Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №349/1523/24 — Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/1523/24

Провадження № 2/349/14/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 червня 2026 року м. Рогатин

Рогатинський районний суд Івано-Франківської області

у складі головуючого судді Гаврилюк О.О.

з участю секретаря судового засідання Гошко І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження в порядку заочного розгляду цивільну справу №349/1523/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання права особистої приватної власності на майно,

учасник судового провадження:

представник позивача адвокат Озарків М.Д.

встановив:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляв адвокат Окуневич М.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому просив поділити між ними нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , який є їхньою спільною сумісною власністю подружжя.

23 вересня 2024 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Озарків М.Д., пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_2 у якому просила визнати житловий будинок АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

Відповідач ОСОБА_2 не подав відзиву на зустрічну позовну заяву.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Озарків М.Д. позов підтримали повністю з підстав наведених в зустрічній позовній позовній заяві. Додатково пояснили, що за час спільного проживання з відповідачем у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 ніде не працював, не утримував сім`ю. Кошти на будівництво житлового будинку позивачка отримувала від матері ОСОБА_3 , яка протягом тривалого часу працює за межами України та у подальшому має намір повернутися в Україну та проживати разом з нею у цьому будинку. Крім того, ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що майно йому не належить, завдав збитків житловому будинку на суму 275 500,00 грн., що підтверджується звітом про оцінку. Також відповідач, будучи зобов`язаним сплачувати аліменти на сина за рішенням суду, не виконує свого обов`язку. З цих підстав просили позов задовольнити, визнати за позивачкою право приватної особистої власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 повторно не з`явився у судове засідання, судові повістки повернуто до суду з відміткою " адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився повторно, відзиву на позовну заяву не подав, суд провів заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.223,280 ЦПК України.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 21 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про реальний поділ та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

23 вересня 2024 року відповідачкою ОСОБА_1 подано зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності на майно.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2024 року вищезазначені справи об`єднані в одне провадження, здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року у справі за клопотанням ОСОБА_2 було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Провадження у справі на час проведення експертизи було зупинено.

Ухвалою судді від 07 жовтня 2025 року провадження у справі поновлено, судове засідання було призначено на 04 листопада 2025 року. Про день, час та місце проведення підготовчого засідання 04 листопада 2025 року ОСОБА_2 був повідомлений 14 жовтня 2025 року.

Через неявку позивача за первісним позовом ОСОБА_2 підготовче судове засідання було відкладено на 17 листопада 2025 року. Про день, час та місце проведення підготовчого засідання 17 листопада 2025 року ОСОБА_2 був повідомлений 11 листопада 2025 року.

Через неприбуття позивача ОСОБА_2 у судове засідання, призначене на 17 листопада 2025 року, підготовче засідання було відкладено на 17 грудня 2025 року.

Позивач у судове засідання 17 грудня 2025 року не прибув, не повідомив про причини неявки та від нього не надходила заява про розгляд справи за його відсутності, чи про відкладення судового засідання.

Ухвалою суду від 17 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про реальний поділ житлового будинку АДРЕСА_1 залишено без розгляду. Ухвала набула законної сили 02 січня 2026 року.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Згідно ч.5 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2024 року, яке набрало законної сили 12 вересня 2024 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 - розірвано.

Зі змісту судового рішення встановлено, що сторони з 27 жовтня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 .

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності нанерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №64411309, 04 липня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності в цілому на домоволодіння: житловий будинок загальною площею 208,1 м2 житловою площею 80,1 м2, убиральню загальною площею 1,4 м2, ворота загальною площею 8,8 м2, огорожу загальною площею 50,4 м2, огорожу загальною площею 145 м2. Номер запису проправо власності 15229230.

Згідно документів, які свідчать про транзакції (перекази) ОСОБА_5 у період з липня 2012 року по вересень 2020 року нею було перераховано ОСОБА_6 , ОСОБА_7 28 706,99 Євро.

