Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №450/572/26 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/572/26 Провадження № 3/450/757/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року суддя Пустомитівського районного суду Львівської області Данилів Є. О., розглянувши в м. Пустомити справу про адміністративне правопорушення стосовно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , гр. України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП

встановив:

згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №580834, 01.02.2026 р. о 18:18 год. дорога А/Д М 06 Київ-Чоп 562 км водій ОСОБА_1 , 12.2.1985 р.н. керувала т/з Toyota Scion д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Огляд проводився на місці зупинки т/з за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 6810, прилад ARCD-0479, що підтверджується тестом №3809, результат становить 1,89 проміле, з результатом ОСОБА_1 згідна, від проходження відповідного огляду у медичному закладі відмовилась. Водія ОСОБА_1 відсторонено від керування т/з, чим порушила п. 2.9 а ПДР України.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, подала клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши матеріали справи, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку із адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законів.

За ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливість, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінов проти України» рішення від 09.06.2011р., заява №16347/02). Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013р., заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Виходячи з практики застосування Європейським судом ст.6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, як і значно перевищує мінімальний розмір штрафу, визначений ч.2 ст.52 КК України, а також передбачає обов`язкове позбавлення права керування транспортним засобом.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п.2.9а Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, пунктом 27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи доказів.

Вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об`єктивність яких не викликала б жодних сумнівів. При цьому всі викладені у протоколах про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

ОСОБА_1 ставиться в провину керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння і що такий стан встановлено на підставі проведення огляду на місці події поліцейським із застосуванням спеціальних технічних засобів, а саме Alcotest Drager 6810, прилад ARCD-0479.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи відеозапису, такий розпочинається о 18 год. 28 хв., на якому огляд на стан сп`яніння проходить невстановлена особа (жінка) та поліцейські повідомляють, що особа, яка проходила огляд перед тим перебувала у стані алкогольного сп`яніння, оскільки прилад показав позитивний результат. Проте, відеозапис з місця події не містить факту проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , не відображено моменту розпакування мундштука до приладу, контрольного забору повітря та самого продуття ОСОБА_1 алкотестера Драгер. Таким чином наявний у матеріалах справи відеозапис жодним чином не підтверджує чи саме ОСОБА_1 проходила огляд на стан сп`яніння, чи проводили працівники поліції такий огляд згідно передбаченої інструкції, чи надавали герметично запакований мундштук, чи робили контроль забір повітря і чи взагалі такий результат був отриманий внаслідок продуття приладу саме ОСОБА_1 чи попереднього водія. Вказані твердження ставлять під сумнів результат огляду наявний у матеріалах справи та не може бути визнаний належним доказом вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9 а ПДР України.

З наявного в матеріалах справи відеозапису не вбачається, що працівник поліції вказував ОСОБА_1 наявні у останньої ознаки алкогольного сп`яніння, які б були підставою для проходження огляду на стан сп`яння. Більше того, згідно фрагменту відеозапису де відображено ОСОБА_1 , остання поводить себе адекватно, чітко відповідає на питання, висловлює заперечення. Із долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що інспектор стверджує, що почув запах алкоголю після того як ОСОБА_1 пройшла огляд на стан сп`яніння. Таким чином, з наявного в матеріалах справи відеозапису не зрозуміло у зв`язку з чим працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння.

Також працівником поліції було порушено Інструкцію із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026.

Так, відповідно до пункту 5 розділу ІІ, пункту 2 розділу ІІІ вищевказаної Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Згідно з пункту 3.5 розділу III Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03.02.2016 року № 100, після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.

При цьому, обов`язок проводити повну фіксацію, як факту вчинення адміністративного правопорушення, так і подальших процесуальних дій, що вчиняються поліцейськими, передбачений «Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом МВС України 18.12.2018 №1026, зареєстрованою в МЮ України 11.01.2019 за № 28/3299.

Що стосується долучених до протоколу відеоматеріалів, розміщених на CD диску, то слід зазначити, що відеозапис не є безперервним, та не відображає моменту зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , моменту спілкування із водієм, проходження останньою огляду на стан сп`яніння, роз`яснення процедури огляду та її прав. Так відеозапис розпочинається о 18 год. 28 хв., коли згідно протколу про адміністративне правопорушення вказано, що ОСОБА_1 керувала транспортним засобом о 18 год. 18 хв. Та згідно роздруківки приладу Драгер ОСОБА_1 , проходила огляд о 18 год. 26 хв. Проте, відеозапис вказаних подій не відображає. Вказане дає підстави стверджувавти, що долучений до матеріалів адміністративної справи відеозапис є неналежним доказом підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Також поліцейський, в порушення вимог Інструкції та ст. 266 КУпАП, не роз`яснив ОСОБА_1 її прав та достеменно та зрозуміло, крім іншого:

Що, у разі показника алкотестеру понад 0, 2 проміле при видихуваному повітрі в алкотестер, такий показник не є остаточним та визначення стану сп`яніння чи його відсутності може бути перевірено в закладі охорони здоров`я, не зважаючи на те, що остання вказала у протоколі, що з результатом не згідна. Працівник поліції формально запитав ОСОБА_1 чи вона хоче проїхати у мед заклад, що підтверджує допущення працівником поліції права на захист ОСОБА_1 .

Вважаю, що такі дії поліцейських не слід вважати законними і такими, що відповідають зазначеним положенням Правил дорожнього руху України, ст. 266 КУпАП та Інструкції, оскільки поліцейські повинні були чіткою та зрозуміло, вказати ознаки виявленого сп`яніння, повідомити та роз`яснити положення Правил дорожнього руху про обов`язок водія пройти медичний огляд на визначення стану сп`яніння на місці зупинки і яким саме чином, а у разу незгоди з його результатами чи незгоди проходити огляд на місці зупинки вимагати проїхати до медичного уповноваженого закладу для огляду на визначення стану сп`яніння, а також роз`яснити про наслідки відмови від огляду, тобто складання протоколу за ст.130 КУпАП.

До протоколу про адміністративне правопорушення додається направлення до медичного закладу для огляду на стан сп`яніння.

Проте вказаний документ суперечить відеозапису з місця події, який не відображає моменту вручення ОСОБА_1 вказаного направлення, підписання на ньому відмови від проходження огляду в медичному закладі чи згоди з результатом огляду.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, працівниками поліції долучено рапорт.

Проте, даний рапорт не може бути належним доказом, оскільки є внутрішнім документом, який стосується роботи працівників поліції. Рапорт складається у вільній формі, тому не відображає всіх необхідних відомостей для судового провадження, та в ньому відсутні джерела отримання інформації. Окрім того, як було викладено Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року по справі № 524/5741/16-а, поліцейський є зацікавленою особою, а тому його рапорт не може бути єдиним доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, порушення з боку ОСОБА_1 пункту 2.9а Правил дорожнього руху не відбулось.

До справи не додано будь-яких доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 тобто не зафіксовано вчинення правопорушення належними доказами. Будь-які докази про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП відсутні. Викладені обставини виключають наявність в його діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно ст.17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є зокрема, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, яке є обов`язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.

Приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язують органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Склад правопорушення - наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.62 Конституції України, згідно якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, вважаю, що провадження у справі про адміністративне правопорушення слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст. 247 п.1, 266, 284, 287 КУпАП,

постановив:

провадження у справі № 450/572/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення в діях останньої.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Є. О. Данилів