Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №717/960/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа № 717/960/26

Номер провадження2-о/717/144/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого – судді Телешмана О.В.,

з участю:

секретаря судових засідань Глібіщук М.Л. ,

заявник ОСОБА_1 в судове засідання з`явилася,

заінтересована особа ОСОБА_2 в судове засідання з`явився.

Заявник ОСОБА_1 подала до Кельменецького районного суду Чернівецької області заяву, в якій просить:

Винести обмежувальний припис строком на шість місяців щодо заінтересованої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , та встановити такі тимчасові обмеження:

заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у тому числі через особисті повідомлення, соціальні мережі, месенджери або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 та малолітньої ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 ;

заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 200 метрів до місця навчання малолітньої ОСОБА_4 , а також до інших місць її постійного або частого перебування;

заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та малолітню ОСОБА_4 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;

заборонити ОСОБА_2 контактувати з малолітньою ОСОБА_4 через педагогічних працівників, адміністрацію навчального закладу, знайомих, родичів або інших третіх осіб без попереднього погодження з матір`ю дитини та без урахування психологічного стану дитини;

обмежити спілкування ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_4 на строк дії обмежувального припису заборонивши будь-які самостійні, неконтрольовані або примусові контакти з дитиною.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_5 про встановлення обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , суд

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 28.05.2023 року відкрито провадження в даній справі та призначено розгляд справи на 13 годину 40 хвилин 29 травня 2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 29.05.2026 року розгляд справи відкладено для надання можливості заінтересованій особі подати заперечення проти заяви та докази на підтвердження заперечень, а також в зв`язку з тим, що в судовому засіданні встановлено, що заявниця змінила прізвище із ОСОБА_6 на ОСОБА_7 після одруження 2 вересня 2025 року, а заяву та всі документи подавала за дошлюбним прізвищем – ОСОБА_6 , через що вона заявила клопотання про надання документів, які підтверджують зміну прізвища.

Заявниця ОСОБА_1 підтримала заяву повністю та пояснила, що в 2012 році вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 і вони мають дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Подружні відносини між ними припинені рішенням суду в 2021 році, хоча фактично вони перестали спільно проживати з 2019 року. Після розірвання шлюбу дитина постійно проживає разом нею по АДРЕСА_3 .

Протягом тривалого часу ОСОБА_2 фактично не підтримував належних батьківських відносин із донькою, не цікавився її повсякденним життям, станом здоров`я, навчанням, психологічним станом та розвитком.

Дочка під час розмов і зустрічей з батьком відчувала психологічний тиск, її стан стає психологічно неурівноваженим, через що вона вимушена звертатися до психологів щодо стану дитини, які дали її пораду обмежити спілкування дитини з батьком за таких умов.

Вона дозволяла заінтересованій особі бачитися з дитиною, є рішення міської ради, але дитина не бажає бачитися і спілкуватися з батьком, а він, намагаючись встановити з дитиною контакт через неї, чи особисто, травмує психіку дитини. Під час приїзду до дитини заінтересованої особи вона викликала поліцію щоб працівники поліції зафіксували психологічний стан дитини. Вона не заперечує самого факту права батька на участь у вихованні дитини, однак така участь не може здійснюватися у спосіб, який ігнорує психологічний стан дитини, її емоційну безпеку, сталі умови проживання прихильність до матері та фактичну відсутність довірливих відносин біологічним батьком.

Заявниця вважає, що факти психічного насильства щодо дитини з боку батька підтверджується характеристикою первинної діагностики, виданою логопедом, психологом, психотерапевтом ОСОБА_8 від 30.10.2025 року, відповідно до якої в дитини наявна вибіркова емоційна прив`язаність до матері та вітчима, відчуження і фрустрована потреба у визнанні з боку біологічного батька, а також ознаки емоційного напруження при згадуванні про нього. Вказані обставини свідчать про те, що примусовий або неконтрольований контакт заінтересованою особою може негативно впливати на психологічний с малолітньої дитини.

Крім того, з аудіозаписів телефонних розмов між заінтересованою особою, нею та дочкою ОСОБА_4 вбачається здійснення психологічного тиску на дитину з боку ОСОБА_2 .

