Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №274/8202/25 — Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/8202/25

Провадження № 2/0274/1115/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

"25" травня 2026 р. м. Бердичів

Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Большакова Т. Б., за участю секретаря судового засідання Гориніної Ю. О.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельних ділянок та визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог просить:

- поділити земельну ділянку із кадастровим номером 1820880901:03:002:0138 площею 0,25 га, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку із кадастровим номером 1820880901:03:002:0139, площею 0,2545 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства, які належать ОСОБА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 647904) із кадастровим номером 1820880901:03:002:0138 площею 0,25 га та 1/2 частину земельної ділянки, яка призначена для ведення особистого селянського господарства (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 647905) із кадастровим номером 1820880901:03:002:0139, площею 0,2545 га;

- стягнути із відповідача судові витрати: судовий збір та витрати на надання правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням суду від 26.02.2025 за нею визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку (будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами), загальною площею 53,9 кв. м. та житловою 33,6 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та за відповідачем визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку (будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами ), загальною площею 53.9 кв. м. та житловою 33,6 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог відмовлено.

Отже, судом встановлено, що об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 був набутий сторонами в період перебування у зареєстрованому шлюбі та згідно зі ст. 60 СК України, вважається спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу за кожним по частці.

Разом з тим, суд визнав безпідставними вимоги позивача про визнання за нею в порядку поділу майна подружжя, як об`єкту права спільної сумісної власності, право власності на 1/2 частину земельних ділянок площами 0,2500 га та 0,2545 га, оскільки такі земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами: 1820880901:03:002:0138, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 1820880901:03:002:0139, призначена для ведення особистого селянського господарства на підставі ст. ст. 40, 81, 118, 121 Земельного кодексу України у порядку безоплатної приватизації, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача та поділу на підставі ст. ст. 60, 69, 70 СК України не підлягає.

При цьому позивачка зазначає, що хоча спірні земельні ділянки і набуто у власність чоловіка в порядку безоплатної приватизації, однак на одній розташований будинок, який поділено між подружжям і позивачка має у власності 1/2 частину цього будинку, тому до неї переходить також право власності на земельну ділянку у розмірі частки у праві власності на будинок, відповідно до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Таким чином вважає за доцільне здійснити поділ земельних ділянок пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Указані обставини стали підставою звернення до суду з цим позовом.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Ухвалою суду від 09.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження;

Ухвалою суду від 05.03.2026 закрито проведення підготовчого засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Від відповідача заяв по суті справи до суду не надійшло, останній не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заяву, у судові засідання не з`являвся, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе за згодою позивача провести заочний розгляд справи.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ст. ст. 244, 259 ЦПК Україниу судовому засіданні 25.05.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, складення повного тексту якого відкладено на 10 днів.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 86 ЗКУ земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно ст. 88 ЗКУ учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 № 7 згідно з положеннями статей 81, 116 Земельного кодексу України (надалі – ЗКУ) окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗКУ, 377 ЦКУ.

Відповідно до вимоги статті 120 ЗК України, якою передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Отже, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У ч. 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду

Судом встановлено, що рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 20.04.2021, справа № 274/5582/20, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 06.05.1995.

24.09.2002 Виконавчий комітет Великонизгірецької сільської ради видав свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок з приватними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_2 . Свідоцтво видане на ім`я ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Великонизгірецької сільської ради № 32 від 19.09.2002.

