Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №638/22538/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 червня 2026 року

м.Харків

справа №638/22538/25

провадження № 22-ц/818/3031/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

Суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про стягнення неустойки (пені) за прострочку аліментів, -

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Ліпчанського Володимира Віталійовича на рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 26 січня 2026 року, Подус Г.С.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, в розмірі 51650,94 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 26 січня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочку аліментів у розмірі 5890 гривень 59 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок. В іншій частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Ліпчанський Володимир Віталійович просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та постановити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати стягнути з відповідача на її користь.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що починаючи з дати звернення до суду нараховуються аліменти, тому позивачка має право на отримання пені з моменту звернення до суду, відповідач зобов`язаний утримувати свою дитину.

Рішення суду переглядається в частині відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до 04.09.2025 року – день ухвалення рішення про стягнення аліментів, суд не може вважати, що прострочення сплати аліментів сталося саме з вини відповідача, як це передбачено приписами ч.1 ст.196 СК України.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження 08.05.батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки, виданої Харківським національним економічним університетом ім. С. Кузнеця, ОСОБА_2 здобуває вищу освіту в університеті з 01.01.2024 на денній формі навчання. Навчається за рахунок коштів фізичних осіб, закінчує навчання 30.06.2028.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Харкова від 04.09.2025 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 06.05.2025 року і до припинення навчання ОСОБА_2 , але не більш, ніж до досягнення нею двадцяти трьох років. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до обов`язкового негайного виконання.

04 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківському відділі ДВС у місті Харкові СМУ МЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження.

05 листопада 2026 року постановою старшого державного виконавця Шевченківському відділі ДВС у місті Харкові СМУ МЮ Дмухіною Я. відкрито виконавче провадження у справі.

Як слідує з наданого державним виконавцем розрахунку заборгованості відповідачем було сплачено повністю нараховані за рішенням суду аліменти 11.11.2025 року, а державним виконавцем було перераховано вказану суму позивачці 12.11.2025 року.

На момент звернення позивачки до суду заборгованість у відповідача відсутня.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка наголошувала, що має право на отримання пені за період з дати звернення до суду, тобто з 06.05.2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), "В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини" (далі за текстом Конвенція).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції, "Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів".

Відповідно до ст. 18 Конвенції, "Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини".

Частиною 7 ст. 7 СК України, передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини, той з батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджаються аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Цей припис підтверджує факт підвищеного захисту прав дітей. При розгляді справи суди повинні враховувати інтереси дитини, права якої, за будь-яких обставин, мають бути захищені.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ч.1 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Статтею 201 СК України до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Таким чином, під час вирішення питання про стягнення пені за прострочення сплати аліментів боржником, необхідно брати до уваги фактичні обставини, що зумовили виникнення заборгованості, можливість та обізнаність боржника про необхідність утримувати дитину, у тому числі і на підставі відповідного судового рішення, участь боржника у вихованні дитини, що сприятиме його обізнаності щодо потреб дитини, пов`язаних з її матеріальним забезпеченням.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 195 Сімейного кодексу України (далі за текстом СК України), розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, убачається, що станом на час звернення позивача до суду заборгованість у відповідача відсутня.

В позовній заяві позивач зазначила, що з урахуванням ст. 196 СК України та ч. 14 ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 51650,94 грн яку вона обрахувала з дня подачі позову до суду про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання.

Разом з тим, сімейне законодавство містить презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Така позиція суду міститься у Постанові Верховного Суду від 20 липня 2020 року по справі №362/4462/16-ц.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_2 здійснював перекази на картку повнолітньої доньки з призначенням платежу «Аліменти» на різні суми протягом періоду з 11.05.2025 року по 26.10.2025 року.(а.с.46-54)

Після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки та відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 у визначений у постанові державного виконавця строк повністю погасив суму аліментів нараховану за рішенням суду.

На час звернення до суду із даним позовом заборгованість у відповідача відсутня.

Судова колегія звертає увагу, що доказів ухилення відповідача від сплати аліментів на повнолітню доньку матеріали справи не містять. Рішення виконано добровільно у визначені законом строки.

Судова колегія зазначає, що ст. 199 СК не передбачає беззаперечного обов`язку батька сплачувати аліменти на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, а пов`язує їх саме з можливістю батька надавати дитині таку допомогу.

Тому відсутні підстави вважати, що до ухвалення у справі про стягнення аліментів рішення , яким визначено розмір аліментів у частці ід усіх видів його заробітку (доходів), щомісячно, у відповідача був наявний обов`язок сплачувати аліменти саме в такому розмірі.

При цьому протягом часу розгляду вказаної справи судом відповідач добровільно перераховував кошти на рахунок дитини.

Доказів наявності вини відповідача у несплаті аліментів за період з 06.05.2025 по 04.09.2025 року не вбачається.

Підстави для нарахування пені за несплату аліментів за вказаний період відсутні.

Висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за вказаний період відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ліпчанського Володимира Віталійовича - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 26 січня 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова