 2026 р. у справі №369/13036/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13036/24

Провадження № 2/369/1695/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді – Пінкевич Н.С.

секретаря судового засідання – Худинець Д.С.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору недійсним -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Дану квартиру вона придбала для власних потреб, користувалась нею, зберігала там свої речі та документи. ОСОБА_4 є її донькою, яка працює в управлінні патрульної поліції м.Києва та орендувала житло в м.Києві. Згодом її донька попросила її зареєструвати в цій квартирі та час від часу надати право там проживати у її відсутність одною, сплачувати комунальні послуги. Але згодом їй стало відомо, що в цій квартирі вона проживає не одна, а з ОСОБА_5 у цивільному шлюбу. При цьому донька його повністю утримувала, він не має свого житла, сплачує аліменти на дитину, сплачує іпотеку за своє житло.

Вказала, що на прохання доньки вона видала на її ім`я довіреність для уникнення обов`язку декларувати квартиру, автомобіль, та сплачувати комунальні послуги. І на підставі цієї довіреності ОСОБА_4 продала квартиру ОСОБА_5 , без її згоди та без передачі їй будь-яких коштів за цю квартиру. На її вимогу, донька відмовилась розривати договір та передавати їй реальні кошти за цю квартиру, оскільки їй і не отримувала. Протягом тижня вона скасувала довіреність.

Вважає, що укладений договір купівлі-продажу квартири є удаваним та фактично приховує договір дарування. Жодних коштів не передавалось за правочином, відповідачі жодної інформації про зміни в майновому стані у своїх деклараціях не подавали та таких коштів і не мають. Укладений правочин не спрямований на реальне настання юридичних наслідків, що ним обумовлені.

Укладений правочин не відповідає її волевиявленню, внутрішній волі, без її згоди, довіреністю не надавалось право дарування квартири. Її взагалі не повідомили про намір відчужити майно.

На підставі ст.ст. 16, 203, 215, 232, 235, 238, 241 ЦК України, просила суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Петровою С.М., зареєстровано в реєстрі №982;

судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

21 листопада 2024 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з доводами позову вказала, що позивачка не надала жодного доказу на підтвердження умисним діями, всупереч її інтересам, наявність зловмисної домовленості відповідачів між собою, виникнення через це несприятливих для позивача наслідків. Відсутні докази її недобросовісності, відсутності наміру укласти та виконати спірний правочин. Видана їй довіреність надавала їй право на укладення оспорюваного правочину. Між нею та ОСОБА_5 досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов правочину, погоджено вартість квартири. На виконання домовленості ОСОБА_5 передав їй кошти та після чого був підписаний оспорюваний договір. Тому даний правочин не може визнаватись удаваним в судовому порядку, а саме як укладення договору дарування.

Зазначила, що про укладений правочин вона повідомила ОСОБА_1 та передала їй кошти за квартиру. Але через певний час остання почала говорити, що продавати квартиру не хотіла, кошти не отримувала та вимагала повернути їй квартиру у власність, скасувала довіреність. Просила відмовити у задоволенні позову.

26 грудня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив. Позивачка додатково зазначила, що ОСОБА_4 не надала суду доказів передачі їй грошових коштів за продаж квартири, сплату комунальних послуг після продажу кватири, не спростувала проживання однієї сімєю з ОСОБА_5 та розпорядження нею квартирою, не подали суду декларацій майнового стану. Просила задоволити позов.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому представник позивача та позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання відповідач ОСОБА_5 не з`явився, про день, час та місце розгляду повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. Ухвала про відкриття провадження по справі, судові повістки направлялись на адресу зареєстрованого місця проживання. Конверти повертались з відмітками «за закінчення терміну зберігання» та «адресат відсутній», що відповідно до ст.128 ЦПК України є належним повідомленням.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 19 лютого 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

07 грудня 2022 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчена приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Швець А.О., зареєстрована в реєстрі за №2206.

Даної довіреністю ОСОБА_1 уповноважила управляти і розпоряджатись усім належним їй на праві власності рухомим і нерухомим майном, в тому числі квартирами з правом укладати, підписувати від її імені будь-які договори, правочини, здійснювати розрахунки за вчиненими правочинами, договорами (кожен діє самостійно, незалежно один від одного). Довіреність видана строком на три роки з правом передоручення повноважень третім особам і дійсна до 07 грудня 2025 року.

10 червня 2024 року за заявою ОСОБА_1 вищевказана Довіреність скасована та припинила дію, що підтверджено витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей №52970109 від 10 червня 2024 року.

За ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннямич. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

За ч. 1-2 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Згідно ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

30 квітня 2024 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник – ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Петровою С.М.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин на шкоду інтересам довірителя (постанова Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 642/7417/18, від 05.08.2025 у справі № 694/1099/22).

Посилання позивача про те, що довіреністю вона не уповноважувала відповідачку продати квартиру спростовуються повноваженнями довірителів, викладених по тексту довіреності. Будь-яких обмежень по праву розпорядження квартирою АДРЕСА_1 судом не встановлено та позивачкою не доведено. Відтак, відсутні докази того, що оспорюваний правочин суперечить засадам добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України) та порушує імперативну заборону, встановлену ч. 3 ст. 238 ЦК України (вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), оскільки воля довірителя на момент вчинення дії була чітко виражена у довіреності, жодних обмежень не встановлено. Договір купівлі-продажу є оплатним договором, існування іншої волі власника квартири на момент її відчуження, істотне заниження вартості майна, не проведення оплати продавцем не доведена позивачем. Також матеріали справи не містять доказів проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Наявність кількох фото підтверджує лиш факт знайомства відповідачів між собою, а не виникнення відносин, притаманних подружжю.

Щодо вимог про удаваність правочину.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Вищезазначені висновки викладені у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18).

30 квітня 2024 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник – ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Петровою С.М.

Відповідно до ч.1 статті 638, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Із змісту укладеного договору вбачається, що сторонами правочину погоджені всі істотні умови договору. Жодна із сторін, які підписували договір, не мала та на час розгляду справи не мала заперечень щодо укладення, виконання договору.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом України у змісті постанови від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16 та у подальшому неодноразово підтримані Верховним Судом у змісті постанов від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та від 16 квітня 2025 року у справі № 332/534/22 (провадження № 61-14827св24).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Відтак, як вже зауважувалось, змістом статті 717 ЦК України закріплено визначення договору дарування, відповідно до якого за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Водночас власник має право на укладення договору купівлі-продажу, як особисто, так і через уповноваженого представника. Договір купівлі-продажу має бути укладений в письмовій форма та нотаріально посвідчений.

Таким чином, порушуючи перед судом вимогу про визнання договору дарування удаваним з тих підстав, що насправді сторонами було укладено договір дарування та відповідачі по справі проживали однією сім`єю, мала довести, що обидві сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору дарування, зокрема, факт відсутності безоплатності договору. Стверджуючи, що вона жодних коштів не отримувала, не можуть ототожнюватись з неотриманням коштів за договором від ОСОБА_5 і що по суті є окремим вимогами.

Як вже вказувалось, що судом встановлено, що 30 квітня 2024 року було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчені нотаріально, згідно з умовами яких ОСОБА_1 , від імені якої діяла ОСОБА_4 , продала, а ОСОБА_5 набув право власності на квартиру.

Відтак, зі змісту оспорюваного договору купівлі-продажу квартири вбачається, що при укладенні останніх нотаріусом сторонам була роз`яснена правова природа такого виду правочину, сторони підтвердили дійсність своїх намірів та розуміння правової природи договору, підтвердили відсутність будь-яких спорів по відчужуваній нерухомості; приховування фактів, які б могли мати істотне значення й були свідомо ними приховані; ознак фіктивності або удаваності правочину під час укладення даного виду правочину, а також у момент підписання договору усвідомлювали значення дій і могли керувати ними, розуміючи природу цього правочину, свої права та обов`язки за цим договором, які обома сторонами повинні усвідомлюватися.

Будь-яких доказів, на підтвердження того, що сторони мали на меті укласти саме договір дарування, матеріали справи не містять.

Не доводить таких вимог і подана суду роздруківка з мережі інтернет про продаж квартири. Будь-яких доказів того, що таке розміщення було зроблено саме ОСОБА_4 матеріали справи не містять, як і того, що це скрнішоти з її месенджерів.

Не можуть бути підтвердження укладення договору дарування квартири і відсутність відомостей у деклараціях. Так, декларуванню підлягає не лише купівля-продаж, а й дарування нерухомого майна. Виникнення права власності не пов`язується з поданням декларації. Неподання такої декларації тягне за собою встановлену законом відповідальність. Відтак, ОСОБА_1 не було доведено, що сторони оспорюваного договору купівлі-продажу спрямовували свою волю на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді цим правочином.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення

Керуючись ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору недійсним – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