Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №638/4666/23 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа638/4666/23

Провадження № 1-кп/638/532/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретарів судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

прокурорів: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

обвинуваченого - ОСОБА_12 ,

захисника - адвоката ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду міста Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220480006265 від 15 грудня 2016 року стосовно

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця м. Харкова, громадянина України, українця, офіційно непрацевлаштований, із середньою освітою, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей та інших осіб не має, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого:

- 22.11.2001 Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 141 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки;

- 09.07.2003 Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці; звільнений 28.03.2005 умовно-достроково, невідбутий термін 11 місяців 5 днів;

- 11.05.2006 Московським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 8 місяців; звільнений 18.09.2007 із заміною на виправні роботи, з утриманням 10 % ЗП;

- 27.01.2009 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 186, 353 КК України,із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки; 27.10.2012 звільнений по відбуттю строку покарання;

- 27.03.2017 Київським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358 КК України із застосуванням ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; 11.07.2017 року ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок залишено без змін, звільнений 09.08.2019 по відбуттю строку покарання;

- 03.03.2026 Немишлянським районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 185, ст. 336 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_12 через оголошення, розміщені на сайтах глобальної мережі Інтернет, вирішив орендувати на добу помешкання громадян, з метою забезпечення таким чином безперешкодного доступу до них для вчинення крадіжки особистого майна власників цих приміщень. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_12 , віднайшовши вищезазначеним шляхом оголошення про здачу в оренду квартири АДРЕСА_2 . 13.12.2016 домовився з користувачем квартири ОСОБА_15 про найм житла. В цей же день, приблизно об 11 год 20 хв, ОСОБА_12 , перебуваючи біля вищевказаної квартири отримав ключи від ОСОБА_16 , яка є помічником користувача квартири, назвавшись ОСОБА_17 домовився, що поверне ключі 14.12.2016 о 12 год 00 хв та ОСОБА_12 передав грошові кошти в розмірі 550 грн. ОСОБА_12 , реалізуючи свій злочинний умисел, маючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу проник до квартири та, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав телевізор моделі Bravia LED-EH3920BF чорного кольору, пилосмок «Gorenje Mars 3» чорного кольору, пральну машину «Samsung WF-F861», мікрохвильову піч «Gorenje MО-7МЕ», бойлер «ATLANT» білого кольору, який на праві приватної власності належить потерпілому ОСОБА_15 . Після цього, з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, причинивши тим самим матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_15 .

Згідно висновку судової товарознавчої експертизи №1821 від 16.03.2017 року ринкова вартість вищезазначеного майна на момент скоєння кримінального правопорушення з урахуванням зниження якості від зносу на 14.12.2016 року складає 17 793 грн 85 коп.

Крім, ОСОБА_12 , за попередньою змовою з ОСОБА_18 , з метою скоєння умисного таємного викрадення чужого майна 15.12.2016 через оголошення, розміщені на сайтах Глобальної мережі Інтернет, вирішили орендувати на добу помешкання громадян з метою забезпечення таким чином безперешкодного доступу до них для вчинення крадіжок особистого майна власників цих приміщень. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , винайшовши вищезазначеним шляхом оголошення про здачу в оренду квартири АДРЕСА_3 . 26.12.2016 домовилися з власником квартири ОСОБА_19 , про наймання житла. В цей же вечір, приблизно о 18 год. 00хв., ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , перебуваючи біля вищевказаної квартири отримали ключі від ОСОБА_20 , яка користується 107 та 108, назвавшись ОСОБА_17 домовилися, що повернуть ключі 16.12.2016 року о 12.00годині та ОСОБА_12 , передав грошові кошти у розмірі 300 грн за квартиру АДРЕСА_4 , а ОСОБА_18 передав грошові кошти в сумі 300 грн за квартиру АДРЕСА_5 . ОСОБА_12 та ОСОБА_18 реалізуючи свій єдиний злочинний умисел маючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення, за рахунок чужого майна, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу проникли до квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 , переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, таємно викрали два телевізори моделі «Samsung UЕ40J5100», чорного кольору, який на праві приватної власності належить потерпілому ОСОБА_21 .. Після цього, з місця скоєння кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши тим самим матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_21 .

Згідно висновку судової товарознавчої експертизи №784 від 16.02.2017 року ринкова вартість двох телевізорів моделі «Samsung UЕ40J5100», чорного кольору з урахуванням зносу на 15.12.2016 складає 16 532 грн 84 коп.

