Окрема думка від 14 червня 2026 р. у справі №581/639/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №581/639/25 Головуючий у І-й інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/919/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

С У М С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

ОКРЕМА ДУМКА

судді Сумського апеляційного суду

ОСОБА_3

у справі №581/639/25

провадження №1-кп/816/919/26

Колегія суддів Сумського апеляційного суду у складі судді-доповідача ОСОБА_2 , суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , розглянувши 11 червня 2026 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 06 березня 2026 року, постановила апеляційну скаргу задовольнити, вирок суду першої інстанції скасувати, кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Вважаю вказану ухвалу необґрунтованою, невмотивованою та такою, що суперечить нормам матеріального права з огляду на таке.

Щодо правової оцінки дій, інкримінованих обвинуваченому за ст. 336 КК України.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції допитавши в судовому засіданні обвинуваченого, свідків, дослідивши письмові докази, оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.

Надані ОСОБА_5 показання та позицію сторони захисту щодо заперечення обвинуваченим своєї винуватості суд першої інстанції оцінив критично та зазначив, що поведінка останнього беззаперечно свідчить про спрямованість умислу на ухилення від призову на військову службу, а його позиція спростовується належними та допустимими доказами, що надані стороною обвинувачення, які отримали належну правову оцінку в суді першої інстанції, з чим я теж погоджуюсь.

Колегія суддів апеляційного суду, у свою чергу, не вважала, що вказаними доказами доведена винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного злочину з урахуванням його релігійних поглядів як члена релігійного об`єднання Свідків Єгови, а тому дійшла висновку про закриття кримінального провадження щодо нього, відійшовши від правового висновку Об`єднаної палати Кримінального касаційного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24.

З такою позицією більшості колегії суддів Сумського апеляційного суду я категорично не згодна з огляду на таке.

Так, стаття 336 КК України передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_5 судом першої інстанції встановлено, що поведінка останнього беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову, враховуючи таке.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положеннями частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.

Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років.

Отже, ОСОБА_7 , маючи вік 42 роки та будучи військовозобов`язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити альтернативною, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в нашій державі з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.

Частинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі - Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.

Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Статтею 9 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма, згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.

В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань. Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, відмовився отримати бойову повістку для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

На думку сторони захисту, подані ОСОБА_5 заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про заміну військової служби на альтернативну та відмову від прибуття у військову частину свідчать про його релігійні переконання, що несумісні із військової службою.

Але згідно з п. 18 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із забезпечення організації призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та альтернативну (невійськову) службу.

Однак, ОСОБА_8 до Сумської обласної військової адміністрації та Роменської районної військової адміністрації із заявами про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) не звертався, тобто він навіть не дотримався законної процедури для вирішення питання щодо заміни військової служби альтернативною.

Окрім того, як вже зазначалося вище, можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» Конституція України та інші Закони України не передбачають.

ОСОБА_8 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії Російської Федерації його конституційним обов`язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення обвинуваченого від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.

Також суд зазначає, що з 24.02.2022 РФ вчиняє на території нашої суверенної держави варварські вбивства, ґвалтування, терор, ядерний шантаж та інші жахливі злочини щодо цивільного населення, що не вкладаються у свідомість цивілізованих людей.

Фактично РФ розпочала акт геноциду проти української нації та її агресія є злочином проти миру, бо вона порушує усі принципи та цінності людства.

Тому ніхто з громадян України не повинен залишатися пасивним перед фактом таких злочинів.

Понад чотири роки Збройні Сили України демонструють неабиякий героїзм та відданість своїй країні у протистоянні з російським ворогом. Віддаючи без вагань своє життя за свободу та демократичні цінності, громадяни нашої держави сьогодні платять надто високу ціну за своє майбутнє.

Не здаючись ворогу та не ставши перед ним на коліна, Україна на теперішній час змогла об`єднати навколо себе весь світ, який з болем у серці вболіває за долю нашого народу.

Із першого дня російського вторгнення на допомогу українському народу та Збройним Силам України прийшла міжнародна спільнота, яка робить свій невід`ємний внесок до наближення перемоги європейських цінностей.

У той же час, така свідома протиправна поведінка ОСОБА_5 , як громадянина України, підриває конституційні принципи нашої держави.

