Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №706/1292/25 — Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 706/1292/25

Номер провадження по справі 2/387/181/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстер І.П.

за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за угодою позики

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

Стислий зміст позовних вимог позивача та позиції відповідача

До Добровеличківського районного суду Кіровоградської області 04 листопада 2025 року надійшла позовна заява, в якій ОСОБА_1 просить стягнути боргу за угодою позики в розмірі 5600 гривень 00 копійок 42 560 гривень 00 копійок проценти за користування грошовими коштами та 15 000 гривень 00 копійок моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 15.03.2025 між ним та відповідачкою укладено у вигляді розписки договір позики, згідно з яким він передав 5600 грн ОСОБА_3 , який мав повернути борг до 15.04.2025, однак відповідач не виконав свої зобов`язання, що спонукало позивача звернутися з цим позовом.

Представник позивача та позивач в судове засідання не з`явились надали до суду заяву про слухання справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився про день, час та місце слухання справи повідомлений вчасно та належним чином. Враховуючи, що відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду на позов не подавав, про причини неподання суду відзиву не повідомляв, зустрічного позову не пред`являв, а тому враховуючи ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідачки до суду не надійшло.

Процесуальні дії суду

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 18.11.2025 було відкрито провадження та призначено судове засідання.

ІІ. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази,які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, доходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 15 березня 2025 року ОСОБА_2 написав письмову боргову розписку, у якій зазначила, що ОСОБА_2 позичив гроші в розмірі 5600 гривень 00 копійок в ОСОБА_1 та зобов`язався повернути до 15.04.2025. У випадку не повернення в строк користування грошима буде сплачувати 5 % від сплаченої суми за кожну добу та моральну шкоду три тисячі гривень за місяць.

Згідно з довідкою про доходи № 8953222575999925, видану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області (Христинівський відділ обслуговування громадян), розмір пенсії позивача за період з 01.05.2024 по 30.04.2025 становить 33326 грн, а також надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30.01.2025.

Оригінали розписки від 15 березня 2025 року представником позивача подано до суду, яка долучені судом до справи.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 43 Цивільного процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Між сторонами склалися цивільні правовідносини з договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або кількість речей того ж роду і якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

Судом встановлено, що 15 березня 2025 року відповідач ОСОБА_2 власноручно склав та підписав розписку, відповідно до якої отримав від позивачки ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 5600 грн та зобов`язався повернути їх до 15 квітня 2025 року.

Факт укладення договору позики та передачі грошових коштів підтверджується оригіналом боргової розписки, який знаходиться у позивачки та був досліджений судом під час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Доказів повернення отриманих грошових коштів відповідачем суду не надано. Отже, вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 5600 грн є обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 15 березня 2025 року відповідач власноручно склав та підписав розписку, відповідно до якої отримав від позивача грошові кошти у сумі 5600 грн та зобов`язався повернути їх до 15 квітня 2025 року.

Факт отримання відповідачем грошових коштів підтверджується оригіналом боргової розписки, який знаходиться у позивача та досліджений судом під час судового розгляду. Доказів повернення позики відповідач суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 5600 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти у розмірі 42560 грн, посилаючись на умову розписки, відповідно до якої у випадку неповернення коштів у визначений строк відповідач зобов`язався сплачувати проценти у розмірі 5% від позиченої суми за кожну добу користування грошовими коштами.

Разом з тим суд звертає увагу, що зазначені проценти підлягають сплаті не за правомірне користування коштами в межах погодженого сторонами строку позики, а виключно після його спливу, тобто у зв`язку з порушенням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасного повернення позики.

Отже, незалежно від посилання сторін на статтю 536 ЦК України, передбачені розпискою 5% від суми позики за кожну добу після настання строку повернення коштів за своєю правовою природою є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені).

Судом встановлено, що строк повернення позики настав 15 квітня 2025 року, тобто під час дії воєнного стану в Україні. Відтак будь-які нарахування, пов`язані з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання в порядку ст.625 ЦК України, не підлягають стягненню.

За таких обставин вимога позивача про стягнення 42560 грн процентів задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 3000 грн суд зазначає, що відповідно до статей 23, 1167 ЦК України обов`язковою умовою її відшкодування є доведеність факту заподіяння моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та моральними стражданнями позивача, а також розмір такої шкоди.

Хоча сторони назвали відповідний платіж «моральною шкодою», його сплата поставлена у залежність виключно від факту неповернення позики у визначений строк та не пов`язана із встановленням факту заподіяння позивачу моральних страждань, їх характеру чи обсягу.

Отже, зазначена умова за своєю правовою природою є способом забезпечення виконання зобов`язання та різновидом майнової відповідальності за порушення договору, а не відшкодуванням моральної шкоди у розумінні статей 23, 1167 ЦК України.

Оскільки прострочення виконання зобов`язання настало під час дії воєнного стану, вимога про стягнення зазначеної суми задоволенню не підлягає з урахуванням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, а також причинний зв`язок між діями відповідача та такими наслідками. Сам по собі факт невиконання грошового зобов`язання не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене суд доходить висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 5600 грн основного боргу, а в решті позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року позивача було звільнено від сплати судового збору при зверненні до суду.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Судом встановлено, що ціна позову становить 49 660 грн. Позовні вимоги задоволено частково на суму 5 600 грн, що становить 11,28 % від заявлених вимог.

Ставка судового збору, яка підлягала сплаті при поданні даного позову, становить 1 211 грн 20 коп.

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 136 грн 62 коп. (1 211,20 грн ? 11,28 %).

За таких обставин з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 136 грн 62 копійки.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 02 вересня 2025 року, розрахунок оплати гонорару за надану правничу допомогу, відповідно до якого адвокатом витрачено 5 годин на підготовку та оформлення позовної заяви, а також квитанцію до прибуткового касового ордера від 02 вересня 2025 року про сплату гонорару в розмірі 3000 грн.

Суд вважає наведені докази належними та допустимими доказами фактичного понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд враховує, що справа не є надмірно складною, а заявлений розмір витрат у сумі 3000 грн за підготовку позовної заяви є реальним, документально підтвердженим та співмірним характеру наданих послуг.

Разом із тим відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що ціна позову становить 49 660 грн, а задоволено позовні вимоги на суму 5 600 грн, що становить 11,28 % від заявленої до стягнення суми.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 338 грн 40 коп. (3000 грн ? 11,28 %).

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 338 грн 40 копійок.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76–81, 141, 200, 206, 246, 247, 263–265, 272, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 5 600 (п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами та моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 136 (сто тридцять шість) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 338 (триста тридцять вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які не були присутні під час проголошення рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення суду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований АДРЕСА_2 , житель АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.