Крім, того ОСОБА_12 за попередньою змовою з ОСОБА_18 , з метою скоєння умисного таємного викрадення чужого майна 26.12.2016 через оголошення, розміщені на сайтах Глобальної мережі Інтернет, вирішили орендувати на добу помешкання громадян з метою забезпечення таким чином безперешкодного доступу до них для вчинення крадіжок особистого майна власників цих приміщень. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , винайшовши вищезазначеним шляхом оголошення про здачу в оренду квартири АДРЕСА_6 . 26.12.2016 домовилися з власником квартири ОСОБА_19 , про наймання житла. В цей же вечір приблизно о 16 год.00 хв. ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , перебуваючи біля вищевказаної квартири отримали ключі від ОСОБА_22 , який є помічником власника квартири, назвавшись ОСОБА_17 та ОСОБА_18 домовилися, що повернуть ключі 27.12.2016року о 12.00 годині та ОСОБА_12 , передав грошові кошти у розмірі 350 грн. ОСОБА_12 та ОСОБА_18 реалізуючи свій єдиний злочинний умисел маючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення, за рахунок чужого майна, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу проникли до квартири та переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, таємно викрали телевізор моделі «Samsung UF32J5200АКНUА», 32 дюйми, чорного кольору, який на праві приватної власності належить потерпілому ОСОБА_19 . Після цього, з місця скоєння кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши тим самим матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_19 .

Згідно висновку судової товарознавчої експертизи №1905 від 15.03.2017 ринкова вартість телевізор моделі «Samsung UF32J5200АКНUА», 32 дюйми, чорного кольору, на момент скоєння кримінального правопорушення складає 9 272 грн 64 коп.

Також, ОСОБА_12 , за попередньою змовою з ОСОБА_18 , з метою скоєння умисного таємного викрадення чужого майна 26.12.2016 через оголошення, розміщені на сайтах Глобальної мережі Інтернет, вирішили орендувати на добу помешкання громадян з метою забезпечення таким чином безперешкодного доступу до них для вчинення крадіжок особистого майна власників цих приміщень. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , винайшовши вищезазначеним шляхом оголошення про здачу в оренду квартири АДРЕСА_7 . 26.12.2016 домовилися з власником квартири ОСОБА_19 , про наймання житла. В цей же вечір, приблизно о 17год. 20хв., ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , перебуваючи біля вищевказаної квартири отримали ключі від ОСОБА_22 , який є помічником власника квартири, назвавшись ОСОБА_17 та ОСОБА_18 домовилися, що повернуть ключі 27.12.2016 року о 12.00 годині та ОСОБА_12 , передав грошові кошти у розмірі 350 грн. ОСОБА_12 та ОСОБА_18 , реалізуючи свій єдиний злочинний умисел маючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення, за рахунок чужого майна, діючи умисно, повторно, шляхом вільного доступу проникли до квартири та переконавшись, що за їх діями ніхто не спостерігає, таємно викрали телевізор моделі «LG 32LН2000», чорного кольору, який на праві приватної власності належить потерпілому ОСОБА_19 . Після цього, з місця скоєння кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши тим самим матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_19 .

Згідно висновку судової-товарознавчої експертизи №1905 від 15.03.2017 ринкова вартість телевізора моделі «LG 32LН2000», чорного кольору, на момент скоєння кримінального правопорушення складає 5 200 грн 00 коп.

Таким чином, ОСОБА_12 своїми протиправними умисними діями вчинив кримінальні правопорушення - злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у житло.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова ОСОБА_23 від 29 грудня 2021 року призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2022 року прийнято до свого провадження кримінальне провадження № 12016220480006265 від 15 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених частиною третьою статті 185 КК України. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 11 травня 2023 року оголошено розшук ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2026 року районного суду м. Харкова відновлено кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016220480006265 від 15.12.2016 за обвинуваченням ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220480006265 від 15 грудня 2016 року, стосовно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 Кримінального Кодексу України.

Потерпілі у справі, ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце проведення судового засідання, у судові засідання не з`явлись, про поважність причин неможливості прибути до суду - суд не повідомили.

ОСОБА_25 подав через канцелярію суду заяву, в якій просив розглядати обвинувальний акт за його відсутності. Цивільний позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити.

ОСОБА_19 подав через канцелярію суду заяву про розгляд обвинувального акту без його участі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 травня 2024 року клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_11 задоволено.

