Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №183/13090/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/13090/25

Провадження № 2/183/4454/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді - Майної Г. Є.,

з участю: секретаря судового засідання Федорової Є. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,-

У С Т А Н О В И В:

05 грудня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в обґрунтування якого зазначає, що рішення Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі 183/6551/17 з нього на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 18 грудня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття. Позивач зазначає, що після ухвалення вищевказаного рішення він добросовісно виконував покладений на нього обов`язок, сплачуючи 1/3 частину доходу на утримання дітей та несучи додаткові витрати на їх забезпечення. Водночас із середини жовтня 2025 року донька ОСОБА_7 фактично проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні, що підтверджується відповідними актами про проживання й обстеження умов проживання. У зв`язку зі зміною місця проживання доньки, яка залишилася проживати з батьком, а син – з матір`ю, позивач вважає, що його сімейний і матеріальний стан істотно змінився. Він самостійно забезпечує доньку, продовжує нести додаткові витрати на утримання сина, а також проходить реабілітацію після поранення, що вплинуло на його матеріальне становище. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд зменшити розмір аліментів, які стягуються на утримання сина, з 1/3 частини його заробітку (доходу) до 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення сином повноліття.

Ухвалою судді від 14 січня 2026 року постановлено про прийняття позовної заяви до розгляду за правилами загального позовного провадження і відкрито провадження у справі з призначенням підготовчого засідання. Цією ж ухвалою сторонам відповідачеві було встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву та роз`яснено його право подати зустрічний позов.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду подав заяву, у якій підтримав позовні вимоги та просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день, місце та час розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом надсилання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням за її зареєстрованим місцем проживання. Поштове відправлення із судовою повісткою повернулося до суду з відміткою працівника поштового зв`язку про причину повернення - «адресат відсутній», що вказує на вручення судової повістки належним чином (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України). Причини неявки відповідач суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами

Суд, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, дійшов до таких висновків.

Судом установлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про їх народження, наданих суду у засвідчених позивачем копіях (а.с. 11, 12).

З матеріалів справи убачається, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року зареєстрований шлюб 09 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с. 19).

Згідно з актом обстеження умов від 18 листопада 2025 року, складеним головним спеціалістом ССД Полтавець В. В., начальником служби у справах дітей Кравченко І. А. на підставі заяви ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , житло розміщено на першому поверсі одноповерхового будинку, складається з двох кімнат, кухні, сумісного санвузла, в наявності всі комунальні зручності, будинок належить матері цивільної дружини ОСОБА_8 , загальна площа будинку приблизно 60 м2. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Умови проживання задовільні. В будинку підтримується чистота та порядок, достатньо сучасної меблі, побутової техніки. Для виховання та розвитку ОСОБА_7 створено такі умови: виділена окрема кімната, яку ділить з іншими дівчатами, окреме спальне ліжко, велика загальна шафа для одягу, місце для занять та відпочинку. Стосунки, традиції в сім`ї: добрі, дружелюбні, зі слів ОСОБА_7 як почала проживати в родині батька має бажання з ним і проживати. Мама інколи дзвонить і погрожує. Батько цікавиться успіхами, забезпечує матеріально. ОСОБА_1 створив задовільні умови проживання для малолітньої дочки ОСОБА_6 (а.с. 16).

Згідно з актом від 17 листопада 2025 року, складеним головою квартального комітету № 12 Козаченко Г. С. ОСОБА_1 , 1987 року народження, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_6 , 2013 року народження (а.с. 15).

Згідно з актом від 18 квітня 2026 року, складеного головою квартального комітету № 12 Козаченко Г. С. ОСОБА_1 , 1987 року народження, проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , на теперішній час, разом з ОСОБА_5 , 2011 року народження, ОСОБА_6 , 2013 року народження (а.с. 43).

Також судом установлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі 183/6551/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 18 грудня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 18).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Разом з тим, статтею 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За змістом статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 76, 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При розгляді цієї категорії справ необхідно також врахувати, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (статті 142, 181 СК України), у тому числі й на рівне утримання батьками. У справі "Хант проти України" вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

11 липня 2017 року Європейським судом з прав людини було ухвалено рішення у справі "М.С. проти України", у якому йдеться визначення "інтересів дитини", їх місця у взаємовідносинах між батьками.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Частинами 1, 2 та 3 ст. 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У ст. ст. 1, 2, 5 та 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року зазначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім`ї. Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У ст. ст. 1, 7 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифіковано Україною 03 серпня 2006 року, набрала чинності в Україні 01 квітня 2007 року, акцентовано, що ця Конвенція застосовується до дітей, які не досягли 18-річного віку. Предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них. Під час розгляду справ, що стосуються дитини, судовий орган діє швидко для уникнення будь-яких невиправданих зволікань, а швидке виконання прийнятих рішень повинно бути забезпечене відповідною процедурою. У термінових випадках судовий орган при необхідності має повноваження приймати рішення, які підлягають негайному виконанню.

З аналізу перелічених норм права слідує, що на суд покладено обов`язок захисту прав та інтересів дитини, створення необхідних умов її розвитку (в разі виникнення спору між батьками), право знати про своїх батьків та користуватися їх турботою, право не бути розлученими з батьками, право на належне піклування з боку батьків, право на проживання з батьками (в разі припинення шлюбних відносин) тобто комплексного захисту їх інтересів.

Частинами 1, 2, 4, 7 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Частини 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошують на тому, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Статтею 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

За правилами ст. 191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

З огляду на викладене, суд зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, необхідно з`ясувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і чи впливає ця зміна на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, змінилися сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Особа, яка сплачує аліменти платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилається на те, що після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів на утримання дітей змінилися сімейні обставини, а саме донька ОСОБА_6 проживає з ним і перебуває на повному його утриманні, що є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів на користь відповідача.

Суд сприймає доводи сторони позивача обґрунтованими та сприймає вказану обставину як свідчення зміни його сімейного стану у розумінні ч. 1 ст. 192 СК України.

Підсумовуючи зазначене, суд констатує, що позов заявлений з підстав суттєвої зміни сімейного стану позивача, оскільки, після ухвалення рішення про стягнення аліментів на користь на утримання дітей, донька ОСОБА_6 з листопада 2025 року проживає з позивачем. На переконання суду, вказані обставини слугують підтвердженням зміни сімейного та матеріального стану платника аліментів.

Таким чином, суд приходить до висновку що, вказані позивачем підстави в обґрунтування зміни розміру аліментів, заявлені в межах ст. 192 СК України, та повинні бути враховані судом.

З наведеного убачається, що розмір аліментів визначений судовим рішенням має бути змінений з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Ураховуючи вищевикладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, зважаючи на те, що донька ОСОБА_6 проживає з батьком (позивачем у справі) та повністю перебуває на його утриманні, тобто змінились обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідача, ураховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити, зменшивши розмір аліментів, які стягуються з позивача на користь відповідача на утримання сина ОСОБА_5 з 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) до 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно.

На переконання суду вказаний розмір аліментів буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини ОСОБА_5 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів - задовольнити.

Зменшити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2018 року у справі № 183/6551/17, з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , на утримання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на 1/4 частку від заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісяця, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду і до досягнення ОСОБА_5 повноліття.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повне рішення суду складено і підписано 10 червня 2026 року.

Суддя Г. Є. Майна