Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №202/14058/24 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/14058/24

Провадження № 2/202/330/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мариніна О.В.

за участю секретаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу № 202/14058/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір позики (безвідсоткової) відповідно до умов якого відповідач отримав безпроцентну позику у розмірі 165 000,00 грн. Позивач зазначає, що позивач свої зобов`язання виконала в повному обсязі, відповідач грошові кошти отримав, що підтверджується розпискою про отримання позики за договором від 27.10.2022 року. Однак добровільно станом на момент звернення до суду відповідач свої зобов`язання не виконав, у встановлений Договором строку суму позики не повернув, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 330 000,00 грн., що складається з суми позики у розмірі 165 000,00 та штрафу у розмірі 165 000,00 грн.

Представник відповідача в системі «Електронний суд» надала відзив, в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що вимоги позивачки, викладені в позовній заяві, відповідачем не визнаються повністю, оскільки підписання договору позики та розписки про одержання коштів до нього мало на меті забезпечення гарантії виплати відповідачем аліментів за виконавчим документом №2/203/1059/2015 від 01.09.2015 у виконавчому провадженні №4882429. Так, представник відповідача зазначає, що 27.10.2022 підписав наданий позивачкою договір позики (безвідсоткової) та розписку про отримання грошей, без фактичної передачі грошей. Представник відповідача наголосила, що 27.10.2022 позивачка на ім`я начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби подала власноручно написану заяву від 27.10.2022 про отримання нею від боржника ОСОБА_4 виплат по аліментам з вказівкою дат та сум в загальному розмірі 161 320,30 грн., а також сплату ним штрафу у розмірі 20 531,06 грн. Відповідна довідка про відсутність заборгованості потрібна відповідачеві у справі для перетину кордону. Окрім того, представник відповідача наголошує, що 26.01.2023 року до Індустріального відділу державної виконавчої служби надійшло звернення від ОСОБА_2 , яким вона повідомляла про своє бажання відкликати заяву про отримання виплат від ОСОБА_4 в рахунок аліментів на сина ОСОБА_5 .

В своїх додаткових поясненнях від 01.06.2026 року представник позивача зазначає, що заборгованість по аліментам складала суму в майже 185 тис. грн. Заборгованість зі сплати аліментів складалася із суми основної заборгованості та суми заборгованості по штрафам, що відповідно вказано і в листі виконавчої служби від 07 лютого 2023 року № 5016, а саме факт сплати аліментів та штрафу у розмірі 20 531, 06 грн.

В своїх додаткових поясненнях від 19.11.2025 року представник відповідача наголошує, що виходячи з показів позивачки, за тиждень до 27.10.2022 (дати укладання договору позики) від відповідача вона отримала 185 000 грн. в рахунок погашення його заборгованості зі сплати аліментів на їх спільного сина. Представник відповідача наголошує, що підпис ОСОБА_4 розміщений під текстом розписки, який виготовлений у друкованому вигляді, а не власноруч відповідачем, а отже слід дійти висновку, що текст розписки ОСОБА_4 не схвалювався, умови договору позики ним не погоджувалися, тому не має підстав вважати, що ОСОБА_2 надала ОСОБА_4 грошові кошти у борг, а останній - їх отримав.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги. Просив задовольнити, наголосив на тому, що є відповідна розписка від відповідача, відповідач не заперечує факт написання розписки, борг не повернуто і доказів протилежного не надано. Якщо представник відповідача наголошує, що було вчинено удаваний правочин - то має бути пояснено який правочин було спотворено.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Наголосила на тому, що розписка, яка була підписана відповідачем у справі надрукована, а не складена власноруч. Зазначила, що текст розписки ОСОБА_4 не схвалювався, умови договору позики ним не погоджувалися, тому не має підстав вважати, що ОСОБА_2 надала ОСОБА_4 грошові кошти у борг, а останній - їх отримав, договір є удаваним.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані в силу ст.81 ЦПК України докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 27 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено Договір позики (безвідсоткової) відповідно до умов якого відповідач отримав безпроцентну позику у розмірі 165 000,00 грн.

Відповідно до п.2.2. Договору сума позика має бути повернута не пізніше 27.01.2024 року.

Згідно з п.2.3.Договору за домовленістю сторін сплата позики повинна підтверджуватись Позивачем відповідними розписками при одержанні грошей, які ОСОБА_2 зобов`язана видати Відповідачу одночасно із отриманням платежу від останнього.

П.3.1. Договору передбачено, що у випадку не повернення зазначеної в п.1.1 суми у встановлений строк Відповідач сплачує штраф у розмірі 100% від суми позики.

П.6.5. Договору визначено, що підписавши зазначений Договір відповідач підтвердив, що розуміє значення та умови Договору, його правові наслідки, що відсутні заперечень щодо кожної із умов правочину, а також відсутній сторонній вплив при його укладенні.

З показів свідка - спільного сина сторін ОСОБА_5 , наданих суду в судовому засіданні від 04.05.2026 року вбачається, що у 2022 році його батько (відповідач у справі) попросив його, щоб він вплинув на його матір (позивача у справі), щоб вона повернула гроші. Так, ОСОБА_5 вказує, що мати сказала, що потрібно написати відповідну заяву яка стосується аліментів, повідомила що він має поїхати разом із ними. Мати вийшла до виконавчої служби, а він із батьком залишились на вулиці, де батько став пояснювати, що вирішення питання з цими грошима йому потрібно для виїзду закордон, просив повернути гроші. Після розмови з батьком, він попросив матір повернути гроші батькові, які раніше він надав як сплату аліментів. Вони спільним рішенням вирішили дати ці гроші відповідачу у справі під розписку. Він не був присутнім під час здійснення передачі грошових коштів. Вказав, що йому відома сума, яку мати надала батькові під розписку - 165 тис. гривень. Зазначив, що мати надала батькові суму не 185 тис. гривень, а 165 тис. гривень, бо вони встигли витратити 20 тисяч гривень на покупку одягу.