На підставі рішення від 18.09.2009 Великонизгірецької сільської ради, ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 647904, площею 0,2500 га, кадастровий номер 1820880901:03:002:0138 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі рішення від 18.09.2009 Великонизгірецької сільської ради, ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 647905, площею 0,2545 га, кадастровий номер 1820880901:03:002:0139 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Судом встановлено, що за відповідачем під час перебування у шлюбі з позивачем було зареєстроване право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на дві земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,2545 га.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 26.02.2025, яке набрало законної сили 10.04.2025, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку (будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами), загальною площею 53,9 кв. м. та житловою 33,6 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку (будинку садибного типу із господарськими будівлями і спорудами), загальною площею 53,9 кв. м. та житловою 33,6 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаним рішенням суду у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем в порядку поділу майна подружжя, як об`єкту права спільної сумісної власності, права власності на 1/2 частину земельних ділянок площею 0,2500 га та 0,2545 га, відмовлено, оскільки судом встановлено, що земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,2545 га з кадастровими номерами: 1820880901:03:002:0138, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; 1820880901:03:002:0139, призначена для ведення особистого селянського господарства на підставі ст. ст. 40, 81, 118, 121 Земельного кодексу України у порядку безоплатної приватизації, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю відповідача та поділу на підставі ст. ст. 60, 69, 70 СК України не підлягає.

Таким чином, оскільки рішення Бердичівського міськрайонного суду від 26.02.2025 у справі №274/3024/24 набрало законної сили 10.04.2025, стосується тих самих сторін по справі що в цій справі, стосується питання щодо спору з поділу майна між ними, в силу приписів ч.4 ст. 82 ЦПК України, суд не піддає сумніву встановлені вказаним рішенням суду обставини та вищевикладені встановлені цим рішенням суду обставини додатковому доказуванню не підлягають.

З матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки є самостійними об`єктами цивільних прав, кожна з яких має окремий кадастровий номер та різне цільове призначення, а саме:

земельна ділянка кадастровий номер 1820880901:03:002:0138 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд;

земельна ділянка кадастровий номер 1820880901:03:002:0139 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Щодо земельної ділянки (кадастровий номер 1820880901:03:002:0139) для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає, що вказана земельна ділянка є окремим об`єктом права власності, не пов`язана з розміщенням або обслуговуванням житлового будинку, право власності на який визначено за сторонами у рівних частках.

Відповідно до статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України перехід прав на земельну ділянку обумовлений переходом права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на такій земельній ділянці, та поширюється виключно на земельну ділянку, необхідну для розміщення та обслуговування відповідного об`єкта нерухомості.

Отже, зазначені норми не регулюють правовий режим земельних ділянок, які не перебувають у функціональному зв`язку з об`єктом нерухомого майна, та не можуть бути підставою для виникнення у позивача права на частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 26.02.2025, яке набрало законної сили 10.04.2025, встановлено, що зазначені земельні ділянки не є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Вказані обставини відповідно до статті 82 ЦПК України є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню.

За таких обставин позовні вимоги у частині поділу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства задоволенню не підлягають.

Щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820880901:03:002:0138 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, суд виходить із наступного.

Так, судом установлено, що на зазначеній земельній ділянці розташований житловий будинок, право власності на який належить сторонам у рівних частках — по 1/2 кожному.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна або його частку, набуває право на земельну ділянку, на якій розташований такий об`єкт, у обсязі, необхідному для його обслуговування, без зміни її цільового призначення.

При цьому визначення часток у праві власності на житловий будинок є юридичним фактом, що обумовлює виникнення у співвласників похідного права на відповідні частки у праві на земельну ділянку, яка обслуговує такий об`єкт нерухомості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач як співвласник 1/2 частки житлового будинку має право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку кадастровий номер 1820880901:03:002:0138, як на таку, що забезпечує обслуговування розташованого на ній житлового будинку.

Таким чином вимога про поділ земельної ділянки пропорційно частці у праві власності на будинок, який на ній розташований, підлягає задоволенню, шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частку зазначеної земельної ділянки.

З огляду на встановлені обставини справи, позов підлягає частковому задоволенню.

V.Розподіл судових витрат

На підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені понесені нею судові витрати у вигляді судового збору, який підлягав сплаті, у розмірі 600,20 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 247, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ земельних ділянок та визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 647904) із кадастровим номером 1820880901:03:002:0138 площею 0,25 га.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 600,20 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач, якому рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 15.06.2026 ( суддя перебувала у відпустці з 04.06.2026 по 14.06.2026).

Суддя Тетяна БОЛЬШАКОВА