Свою позицію щодо відмови від призову на військову службу під час мобілізації з причин глибоких релігійних переконань сторона захисту обґрунтовує рішеннями ЄСПЛ «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Баятян проти Арменії», «Ерчєп проти Туреччини», «Адян та інші проти Вірменії», «Бухатарян проти Арменії», «Цатурян проти Арменії», «Феті Демірташ проти Турції».

ЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» від 27.10.2009, заява №23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» від 15.09.2016, заява №66899, пункт 36; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019, заяви №14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» від 12.03.2024 року, заява №18382/15, пункт 42).

Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Європейської конвенції з прав людини і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).

У першому та другому реченнях пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії» зазначено таке: «Європейський суд вважає, що неявка заявника для проходження військової служби було проявом його релігійних поглядів. У зв`язку з цим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 статті 9 Європейської конвенції».

Але у той же час, у третьому реченні вказаного пункту 112 рішення «Баятян проти Вірменії» ЄСПЛ чітко вказав, що таке втручання не буде порушенням статті 9 Європейської конвенції тільки в тому випадку, якщо воно «передбачено законом», переслідує єдину і більш правомірну мету, зазначену у пункті 2 статті 9 Європейської конвенції, та є «необхідним у демократичному суспільстві».

На теперішній час українське законодавство не передбачає законної можливості військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, за релігійними переконаннями.

Альтернативної служби під час воєнного стану українське законодавство також не передбачає.

Однак захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком кожного громадянина України.

На підставі викладеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в Україні військова служба під час мобілізації у період воєнного стану обов`язкова для всіх, без виключення, військовозобов`язаних незалежно від їх віросповідання.

Доводи сторони захисту щодо законності відмови ОСОБА_5 від призову на військову службу під час мобілізації вважаю також необґрунтованими з огляду на послідовну правову позицію Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у постановах від 02.05.2024 у справі №344/12021/22, від 13.06.2024 у справі №601/2491/22; Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24; Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 29.04.2026 у справі №689/280/23.

Об`єднана палата також не залишила поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання, на які також посилається захисник ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні, (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07.07.2011, №23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції у контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата однак вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вона вирішувала.

Об`єднана палата не вбачала підстав вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі ст. 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить ст. 35 Конституції України.

Щодо пропорційності такого обмеження, то об`єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент.

Відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас об`єднана палата вважала, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

З огляду на вищенаведене об`єднана палата констатувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №689/280/23 зазначила, що у подібних правовідносинах Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24) дійшла висновку, що законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні статті 336 КК України.

На думку Великої Палати, питання щодо проходження військової служби за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях, достатньо врегульовані у правовому висновку об`єднаної палати, а сама собою незгода з ним за відсутності в аспекті згаданих критеріїв відповідного обґрунтування не свідчить про наявність виключної правової проблеми та не може слугувати підставою для передачі провадження на розгляд Великої Палати.

Отже, з урахуванням викладених вище висновків Верховного Суду, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до вимог ч. 6 ст. 368 КПК України, висновок суду першої інстанції про те, що призов на військову службу ОСОБА_5 під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним, а його дії є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в розумінні ст. 336 КК України, є правильним.

Вважаю, що колегія суддів Сумського апеляційного суду дійшла помилкового висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, оскільки підстави для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24), у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Щодо призначеного покарання обвинуваченому.

Так, статтями 50, 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини справи, дані про його особу, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Також суд врахував відсутність каяття з боку ОСОБА_5 і те, що вчинений ним злочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією РФ та конституційним обов`язком кожного громадянина захищати свою країну.

Звертаю увагу, що правосуддя в Україні, як правовій державі, здійснюється в інтересах всього суспільства, а не тільки певних категорій осіб.

ОСОБА_8 хоча і вчинив умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого.

У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України - захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України.

Висновок.

Вважаю, що вирок Липоводолинського районного суду Сумської області від 06 березня 2026 року є законним, обґрунтованим та належним чином умотивованим, підстави для його скасування на час апеляційного розгляду були відсутні, у зв`язку з чим оскаржуваний вирок слід було залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.

Суддя ОСОБА_10

15.06.2026