У судовому засіданні ОСОБА_8 , допитана в якості свідка, надала показання, що вона протягом тривалого часу, а саме з 2012 року проживає і працює в Італії. За час перебування у зареєстрованому шлюбі її дочки ОСОБА_9 з ОСОБА_10 вона надсилала їм значні суми коштів біля 30 000, 00 Євро для будівницва та облаштування житлового будинку в с.Воскресінці, де має намір проживати разом з дочкою і онуком після повернення з Італії, оскільки власного житла на території України немає. Будівництво, а саме придбання будівельних матеріалів, оплата роботи майстрам здійснювалася виключно за її кошти, оскільки ні зять, ні дочка ніде не працювали. Дочка самостійно за її кошти купувала будівельні матеріали, підшукувала майстрів, оплачувала їх роботу. Зять ОСОБА_2 не брав участі у будівництві ні грошима, ні роботою. Після припинення спільного проживання з дочкою неодноразово влаштовував сварки, дебоші, погрожував спалити житловий будинок. Постійно говорив дочці, що ні вона, ні я нічого не будемо мати. Також частково реалізував свої погрози, а саме: за допомогою бензопили пошкодив двері в будинку, сходи, підлогу, стіни, заподіявши значної шкоди. Дочка, онук бояться ОСОБА_2 , онук кожен вечір перевіряє, чи замкнені вхідні двері. Вона змушена продовжувати роботу в Італії, щоб відновити пошкоджене майно.

Згідно протоколу про прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 18 липня 2024 року, ОСОБА_1 зверталася до відділу поліції №4 (м.Рогатин) про пошкодження ОСОБА_2 майна в житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно звіту про оцінкузбитку завданого житловому будинку загальною площею 208,1 м2, житловою площею 80,1 м2, який розташований за адресою АДРЕСА_2 від 26 серпня 2024 року, наданого ТОВ "Еспертна група "Юстиція ТЕУ", ринкова вартість завданого збитку станом на 26 серпня 2024 року становить 275 500,00 грн. У звіті зазначено про пошкодження вхідних дверей в гараж, 22 сходин міжповерхових сходів, оздоблення стін у всіх кімнатах, розбите вікто, пошкодження 4 міжкімнатних дверей, покриття підлоги в коридорі, стін та елементів стелі.

Статтею 4 ЦПК України та статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно з вимогами ст. 13, 77, 81 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При вирішенні вказаного спору між сторонами з приводу спірних правових відносин суд керується нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, оскільки вони стосуються права власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на підставах, що не заборонені законом.

Нормами частин першої та третьої статті 355 ЦК України визначено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Норми Сімейного кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна (майно, яке належить подружжю на праві спільної власності та майно, яке є особистою приватною власністю кожного з них).

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту ( ч.1 ст. 61 СК України).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст. 69 СК України)

За ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значенн ( ч.1 ст. 71 СК України).

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб ( ч.4 ст. 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі №546/912/16-ц, належність майна до спільної власності подружжя визначається не тільки за фактом придбання його під час шлюбу, але й за спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Визначаючи право спільної сумісної власності, суд встановлює як факт набуття майна під час шлюбу, так і те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Таким чином, головними критеріями поділу майна будуть час його набуття та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя таке майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року по справі № 711/2302/18 конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Встановлено, що за час перебування в шлюбі ОСОБА_2 зареєстрував право власностіна домоволодіня по АДРЕСА_2 . Позивачкою належними та допустимими доказами доведено спорудження цього майна на її особисті кошти, які надходили від матері з Італії. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що майно йому не належить, завдав значної шкоди житловому будинку з метою помсти колишньому подружжю. З огляду на вищевказані обставини житловий будинок споруджено за кошти, отримані від матері позивачки, а тому є її особистою приватною власністю.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції0175-1816-7060-7555 від 13 вересня 2024 позивачкою ОСОБА_1 сплачено 1211, 20 грн. судового збору, який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на майно задовольнити .

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати - 1211,20 грн. судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Рогатинським районним судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання АДРЕСА_2 , областреєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя О.О.Гаврилюк