Під час вказаних розмов простежується емоційно збуджений та напружений психологічний стан малолітньої дитини, хвилювання, страх, небажання підтримувати відповідне спілкування, а так: психологічний дискомфорт, спричинений поведінкою батька.

Вказані обставини додатково підтверджують наявність ризиків завдання шкоди психологічному здоров`ю дитини, свідчать про негативний вплив на емоційний стан малолітньої ОСОБА_4 , підтверджують необхідність застосування судом спеціальних заходів захисту вигляді обмежувального припису.

Також заявниця вважає, що саме вона підтримувала постійний контакт із класним керівником, відвідувала батьківські збори, забезпечувала дитину всім необхідним для навчання, приводила дитину до школи та забирала після уроків, що підтверджується характеристикою № 01-27/342 від 08.09.2025 року ( а.с.13), тобто вихованням та навчанням дитини фактично займалася вона, також вона зверталася на прийом до лікаря з дитиною, що підтверджується витягом з амбулаторної картки ОСОБА_4 .

Заявниця вважає, що батько дитини тисне на дитину щоб вона спілкувалася з ним та бабою, тобто його матір`ю. Дитина не хоче спілкуватися з батьком, а після спілкувань, які відбувалися дитина мала дуже поганий емоційний та психологічний стан.

З приводу психічного насильства щодо неї та дочки вона не зверталася до лікарні та поліції про притягнення батька за домашнє насильство.

Заявник вважає, що поведінка заінтересованої особи ОСОБА_2 , урахуванням попередньої тривалої самоусуненості від життя дитини, подальших спроб контактувати з дитиною є причиною назадовільного психологічного та психічного стану дитини, тому слід обмежити в судовому порядку спілкування батька з дитиною, оскільки вона не бажає, щоб продовжувалося з його боку психологічного насильства, щоб дитина себе вільно почувала і достатнього того, як дитина реагує на спілкування з батьком.

Заінтересована особа ОСОБА_9 заявлені вимоги не визнав повністю та пояснив, що він не вчиняв жодного психологічного насильства щодо колишньої дружини – заявниці та його дитини, яку він просто хоче бачити, хоче спілкуватися з нею. Він телефонував до дитини лише з метою поспілкуватися з нею та в подальшому телефонував щоб поздоровити її днем народження, але реакція дитини була негативною, вона відмовлялася його слухати та розмовляти з ним. При цьому він не ображав її, а коли телефоном розмовляв із заявницею, то дійсно вони сварилися з приводу можливості його спілкування з дитиною та можливості бачити дитину, в тому числі відповідно до рішення міської ради. Він не визнає заявлені вимоги повністю.

Свідок ОСОБА_10 дав суду показання, що він є чоловіком рідної сестри ОСОБА_2 . ОСОБА_11 виховував дитину до семи років, дуже опікувався нею, особливо коли мати дитини працювала цілодобово. Вони були разом на морі багато разів. ОСОБА_12 є порядною та законослухняною людиною, не вживає зовсім алкоголю, не має шкідливих звичок. Він нікол не притягувався до жодної відповідальності, навіть адміністративної. Дитина проживала з батьками в господарстві ОСОБА_9 і він навіть доглядав бабусю заявниці. До дитини він ставився відповідально , можна сказати здував пилинки, навіть він як батько до свої дітей так не відносився, як ОСОБА_2 до своєї. Чому зараз таке відношення дитини незрозуміло. Він жив поруч з їхнім господарством і дуже часто бував у них і бачив такі відносини. Йому невідомо про жодний психологічний тиск з його боку на дитину, тим більше психічне насильство.

ОСОБА_13 дала суду показання, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 він не вчиняв жодного насильства щодо заявниці та її дочки. 23.04.2026 року вона з братом приїхали до дитини на день народження і були біля їх господарства. Там була якась жінка, яку вони попросили покликати дитину. дитина так і не вийшла, тому вони залишили подарунок біля паркану господарства і поїхали.

Інші процесуальні дії не вчинялися.