Факт передачі та отримання грошових коштів підтверджується оригіналом розписки від 27.10.2022 року, яка була надано суду, згідно якої ОСОБА_4 одержав в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 165 тисяч гривень, які позивач передала за місцем свого проживання.

Так, за змісту оригіналу розписки про отримання позики за договором вбачається, що ОСОБА_4 зобов`язується повернути ОСОБА_2 отримані в борг грошові кошти в сумі 165 тисяч гривень в повному обсязі, своєчасно та в порядку передбаченому договором позики (безвідсоткової) від 27.10.20222 року, але не пізніше 27.01.2024 року. У разі несвоєчасного повернення позики ОСОБА_4 зобов`язується виплатити штраф в розмірі 100% від сум позики.

Розписка містить підпис ОСОБА_4 .

При цьому суд зауважує, що відповідачем у справі не спростовується факт підписання розписки, суду не було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи зі сторона відповідача або ж його представника, не було зазначено про застосування примусу зі сторони позивача у бік відповідача у справі під час підписання відповідної розписки.

Суд критично ставиться до позиції представника відповідача, яка у додаткових поясненнях та в судовому засіданні наголошувала, що підпис ОСОБА_4 розміщений під текстом розписки, який виготовлений у друкованому вигляді, а не власноруч відповідачем, отже слід дійти висновку, що текст розписки ОСОБА_4 не схвалювався, умови договору позики ним не погоджувалися, тому не має підстав вважати, що ОСОБА_2 надала ОСОБА_4 грошові кошти у борг, а останній - їх отримав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 було поставлено підпис в оригіналі розписки від 27.10.2022 року.

За своєю суттю підпис є невіддільним (частина/ознака) елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Як зазначено в Постанові ОП КЦС ВС від 6 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 (провадження № 61-16707сво24): якщо позичальник не надав категоричних доказів підробки підпису або безпідставності вимог кредитора, презумпція укладення договору позики залишається неспростовною, а наявність оригіналу розписки в позивача є достатнім підтвердженням існування боргового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Окремо Верховний Суд у свій Постанові від 27 квітня 2023 у справі № 161/11436/21 вказав, що ВС погоджується з висновком суду першої інстанції, що в національному законодавстві не врегульована типова форма розписки, проте за звичаями ділового обороту реквізит «Підпис» розміщується завжди у кінці документа, під його основним змістом, тобто під текстом документа, для того, щоб зафіксувати дійсне схвалення автором документа його тексту та унеможливити спотворення його змісту.

Так, зі змісту оригіналу розписки від 27.10.2022 року вбачається, що ОСОБА_4 власноруч постановлено підпис у кінці документа, під його основним змістом, що є підтвердженням того, що відповідачем у справі дійсно схвально текст документу, наміри та волевиявлення сторін відповідають викладеному тексту.

КЦС у постанові ВС від 22.02.2023 у справі №638/5333/19 зазначив що згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми. Стаття 207 ЦК встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Згідно з ч. 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відтак, суд зауважує, що чинне законодавство України не передбачає імперативності нотаріального посвідчення договору позики або ж розписки, або написання їх власноруч, в противагу твердженням представника відповідача.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Як встановлено в судових засіданнях з показів свідка та роз`яснення сторін, гроші в позику відповідачеві були надані з суми, які були раніше одержані позивачем як сплата заборгованості за аліментами на спільну дитину сторін - ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 169 СК України аліменти одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини . Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

З показів свідка, наданих в судовому засіданні, встановлено, що свідок, який є спільною дитиною сторін, не заперечував проти надання грошових коштів, які були надані як сплати заборгованості з аліментів, у позику відповідачеві.

Відтак грошове зобов`язання відповідача перед позивачем вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Окрім того, відповідачем у справі заперечується факт отримання грошей за договором позики від позивача.

Так, при ухваленні рішення у справі суд керувався Постановою Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов`язання не виконав, а тому за вимогою позивача, суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики, тобто 165 тисяч гривень, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.

Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є нечинними, його дійсність не спростована.

Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано.

З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Доказів виконання зобов`язання відповідача перед позивачем матеріали справи не містять, наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань, відтак, пред`явлений позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення.

Щодо стягнення штрафу, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач просить стягнути з відповідача на її користь, а саме: 330 000,00 грн., що складається з: суми позики у розмірі 165 000,00 та штрафу у розмірі 165 000,00 грн.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок, щодо аналізу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, викладений у постанові Верховного Суду від12.06.2024 у справі № 910/10901/23, який, відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, судом застосовується під час ухвалення судового рішення у подібній справі.

Згідно правового висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23(провадження № 61-8279св23), дія п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір, а отже й на договір позики.

Відтак суд відхиляє позовні вимоги позивача про стягнення з позичальника штрафу (штрафних санкцій), які нараховані позичальником за прострочення виконання договірних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, що були надані у позику, у погоджені строки та пред`являється позивачем як вимога до стягнення.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1650 грн.

Керуючись ст.ст. 509, 1046-1049 ЦК України, 258, 259, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити – частково.

Стягнути зі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 165 000 тисяч гривень ( сто шістдесят п`ять тисяч гривень)

Стягнути зі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно суми задоволених позовних вимог в розмірі 1650 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 15 червня 2026 року.

Суддя О. В. Маринін