Витребувано із ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо перебування на військовому обліку ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Витребувано зі ІНФОРМАЦІЯ_7 інформацію щодо перебування на військовому обліку ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, інформацію щодо перетину державного кордону України в період з лютого 2022 року по день надання відповіді громадянами України ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Витребувано від Міністерства соціальної політики України інформацію щодо перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб та щодо зареєстрованого місця перебування як внутрішньо переміщених осіб громадян України ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_8 ; ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_9 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2024 року клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_10 задоволено.

Витребувано із ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо перебування на військовому обліку ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Витребувано зі ІНФОРМАЦІЯ_7 інформацію щодо перебування на військовому обліку ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, інформацію щодо перетину державного кордону України в період з лютого 2022 року по день надання відповіді громадянином України ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Витребувано від Міністерства соціальної політики України інформацію щодо перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб та щодо зареєстрованого місця перебування як внутрішньо переміщеної особи громадянина України ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_10 .

Окрім того, прокурор подала через канцелярію суду клопотання, в якому просила суд постановити ухвалу в порядку ст. 333 КПК України щодо встановлення місцезнаходження потерпілих у справі, а саме: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 , оскільки останні в судові засідання не з`являються та встановити з ними зв`язок неможливо.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 вересня 2024 року клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_11 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016220480006265 від 15 грудня 2016 року задоволено.

Надано Харківському РУП № 3 ГУНП в Харківській області доручення на проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні № 12016220480006265 від 15 грудня 2016 року, з метою встановлення фактичного місця проживання/знаходження потерпілих у справі:

- ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, освіта вища, працюючого ФОП « ОСОБА_15 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_10 .

- ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, освіта вища, працюючого ФОП « ОСОБА_25 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 .

- ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, освіта вища, працюючого ФОП « ОСОБА_19 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_9 .

Згідно відповіді начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_26 , інформацію щодо перетину державного кордону України в період з лютого 2022 року по 09.04.2024 ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_19 в базі даних не виявлено.

Згідно відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 полковника П. Житняка, ОСОБА_24 за даними АС "Оберіг" перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 та має військове звання молодший лейтенант.

Згідно відповіді т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 полковника ОСОБА_27 щодо перебування на військовому обліку ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на військовому обліку не перебуває.

ІНФОРМАЦІЯ_4 полковника П. Житняка, ОСОБА_24 за даними АС "Оберіг" перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 та має військове звання молодший лейтенант.

Стосовно встановлення місцезнаходження потерпілих у справі в порядку ст. 333 КПК України, надано рапорт о/у ВКП ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_28 , відповідно до якого, було неодноразово здійснено виїзд за місцем реєстрації потерпілих, встановити їх місцезнаходження не виявилось можливим. За попередньою інформацією вони знаходяться поза межами міста Харкова.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК України визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердивши обставини, а саме, час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

Просив суд суворо його не карати, врахувати, що він вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному, жалкує про скоєні ним діяння. Зазначив, що буде намагатися відшкодувати заподіяні збитки.

Показання обвинуваченого ОСОБА_12 не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_12 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та, беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, матеріалів стосовно цивільного позову, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з`ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз`яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.

Таким чином, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд вважав, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьому обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції.

Судом обвинуваченому роз`яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Дослідивши зібрані у справі докази, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, суд вважає, що вина ОСОБА_12 повністю повністю доведена, а його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковані за частиною третьою статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у житло.

Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_12 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням у житло.

При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_12 суд враховує його щире каяття та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом`якшує його покарання.

Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, громадянин України, офіційно непрацевлаштований, із середньою освітою, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку в лікаря-нарколога в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» та на обліку в лікаря-психіатра в КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР не перебуває, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимий, останній раз засуджений 03 березня 2026 року Немишлянським районним судом м. Харкова за ч. 4 ст. 185, ст. 336 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно положень статті 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 185 КК України, належать до категорії тяжких злочинів.

Таким чином, відповідно до загальних засад призначення покарання, законності, справедливості, обґрунтованості, вимог, зазначених в абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначені виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_12 , визначаючи достатність покарання для подальшого виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер, невелику суспільну небезпеку та наслідки скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини справи та розмір завданої матеріальної шкоди, дані про особу винного, наявність обставини, яка пом`якшує, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, майновий стан обвинуваченого, який офіційно працевлаштований, цивільний позов визнав повністю, виходячи із достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, зважаючи на те, що за приписами статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, та, водночас, на позицію сторони обвинувачення, суд дійшов висновку про необхідність призначити ОСОБА_12 покарання за частиною третьою статті 185 КК України у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної частини статті.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме гуманності й справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Також згідно з вимогами ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Тож початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно особи, яка перебуває під вартою, законодавець обліковує виключно з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, при цьому строк попереднього ув`язнення повинен бути зарахований до строку відбування покарання за правилами ст. 72 КК України.