Інші заяви та клопотання не надходили.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 01 листопада 2012 року зареєструвала шлюб із заінтересованою особою ОСОБА_2 . Під час шлюбу у подружжя народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 . Шлюб між заявницею та заінтересованою особою розірвано рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 30.11.2021 року у справі № 717/1339/21, що підтверджується копією даного рішення суду.

Заявниця та заінтересована особа проживали спільно в шлюбі до 2019 року в селі Подвір`ївка Дністровського району Чернівецької області, де дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 розпочала навчання в школі, після чого дитина проживала з матір`ю в місті Чернівці, де продовжила навчання та на даний час проживає в селі Коболчин Дністровського району Чернівецької області.

З листа Подвірївського ліцею Лівинецької сільської ради Дністровського району Чернівецької області від 25.09.2025 року № 55 вбачається, що батько дитини однаковою мірою з матір`ю відвідували батьківські збори, спілкувалися з вчителями, надавали підтримку в навчанні.

Дані обставини підтверджені дослідженими судом доказами та визнаються учасниками розгляду справи.

З вересня 2025 року між заявницею та заінтересованою особою виникли непорозуміння та спори з приводу участі заінтересованої особи у вихованні їх дочки.

03.09.2025 року заявниця звернулася до Дністровського РВП ГУНП в Чернівецькій області із заявою про проведення із заінтересованою особою ОСОБА_2 щодо неприпустимості самостійного спілкування або утримання їхньої дитини без її згоди, перевірити дії працівника поліції ОСОБА_14 про його можливу змову із ОСОБА_2 та притягнути винних осіб до відповідальності згідно із законом, що підтверджується заявою заявниці ( а.с.17-18,29-31).

Дністровський РВП ГУНП розглянув дану заяву ОСОБА_1 та надав відповідь від 02.10.2025 року № 113222-2025, з якої вбачається, що в діях ОСОБА_2 відсутні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.166 КК України. (а.с.19).

Крім того, рішенням виконавчого комітету Сокирянської міської ради від 22.10.2025 року №221 виконавчий комітет вирішував спір між заінтересованою особою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та визначим спосіб та час участі батька у вихованні дитини( а.с.38).

Також 23.04.2026 року заінтересована особа ОСОБА_2 приїхав в село Коболчин Дністровського району Чернівецької області з своєю рідною сестрою ОСОБА_13 щоб привітати дочку з днем народження, проте остання не вийшла з будинку до нього. Дана обставина визнається учасниками розгляду та підтверджується показаннями свідка ОСОБА_13 .

Також 23.04.2026 року заінтересована особа ОСОБА_2 мав телефонну розмову з своєю дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в ході якої намагався розмовляти з нею та вітав з її днем народження, проте дитина в категоричній формі відмовилася з ним спілкуватися та повідомила, що не бажає з ним розмовляти та отримувати від нього подарунки, повідомивши, що найкращий подарунок, якщо він залишить її в спокої. При цьому ОСОБА_2 не погрожував дитині, не висловлювався нецензурною лексикою, не кричав на дитину, що підтверджується аудіозаписом телефонної розмови( а.с.41) та визнається учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник; у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Відповідно до п.1,3 ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана:

особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству";

батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків".

Згідно ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

-психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

Судом встановлено, що між заявником та заінтересованою особою склалися правовідносини з приводу виховання дитини, та відсутні докази та фактичні дані, що вказують на психічне насильство щодо дитини та заявниці з боку заінтересованої особи.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявницею не надано доказів, а в матеріалах справи відсутні докази, що заінтересована особа ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство у формі психічного насильства щодо заявниці ОСОБА_1 та його дочки ОСОБА_4 .

Заявниця не надала суду належних та допустимих, доказів, які б підтверджували ту обставину, що ОСОБА_15 вчинив домашнє насильство, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого – заявниці чи їхньої дитини ОСОБА_4 .

За вимогами статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» діяльність, спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству, ґрунтується на таких засадах: 1) гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд, на правничу допомогу, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; 2) належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 3) врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, дотримання принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 4) визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; 5) повага та неупереджене і небайдуже ставлення до постраждалих осіб з боку суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; 6) конфіденційність інформації про постраждалих осіб та осіб, які повідомили про вчинення домашнього насильства; 7) добровільність отримання допомоги постраждалими особами, крім дітей та недієздатних осіб; 8) врахування особливих потреб та інтересів постраждалих осіб, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних жінок, дітей, недієздатних осіб, осіб похилого віку; 9) ефективна взаємодія суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, з громадськими об`єднаннями, неурядовими організаціями, медіа та іншими особами; 10) недопустимості обов`язкових альтернативних процесів з вирішення спорів, у тому числі посередництва, примирення, медіації, щодо всіх форм домашнього насильства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до даного Закону.

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) зазначено, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».

У постанові від 28 травня 2025 року в справі № 761/44907/24 Верховний Суд зазначив, що докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (Постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Враховуючи вказані вимоги та застосовуючи їх у цій справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи.

У даній справі, встановлено, що між заявницею та заінтересованою особою, як між колишнім подружжям, склалася конфліктна ситуація щодо виховання та спілкування з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною. Ця обставина свідчить про наявність між сторонами конфлікту щодо реалізації батьківських прав і обов`язків.

Суд відхиляє доводи та докази заявниці у вигляді аудіорозмов з нею та дитиною та характеристику первинної діагностики логопеда, психолога, психотерапевта ОСОБА_8 від 30.10.2025 року, оскільки з даних доказів не вбачається, що ОСОБА_2 вчиняв психічне насильство стосовно заявниці та дочки ОСОБА_4 , тобто висловлював словесні образи, погрози, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи і такі його дії викликали у заявниці та дитини побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Також з даних доказів не вбачається, що дитині та заявниці була завдана шкода психічному здоров`ю і дана шкода завдана саме внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 .

З даних доказів вбачається, що ОСОБА_2 намагався розмовляти з дитиною, на що в останньої виникла гостра негативна реакція, а також при іншій розмові телефонував до дитини в день її народження для привітань, на що знову дитина відреагувала емоційно, відмовилася спілкуватися з батьком заявила, що не хоче з ним спілкуватися та найкращий подарунок для неї щоб батько не контактував з нею, проте дані факти, на думку суду не свідчать про психічне насильство з боку ОСОБА_2 щодо дитини та його колишньої дружини. При цьому, суд вважає, що заявниця не надала суду доказів спричинення заінтересованою особою психічної шкоди здоров`ю дитини під час даної розмови.

З даних доказів також вбачається, що ОСОБА_2 намагався розмовляти з дружиною щодо його участі у вихованні дитини і при цьому між ними був словесний конфлікт, сварка з цього приводу. При цьому, суд вважає, що заявниця не надала суду доказів спричинення заінтересованою особою психічної шкоди її здоров`ю під час даної розмови.

Також під час вказаних вище телефонних розмов ОСОБА_2 не ображав заявницю або дитину, не погрожував їм, не розмовляв з дитиною на підвищених тонах, тобто не кричав, не сперечався, не принижував її, не вживав ненормативну лексику, тощо.

Враховуючи викладене, вище суд вважає, що заявником не надано, а судом не встановлено, належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для заявниці та дитини, зокрема в майбутньому, які б свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для заінтересованої особи.

Докази, надані заявницею в обґрунтування заявлених вимог, не вказують на вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, та їхньої дочки, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між колишнім подружжям з приводу участі батька у вихованні дитини та свідчать про позицію дитини, яка, в силу свого віку, рівня розвитку та психологічного стану, категорично не бажає спілкуватися з батьком.

Враховуючи викладені вище обставини справи, суд вважає, що заява ОСОБА_5 про встановлення обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 не підлягає задоволенню і в задоволенні заяви слід відмовити повністю за безпідставністю.

На підставі Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», керуючись ст. ст. 9-13, 76-81, 141, 200, 206, 217, 258, 259, 263-265,350-1- 350-6 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 16 червня 2026 року.

Суддя Телешман О.В.