Стосовно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 04 червня 2015 року (остаточне 04 вересня 2015 року) у справі «Руслан Яковенко проти України», в якому суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити та національне законодавство України чітко передбачає, що суд, який постановляє вирок, повинен вирішити, який запобіжний захід застосовуватиметься до засудженого до набрання вироком законної сили (п. 46, п. 62).

Так, ОСОБА_12 останній раз засуджений 03 березня 2026 року вироком Немишлянського районного суду м. Харкова за злочини, передбачені ч. 4 ст. 185, ст. 336 КК України до покарання: за ч. 4 ст. 185 КК України – 6 років позбавлення волі, за ст. 336 КК України – 3 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 постановлено рахувати з моменту проголошення вироку – 03 березня 2026 року.

Зараховано ОСОБА_12 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з дати його фактичного взяття під варту 25 листопада 2025 року по 02 березня 2026 року включно.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_12 у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Вирок набрав законної сили 03 квітня 2026 року.

Заходи забезпечення кримінального провадження у даному кримінальному провадженні не застосовувались.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2026 року тимчасово залишено ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» у зв`язку з розглядом у суді кримінального провадження № 12016220480006265 від 15 грудня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України.

Таким чином, на підставі ухвали продовжував утримуватися в СІЗО для доставки до суду, без обрання запобіжного заходу.

В цьому контексті колегія суддів зауважила на правовій позиції, викладеній в постанові ККС ВС від 25.05.2022 у справі №487/5073/18 (провадження №51-4020км21), згідно якої строк тримання особи в слідчому ізоляторі чи в іншому місці попереднього ув`язнення може бути зараховано відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України лише в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення.

Строк перебування особи у слідчому ізоляторі чи іншому місці попереднього ув`язнення може бути зараховано лише в межах того самого кримінального провадження, у якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення.

У свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Так, вимогами ч. 5 ст. 72 КК України передбачено, що попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч. 1 цієї статті.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» (далі – Закон), попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

На підставі аналізу змісту попереднього вироку Немишлянського районного суду м. Харкова від 03 березня 2026 року вбачається, що ОСОБА_12 на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 постановлено рахувати з моменту проголошення вироку – 03 березня 2026 року.

Зараховано ОСОБА_12 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з дати його фактичного взяття під варту 25 листопада 2025 року по 02 березня 2026 року включно.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_12 у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави до набрання вироком законної сили залишено без змін.

В цьому контексті суд зауважує на правовій позиції, викладеній в постанові ККС ВС від 25.05.2022 у справі №487/5073/18 (провадження №51-4020км21), згідно якої строк тримання особи в слідчому ізоляторі чи в іншому місці попереднього ув`язнення може бути зараховано відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України лише в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення.

З урахуванням викладеного, повторне зарахування обвинуваченому у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в межах іншого кримінального провадження, буде неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На це також вказав Верховний Суд у постанові від 4 червня 2024 року по справі № 523/11745/22.

При призначенні ОСОБА_12 покарання суд бере до уваги дані про особу обвинуваченого, який був неодноразово судимим, його процесуальну поведінку під час судового розгляду кримінального провадження, те, що останній не виконував належним чином покладені на нього процесуальні обов`язки, та був оголошений у розшук.

Суд враховує, що кримінальні правопорушення у даному кримінальному провадженні обвинувачений вчинив до постановлення вироку Немишлянським районним судом м. Харкова 03 березня 2026 року, який набрав законної сили 03 квітня 2026 року, за яким ОСОБА_12 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ст. 336 КК України, та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі. Тому, при призначенні ОСОБА_12 остаточного покарання за вчинення кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, суд застосовує ч. 4 ст. 70 КК України.

Керуючись ст. ст. 349 ч. 3, 368, 369, 370, 373, 374, 395 КПК України суд

ухвалив:

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною третьою статті 185 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі частини четвертої статті 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарання, призначеного за даним вироком та покарання, що призначене за вироком Немишлянського районного суду міста Харкова від 03 березня 2026 року, визначити остаточне покарання ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 рахувати з дня ухвалення вироку – 15 червня 2026 року.

Зарахувати ОСОБА_12 в строк відбування покарання відбуте частково покарання за попереднім вироком Немишлянського районного суду міста Харкова від 03 березня 2026 року, а саме, з 25 листопада 2025 року по 14 червня 2026 року включно.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Повний текст вироку складено 15 червня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1